Фрагменти

Розслідування «Один із сотень тисяч» перемогло в Національному конкурсі журналістських розслідувань

Дата-розслідування «Один із сотень тисяч. Історія українського сироти, зниклого в Росії», створене командою Texty.org.ua спільно з журналістами швейцарської газети Neue Zürcher Zeitung, перемогло в номінації «Розслідування порушень норм міжнародного гуманітарного права в умовах війни Росії проти України» Національного конкурсу журналістських розслідувань. Конкурс організувала команда Media Development Foundation.

Співавторки розслідування Інна Гадзинська та Олена Кущенко під час вручення нагороди

Над цим дата-розслідуванням журналісти працювали майже рік — по крихтах збирали інформацію про хлопчика Остапа (ім’я змінено) з Олешків на Херсонщині, якого після повномасштабного вторгнення батько вивіз у Росію, на Урал. Там хлопчик залишився сиротою і потрапив до дитячого будинку. Згодом його анкету без згадки про українське походження розмістили на російській платформі для всиновлення. Пізніше анкета зникла. Родичка Остапа стверджує, що хлопчика взяла під опіку його вчителька початкової школи.

Анкета Остапа на російській платформі для всиновлення. Ілюстрація NZZ

Роботу над цією історією команда Texty.org.ua почала з технологічного кроку — наша керівниця ШІ-напряму Наталя Романишин створила автоматизовану систему порівняння облич на основі штучного інтелекту. За допомогою цього інструменту команді вдалося порівняти 951 фотографію зниклих українських дітей із 41 039 зображеннями з російських та білоруських баз даних про усиновлення. Після кількох етапів ручної перевірки виявили три збіги, у яких команда була цілком упевнена. Один із них — Остап.

Двоє інших дітей були вихованцями Херсонського дитячого будинку і вже фігурували у розслідуванні The Times про депортацію дітей, тому журналісти зосередилися на тому, щоб дослідити історію Остапа.

Наступним етапом стало OSINT-дослідження, яке провела журналістка Олена Кущенко. Вона шукала інформацію про хлопчика та його родину в українських та російських соцмережах, локальних чатах, медіа й пошукових системах, знайшла контакти родичів, сусідів і вчителів та поспілкувалася з ними, зокрема з тими, хто живе в Росії й інших країнах.

Співавторка розслідування Інна Гадзинська, яка координувала роботу транскордонної команди, пояснює, чому ця історія важлива:

«Історія Остапа відрізняється від більшості відомих історій про примусово вивезених українських дітей. До Росії його вивіз батько, а сиротою хлопчик став уже там, після батькової смерті. Проте є кілька важливих обставин, які не можна залишати поза увагою.

По-перше, обставини їхнього переїзду можуть мати ознаки воєнного злочину. Родина залишила окуповані Олешки в умовах, створених російським вторгненням, а окупаційна влада сприяла їхньому переселенню вглиб Росії. Таке переміщення з окупованої території на територію держави-окупанта може бути порушенням Четвертої Женевської конвенції.

По-друге, після смерті батька російська влада не намагалася розшукати родичів Остапа в Україні, а відправила його до дитячого будинку. Згодом анкету хлопчика розмістили на російській платформі для всиновлення, не зазначивши його українського походження. Фактично хлопчика позбавили можливості зберегти українську ідентичність.

По-третє, цей випадок привертає увагу до масштабнішої й менш помітної проблеми: сотні тисяч українських дітей опинилися під контролем Росії разом із батьками й втратили зв’язок з Україною».

Дата-розслідування опубліковане українською та німецькою мовами на сайтах Texty.org.ua та NZZ, а також у друкованій версії NZZ.

Також цей матеріал увійшов до десятки переможців Sigma Awards 2026 — міжнародного конкурсу журналістики даних.