TEDxKyiv. Новий дизайн Києва і мертва освіта. Короткий конспект (ЧАСТИНА1)

В перервах між сесіями фестиваль «Джаз Коктебель» представляв своїх виконавців. Гурт Asia Tengri, котрий поєднував традиційний монгольський і тувинський спів із джазовими мелодіями просто порвав зал. Не менший фурор викликав виступ київського дизайнера Ігоря Скляревського, котрий розробив нову навігацію для столичного метро.

Міський дизайн від Скляревського

Лектор виступав у блоці № 3"Талант у дії", але його виступ був один з найяскравіших, розповідь починаємо з нього.

Я пробую зробити реальність менш ворожою до людей. Якось не знав куди повернути у київському метро і відразу отримав сильного штурхана у спину, як це вже траплялося 10 – 15 раз. Ви мабуть подумаєте, що відразу після цього до мене пройшло прозріння. Як до Ньютона і я уявив нову схему навігації в метро.

Ігор Скляревський і його схема

Зовсім ні. Ми з дружиною відпочивали у Барселоні, провели там тиждень. Мене здивувало, як там спокійно і комфортно. Барселона удвічі менша Києва, але там 11 ліній метрополітену. Здавалося турист, котрий не знає мови легко заплутається. Але я там жодного разу не заблудився.

Складалося враження, що за кожним малюнком у системі навігації метрополітену сховався розумний, інтелігентний помічник, котрий підказував куди йти.

Мені захотілося зробити таку схему для Києва. Прямо в Барселоні я почав виношувати план, як змінити Київ. Між іншим в Барселоні це робилося легше ніж у Києві.

У середньовічних картах невідомі місця позначали левами, мовляв там вони живуть. Пояснення просте: людина боїться невідомого. На схемі київського метро можна намалювати багато левів.

Міська навігація дає комфорт, береже час і нерви. А іноді вона рятує життя. Спитайте водія швидкої скільки часу йде на пошуки потрібної таблички, коли для того аби врятувати життя є лічені хвилини.

Так от. Свою схему я почав малювати ще в літаку.

Розроблена спільнотою київських дизайнерів схема метрополітену

На чинній схемі не було всього швидкісного транспорту і я додав до метрополітену швидкісний трамвай і міську електричку, яку запустили нещодавно. І сам здивувався, виявляється моє місто не таке бідне, як уявляється.

Потім скупив усі книги на Амазон, котрі стосувалися створення міської навігації, вивчив їх. Одного дня увечері намалював схему повісив на Фейсбук і пішов спати.

Вранці заходжу в Інтернет і бачу бурхливе обговорення моєї схеми. Далі її почали доробляти всі хто забажав, схема вже не належала мені. Я запропонував метрополітену брати цю схему безкоштовно.

Зі мною зв’язалися фахівці, які розробляють Стратегію розвитку Києва. Це чудові хлопці, до того ж вони мають прямий контакт з керівниками міста. Вони мені сказали, що мою схему бачили «у-верхах» і готові впроваджувати її в життя.

Пересадний вузол поблизу залізничного вокзалу

Залишилася одна зовсім маленька формальність: узгодити схему з метрополітеном. Я пішов туди. І там сказали, що їхня схема краща, бо на ній детальніше Дніпро.

Дійсно по карті київського метро лоцмани можуть водити кораблі, а рибалки домовлятися про місце зустрічі серед островів.

Між іншим у Києві є цілий інститут який займається дизайном, там сидить чимало людей, на них витрачаються бюджетні кошти.

Криптографія vs туристична навігація

Я взявся розробляти схему туристичної навігації Києва. Накидав зображення за вранішньою кавою за дві години і знову вивісив на Фейсбук. Наступного дня вже не сотні а тисячі коментарів під моїм постом.

Туристична навігація від Скляревського

Далі туристичну навігацію доробляли безліч дизайнерів, один з кращих шрифтовиків України, мабуть світу, віддав безкоштовно шрифт.

Ми розробили таблички на будинки і передбачили позначку для будинків, які стоять у дворах, «а», «б» і так далі.

Мені знову зателефонували люди із Стратегії Києва. (сміх в залі). Сказали, що «там», «на горі» хотіли б бачити цю навігацію на вулицях Києва. Але залишилася одна несуттєва дрібничка (сміх в залі) – узгодити навігацію у відповідному відділі.

Прийшов я на секцію дизайну головного управління архітектури і побачив там старих втомлених людей.

Іван Пономаренко, архітектор, який виступав на попередньому ТЕДексі по аналогії із Стругацькими назвав їх «невідомими батьками».

Звичайно мій дизайн не пройшов. Мені сказали, що поєднання зеленого і коричневого кольорів неприродне і депресивне. Там стояв вазон з квітами, я його взяв у руки і показав присутнім зелений і коричневий кольори.

