Мова шкільної освіти. Українські румуни лояльні, але вважають, що Київ «сам створює проблеми» (РЕПОРТАЖ)

60-річний Георгій Васильович їде з Чернівців, де живуть його дорослі діти, до райцентру Герца. Особливого невдоволення в його спокійній мові не вчувається – він просто відповідає на запитання:

- Ну не може такого бути, щоб віддати дітей до школи румунами, а вийшли вони звідти українцями, - флегматично каже він. - Не буває так. А свою мову нам куди подіти?

Румунська церква у Красноїльську

Георгій Васильович, представник старшого покоління буковинських румунів, говорить російською з деяким акцентом – на відміну від молодших, які розмовляють українською:

- Моя донька каже, їй у Чернівцях не вірять, що вона румунка. Кажуть: «А де акцент?». А внук уже навіть зі мною мішає українську та румунську. Тому що телевізор, інтернет. Я не розумію, – каже він [новий закон про освіту передбачає перехід на українську для національних меншин – дивіться пункт 11 у нашій статті]. – От навіщо це було робити? Тут же в регіоні все спокійно. Ніяких проблем не було. Якщо ти румун – по кар’єрі тобі це не заважало. В обласній адміністрації, я по роботі вічно їжджу, багато румунів.

В румунськомовних регіонах вражає скоріше непомірно мала, ніж велика, кількість написів румунською - за винятком державних і релігійних закладів

Хто хотів – прекрасно вивчив українську. Ну хочеш ти, щоб діти більше вчили мову – ну додай годин. Дай вибір. Але не змушуй. Чи може, нам треба, як угорці, зробити? Ті он зразу пхають Україні палиці в колеса, на рівні Євросоюзу. Хоча нас, румунів, узагалі-то в Україні більше. Але ми тут на Буковині завжди були дуже лояльні. Я думаю, це тому, що за Румунії тут була бідна околиця, й після того, як Сталін приєднав її до України – нам, по суті, стало краще. Моя мама ще прекрасно пам’ятає, як було до війни. І бабуся розповідала. Бабуся 101 рік прожила.

Хоч я його не питав, Георгій Васильович вирішив, що прозвучало німе запитання, і вважає за необхідне сказати:

- Я ні разу ні від кого не чув, що от давайте приєднаємося до Румунії. Мова тут може стати хіба що приводом. А справжньою причиною – що в Румунії вже он мінімальна пенсія триста євро – а у нас? Але ні. Я жодного разу нічого подібного не чув.

Ми проговорили всю дорогу до Герци. Георгій Васильович, видно, не раз продумав деякі речі: він по кілька разів може повторювати в різних варіантах схожі фрази. Наприклад:

- Кому треба знати українську, у кого в голові щось є, кому це потрібно для кар’єри – прекрасно знають. Але змушувати? Навіщо було штучно піднімати це питання? Як ота казала, як її? Фаріон! Ми, каже, повинні їх усіх змусити перейти на українську мову. А той їй відповідає: Ви, каже, мабуть, провокаторка, агент КДБ!

Остання думка Георгія Васильовича, видно, особливо тішить, бо коли ми пройшлися Герцою й нарешті прощаємося, він посмієються і, похитуючи головою, повторює:

– Ви, каже він їй, агент КДБ.

І, як підсумок розмови, Георгій Васильович повторює те, з чого почав:

- Ви, головне, запам’ятайте: віддати дитину до школи румуном, щоб вийшов українець – це неприродно.

Георгій Васильович, 60 років, мешканець Герцаївського району

***

В ту поїздку якось усі повторювали свої основні тези по кілька разів. Наприклад, директорка школи у стовідсотково румунському селі Хряцька тричі або й чотири рази повторить, зв’язана своєю посадою:

- Є закон, і ми його будемо виконувати.

Я пішов у бік Хряцької, бо не вдовольнився Герцою. Герца – найменший в Україні райцентр з населенням близько двох тисяч людей. Весь чисто румунський Герцаївський район наприкінці Другої світової війни приєднали до УРСР, якщо спростити, суто з військових причин: щоб не обстрілювалася залізнична гілка біля Новоселиці, «прапороносці» примусово посунули кордон на гарматний постріл.

Але зараз у Герці практично немає, наприклад, румунських написів. Я також не знайшов людини, яка б не змогла перейти зі мною на українську (молодші) або російську (старші люди). Більше того: на вулицях чути не тільки румунську мову. Десятилітні діти носились із цуценям і перегукувалися чистою російською – а навколо однієї зі шкіл гуляла група вчительок, які щебетали літературною українською. Якась ця Герца надто космополітична, вирішив я - і пішов шукати більш «автентичної автентики».

Хряцька розташована поміж меланхолійних пагорбів. Місцями вони розорані, а на крутіших схилах зараз, наприкінці листопада, вкриті бурою травою. Вздовж вологої ґрунтової дороги ростуть окремі дуби.

дорога на Хряцьку

***

На вході до села Хряцька жінка везла тачку з цеглою.

