Культура страху і наївна простота. Як Коломойський і Боголюбов привласнили $1,9 мільярда із Приватбанку

На відміну від українських суддів, британець не обмежувався малозрозумілою бюрократичною мовою і місцями писав прямо і жорстко.

Наприклад, “inconceivable” - “немислимо”, коли йдеться про можливість існування схеми без відома власників; “extreme deference” - “екстремальне підпорядкування” в описі культури в банку; або висновки про те, що окремі пояснення сторони захисту є “непереконливими” і не витримують перевірки доказами.

Культура страху

"Це все тимчасово. Коломойський скоро повернеться", — нервово перешіптувались менеджери Приватбанку у коридорі, проводжаючи поглядом співробітників Національного банку України, які щойно зайшли на правах господарів.

Багаторічна звичка беззаперечно виконувати накази безцеремонного керівника не давала повірити, що в його кріслі сидітиме хтось інший.

Коломойський і (в меншій мірі) Боголюбов контролювали усі важливі рішення банку. В тому числі, щоб підконтрольні їм компанії отримували суми із шістьма, сімома або вісьмома нулями. Усні вказівки “згори” виконувалися беззаперечно і без будь-якого критичного аналізу. Тому одна зі співробітниць банку, пані Рокоман, у внутрішньому листуванні напівжартома називала Коломойського «всюдисущим».

Суміш поваги та страху до Ігоря Коломойського не з'явилася на порожньому місці. Його репутація агресивного бізнесмена та погрози звільнити за найдрібніший непослух вселяли переконання, що банківська кар'єра закінчиться, щойно в трудовій книжці з'явиться запис про звільнення.

Розповіді свідків, які з жахом згадували про корпоративну культуру у найбільшому банку України, лежали на столі судді Високого суду Англії та Уельсу сера Вільяма Тровера. Щоб розглянути цю справу, йому знадобилося всього 14 тижнів. Більш ніж достатньо — адже він почав вивчати юриспруденцію приблизно в той самий час, коли Коломойський заробляв свої перші гроші на здачі склотари.

Тровер злився: четверо із десяти запрошених свідків так і не з’явилися до суду. Тож суддя назвав “мужнім вчинком” те, що екс-заступниця голови Нацбанку Катерина Рожкова під присягою розповіла про те, як Ігор Коломойський погрожував їй фізичною розправою. Саме вона керувала перевіркою Приватбанку перед націоналізацією.

Катерина Рожкова розповіла, як Ігор Коломойський погрожував їй фізичною розправою.

На підтвердження своїх слів Рожкова показала судді смс-повідомлення та дзвінки, після яких вона перестала зустрічатися із Коломойським і почала їздити на роботу у супроводі охорони.

Підтвердження цих свідчень знайшлося й у переписці між власниками банку у WhatsApp: Коломойський хизувався перед Боголюбовим про організований ним протест під домом у Рожкової.

Порцію погроз отримала і очільниця НБУ Валерія Гонтарєва.

Маючи за плечима багато років роботи із корпоративними спорами, Тровер із розумінням поставився до заляканих співробітників Приватбанку: "Культура в Банку була культурою «екстремального» підпорядкування, навіть страху. Коломойський був владним бізнесменом, який викликав лояльність у тих, хто був готовий виконувати його вказівки, але без вагань домагався свого, залякуючи інших. Вони просто намагалися не думати надто глибоко про це. Це був спосіб виживання".

А от до пояснень пострадянського олігарха суддя поставився значно скептичніше: “Я вважаю немислимим, що структура схеми рециркуляції позик і деталі того, як вона функціонуватиме, могли бути розроблені або впроваджені без його (Ігоря Коломойського - Ред.) поінформованого схвалення.”

Тровер здивувався: Коломойський майже не намагався спростувати безліч доказів, які свідчили про його домінуючу та контролюючу роль у справах. Але, як і Боголюбов, свідчити усно у суді передумав в останню хвилину. Версія про "недоступність" виглядала непереконливо: хоча Коломойський уже перебував під вартою, можна було вийти на зв'язок через відеоконференцію — було б бажання!

"Рішення індивідуальних відповідачів не надавати свідчення на підтримку своїх захисних позицій було суттєво зумовлене усвідомленням того, що схема рециркуляції кредитів не мала жодного справжнього комерційного обґрунтування, - підсумував суддя Високого суду Англії та Уельсу. - Вони не запропонували жодного пояснення, достатнього для того, щоб спростувати сильне припущення про те, що ця схема передбачала привласнення коштів банку та повне порушення обов’язків перед банком з боку тих, хто був причетний до того, що відбувалося.

