9 травня завжди мало два виміри. Перший — тихий, справді зі сльозами на очах. Хто пам'ятає покоління, яке воювало, той знає, як дідусі й бабусі збиралися, щоб пом'янути загиблих. Вони були небагатослівними, а на піонерські запитання, які ми, навчені пропагандою, намагалися їм озвучувати, тільки відповідали: “Та було всякого”. Другий — галасливий, з гучними ветеранами-комуністами, які полюбляли публічні виступи. Здебільшого це були колишні НКВДисти, як з'ясувалося згодом. У Союзі ставлення до 9-го травня теж було різним.

Львівські дигери відшукали у міській каналізації місце, в якому близько року переховувалась група євреїв в часи німецької окупації. Пошуки тривали понад рік.

Буданів одразу народився як місто із магдебурзьким правом, проминувши стадію села. І попри нинішній сільський статус, він залишається найсправжнісіньким галицьким містечком, сповненим духом доброї старої «бабці Австрії» часів ясновельможного цісаря Франца Йосипа. Ми знайшли три неймовірних історії, що відбулися у місті минулого століття.

Упродовж 1940—1944 років за дроти Аушвіцу потрапили 5 груп українців: мешканці Закерзоння (території на захід від сучасного польсько-українського кордону); військовополонені офіцери та бійці Червоної армії з Наддніпрянщини та Східної України; члени ОУН (бандерівської) родом із Галичини та Волині; остарбайтери — молоді хлопці та дівчата з усіх куточків України і, нарешті, останніми — євреї з Закарпаття. Більшість українських жертв Аушвіцу не дожила навіть до «маршу смерті», як назвали самі в’язні пішу евакуацію Аушвіцу, розпочату 18 січня 1945 року.

Депутати польського Сейму обурюються: мовляв у Польщі, на відміну від України, не вшановують повстанців, котрі мають на руках кров цивільного населення. Депутати мають на увазі УПА, що стоїть за вбивствами поляків на Волині. Так, у Польщі майже не вшановуються військові, які вбивали українців. Але Варшава починає створювати культ військових злочинців, котрі, крім боротьби з комуністами, вбивали цивільних білорусів, литовців, словаків. Автор: Ігор Ісаєв, головний редактор мультимедійного порталу українців Польщі PROstir.pl, спеціально для ТЕКСТІВ

"Коли везли до Німеччини, з нас знущалися німецькі солдати, по дорозі додому - радянські. Говорили, що насолоджувалися життям у той час, коли радянські солдати віддавали свої життя за Батьківщину, що ми зрадники і не заслуговуємо на життя. Багато кого з нас, у тому числі і військовополоненого Миколу, якого я виходила на горищі, радянські солдати утопили у річці. Дівчат, які працювали на фабриці спалили". Записав: Володимир Голомб

«Тексти» продовжують досліджувати тему «добровільно-примусових» заходів у київських школах, якими відзначилася влада на початку листопада «у зв’язку з 70-літтям визволення Києва». Ми отримали з Департаменту освіти й науки, молоді та спорту КМДА перелік із 25 офіційних заходів, якими влада вирішила ощасливити київських школярів «з метою патріотичного виховання»(скан у кінці статті). Цьогорічна ідеологічна обробка школярів наштовхує на питання: наскільки глибоко має право держава втручатися у шкільну освіту? Над матеріалом працювали: Тарас Шамайда, Орест Зог, Сергій Клімович