Табличка з вказівником до захованого в дворах будинку

Так ми програли цю битву, але не програли війну. Люди зараз звертаються до мене просять розробити їм табличку, яку потім виготовляють і вішають самостійно.

В Ботанічному саду планується виставка скульптури і мені замовили навігацію під цю подію. Також я у стилі розробленої навігації оформив туристичний центр навпроти "головархітектури". Але щоб не вганяти «невідомих батьків» у депресію додав жовтого кольору.

Днями в Києві з'явилися таблички із зашифрованими знаками - це офіційний дизайн міської навігації перед Євро-2012

Що штовхає робити корисні і зручні речі? Бажання виправити зроблене погано, чи бажання повторити успіх інших? Я вважаю повторити успіх інших

Школа має вчити безболісно змінювати професії.

Євген Пенцак, математик, викладач, фінансист

Виступ із блоку №1 "Розкриття таланту".

ТЕКСТИ неодноразово писали, що українська освіта, як цілісна система існувати перестала. В публічному просторі ми не знаходили людей із схожими поглядами. Євген Пенцак виявився нашим однодумцем. До того ж він знає систему із середини і може порівнювати нашу освіту з іноземною.

Євген Пенцак

Часто можна почути, яка добра радянська освіта. Але коли я згадую свої шкільні роки, то розумію не така вже й добра була та освіта. Я не любив ходити до школи, там нудно. Так тривало доти, поки до нас у клас не прийшов учитель і не сказав: робіть, що хочете. З ним було цікаво і він змінив моє ставлення до навчання.

В порівнянні з радянським часом зараз змінилося середовище, доступ до знань став легким. Пройшло 20 років і ми повинні пристосуватися до нового світу, але ми цього не робимо.

Мене вражало, як у кінці 90-х років минулого століття іноземні колеги ламали і різали систему на якій трималася шкільна освіта 20 – 30 років. На мої спантеличені запитання вони відповідали: а навіщо дітям ці знання, що вони їм дадуть у житті?

Від Нільса Бора в університеті вимагали інноваційних відповідей на прості завдання. Якось викладач дав йому новий барометр і спитав, як за його допомогою можна визначити висоту будинку. Що тільки Бор не пропонував: кинути зверху і порахувати швидкість падіння і т.п. Викладач не погоджувався. Врешті-решт Бор придумав: дати консьєржу барометрі спитати висоту будинку. Цю відповідь прийняли.

Радянська школа вчила бути гвинтиком. Людина знала, що вона стане інженером і в неї попереду 30 років у житті не відбуватиметься нічого цікавого. Але зараз, повторюю найбільш цінні це ідеї.

В освіті тільки позитивні емоції дають результат. Школяр чомусь навчиться, тільки коли йому буде цікаво. Все потрібно піддавати критиці. Навіть найбільш фундаментальні істини. І ця критика теж може виявитися фундаментальною істиною.

Новий спосіб передачі знань через метафори.

Психологи визначили, що доля того, аби зрозуміти текст людині достатньо лише першої і останньої букви у слові. Помилки в середині слова жодним чином не впливають на зрозумілість тексту. Це тому, що в попередні роки нас привчили до стандарту. Нам не дозволяли робити помилок. Але без помилок не має відкриттів.

Зі знаннями потрібно працювати як із конструктором Лего, а не із статичною конструкцією.

До нашої ситуації можна застосувати індіанську приказку: «Якщо кінь здох, то злазь з нього». У нас же розробляють методики їзди на мертвому коні, проводять семінари, як нагодувати і як правильно бити батогом здохлого коня.

Перші поверхи у більшості західних університетів зайняті компаніями, котрі шукають талановитих студентів. Причому, як правило, вже не дивляться на атестат, оцінки перестали бути надійним критерієм при підборі кадрів.

Студентам задають питання, які б свідчили про їхню здатність генерувати ідеї, оцінюють світосприйняття. Наприклад одна величезна корпорація запитує, чому каналізаційні люки по всьому світу круглі? Бо круглі найбільш безпечні, ніколи не провалюються. Але ключове у цій відповіді – безпека.

Підніміть руки кому довелося протягом останніх років змінювати професію. Ми не знаємо скільки разів доведеться нашим дітям змінювати професію, але нам потрібно навчити їх, як це робити.

Яка має бути організація освіти, котра допоможе випускнику в майбутньому максимально безболісно змінити професію?

Дітям потрібно давати час на творчість. Зараз діти перевантажені завданнями. Наука це теж окуляри, які ми іноді не можемо зняти усе життя.

Освіта повинна давати позитивні емоції і спонукати до співпраці.

Далі буде

освіта місто TEDxKyiv дизайн