Вони обидва усвідомлювали: надання свідчень піддало б їх перехресному допиту щодо їхньої ролі у привласненні коштів, на який вони не мали б жодної переконливої виправдувальної відповіді, і тому вирішили цього не робити".

Фрагмент судового рішення Високого Суду Англії та Уельсу:
“Культура всередині банку була культурою підпорядкування та беззаперечного виконання вказівок, що надходили від тих, хто перебував вище в ієрархії, на вершині якої стояли пан Коломойський і (хоч і менш помітно) пан Боголюбов”.

Уважно вислухавши свідків, які все ж не побоялися ділитися побаченим в банку, суддя підсумував: людська пам’ять - річ ненадійна: “Люди можуть переконати себе в правдивості хибних спогадів про події і можуть зберігати впевненість у цих хибних спогадах. Ще більш ненадійна здатність судді оцінювати чесність і надійність, спираючись на поведінку свідка”.

Тож Тровер зосередився на беземоційних доказах злочину: на документах. Вони і допомогли підрахувати: не без зусиль топ-керівництва із банку безповоротно зникло 1,9 мільярда доларів. Але як?

Вісім мільярдів на двох

Шість тисяч рядків у таблиці Excel безстрашно розповідали про маршрут сотень платіжних ланцюгів, які мандрували по колу між рахунками банку в Україні, Латвії та на Кіпрі.

Коломойський визнав звʼязок з 21 компанією-позичальником, Боголюбов — із 19.

Наповнити цю таблицю допомогли колишні співробітники банку, які добре знали, як працювала схема. Озброївшись банківськими виписками, вони показали, як компанії, контрольовані Коломойським та Боголюбовим, отримали понад 450 мільйонів доларів кредитів. Ззовні це виглядало як звичайна зовнішньоекономічна угода: компанія просила гроші, щоб купити товар. Натомість отримані гроші не витрачала, а залишала собі. У суді Ігор Коломойський визнав, що був пов’язаний із 21 компанією-позичальником, а Геннадій Боголюбов — із 19.

Із інтерв’ю Ігоря Коломойського NV:

— Велика частина кредитів Приватбанку — це пов’язані з вами особи.

— Яка різниця.

— З інформації НБУ: банк видав 92% обсягу кредитів лише 50 позичальникам.

— І що? Не можна було?

Придивившись до профілів цих компаній ближче, суддя здивувався. Часто позичальники мали одного-двох працівників, купу збитків та абсурдний бізнес-план, де дохід мав вирости у тисячі разів без жодного пояснення.

Наприклад, компанія Esmola отримала від банку 400 мільйонів гривень кредитів на “поточну діяльність”, хоча мала лише десять тисяч гривень доходу та активи на 19,7 тис. грн. При цьому її трирічний “бізнес-план” прогнозував виручку на 295 мільйонів гривень у перший рік, 347 мільйонів - на другий рік, 377 - на третій.

Так само ТОВ «Вегаторг» прийшло у банк за грошима, показавши чистий збиток 650 тисяч гривень і бізнес-план із амбітним прогнозом виручки у понад три мільярди. Попри відсутність переконливих пояснень про те, як буде досягнуто такого стрімкого успіху, банк присвоїв цьому кредиту категорію "помірний ризик" - і видав 54 мільйони гривень.

Формальною перестраховкою для банку мало бути те, що компанії давали так зване “забезпечення”: нерухомість, акції або права за контрактами, які можна було продати і компенсувати неповернутий кредит.

Але незалежні аудитори зафіксували: вартість цих застав часто була перебільшена або взагалі не вартувала виїденого яйця.

Із інтерв’ю Ігоря Коломойського 23 травня 2019 року Українській правді:

— Ви не допускаєте, що ПриватБанк міг видавати кредити ненадійним клієнтам?

— Ні. Взагалі не допускаю. Неважливо кому — ПриватБанк видав кредит. Головне, щоб під нього було покриття. Воно було. Було у подвійному розмірі.

Наприклад, готуючи незалежний аудиторський звіт, компанія Bakers почала підозрювати у махінаціях і попросила банк надати інформацію про технічний стан нафтобаз, а заодно пояснити: як так вийшло, що в них зберігається вдвічі більше пального, ніж вони фізично можуть вмістити? І як вони змогли продати пального в рази більше, ніж можна було б зробити через мережу автозаправок?

