Шок, спротив і бойкот. Як канадці відреагували на тарифи Трампа і заяви про «51-й штат»

Євген Лакінський, автор книжок «Канада. Від персикових садів до Полярного кола» та «Мій Квебек. Люди, мови і життя у Квебеку і навколишній Канаді»

Культурна залежність

Культурна залежність англомовної частини Канади від Сполучених Штатів нагадувала культурну залежність русифікованої України від Московії до 2005-го чи й до 2014-го. Як для умовних читачів Гордона було донедавна дуже важливо, що сказав якийсь московський чи пітерський інтелектуал, блогер чи артист, які спектаклі йдуть у російських театрах, які в Росії телеведучі й чим живуть тамтешні естрадні зірки, так і для багатьох англомовних канадців було дуже важливо, що там робиться в США. Зійшовшись поміж собою, англомовні канадці обговорювали американських зірок, американські телепередачі, американський спорт, американських інтелектуалів та інфлюенсерів. На канадських інколи не залишалося часу.

Англомовна канадська письменниця, щоб заробити на життя, вела курси літературної творчості в одному з університетів Америки. Англомовний канадський письменник Говард Шраєр, автор серії трилерів про приватного детектива з Торонто, постійно відправляв свого героя то до Баффало, то до Бостона, то ще кудись до Америки. Ідея перенести дію роману, наприклад, до Вінніпега здавалася йому жартом (єдиним канадським містом, куди якось приїхав його герой, був Монреаль).

Як і в русифікованій Україні до 2014-го, англоканадець, який мріяв про «справжню» карʼєру в кіно, бізнесі чи науці, часто переїжджав до США, і далі його здобутки вважалися американськими. Наприклад, Ніа Вардалос, авторка й головна актриса в чудовій комедії «Моє велике грецьке весілля», народилася і виросла у Вінніпезі, закінчила Університет Торонто, але робити карʼєру поїхала до Америки. Її фільм, схоже, ґрунтується на досвіді її дитинства в грецькій громаді Вінніпега, але дія його відбувається в Чикаго: канадське місто не зацікавило б американських глядачів.

Англоканадець, який мріяв про «справжню» карʼєру в кіно, бізнесі чи науці, часто переїжджав до США

Трохи краща ситуація в Квебеці. Якщо говорити про культуру та ідентичність, то франкомовні квебекці є окремою нацією на кшталт аргентинців чи бразильців. Оскільки англійська мова для них не рідна, а Франція за океаном і має зовсім іншу культуру, квебекці шанують власні фільми, власні пісні, власну літературу, фольклор, культуру, телебачення тощо. Звісно, вони теж цікавляться Америкою і люблять туди їздити, але почуваються там іноземцями. А тому працюють переважно на розвиток власної національної культури.

Канадський парадокс: у Квебеці знімають фільми світового класу, які отримують призи на міжнародних фестивалях і забезпечують непогані касові збори вдома. Натомість в англомовній Канаді, де талановитих людей аж ніяк не менше, про місцеві фільми знають переважно інтелектуали-кіномани, та й ті цікавляться власним кіно у вільний час від американського.

Ставлення до американців

Попри все це, англомовні канадці точно знають, що вони не американці. І жарти про те, що Канада, мовляв, 51-й штат, завжди їх ображали й обурювали.

Хай там як канадці цікавилися США, хоч би скільки їздили туди працювати чи відпочивати, вони завжди знали, що Канада не США.

У гумористичній книжці «Як бути канадцем» брати Вілл та Єн Ферґюсони пояснюють, що (англо)канадська ідентичність ґрунтується на твердженнях «я канадець» і «я не американець». Коли хтось критикує, наприклад, канадську медицину, іронізують автори, то завжди є вбивчий контраргумент: принаймні вона краща, ніж у Штатах. Американцям закидають ще й те, що вони нічого не знають про Канаду.

Є безліч книжок про квебекський націоналізм. Про англоканадський націоналізм я бачив лише одну книжку: у 1960-х роках до канадських університетів приїхало багато американських професорів, і канадські студенти вимагали в них розповідати й про Канаду, а не тільки про Штати. У цьому й полягав націоналізм.

