Паяльна лампа, пральня й голуби. На чому тримається Троєщина
Район із півмільйонним населенням накрила холодна безнадія. Щоб поїсти й попрати, треба дочекатися світла й води, до того ж одночасно. Щоб запустити в будинку опалення, треба самотужки утеплити труби. Щоб дійти по кризі в магазин, треба навчитися ходи пінгвіна. Кореспондентка Texty.org.ua розповідає про життя там, де не хоче опинитися ніхто.
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Околиця Троєщини, кінцева автобусів і маршруток. За будинками починається поле. Тут можна зустріти диких лисиць, звідси можна бачити прольоти російських ракет. Але об’єктом уваги тутешніх мешканців стала червоно-біла труба ТЕЦ. Задимить? Не задимить?
Кілька жінок несе до входу в підвал багатоповерхівки рулон блискучого утеплювача. Сходи обмерзнули, замість дверей металева решітка. Жінки скотчем кріплять до неї фольгований тепловідбивач — сподіваються утеплити приміщення. Кажуть, треба пошукати старі ковдри, двері, дошки. Йдуть до сміттєвих баків. Безрезультатно. Двоє чоловіків приносять листи пінопласту. Купили, пояснюють.
У будинках, де люди згуртувалися, дістали утеплювач і залатали дірки в підвалах і на горищах, менша ймовірність замерзання труб.
Труби Кличка
У підвалі на цементній підлозі стоїть паяльна лампа. Нею місцеві чоловіки прогрівають замерзлі труби. Одну прогріли. Вона гола-голісінька. Мабуть, ніколи не бачила утеплювача.
«З 10-ї години ранку гріємо», — каже місцева мешканка Ірина.
Опалення в їхньому будинку ще не вмикали. Секретарка ЖЕКу пояснила, що заяви приймають, але розглядати їх нікому й ніколи. Представники Київтеплоенерго заявили, що тепло в багатоповерхівку подали, але зламався вентиль на вході.
Хочете, щоб було тепло, грійте труби
«Тепловики замінили вентиль. Сказали, що труби замерзли: “Хочете, щоб було тепло, грійте”», — ділиться Ірина.
Жінка живе на 16-му поверсі. У квартирі +5 °С. Ночує в доньки на сусідній вулиці. Там тепліше.
Світлана з дорослим сином живе на першому поверсі. Температура в квартирі +1 °С. Коли є електрика, вмикають обігрівач. Але електромережі «горять» — перенавантаження.
Біля будинку купи землі. Тут рив екскаватор ДТЕК. До того диміла трансформаторна підстанція, приїжджали пожежні.
«Я бігаю з цією лампою. То там погрію, то там», — пояснює Світлана.
Чоловіки приносять у підвал болгарку. Мусять зрізати замок комірчини, щоб дістатися до замерзлих труб. Хтось отримав це приміщення в користування й потім чи виїхав, чи не озивається. У комірчині велосипед, каструлі, дошки.
Один із чоловіків починає гріти лампою труби. Зненацька ринув водоспад. Підвал миттю заповнює гаряча вода. Через пару нічого не видно. Насилу встигаю вискочити нагору.
— Господи, прорвало… — сплескують руками жінки.
— По шву лопнуло. Лід розігріли, вода пішла, — пояснює чоловік.
— Все, не буде в нас опалення, — зітхає Ірина.
— Зате гаряча вода є. Хоч купайся, — додає сусідка.
Із будинкового чату
Із будинкового чату
Хтось пропонує привести сюди Кличка. Міський голова має приїхати в будинок неподалік, де працює аварійна бригада. Там також гріють труби, чути гул генераторів. Ввечері справді з’являється відеорепортаж про мера і комунальників.
До будинку Ірини та Світлани аварійка доїхала за добу. Трубу опалення заварили, а трубу холодного водопостачання ні. Сказали, треба чекати весни.
Пральня Порошенка
Приїжджали на Троєщину й Петро і Марина Порошенки. «Чула, що привезли пральню на Милославську», — телефонує знайома.
Вулицею мчить машина телеканалу «Прямий». У троєщинських чатах розлітаються фотографії з підписом «Порошенко приїхав».
Біля 19-під’їздного будинку, який називають «китайською стіною» і в якому немає електрики тиждень, стоїть дві автобудки. Вздовж дороги в’ється гофрований блакитний шланг.