Аудитори попередили: якщо підтвердити правдивість даних не вийде, оцінювач відмовиться від роботи.

Оцінивши рівень загрози, менеджери Приватбанку Плиська та Чернишов почали мозковий штурм у Skype: “Напишіть, що це тому, що ці нафтобази продають не через мережу АЗС, а великим оптовим покупцям: агровиробникам, компаніям, що надають послуги зі збирання врожаю тощо. Якщо є ще якісь ідеї, теж напишіть, потім обговоримо. Ну або пожежникам чи армії!”.

Що сталося далі - в матеріалах справи не вказано. Але вже через три тижні звіт за 2016 рік був готовий.

У ньому технічний стан кожної зі 149 нафтобаз був описаний як “задовільний” або “добрий”. Із обережною приміткою: аудитори не виїжджали особисто на ці об’єкти й спиралися лише на інформацію, яку надав банк. Як і у випадку із даними про обсяг проданого пального.

Звіт аудиторів виглядав непереконливо. Тож Нацбанк вирішив оцінити стан нафтобаз самостійно - не лише на основі паперових свідчень Приватбанку. Приїхавши на місце розташування двадцяти об’єктів, перевіряючі дізналися, що деякі з них не працювали вже дуже давно. За словами Рожкової, частина з них взагалі була в руїнах.

Закінчивши читати документи, суддя Тровер підсумував: за маніпуляціями з цифрами стояли одні і ті ж люди - які діяли за вказівками Коломойського і згодою Боголюбова: “Неймовірно припустити, що будь-хто з них (Коломойський або Боголюбов - Ред.) погодився надати такі застави як забезпечення кредитування непов'язаних позичальників на безстроковій основі. Це те, чого не зробив би жоден раціональний комерційний бізнесмен, особливо коли суб'єкти, яким мали бути надані відповідні позики, були б (у їхньому випадку) їм абсолютно невідомі”.

Те, що Боголюбов завзято підтримував вказівки Коломойського, не видавалося дивним. Суддя прочитав їхні численні переписки у WhatsApp, Viber та Black - закритій системі, якій Коломойський довіряв найбільше. Вони багато років вели спільний бізнес і поза межами Приватбанку, ділили офіс в Женеві та навіть зареєстровані були по сусідству в невеличкому селищі Микільське під Маріуполем. І, як справжні друзі, ніколи не звинувачували одне одного в судових процесах.

В переписках між собою олігархи жартували, пліткували, надсилали меми та давали одне одному поради про здоров’я. Та й по роботі обговорювати завжди було що: їхні сукупні активи сягали близько восьми мільярдів доларів США.

Легкість розмов випарувалась, коли багатомільярдні оборудки загнали Приватбанк у кризу. І лише ідеї його порятунку за рецептом Коломойського та Боголюбова виглядали, як несмішний жарт.

Початок агонії

У липні 2014 року Боголюбов із Дубілетом попросили Нацбанк дати два (а згодом - три з половиною) мільярди гривень стабілізаційного кредиту. У своєму листі керівництво Приватбанку казало, що в усьому винні клієнти: мовляв, вони масово забирають свої депозити, а позичальники відтягують виплату кредитів.

Регулятор поставився до цієї проблеми із розумінням - і гроші позичив. Ще б пак - адже рахунки у банку мали понад 20 мільйонів українців.

Втім, щойно перший транш зайшов на рахунки Приватбанку, правоохоронці побачили, що гроші “на стабілізацію” використовуються не за призначенням. Генеральна прокуратура почала досудове розслідування за частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України - розкрадання, нецільове використання або інше привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем.

гроші “на стабілізацію” використовувалися не за призначенням

На початку січня 2015 року Генпрокуратура почала вимагати показати документи, які стосуються рефінансування банку. Перевірити, чи все гаразд із кредитом, паралельно вирішив і Нацбанк.

Так держава дізналася про широкомасштабну тривалу кампанію з видачі кредитів "паперовим" компаніям, в результаті якої в банку з'явилася діра розміром 113 мільярдів гривень.

Нацбанк поставив олігархам ультиматум: закрийте діру або банк націоналізують. Щоб подати реалістичний план того, звідки візьмуться гроші для закриття діри у бюджеті, у фінустанови був час до 25 грудня 2015 року.

