Польове, але не всеохопне дослідження українського журналіста Дмитра Крапивенка, який нині служить у лавах ЗСУ.

Ночі наприкінці травня короткі, о четвертій уже сіріє. 19 травня похмурий світанок поміж ярів і пагорбів у сосновому лісі на Харківщині зустрічали бійці одного з батальйонів тернопільської тероборони. Вони вже тиждень малими силами тримали там позиції в підпорядкуванні однієї з бойових бригад ЗСУ.

Після численних операцій для бійців, які втратили кінцівки, починається період реабілітації. Комусь треба заново вчитися ходити, комусь — тримати ложку й писати. Кожен крок, кожен рух дається через пекельний біль і долання зневіри.

Київський активіст Олег Симороз, який став військовим у 2022 році, поділився у твіттері історією свого поранення й реабілітації. Торік у жовтні він утратив на фронті обидві ноги й наразі опановує протези.

Український військовий описав у твіттері історію бійця, який опинився в катастрофічному стані після кількох контузій, отриманих у боях, але залишався у строю, щоб хоч трохи заробляти на життя.Ця історія показова, адже, як справедливо зауважує автор, бійців з тяжким ПТСР (посттравматичним стресовим синдромом) з кожним днем стає дедалі більше. Реальна робоча система їхньої реабілітації вкрай необхідна, як і гідне фінансове забезпечення тих, хто втратив здоров'я на війні.

Листопад і грудень видаються чи не найдовшими місяцями року. На фронті це варіації на тему «50 відтінків сірого», а ще кілограми слизької багнюки, що мертво налипають до черевиків. Іти стає важко не лише через вагу на ногах, а й через те, що підошва стає нерівною. Бійці 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила вже понад пів року несуть варту у степах під Попасною. Ускладнені умови пересування (зокрема, на авто) роблять їхній простір ще більш подібним до острова, ізольованого від решти світу. Втім, на «острові» є все необхідне, у деяких бліндажах – навіть Wi-Fi!