Самоорганізація ефективніша за владу. Що виявило дослідження поведінки українців під час війни

«Велика війна застала мене вдома, у місті Ворзель Київської області, — пише вона у своєму зверненні до учасників дослідження. — Від початку повномасштабного вторгнення до деокупації Київщини я перебувала в епіцентрі бойових дій. Бачила, як люди, які ще вчора не вірили у війну, намагалися зупинити ворога, допомагали вижити одне одному, вберегти чужих тварин і чуже майно».

Авторка дослідження й сама долучилася до волонтерської діяльності («за мить вирішувала будь-яке питання з допомогою зовсім незнайомих мені людей»), тому вирішила дослідити, що стало чинником гуртування та самоорганізації українського суспільства і як це відбувалося.

У дослідженні йдеться про те, що українці з перших годин повномасштабного вторгнення почали без втручання влади створювати численні громадські ініціативи, об’єднання і волонтерські групи, які діяли навіть в умовах надзвичайного ризику і всупереч тому, що українське суспільство загалом було не готове до вторгнення та навіть заперечувало його ймовірність.

Об’єднувалися люди з різним професійним досвідом, різним соціальним статусом, різного віку. Вертикальні зв’язки поступилися горизонтальним. Люди з власної ініціативи швидко реагували на виклики війни, не маючи спеціальних знань, умінь, досвіду, дозволів тощо.

Громадські організації та благодійні фонди отримують ліцензії на закупівлю зброї. Студенти та бізнесмени створюють дрони й обладнання для військових. Пенсіонери готують харчі й плетуть маскувальні сітки. Діти роблять окопні свічки. Додатковим напрямом діяльності багатьох громадських організацій стало медичне забезпечення військових і реабілітація ветеранів.

Турбота про вимушених переселенців лежить цілком на плечах громадянського суспільства. Важко знайти в Україні сім’ю, яка не поділилася б грошима, речами першої необхідності або житлом із військовими та людьми, які постраждали від війни.

«Кінець світу». Українське суспільство було не готове до війни

Події 24 лютого 2022 року викликали жах, лють, ненависть, страх, тривогу, шок, відчуття безпорадності, нерозуміння, що робити й що буде далі. Лише деякі респонденти розповідали, що очікували на війну, тому певною мірою були підготовлені (наприклад, мали зібрані речі або попередню домовленість із друзями чи колегами про те, хто й що робитиме, якщо почнеться війна).

У процесі опрацювання результатів дослідження виникла гіпотеза про те, що в перший день війни молоді українці дістали підтвердження того, що чули раніше у своїх сім’ях про злочини московитів в Україні протягом кількасот років, тому відразу взялися до зброї й стали на захист.

Усі учасники дослідження сказали про те, що війна дуже змінила їхнє життя. Вони втратили рідних, майно, бізнес, стосунки, сенси тощо. Водночас через війну люди наважилися на кроки, на які ніколи не наважилися б за інших обставин.

Наприкінці другого року повномасштабного вторгнення люди почали дуже обережно говорити про те, що війна не лише забрала, а й дала щось важливе (наприклад, нових знайомих і друзів, із якими за інших обставин вони не мали спільних справ).

• «Війна спонукала мене втілити в реальність давно бажане — всиновити дитину. І в жовтні 2022 року я забрала з Одеси майже п’ятирічного хлопчика».
• «Я закрила магазин і більше не наважилася відкривати. Переїжджала кілька разів, жила за кордоном. Стала песимістичною та моментами втрачаю віру в справедливість і міжнародне право».
• «Втратили все: роботу, плани на майбутнє. Все треба починати з нуля, бо малі діти».

«Просто виникали потреби». З чого починалося волонтерство

Усі учасники дослідження говорили про те, що з перших днів війни долучилися до посильного спротиву ворогу чи допомоги тим, хто її потребував. Лише деякі співрозмовники сказали, що до волонтерської діяльності їх мотивував приклад інших людей. Часто це були ті, хто з 2014 року мав досвід вирішення проблем, пов’язаних із війною: ветерани АТО, ВПО, родичі чи друзі тих, хто постраждав від війни на Сході України.

На запитання «Хто придумав робити те, що ви робите?» учасники дослідження вкрай рідко посилалися на інших людей. Вони відповідали: потреба в чомусь, прохання близьких чи знайомих, розуміння, що вміння може бути корисним у цій ситуації, власний біль або біль людей поруч, колектив (професійне середовище, навчальний заклад, громада), потреби рідних і друзів.