Коломойський та Боголюбов з головою поринули у роботу. Із запізненням у півтора місяця вони передали свої ідеї очільниці Нацбанку Валерії Гонтарєвій. Але з цим планом вона не погодилась, бо замість негайного погашення дефіциту капіталу олігархи пропонували дати їм ще майже п'ять років "фори".

Через два дні Коломойський приніс план “Б”. Тепер замість грошей він запропонував передати банку активи вартістю 31 мільярд гривень і фактично просив Нацбанк перетворитися з кредитора на торговця заставою.

Нацбанк придивився до активів уважніше: здавалося, його знову намагалися обманути. Бо їхня реальна ринкова вартість виявилася аж втричі нижчою.

Як так вийшло, Рожкова запитала у Коломойського під час зустрічі, дивлячись прямо в очі. На що бізнесмен відповів, що він думав, що Нацбанк буде робити перевірки лише формально. Тому самих лише цифр, наведених у документах, має бути цілком достатньо для того, щоб банк йому повірив. Але у цю легенду фінрегулятор вірити відмовився.

Націоналізація наближалася. Коломойський попросив дати йому ще один шанс: у своєму листі Валерії Гонтарєвій він дав особисте зобов’язання, що виплатить кредит, і протягом наступних чотирьох років дасть під заставу активів вартістю понад 76 мільярдів. Новий список включав нерухомість, літаки та заводи, і компанії, де він був співвласником. Але знову без чітких строків: у межах розтягнутого на роки плану реструктуризації.

“Позиції відповідачів є внутрішньо неправдоподібними і побудовані на навмисній брехні, — підсумував суддя Тровер, читаючи цю історію. — Все побудовано на нечесних (шахрайських) підвалинах.”

Не повірила обіцянкам Коломойського і Гонтарєва.

Через два тижні на столі у голови Наглядової ради Приватбанку Володимира Стельмаха та голови правління Олександра Дубілета лежали нищівні результати свіжого аудиторського звіту Нацбанку. В ньому йшлося і про операції з пов’язаними компаніями, і про масову видачу кредитів збитковим компаніям.

НБУ вимагав покарати відповідальних, і знизив оцінку банку до найгіршого рівня.

Та єдине, що зробила Наглядова рада, прочитавши звіт, — це доручила Правлінню «розробити та впровадити ефективні заходи для усунення виявлених порушень і виконання рекомендацій (НБУ - Ред.)».

Акціонери були ще добрішими - і на наступних Загальних зборах 26 серпня 2016 року вирішили, що «вся команда банку, за оцінкою Наглядової ради, заслуговує на високу оцінку".

Йшли місяці. Чергова ідея банку видати кредитів на 120 мільярдів "новим", але таким же "порожнім" компаніям змусила Валерію Гонтарєву зібрати усіх власників Приватбанку на серйозну розмову.

"У мене дуже довгі руки"

На цю зустріч Ігор Коломойський прийшов з поганим настроєм. І після слів очільниці Нацбанку "Ми не бачимо жодного прогресу" він пригрозив їй, що якщо НБУ націоналізує банк, він просто переїде до Ізраїлю. І додав "У мене дуже довгі руки".

“Пан Коломойський, здається, вважав себе вищим за закон», — відреагував Тровер.

Тактика залякування провалилася. Щойно уряд вирішив націоналізувати банк, Коломойський виїхав за кордон, а його ключові топменеджери — Олександр Новіков і Тетяна Гур’єва — залишили хаос на столі й пішли без пояснень, що сталося.

“Це не я, це вони”

Держава хотіла будь-якою ціною притягнути Коломойського та Боголюбова до відповідальності. І головне: змусити повернути вкрадені гроші. Щоб досягти цієї мети, справу вирішили передати до Високого суду Англії та Уельсу, який завдяки процедурі всесвітнього арешту активів (WFO) може заморозити майно відповідачів по всьому світу. І головне: зробити це швидко, щоб зловмисники не встигли сховати це добро.

Легендарна непідкупність британських суддів та їх обізнаність у заплутаних міжнародних схемах, офшорах і корпоративних структурах вселяли надію на справедливе рішення.

Багато операцій у схемі проходили через компанії, зареєстровані на Британських Віргінських островах. А отже, формальна підстава звернутися до британського суду у держави була.

Відповідачі від цієї ідеї були не в захваті. Мовляв, позивач спеціально (!) звузив опис схеми, щоб справа виглядала, як пов’язана з Англією. І взагалі: де докази, що за десятками офшорів і сотнями засновників та директорів, які змінювалися чи не кожну пору року, стоять саме Ігор Валерійович Коломойський та Геннадій Борисович Боголюбов?

