Смутні часи. Після перемоги Трампа кожен сам за себе. Що потрібно зробити Україні, аби вижити

Перемога кандидата-популіста на виборах президента США поставила жирну крапку на звичному і передбачуваному світі. Світу, у якому глобальний Захід, очолюваний США, гарантував історичну перемогу прогресу та поширення зони верховенства прав людини і процвітання.

Вибір громадян США, а до того - британців на користь «Брекзіту», поразки прихильників євроінтеграції на референдумах в ЄС демонструють: надто велика частина населення країн «золотого мільярда» втомилася від достатку. Ці люди не довіряють своєму політичному істеблішменту і не бачать перспективи у нинішньому розвитку своїх заможних і благополучних країн.

Тож нові «шокуючі події» не забаряться. Наприклад, імовірна перемога проросійського кандитата-популіста на президентських виборах у Франції.

Втім, як слушно зауважив Барак Обама, незалежно від результатів виборів у США сонце продовжуватиме сходити, а Америка залишиться великою країною.

Так само й Україна залишиться багатомільйонною державою на європейському континенті, доля якої залежить (і залежатиме) насамперед від вибору її громадян, а не рішень політиків у Вашингтоні чи Москві.

Варто пам’ятати про продавлену ЄС (за повної підтримки США) угоду лідерів опозиції з Віктором Януковичем після розстрілу на Майдані, яка не протрималась і доби.

Дії невідомі

Попри обмежуючий вплив Конгресу, бюрократії та судів, президент США – не лялька, і може суттєво вплинути на політику США - насамперед, зовнішню. Наразі просто невідомо, якою насправді буде політика Трампа щодо відносин з Росією і «українського питання». Цілком можливо, що він і сам цього поки не знає.

Під час виборів Трамп наголошував, що США не завжди виконуватимуть свої зобов'язання перед партнерами по НАТО. Це означає демонтаж системи оборони, яку створив Захід після Другої світової

Втім, як завжди, сподіваючись на краще, варто готуватись до гіршого. Трамп може у тій чи іншій мірі реалізувати свої обіцянки - приміром, «піти з Європи». Тобто, забрати звідти американські війська і припинити витрачати гроші на військову та економічну підтримку країн, де немає значних безпосередніх американських економічних інтересів.

Європа без американських солдатів - подарунок Кремлю. Він зробить військовий шантаж Путіна значно загрозливішим для звиклого до «американської безпекової парасольки» багатого, але слабкого у військовому сенсі «Старого Світу».

Не виключена спроба Трампа домовитись з Путіним за рахунок, зокрема, інтересів України. Приміром, прийнявши російську версію щодо виконання Мінських угод.

Вже зараз можна сказати, що перемога Трампа, принаймні на певний час, знизить внутрішні виклики для Кремля. Істеблішмент сподіватиметься на припинення ізоляції Росії, а пересічні громадяни – на скасування санкцій і повернення колишнього процвітання. Можливо, ці надії розвіються, але саме зараз вони сприятимуть вибору на користь «ще потерпимо», а не «досить, пора бунтувати».

Що робити Україні у випадку гіршого сценарію?

Це коли Трамп каже щодо українсько-російської війни: "Проблеми індіанців шерифа не цікавлять: розбирайтеся самі. Для нас головне - бізнес". Це означатиме, що Росія зможе почати активний наступ. Також на період дружби Вашингтона і Москви МВФ може перестати позичати гроші Україні.

Втім, варто пам'ятати: не американська допомога чи дипломатичні зусилля зупинили російські війська. Барак Обама прямо заявляв, що США не воюватимуть за Україну. Якби Росія розгорнула велику військову операцію проти України навесні 2014 і захопила Київ, то західна реакція була б така сама, як зараз - і санкції були б ті ж самі.

Російські танки зупинили українці і тільки українці, винятково власними силами.

Як визнав у ході однієї з дискусій з «патріотичною громадськістю» міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров, ключовим моментом, чому колони бронетехніки не вирушили через кордон, стала присяга новій владі «десятків тисяч людей зі зброєю». А відтоді українське військо значно зміцніло.

Російський наступ може початися, лише якщо українці поборють самі себе – почнуть міжусобні чвари або пасивно виконуватимуть вказівки чужих столиць.

Громадяни повинні дати певний простір владі для дипломатичних маневрів. Певні дипломатичні поступки можуть дозволити тягнути час, вичікуючи кінця «медового місяця» у стосунках Трампа та Путіна. Зрештою, СРСР допоміг Гітлеру прийти до влади у Німеччині - і чим закінчилася така спецкомбінація, усім відомо.

Проте, ці маневри не можуть передбачати права Росії чи її союзників (постійних чи тимчасових) втручатися у політичні та економічні процеси поза межами окупованої території, її розширення, або визнання зміни кордонів. Якщо Київ намагатимуться схилити до більшого, треба рішуче відмовлятися, хай навіть ціною втрати закордонної підтримки. Опір дає шанси, капітуляція – ні.

Після обрання Трампа нам потрібно швидше і наполегливіше реформувати Армію та нарощувати озброєння. Не останню роль у стримуванні російської агресії відіграє наша власна ракета, яку ми вже випробовували.

Складніше питання з економічною стійкістю України. В принципі, розмір іноземної допомоги, тобто, кредитів нашій державі - не такий вже й значний. Ми можемо обійтися і без них, але з нинішнім способом життя доведеться попрощатися. Маю на увазі державні видатки на соціальну сферу.

Загроза нової масштабної війни з Росією та зниження або припинення фінансової підтримки із Заходу може призвести до економічної кризи. Далі - криза політична, внутрішня нестабільність, яку не промине використати Росія.

Щоб впоратися із економічними проблемами в майбутньому, влада повинна діяти вже зараз. А тут бачимо певну розслаблену позицію, мовляв, поспішати нікуди.

Реалістична економічна програма, яка має запобігти такому сценарію, потребуватиме збільшення надходжень до бюджету - зокрема, за рахунок реального (а не декларативного) обмеження різних тіньових схем не тільки для великого бізнесу, а й для середнього і дрібного. А також - форсованої приватизації, запровадження ринку землі та обмеження видатків, єдиним резервом яких досі залишаються витрати у соціальній сфері.

У затягуванні поясу ради виживання зацікавлені всі. Але не всі розуміють свої довгострокові інтереси. Та приклад «донбаських республік» демонструє, що і можновладці, і бізнесмени, і пересічні українці навіть економічно втратять більше у випадку прямої чи непрямої російської окупації, не кажучи вже про загрози свободі і життю десятків тисяч соціально активних громадян.

Раціональний вибір українського суспільства не гарантований. Воно цілком може поринути в апатію чи внутрішні чвари, що спростить завдання ворогу. Тим не менш, Україна здатна і повинна вистояти. «Боротьба триває».

сша суспільство економіка трамп війна Європа