Кажуть, що людині на все життя відведена певна кількість особливо щасливих випадків. Якщо це дійсно так, то я розумію, чому мій дід Никитюк Петро Павлович не виграв авто в лоторею, не знайшов скарб і не став великим начальником, а прожив скромне життя українського колгоспника. Все неймовірне щастя, яке йому було відведене, було використане під час війни.

Фраза Яцека Куроня, яку ви бачите у заголовку, стала крилатою за часів боротьби польского суспільного руху "Солідарність". Її сенс - чіткий і недвозначний: для того щоб перемогти систему, потрібно створити їй альтернативу. З нагоди 1 травня цікаво буде згадати, як поляки замість здобувати владу у комуністичній державі почали створювати паралельні структури. Досвід самоорганізації вивчав: Анатолій БОНДАРЕНКО

Звісно, як і в більшості читачів, у мене є дід-ветеран, який пройшов з Робітничо-Селянською Червоною армією від Сталінграда до Відня (про нього я ще колись розповім). Так само в більшості з вас, напевно, теж був дід, котрий переховався від мобілізації. Не дивина й те, що частина моїх двоюрідних дідів були поліцаями. Але маю я в історії родини і справжній ексклюзив. Мій прадід був бургомістром Харкова під час німецької окупації. Саме тим бургомістром Олексієм Крамаренком, наказ якого про заборону російської мови в державних установах міста цитують час від часу проросійські видання. Прадіда згадував: Олег КОЦАРЕВ, поет, прозаїк, журналіст, аспірант (Харків)

ЯКБИ – ключове слово української історії. ЯКБИ у 1918-1920 році спільні військові дії Української Народної республіки та Другої Речі Посполитої Польської зупинили війська більшовистської Росії - тоді не було б Радянського Союзу. Українці були б розпорошені поміж кількох держав. Але те, що лишилося б – Наддніпрянська Україна – сьогодні входило б до Євросоюзу. А за населенням не поступалося сучасній Україні. Але насправді її історія в ХХ столітті пішла іншим шляхом. Про ненасильство, довіру та іншу якбитологію розмірковував: Олександр ЗІНЧЕНКО

Друга світова війна залишила слід у кожній українській родині - і як правило, розповіді людей, котрі пережили цю війну, разюче відрізняються від офіційної версії, яку нам спускають "згори".Уже зараз зрозуміло, що 65–ту річницю війни наша країна відзначатиме так само, як і за радянських часів: пишними парадами та іншим офіціозом. Модель святкування ми запозичили з Росії.

14 квітня 1960 року відбувся останній бій боївки УПА з радянськими органами безпеки - фактично, ця подія 50-літньої давності стала підсумком 18-літньої боротьби, яку проводили українські повстанці на території Західної України. ZaUA.org попросив історика підготувати довідку зі збройної боротьби УПА впродовж її існування.Звіт робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА конспектував: Святослав ЛИПОВЕЦЬКИЙ

"Конституція Пилипа Орлика" відноситься до тих речей, на яку всі люблять посилатися - однак насправді мало хто її читав. Даремно, тому що цей яскравий документ вартий того, щоб витратити на нього хоча б півгодини часу. Автор: Анатолій Бондаренко

На Великий Піст театральні видовища були обмежені, на Страсному тижні зовсім припинялися. Тож у святкові дні маса глядачів, яка скучила за улюбленими виставами, могла, нарешті, отримати задоволення. Особливою складовою частиною свята Великодня завжди був урочистий стіл. Великодні столи з бабами, пасками, мазурками, поросятами, індиками, крашанками й писанками та різноманітними напоями чекали гостей кілька днів, аж тиждень включно… За втраченим Великоднем ностальгував Михайло Кальницький

Міністр освіти Дмитро Табачник цього тижня підігрів інтерес до своєї персони. Він, зокрема, у інтерв'ю ахметівській газеті "Сєгодня" заявив, що "отримав кілька смс-повідомлень з текстом: "Привіт від Карповича" і ммс-ку з фотографією Боголєпова. Для тих, хто не знає - студент Карпович застрелив міністра освіти Російської імперії Миколу Боголєпова". Історію вивчав: Антон ЗIКОРА

...Залишки дійсно гарного парку, неймовірно мальовнича місцевість — і старовинний замок-палац. Гарно! Фотоапарат «Canon» видає звичне клац-клац-клац: ракурс, ще, ще. З ближчої відстані помічаєш: вежа в катастрофічному стані, та й сам палац потребує негайного ремонту. Робиться млосно: ще одна пам’ятка на грані життя і смерті. Замки, церкви і палаци рятувала: Ірина ПУСТИННІКОВА, для журналу "Сучасність"