Натомість американців Канада здебільшого не цікавила. Про неї знали переважно те, що там холодно, «соціалізм» і багато хто володіє французькою. Про анексію ніхто серйозно не думав. Тим більше що американські фірми преспокійно вели собі бізнес у Канаді й без проблем скуповували всі необхідні їм ресурси.

Деякі американці жартували, що Канада «майже як 51-й штат», і канадців це обурювало. Натомість деякі канадці жартома малювали мапи Америки, «приєднаної до Канади». Але з обох боків ішлося справді лише про жарти.

Шок, обурення і спротив

Усе це викликало мішанину страху й обурення. Вже напочатку лютого опитування засвідчило, що 76% квебекців планують купувати менше американських товарів, 74% збираються менше їздити до Америки, а 71% більше не вбачає в США дружню країну. Місяцем пізніше виявилося, що 32% квебекців вважають тепер Сполучені Штати ворожою країною і лише 27% все ще мають їх за союзника. Схожі тенденції спостерігалися і в інших провінціях.

Лише 9% канадців не проти приєднатися до США, тоді як 85% категорично відкидають цю ідею. Найбільше прихильників анексії (аж 15%) у нафтоносній провінції Альберта, а найменше (3%) в атлантичних провінціях Канади.

«Частка людей, які кажуть, що пишаються тим, що вони канадці, зросла з 80% у листопаді 2024-го до 86% цього місяця», — писала 12 березня 2025 року газета Le Devoir, посилаючись на свіжі результати опитувань.

На цьому тлі від початку лютого канадські вболівальники стали освистувати американський гімн перед спортивними змаганнями — раніше цього не було. Хокейна перемога над американською командою сприймається тепер як щось значно більше, ніж спортивна подія. Як і будь-яка інша перемога над США. А коли в провінції Онтаріо хтось випадково зняв бійку між канадським гусаком та орлом, у якій програв саме орел, народ був у захваті від символізму цієї події.

З’явилася й патріотична ініціатива «Elbows Up, Canada!» («Плечі вгору», давнє хокейне гасло, пов’язане зі знаменитим хокеїстом Горді Хоу). «Elbows Up!» стало патріотичним гаслом під час демонстрацій проти анексії і тарифів.

Але що ще можна зробити в ситуації, коли ти не політик, не військовий, не впливовий бізнесмен, а «звичайний громадянин»? Виявляється, дещо таки можна. Наприклад, не купувати американських товарів.

Бойкот американських товарів

У своєму бажанні захистити американську економіку Трамп досяг дивовижних результатів. Донедавна, якщо канадці мали вибір між двома схожими й приблизно однаковими за ціною продуктами, один із яких зроблений у США, а другий у Китаї, вибір був очевидний: звісно ж, «наше», північноамериканське.

Тепер вибір також очевидний, але в інший бік: купувати товари звідки завгодно, аби тільки не зі Сполучених Штатів. Звісно, хтось не хоче купувати й китайське також. «Але китайці нам не загрожують», — підкреслює Жерар Верже, який називає 10 американських цифрових продуктів, які можна замінити еквівалентами з інших країн.

Раптом стали популярними фейсбук-групи, де люди діляться інформацією про канадські чи іноземні аналоги всього американського. Деякі з цих груп існують уже багато років, але були геть не відомі широкому загалу.

Наприклад, «MADE IN CANADA (2021)» створена ще 2015 року. Група «Made in Canada – Canadian Products» — 2018-го. Група, у якій розповідали про квебекські товари, також існує з 2018 року; у 2025-му вона додала ще й товари з інших провінцій і змінила назву на «J'achète Québécois, J'achète Canadien!» («Я купую квебекське, я купую канадське!»).

Усі ці групи були відносно маленькими й маловідомими, аж поки у 2025-му Трамп не доклався до того, щоб настав їх зоряний час. Лише «Made in Canada – Canadian Products» налічує тепер 1,2 мільйона учасників, себто більш як 1/40 населення Канади.

Не завжди легко знайти заміну американським товарам, але якщо пошукати, то щось таки й знайдеш.