- Буна зиуа!

- Buna ziua…

- Вибачте, ви розмовляєте українською?

- Ну звичайно, розмовляю.

Вона сказала, що говоритиме й потроху везтиме тачку. Від допомоги відмовилась.

- Будую піч, а на комин не вистачило. Ось, сусідка дозволила набрати цегли… Особисто у мене син учився в Чернівцях у румунській гімназії. Мені казали: «От дурна молдованка»…

- Ви ж румунка?

- Та в місті часом обзивають, як ото українців «хохлами». Кажуть: «От дурна молдованка, віддала сина в румунську школу…». Я кажу: «Як у нього в голові що є, то хоч якою вивчиться». І вивчився. Вчився в університеті українською. Якби ж тільки в цьому була проблема! Він-то вивчився, попрацював учителем – а зараз пішов на будівництво. То мене оце більше турбує. Я-то свою пенсію яку-не-яку, а заробила. А от йому на будові, звісно, стаж не йде. Мова, мова… Де дітям працювати? От про що вони б там у Києві думали.

Майже всі, з ким я говорив, – з питання мови, яке ставлю я, все одно переходять на питання економічні. Вони цікавлять людей більше. Хряцька, скажімо, не виглядає багатшою за «українські» села. Хіба що акуратнішою – але вже Красноїльськ і того враження не справлятиме. Це може бути суб’єктивне. Українські румуни, як і люди по всій західній Україні, або за кордоном на заробітках («та звичайно, виїжджають, ще й як виїжджають!»), або користаються з малого прикордонного руху для дрібної контрабанди (на це лише натякається: «Ви ж самі розумієте, як ми тут живемо: вічно ходимо на той бік…»).

500 євро на людину і два блоки цигарок. Контрабанда годує цілі райони і вбиває українське виробництво (РЕПОРТАЖ)

Або ж переїжджають у більші міста, передусім Чернівці. В Герцаївському районі ще непогано: наприклад, на заводі «Гравітон», розташованому на околиці Чернівців з боку Герци, відкрили «німецьке» виробництво. Вранці автобус збирає чоловіків на зміну, а ввечері розвозить по селах.

Мешканці та школа Хряцької

***

У школі до групи навколо київського журналіста підходили одні за одним різні працівники:

- А ви бачили, як нас обізвали? – підходить черговий учитель. – Резервацією!

Інші сміються:

- Та ми якраз про це говоримо.

Так вийшло, що спершу підходив один, зрештою інший – і з нагоди приїзду київського журналіста зібралася група людей. У школі Хряцької все виявилося так само, як у Герці: молоді люди розмовляють українською так, що в місті я б і не запідозрив, що мова для них не рідна; старші, які вчилися ще за Союзу, говорять російською.

Як вчать українську та складають ЗНО в румунських і угорських районах (ІНФОГРАФІКА)

- А я ж, чесно кажучи, переживав, як буду тут спілкуватись. Виписував собі румунські фрази. А тут далі за «мульцумеск» і не пішло.

- Ну от, – каже молода вчителька інформатики. – Сподіваюся, тепер поїдете звідси з іншими враженнями.

Вона теж повторює свою основну тезу по кілька разів.

- А то ж показали нас! – знов обурюється один зі старших учителів. – Ніхто, кажуть, нічого не знає!

Виявляється, в райцентр Герца, з якого я щойно пішов, відкинувши як надто космополітичний, одразу після ухвалення нового закону про освіту приїжджав один з українських телеканалів. Знімав тут програму, а потім запустив сенсаційний сюжет.

- Герца, кажуть, резервація! - обурюються місцеві румуни.

Іван Михайлович Тудосе - вчитель із 46-річним стажем

Навішаний ярлик, схоже, вразив багатьох: його повторили кілька людей. Іван Михайлович Тудосе, колишній директор цієї школи, а нині з огляду на пенсійний вік просто вчитель румунської, каже:

- Знайшли якусь бабу на базарі, яка по-українськи не знала… І от уже ніхто, кажуть, нічого не знає.

- Може, вони не зі зла? Як ото телебачення любить, знаєте: бігли через місточок, ухопили кленовий листочок. Приїхали машиною на півгодини, не розібрались, зняли, сіли в машину й поїхали?

- Якби ж то, – відмахується Тудосе. – Вони просто показали, що їм було треба. Ненавиджу оце… політиканство. Звичайно. Завжди можна знайти тих, хто має «особливу думку»…

Вчителі переглядаються й посміюються. Можливо, когось мають на увазі знайомого.

- Правда-правда, – підтакує вчителька інформатики. – Це ж не те що канал не розібрався. З Герци нам розповідали, що вони ж їздили і в українську школу, знімали там…

- Але не показали цього. Показали тільки те, що їм було потрібно! – і пан Тудосе повторює свою тезу: – Ненавиджу політиканство.