2019 рік. Щойно повернувшись до України після кількох років відсутності Ігор Коломойський відповідає на питання журналіста NV:

— Ви винні державі.

— Мало того, що у мене забрали банк, так я ще й щось винен?

— Звичайно.

— Ви взагалі цю маячню розумієте?

Чию тінь закривали формальні власники компаній — мав розібратися суд.

Відповідачі намагалися переконати Тровера в тому, що вони не керували банком, не розуміли суті шахрайської схеми і, авжеж, не вирішували, кому давати кредит, а кому — ні. А якщо й були пов’язані з компанією-позичальником, то не керували нею.

Втім, досвідчений суддя зібрав докупи всі докази і підсумував: саме Коломойський та Боголюбов контролювали компанії, які отримували багатомільйонні кредити. А вказані у документах прізвища-ноунейми володіли багатством лише на папері.

Атмосфера страху перед власниками банку гармонійно пояснювала, чому в ролі директорів і засновників компаній-позичальників опинялися співробітники самого Приватбанку. Менеджери банку, на чиїх очах відбувалися ці операції, в суді пояснили: навіть без формальних договорів вони просто знали, що тримають активи для Коломойського. Це було “нормально”.

А коли терміново були потрібні додаткові “свіжі” обличчя, на допомогу приходили кіпрські фахівці. Вони знаходили кіпрських громадян, які за невеличку винагороду (стандарт на ринку — 1–2 тисячі євро на місяць) дозволяли вписувати свої імена в реєстраційні документи офшорки. Цей відносно легкий спосіб заробітку забезпечує директору фірми (або кількох фірм) розмірене життя на острові, де сонце не ховається за хмарами до 340 днів на рік.

Суддя гортав сотні сторінок справи: контракти, підписані із компаніями з номінальними директорами, не відрізнялися оригінальністю. А точніше - виглядали як брати-близнюки, де в око впадали хіба інша назва, запитувана сума кредитів та адреса реєстрації. Це не випадковість, — підсумував суддя. Це контрольована схема.

Тровер намагався знайти хоч якісь документи, де олігархи дають вказівки менеджерам видавати кредити пов'язаним компаніям - але марно.

Працюючи з офіційними паперами, Коломойський і Боголюбов дотримувалися політики «прочитав — знищив»: "надзвичайно дивний спосіб поведінки для члена наглядової ради великої фінансової установи з приблизно двадцятьма мільйонами клієнтів…", — резюмував суддя.

Не знайшлося у матеріалах справи і компроментуючих електронних листів від Ігоря Коломойського: за його словами, у нього взагалі не було особистої електронної адреси, бо він не довіряв цьому способу комунікації. А коли Тровер попросив олігарха надати хоча б свої паперові записи про те, з ким і коли він зустрічався в період перед націоналізацією, той відповів, що такої інформації зберегти йому теж не вдалося.

Суддя обурився: "Є внутрішньо неправдоподібним, щоб ні пан Коломойський, ні його секретарі не зберігали жодних записів щодо того, де він мав бути, коли саме і з ким зустрічався у зв’язку з подіями, що мають значення для цієї справи".

“Дивовижні труднощі” виникли й із отриманням документації від тих, хто працював із Геннадієм Боголюбовим. Щоб отримати доступ до його електронної пошти, нове керівництво вже націоналізованого Приватбанку витратило купу часу в українських судах. А коли цей доступ таки з’явився, жодного листа за період, коли в банку відбувалися схеми, там уже не було.

“Я майже не сумніваюся, що розкриті документальні записи про участь пана Боголюбова у питаннях, що стосуються цього провадження, значно відстають від того, що існувало на момент подій”, — підсумував Тровер. І додав: Коломойський та Боголюбов намагалися відхреститися від звинувачень у незаконному збагаченні, будуючи свій захист у суді “на навмисній брехні”.

Правду “підсвітив” Дубілет

Перед націоналізацією Коломойський та Боголюбов мали понад 90% акцій Приватбанку на двох. Решта була розпорошена між топ-менеджерами банку.

Акціонери хоч і володіють банком, але кому видавати (сумнівні) кредити, вирішує менеджмент. Але це — за законом. Суддя мав розібратися: а як було насправді? Чи впливали акціонери на рішення, які мали прийматися на кілька рівнів нижче?