Отже, канадці відкривають для себе власні товари, про існування яких навіть не підозрювали (або ж просто не помічали їх).

Тут і канадські сорти мила, і теплична канадська полуниця серед зими, яка значно смачніша від американської. Чи от хоча б фільтри для кавоварки. Виявляється, що на тих, які ти купував роками, гордо написано: «Зроблено в США з американського паперу». Раніше тобі це не заважало. А тепер ти не лінуєшся пошукати в інтернеті неамериканські альтернативи, піти до іншого магазину і взяти трошки дорожчі фільтри з написом «Зроблено в Канаді».

Не всім по кишені бути патріотом

Проблема в тому, що канадські аналоги подекуди дещо дорожчі від американських, особливо коли ті на знижках. Не всім по кишені бути патріотом.

«Я літній чоловік із низьким доходом. Як я можу долучитися до підтримки канадських товарів?» — писав учасник спільноти «Made in Canada – Canadian Products» у фейсбуці. У коментарях йому радили не мучити себе, а робити тільки те, що може, адже навіть маленький жест має сенс.

Інша людина мала алергічну реакцію на більшість сортів мила, окрім однієї американської марки, і шукала канадські аналоги. Хтось знову ж таки радив зробити виняток із бойкоту, інші підказували канадські варіанти.

Чимало канадців зі здивуванням дізналося, що позначки «Зроблено в Канаді» та «Канадський продукт» — це абсолютно не те саме: «Product of Canada» має містити не менш як 98% канадських інгредієнтів, тоді як для позначки «Made in Canada» достатньо й 51%.

Дуже швидко виявилося, що часом важко визначити, бойкотувати певний товар чи ні. Наприклад, якщо американська фірма виробляє вівсянку в Канаді з канадських інгредієнтів і наймає на роботу канадських працівників, то чи є цей товар канадським? Такі компанії поставили на коробці позначку з червоним кленовим листком і поясненням, що все зроблено зі «100% канадського вівса».

Почекавши кілька днів, супермаркети стали позначати канадські товари червоним кленовим листком. Але подекуди менеджери проявили креативність: якщо покласти коробку, на якій чорним по білому написано «Зроблено в США», на поличку, позначену як канадська, то ніхто ж не помітить, правда? Та, на їхню біду, люди стали уважніше читати написи на обгортках…

Звісно, багатьом людям і далі «какая разніца», що купувати. Інші, може, і хотіли б долучитися до бойкоту, але не можуть собі це дозволити фінансово: коли в тебе низький дохід, а ціни зростають, то купуєш насамперед те, що на знижках, і не зважаєш на країну виробництва.

Не їздити до Америки

Звісно, найпростіший спосіб бойкотувати США — не їздити туди на відпочинок.

До погроз Трампа анексувати Канаду й запровадити тарифи канадці масово їздили в Америку на вихідні чи у відпустку. Ціла категорія канадських пенсіонерів — так звані snowbirds (перелітні пташки) — мала власне житло у Флориді й проводила там усі зими, а на літо поверталася до Канади. Молодь не відставала. Батьки возили дітей на вакації до Америки. Монреальці середнього класу їздили влітку на американські пляжі Олд-Орчард, хоча зовсім недалеко чудові пляжі канадської провінції Нью-Брансвік.

Відколи Трамп заговорив про тарифи, тисячі канадців принципово відмовилися від подорожей до США. Потенційний економічний ефект від цього значно серйозніший, ніж може здатися. У 2024 році канадці відвідали Сполучені Штати 20,4 мільйона разів, витратили 20,5 мільярда доларів і підтримали таким чином 140 тисяч американських робочих місць, писала U.S. Travel Association напочатку лютого. Тож якщо канадський туризм зменшиться хоча б на 10%, то Америка втратить 2,1 мільярда доларів доходу й 14 тисяч робочих місць.

Під час березневих шкільних канікул чимало канадських сімей традиційно їздило до США. Цього року люди масово анулюють уже заброньовані подорожі й мандрують натомість Канадою. Наприклад, у соцмережах циркулюють фотографії Міжнародного аеропорту Торонто на початку канікул в Онтаріо: секція реєстрації на рейси до США майже порожня, тоді як у «нормальні» часи тут було б багато батьків із дітьми.

Мирна країна

Канадці звикли жити у світі, де війни можуть відбуватися лише десь далеко, за океаном, але вже точно «не в нас».

На початку 2010-х консервативний уряд Стівена Гарпера спробував зміцнити канадську ідентичність. Наприклад, вшанувати канадські військові звитяги. Але бракувало підходящої війни. Чи не всі війни на канадській землі — франко-ірокезькі війни XVII століття, захоплення Британією Нової Франції у XVIII столітті, квебекське Повстання патріотів у 1837–1838 роках чи повстання метисів під проводом Луї Ріеля в 1869–1870-му й 1885-му — тепер сприймаються майже як громадянські. З 1885 року всі війни, у яких брала участь Канада, були десь далеко, переважно за океаном.

Тож найсучаснішим прикладом, коли канадці мали захищати свій край від іноземного вторгнення, була війна з Америкою 1812 року. Тоді США спробували захопити сучасні Онтаріо та Квебек, але дістали рішучу відсіч, після чого британські й канадські війська не тільки перейшли в наступ, а й навіть спалили Вашингтон. У 2012-му федеральний уряд урочисто відсвяткував 200-річчя цієї звитяги. Проте в багатьох канадців тоді це не викликало якихось особливих патріотичних емоцій. Та війна сприймалася як цікавий історичний факт — приблизно як сучасні українці сприймають битви київських князів з половцями.

Війни зі Сполученими Штатами залишилися десь в історії — нікому й на думку не спадало, що вони могли б мати якийсь стосунок до сьогодення.

Хто б міг подумати, що цю війну почнуть згадувати не тільки любителі історії чи екскурсоводи?

Багато хто досі відмовляється вірити в те, що війна може прийти й до них. Коли у фейсбук-спільноті канадських інвесторів-любителів хтось запитав, як вплинула б американська анексія на ціну акцій, чимало учасників відповіло, що «такого не станеться», бо йдеться про дві країни НАТО. І це не виняток: чимало канадців щиро вважає, що сам факт належності до НАТО апріорі унеможливлює напад на них найсильнішої країни цього блоку. Інші вже цілком розуміють, що в нинішніх умовах можливо все, але не хочуть визнавати це навіть для себе.

Але дехто вже почав проговорювати найгірші сценарії. Вже й у консервативній газеті National Post вийшла стаття, у якій експертка розглядає можливі сценарії американського нападу: навіть якби канадський уряд здався, почалася б партизанка, а міф про «ввічливих» (а отже, беззахисних) канадців швидко зник би. «Навіть якби 1% зі всіх канадців долучився б до збройного повстання, це було б 400 тисяч повстанців», — вважає професорка Аіша Ахмад із Торонтського університету. Зараз, звісно, важко уявити, щоб мирні, спокійні канадці взялися за зброю. А втім, у Канаді понад 100 тисяч людей, які пройшли через армію або й зараз лишаються там. І дехто з них має досвід війни, наприклад, в Афганістані. Є й поліціянти, які вміють користуватися зброєю. Є й просто небайдужі громадяни… Ситуація у світі, а тим більше в окремій країні, може швидко змінитися. Сподіватимемося, що роздуми про те, що робити в разі війни з США, так і залишаться для Канади тільки роздумами.

Що далі?

Ми живемо в часи, коли ситуація змінюється мало не щодня, тож робити якісь прогнози неможливо. Поки що Трамп таки запровадив тарифи, які можуть спричинити втрату сотень тисяч робочих місць у Канаді. Канада відповіла контртарифами.

Прем’єр-міністр провінції Онтаріо пригрозив обмежити постачання електрики до США (хоча потім дав задній хід); є такі пропозиції й у Квебеці. На Канаду, ймовірно, чекають нові парламентські вибори, а «ефект Трампа» окрім усього іншого ще й вщент розбив усі попередні політичні аналізи та прогнози. Новітня історія Північної Америки пишеться просто на очах.

бойкот канада сша тарифи трамп