Нинішня директорка школи Лариса Дмитрівна Мирон обережно повторює свою офіційну тезу про те, що «Є закон, і ми будемо його виконувати». Вона їздила до Чернівців на зустріч із пані міністром освіти Лілією Гриневич, і пані міністр заспокоювала представників меншин, що переходити на українську мову будуть дуже поступово, з п’ятого класу, по одному-два предмети на рік, а може, й не всі предмети...

Що змінює новий закон про освіту. Дивіться, зокрема, пункт 11 у нашій статті

Інші вчителі теж в «офіційних» коментарях повторюють, що закон є закон, живеш у країні, мусиш знати мову, і це безперечно.

Водять школою, показують, що у класах написи обома мовами – румунською й українською.

В холі школи на видному місці – повний «іконостас» державної символіки. Є і стенд про героїв АТО з Герцаївського району (адже румунів звинувачували в ухилянні від призову). Видне місце серед «наших героїв АТО» займає голова районного відділу освіти.

Тільки пізніше, в більш неформальній розмові «на прощання», у одного з молодих учителів проривається:

- Але я от не розумію. Навіщо Київ сам собі створює проблему на порожньому місці?

Навколо Банченського монастиря УПЦ (МП) зорані землі, поблизу зводять нові будівлі

При Банченському монастирі УПЦ (МП) навіть виготовляють молочну продукцію під власним брендом

Дехто вважає, що тутешній контроверсійний отець Михайло Жар впливає на місцевих у дусі "руського міру"

До багатого монастиря проклали чудову дорогу до візиту патріарха московського Кірілла - але згодом Михайло Жар розкритикував Кірілла за начебто зраду православія

Медитативні пагорби навколо Хряцької

Хутір поблизу Хряцької

Хутір поблизу Хряцької

***

- Трохи неприємно, – визнає Василь, мешканець іншого румуномовного селища, Красноїльська. – Ми нормально жили, мали свою культурну автономію, проблем не створювали. І тут, не питаючи, трах-бах! Переходьте на українську мову! Ага, а тепер міністр освіти їздить, витрачає кошти платників податків, заспокоює. Міністр закордонних справ он теж. Чого було не поговорити з людьми ДО того, як приймати закон?

Як і більшість освіченої молоді, 24-літній Василь розмовляє без жодного акценту.

- Ну звичайно! Телебачення. Та й інтернет.

Василь іще й вивчився в університеті. У людей «простіших» часом акцент таки відчувається – але його немісцевому важко відрізнити від діалектів, якими розмовляють менш освічені етнічні українці в цьому-таки регіоні.

На кладовищі поряд - написи російською, українською, румунською та її кирилічним транслітом

У тому ж Красноїльську заходжу до крамниці. До речі, так і написано: «крамниця»; мене постійно вражала практично повна відсутність написів румунською. Розмовляю з двома працівницями. По телевізору – трешове українське реаліті-шоу про те, як Марата мучить совість, що він зрадив Каріні, й він хоче сказати Марині, що все скінчено, бо він повертається до Каріни… Стандартно: київські персонажі розмовляють російською, тільки голос ведучого за кадром – українською.

І от поки я п’ю свою каву й після розмови з працівницями подумки оцінюю, у якої з них був відчутніший акцент – вони починають розмовляти між собою, і я вперше за ці дні розумію не відповідь на свої запитання, а випадковий діалог! Мали копати криницю, але хлопці не прийшли, треба передомовлятися на наступний тиждень, і то пошвидше, поки морози не вдарили…

- А як це ви між собою не по-румунськи?

- А я сама зі Сторожинця, румунської не знаю, – каже та, якій я майже встиг приписати сильніший акцент. – Ну то й біля мене всі мусять по-українськи говорити.

Фрагмент будинку у Красноїльську

***

Сам райцентр Сторожинець, на південь від якого розташовані румунські села – за відчуттями, та й за статистикою переважно українськомовний.

- Місто українське, але не без румунів, – як охарактеризував ситуацію один із місцевих українців.

Якщо буковинські румуни не раз згадували про спорадичні кпини на кшталт «циганоти» чи «тупих молдаван» на свою адресу – неминучої долі будь-якої меншини в недоосвіченому суспільстві – то місцеві етнічні українці на словах стверджують, що міжетнічні стосунки тут завжди були якщо не ідилічні, то цілком нормальні.

- Чого ото румунів тепер змушувати переучуватись? Ідіотизм! Хто хоче, і так говорить, – каже дядько й одразу переводить тему на західноукраїнський стандарт: – Краще б вони там у Верховній Раді самі українську вивчили. Вони де живуть? У Києві? Чи в Москві? Га? Га?

- Ну, живеш в Україні, говори українською, – зважує інший. Щойно він сам переходив на російську і, здається, переживає, що журналіст його засуджує. – А так то… дітей тут у нас ніхто не їсть. Як не лізеш до очей – не дістанеш по рогах.

Він хихотить і в кінці розмови повторює свою ключову тезу:

- Та. Як не лізеш до очей – не дістанеш по рогах.

румунія освіта репортаж мова буковина школа