З інтерв’ю Ігоря Коломойського LB 3 грудня 2015 року:

“Я принципово не втручаюся у роботу. Я допомагаю Дубілету: де порадою, де якимись методичними речами. Як бізнесмен можу допомогти. Але немає жодних команд, розпоряджень. Менеджмент є повністю незалежним”.

Підказки були розпорошені на тисячах сторінок протоколів, що фіксували найбільш публічну частину життя банку. Тровер почав вивчати роботу банку з “верхівки” — і здивувався, наскільки синхронно голосували акціонери під час Загальних зборів, поки діяла злочинна схема привласнення.

Усі без винятку рішення Загальних зборів - включаючи річний звіт та використання прибутку банку — підтримувалися без критики та зауважень. Одностайно.

За такою ж логікою акціонери обрали Ігоря Коломойського головою Наглядової ради - органу, який мав контролювати менеджмент банку; увійшов до її складу і Геннадій Боголюбов.

Наглядова рада збиралася кілька десятків разів на рік. У протоколах засідань залишилась інформація про те, що і Коломойський, і Боголюбов регулярно відвідували ці зустрічі. Голосували і ставили свої підписи під рішеннями.

Легенда олігархів про "формальних наглядачів" та "нічого не вирішував" виглядала дедалі менш переконливо.

Тим паче, що саме Наглядова рада призначала членів Правління фінустанови - тобто, топ-менеджмент, який приймає всі поточні рішення. 19 років поспіль Головою Правління стабільно залишався Олександр Дубілет. Саме він очолював кредитний комітет і підписував угоди про позики “паперовим” компаніям у межах розслідуваної схеми.

Суддя вкотре уважно переглянув матеріали справи: чи збереглася офіційна кореспонденція між Коломойським та Дубілетом? Ні. "Мабуть, документи знищені", — вкотре засмутився він.

Все, що залишилося від спілкування між акціонером та головою правління, — це безліч телефонних дзвінків. Перед тим, як Приватбанк попросив Нацбанк стабілізаційний кредит, за чотири місяці Дубілет та Коломойський зідзвонювалися понад сто разів.

Зате зберігся зміст розмов між Дубілетом та Боголюбовим, де йшлося про те, на яких умовах Приватбанк буде кредитувати компанії олігарха (та компанії, записані на номіналів, але перебувають під його контролем).

Суддя підсумував: стосунки між ними суттєво виходили за рамки очікуваних між головою правління банку та одним з його контролюючих акціонерів: "Я не погоджуюся з твердженням, зробленим від імені пана Боголюбова, що всі ці повідомлення можна охарактеризувати як такі, що не пов'язані зі «схемою» або що вони були «нешкідливими».

На підкріплення цієї думки у Тровера були електронні листи та діалоги в Skype між Дубілетом і співробітниками. Це були обговорення щойно поставлених задач “згори” щодо “потрібних” компаній. Неформальні розпорядження виконувалися беззаперечно.

“Я вважаю немислимим, що структура схеми перекредитування та деталі її функціонування могли бути розроблені або впроваджені без їхньої (Коломойського та Боголюбова — Ред.) обізнаної згоди”, — підсумував Тровер.

Звичка знищувати документи та заперечувати користування електронною поштою не допомогла Коломойському уникнути відповідальності. Суддя з іронією зауважив, що в Приватбанку до Боголюбова ставилися так, “ніби він був одним і тим самим паном Коломойським”.

Відшкодовувати державі 1,9 мільярдів доларів збитків друзі та їхні компанії, за рішенням суду, будуть солідарно. Удвох.

30 липня 2025 року суд визнав, що Коломойський та Боголюбов незаконно привласнили майже $2 млрд коштів банку, реалізувавши «шахрайство візантійської складності» через схеми перекредитування. У листопаді минулого року суд зобов'язав ексвласників виплатити банку понад 3 мільярди доларів США (близько $1,76 млрд основної суми, $1,19 млрд відсотків та витрати на судовий процес).
Оскільки кошти не повернули добровільно до встановленого строку (24 листопада 2025 року), ПриватБанк розпочав процедуру примусового виконання рішення за рахунок активів Коломойського та Боголюбова.

Олександр Дубілет, за даними слідства, перебуває в Ізраїлі: Вищий антикорупційний суд раніше заочно обрав йому тримання під вартою, а 9 квітня 2026 року дозволив його екстрадицію до України у справі про ймовірне виведення з Приватбанку $315 млн, або 8,2 млрд грн.

коломойський приватбанк суд

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск