...Цього вирлоокого Гальперович, звісно ж, і рубонув першим. Проте вдарив не тупим боком, а гострим, і я подумки відмітив, що шаблю він тримає не вперше. Рубав не по шиї — по тім’ю. Жертви без жодного звуку падали ницьма із розколотими черепами, червона юшка бризкала Яші на чоботи й галіфе...

1921-го року долю чотирилітньої війни, яку Росія розв’язала проти Української Народної Республіки, було вирішено на користь загарбника. Армія УНР опинилася інтернованою за колючим дротом колишніх польських союзників. Однак збройна боротьба ще впродовж років тривала майже на всіх теренах України. Відчайдушний опір російським окупантам чинили повстанці Холодного Яру. На їхньому чорному бойовому прапорі був напис: «Воля України або смерть». ZaUA.org пропонує нашим читачам новий роман Василя Шкляра "Чорний Ворон". Цього тижня ми надрукуємо кілька уривків із першої частини, яка була опублікована в останньому числі часопису "Сучасність". Продовження роману вийде в наступних числах журналу, а повністю "Чорного Ворона" має надрукувати - окремою книжкою під назвою "Залишенці" - Клуб сімейного дозвілля.

Провінційність рідного регіону у випадку з творчістю цього донецького автора неабияк важить для створення ним окремого макросвіту у своєму черговому романі. Чесно кажучи, територіальна віддаленість від столичної еклектики завжди сприяла народженню оригінальних жанрів, а переможцем частенько виявлявся той, хто залишав центр заради периферії. Що ж до специфіки саме шахтарського краю, то одеський письменник Юрій Олеша, відбувши у 1930-х роках творчу поїздку на Донбас, значив, що поняття столиці віднедавна знищене. «Где главный город нового мира? – мучився він. – Может быть, лучшие умы сосредоточились там, где будет главное место по добычи угля?» Сучасну літературу Донбасу читав: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Ми шукаємо дедалі більшого порозуміння з поляками, намагаємося переглянути й україно-російську історію, хоч часто це, м’яко кажучи, не вдається. Утім, «зациклившись» лише на двох напрямках, українці, на жаль, часто забувають про ще одного найближчого сусіда — Туреччину. Сьогоднішнє інтерв'ю ZaUA.org - з людиною, яка прямо зараз робить Україну популярною серед турків. Турецькою про Україну спілкувався: Олесь КУЛЬЧИНСЬКИЙ

Автор цієї незвичної збірки оповідок завжди вважався трюкачем у літературі. І дарма ще на початку 1990-х, коли соціалістичний реалізм змінився на український концептуалізм, нас попереджали, що хитрий Іздрик is trick, себто він – це суцільна авантюра. Дарма, бо його незрівнянний «Воццек» і «Подвійний Леон» вже заполонили увагу новонародженого українського читача. Ось і зараз Іздрик ніби знизує плечима щодо чергових своїх текстів, виданих ошатним томиком концептуально-чорного кольору під назвою «Таке». Мовляв, таке, панове, іноді напишеться! Втім, аморфно-українське «таке» наразі транслітерується у наказово-англійське «take», себто «візьми». То що, візьмемо? АВТОР: Ігор Бондар-Терещенко

Представники літературного регіону, до якого належить ця авторка, виплекавши у своїх надрах в 1990-х роках т.зв. «Станіславський феномен», завжди вирізнялись бажанням каталогізувати реальність, архівуючи її в нетлінні форми своєрідних енциклопедій. ЧИТАВ: Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО

Німецька письменниця Герта Мюллер 20 років тому отримувала постійні погрози у рідній Румунії (після того, як відмовилася стати інформатором таємної поліції тоталітарного режиму Чаушеску), а тепер стала 12-й жінкою за 108 років - лауреатом Нобелівської премії з літератури. Цьогорічного "нобеля" обирали з майже двохсот письменників 18 членів Шведської академії. Вони звели потенційних переможців до списку з п'яти - а потім голосували за єдиного кандидата, який повинен був отримати більше половини голосів.

У скандалі, що свого часу розігрався довкола імені цієї письменниці, а також з приводу її непересічних романів, вистачало як еротики, так і небуденної інтриги. Преса й досі нетямиться з приводу того, хто ж ховається за псевдонімом цієї невловної авторки. Так, в одній демократичній газетці навіть провели власне розслідування на цю тему, а не менш національний сайт і досі закликає голосувати за кандидаток на спокусливу посаду «літературної хуліганки». Читав: Ігор Бондар-Терещенко

Журнал “Сучасність” існує вже майже 50 років – заснований демократичним крилом ОУН, він на початку 90-их був надзвичайно популярним в Україні, але поступово втрачав популярність, і торік було схоже, що журналу вже кінець. За його відродження взявся реанімаційний колектив у складі політика В'ячеслава Кириленка, видавців братів Капранових і головного редактора Тараса Федюка. Учора в Могилянці “Сучасність” показала, що вона розуміє під гаслом “повернутися до людей”. Фото: Олександр СЕНЬКО

Цього року Україні довелось змагатись з двома великими письменницькими ювілями. У квітні – 200-річчя Миколи Гоголя, а сьогодні, 5 жовтня – 100 років із дня народження поета Богдана-Ігоря Антонича. Через хистку приналежність Миколи Гоголя до двох культур – української та російської, ювілей «допомогли» відзначити російські «гоголезнавці». Щоправда, на свій манер, як у фільмі «Тарас Бульба», де з вуст героїв фільму злітають великоруські вигуки. А от із Богданом-Ігорем Антоничем українцям доведеться справлятись самим, бо ділити його ні з ким. Автор: Ірина Колодійчик, Могилянська школа журналістики