Як електрик із Харкова отримав Оскар у Голлівуді
Сучасні комп’ютерні технології відкрили нові можливості у світі кіноіндустрії і значно спростили роботу творців спеціальних ефектів. Однак, коли комп’ютери були ще малопотужними і громіздкими, створення спецефектів вимагало особливого таланту, здібностей та досвіду. Одним із піонерів цієї справи був емігрант з України Євген Мамут.
Історія від Голосу Америки.
Уродженець Харкова працював над такими всесвітньо відомими картинами, як «Матриця», «Брудні танці», «Блакитна лагуна». А фільм «Хижак», у створенні ефектів для якого він брав активну участь, навіть отримав кінопремію «Оскар» саме за спеціальні ефекти. Євген живе та працює у штаті Массачусетс, США.
У місті Лі на заході штату Массачусетс уродженці Харкова Євген Мамут та Ірина Борисова створили власний музей спецефектів. У 1986 році Євген отримав премію «Оскар» за спецефекти у фільмі «Хижак».
«Вітаю. Мене звати Євген. І це – мій музей спецефектів про фільми, створені тут, в районі Беркшир. Такі фільми, як «Суддя Дредд», «Термінатор-3», «Міцний горішок». Хоча саме кіно робилось, звісно, у Голлівуді, робота з анімації та спецефектів творилась тут», – так аніматор, власник Музею анімації та спецефектів Євген Мамут вітає в музеї знімальну групу «Голосу Америки».
Музей AniMagic з’явився у 2002 році. Євген з дружиною орендували кімнату, зібрали обладнання із кількох анімаційних студій, додали афіші фільмів і наповнили технікою для візуальних ефектів. Для прикладу, зображення Ейнштейна, якщо підсвітити, починає рухатися. Із денним світлом – це звичайний об’ємний портрет.
«У Радянському Союзі була дуже погана ситуація з харчами. Тож Брежнєв обмінював у Картера євреїв на зерно. Для нас це була дуже гарна можливість виїхати у пошуках кращого життя. Тому ми іммігрували», – згадує він.
Євген Мамут іммігрував до США у 1979 році, як він любить говорити: Радянський Союз обміняв його на пшеницю.
Без знання англійської мови і досвіду роботи на Заході Євген негайно починає шукати роботу. Близько 200 резюме він розсилає щодня – на посаду інженера-електрика (за спеціальністю) та в кінокомпанії (де мав досвід роботи в Харкові). В результаті отримує два запрошення на інженерні посади і жодного – від кіностудій. Хоча саме кіно було пристрастю молодого емігранта.
«В мене була книжка про комп’ютерну анімацію, яку написав директор «Союзмультфільму» Федір Хитрук. І в бібліографії цієї книжки були адреси та номери телефонів людей, що займаються комп’ютерною анімацією в Нью-Йорку. Тож я почав дзвонити по цьому списку. І один з них – Джош Розбуш – мене запросив», – розповідає Євген.
Після цієї зустрічі, за рекомендацією Розбуша, Євген потрапляє на студію Джоела Гайєка, з яким потім отримає «Оскара». Починає працювати звичайним техніком.
«З часом вони побачили, що я можу робити, і поставили мене працювати на оптичний принтер. Я почав працювати на цьому принтері і почав потроху експериментувати на ньому деякі інновації. Таким чином я винайшов так званий «еластичний ефект», – ділиться Євген.
«Еластичний ефект» – перший комерційний успіх Євгена, який спонукав інженера до сміливіших експериментів. Тож коли з Голлівуду прийшов запит – зобразити рух невидимої істоти для фільму «Хижак» – Євген пропонує ідею, яка потім отримає назву «камуфляжний ефект».
«Через кожну прозору стрічку ми вдруковували заднє тло з інакшим зменшенням – потроху зменшували і зменшували з кожною новою стрічкою. Тому, коли ми бачимо це на екрані, ми бачимо лише тло у цих стрічках. І коли істота рухається, ми бачимо, що це тло тремтить. І це ми назвали камуфляжним ефектом», – розповідає митець.
Висунення на престижну нагороду «Оскар» для Євгена стало несподіванкою.
«Ми багато працювали, по 17 годин на день. … І коли нам подзвонили і сказали, щоб ми прийшли отримувати «Оскар», у нас не було часу», – згадує він.
«Оксара» таки відсвяткували. Разом з Арнольдом Шварценеггером, який зіграв головну роль у фільмі.
«Він приїхав, влаштував для нас вечірку на Мангеттені, в клубі з танцями і піснями, він на мене справив зовсім не таке враження, як у кіно. В кіно він був такий могутній, великий, а виявився нижчим за мене на зріст, курив сигару», – розповідає Мамут.
«Оскар» приніс Євгену славу, але не допоміг з кар’єрним ростом. У США в цей час починає розвиватися комп’ютерна анімація, більшість студій із Беркшира переїжджають у Сан-Франциско. Поставлений перед складним вибором – родина чи кар’єра - Євген не наважується на переїзд.
«Мої батьки тут жили, і я не міг переїхати з ними… Тож після «Оскара» фактично ми з Іриною займаємося лише музеєм», – ділиться він.
Сьогодні Євген не мріє про технологічні інновації. Він знайшов своє покликання у вихованні наступних поколінь аніматорів.
«Ліза до нас прийшла, коли їй було 11 років, вона вивчила мультиплікацію у нас, зробила маленький мультик з іншими дітками. А коли виросла, пішла вчитись на мультиплікацію і поїхала жити у Лос-Анджелес», – розповідає аніматор.
«Інший хлопчик, він цікавився комп’ютерними іграми, я йому підказав, як зробити гру на основі мультика про двигун внутрішнього згорання. Він це зробив. А коли підріс, поїхав у Голлівуд», – розповідає ще одну історію Євген.
Євгену 76 років і попереду – багато планів. Він захоплено розповідає про новий візуальний проект у музеї, для якого вже є назва «Тінь батька Гамлета». Каже: його мета – викликати захоплення і посмішку.
У нас музей маленький. Коли люди бачать оголошення в газеті, приходять із дуже незадоволеними обличчями. Мовляв, що тут таке? Дуже похмурі. Але коли вони зроблять свій перший в житті мультфільм, своїми руками, і тоді всі лишають цей музей задоволені. Їм цікаво дізнатись, як робляться фільми», – каже Євген.
З кожною посмішкою він переконується: справу продовжує недаремно.