Петра і Марини Порошенків не застаю. Місцевих також не видно. Мене зустрічає депутатка Київради від «Європейської Солідарності» Юлія Баняс.
«Люди приходять, записуються. Ми дзвонимо, і вони приносять речі або забирають вже випрані», — Юлія пояснює, як вдається уникати черг.
У списку 13 осіб на прання
Хто бажає, може чекати на місці: випити чаю, подивитися телевізор у сусідній автобудці.
Піднімаємося металевими сходами в автобудку. Всередині працюють дві пралки й дві сушарки. У синіх баках півтора куба води. Поруч стоїть кілька сумок із речами. У списку 13 осіб на прання.
«Тільки що жінка підійшла, у неї п’ятеро дітей. Два великих пакети принесла. Ми її без черги пропустили», — розповідає Юлія і додає, що такі мобільні пральні використовують військові на фронті.
Кожен відвідувач має пів години на прання і пів години на сушку.
«Запустили першу пральню, щоб оцінити потребу: ставити ще один автомобіль чи змінити локацію», — пояснює Юлія.
Волонтерські обіди
На Троєщині також можна переночувати в теплій школі. У п’яти освітніх закладах облаштували місця для спання. Тут чергують охоронець, учителі, представниці соціальних служб і Червоного Хреста. Опалення підтримують автономні дизельні котельні.
«Приходить людина, ми розпитуємо, чого вона потребує. Часто приходять ті, у кого маломобільні родичі, сусіди. Вносимо їх до бази й по можливості закриваємо їхні потреби, — каже Людмила Балабаш, яка чергує в школі від Центру соціальних служб.
Найбільший попит на їжу, воду, медикаменти. Беруть також теплі ковдри й термоси. На початок лютого в базі було 222 особи. «Сьогодні мало людей, бо дали тепло й світло, — діляться чергові. Людмила додає, що в її будинку досі холодно, померзли квіти.
У класі трудового навчання стоять розкладні ліжка. Волонтерка Червоного Хреста Ляля Таран пояснює, що до кожного спального місця є туристичний теплоізоляційний килимок, подушка, ковдра, комплект постільної білизни, рушник.
«Є газ, але чоловік боїться вчадіти»
Інший «спальний» клас учителі облаштували самостійно. На лавки зі спортзалу поклали мати. Можуть прийняти 200 людей. Згодом привезуть ще 50 ліжок.
«У мою зміну приходив літній чоловік. У нього в квартирі три градуси тепла. Є газ, але він боїться вчадіти», — розповідає вчитель історії Сергій Годний.
У підвалі школи просторе укриття на 1800 осіб. Територія поділена на зони для навчальних класів. Є окремий вхід для мешканців прилеглих будинків.
Та найбільше людей приходить до школи на волонтерські обіди. Переважно старшого віку. Часто беруть їжу із собою для сусідів чи лежачих родичів.
«Сьогодні видали 59 обідів, — розповідає Людмила Балабаш. — Суп перловий і гречка з м’ясом, овочі».
Клятий холод
Оголошення про безплатні обіди й роздачу харчів активно постять у соцмережах. Біля намету ДСНС на вулиці Милославській тупцюють жінки із судочками в прозорих пакетах. Їжу мали привезти о 12:00. Затримуються. Всередині намету всі сидячі місця зайняті.
Чекають їжу й на вулиці Сержа Лифаря. З червоного намету на тлі почорнілого внаслідок прильоту будинку виходять дві жінки, дівчина вмовляє матір іти додому. Каже, що не всі місцеві виходять до намету: виглядають у вікна, коли привозять їжу, тоді спускаються.
Іду із сином грітися до торговельного центру. «Мамо, можна я сьогодні більше не виходитиму?» — питає він. Тільки тепер помічаю в дитини на щоках білі плями.
Клятий холод не дає нічого, крім виснаження. У квартирі температура не вище ніж 10 градусів. Спимо під трьома ковдрами, обкладаємося пляшками з гарячою водою.
Якісь космічні суми йдуть на шкарпетки: вовняні, термо, махрові, з теплою підошвою. Але таке відчуття, ніби нагрітися вже не зможеш ніколи.
Є й хороші новини. Собачники гуляють у будь-яку погоду. Доставка продуктів на велосипедах і скутерах їде навіть по льоду. Люди годують голубів, підливаючи теплу водичку з термосів. Весна вже скоро.