• «Ніхто не придумував. Просто виникали потреби. Хтось телефонує: потрібно ось таке. Можеш? Або можу, або шукаю тих, хто може, або не можу».
• «Я сама. Але нас багато таких. Відреагували буквально синхронно. Було схоже на телепатію».

Лише 4 зі 113 учасників онлайн-опитування зареєструвалися в реєстрі волонтерів в Україні, хоча фактично всі вони провадять волонтерську діяльність. Це люди різних професій та різного віку, українці й іноземці.

Наприклад, жінка 30–35 років, економіст за професією, організувала пошив бронежилетів, тому що її братові не вистачило бронежилета, коли він пішов служити в ЗСУ.

На СТО почали готувати тушонку й передавати на фронт. Фахівчиня з оцінювання соціальних проєктів взяла на себе обов’язок координувати пошуки військових пілотів у перші дні повномасштабної війни.

Фінансист організував виробництво дронів. Неурядова організація збирає кошти на міномет для захисту міста. Одна журналістка документує воєнні злочини. Інша допомагає перевозити загиблих військових із поля бою в морги. Бізнесмен завозить на окуповані території харчі та речі першої необхідності й вивозить звідти людей.

Учасники дослідження також розповідають про людей, які відсторонилися від вирішення проблем, спричинених війною.

Більшість учасників дослідження поєднують основну роботу та волонтерську діяльність. Таке навантаження є надмірним, це впливає на фізичний і психоемоційний стан людей.

«Дедалі важче збирати кошти». Виклики і перешкоди

Діапазон відповідей на запитання про те, як багато людей допомагає людям і територіям, що постраждали від війни, військовим і ЗСУ — від «усі» до «ніхто». Водночас лише п’ятеро з опитаних відповіли, що не мають підтримки від свого оточення.

«Моя сестра, яка у війську, звичайно ж, задоволена, але в неї немає часу на подяку та емоції, вона парамедик. Моїм батькам здебільшого байдуже, вони трішки «ватяни» і дивляться на мою діяльність іронічно. Мій чоловік підтримує, але йому не подобалося, коли я себе довела торік до проблем зі здоров’ям, оскільки цікавилася лише громадською діяльністю».

«Мої батьки живуть у прифронтовому районі. Вони не виїхали і не збиралися. Бо знають, що потрібні саме там, що можуть бути корисними. Вони надали притулок багатьом людям. І знайомим, і зовсім незнайомим. Допомагають воїнам. Тато стоматолог. Лікує і воїнів і переселенців безплатно».

Волонтери кажуть, що дедалі важче збирати кошти для військових. Кожен намагається зібрати кошти саме для своїх родичів, знайомих, друзів, людей і тварин, які перебувають під їхньою опікою, оскільки все більше стає військових, все більше військових потребує медичної допомоги та реабілітації, щодня цивільні втрачають житло, власники бізнесу втрачають бізнес, а наймані працівники — можливість заробляти. Учасники дослідження скаржаться, що й самі втрачають можливість допомагати фінансово, оскільки загострилися власні потреби й потреби сім’ї.

Лише одиниці згадують про такі перешкоди, як обстріли, відсутність світла чи інтернету.

Цікаво також, що, за словами респондентів, через війну важко планувати будь-яку діяльність, але водночас вони підтверджують, що все заплановане вдалося виконати.

Серед викликів називають вигорання, швидку зміну потреб і проблем, повільну реакцію грантодавців.

• «Якщо на початку проєкту був попит на турнікети, то під кінець проєкту був попит на ноші».
• «Волонтерські ініціативи вигорають, люди змінюються, потреби змінюються — це особливість реалізації проєкту в умовах війни».
• «Грантові заявки розглядаються довго, коли є рішення донора, актуальність заявки втрачається».
• «Погано, коли рішення щодо грантів приймаються довго, вони стають неактуальними».

Серед перешкод найчастіше говорять про байдужість інших людей до волонтерської діяльності, бюрократичні перепони і небажання влади допомагати, брак коштів і зменшення підтримки, невдячність отримувачів допомоги.

Волонтери й представники громадянського суспільства часто розповідають, як ідуть на конфлікт із владою, обходять законодавчі норми й банківські обмеження, щоб задовольнити потреби військових і врятувати чиєсь життя.

Що роблять волонтери в Україні (перелік не вичерпний)

• Виготовляють для військових дрони і спеціальне обладнання, маскувальні сітки і костюми, коктейлі Молотова, окопні свічки, спеціальні креми, шкарпетки і рукавиці, адаптивний одяг (для поранених), енергетичні батончики, сухі овочі, хлібобулочні вироби.
• Ремонтують автівки, комп’ютерну та іншу техніку для ЗСУ.
• Ліквідують наслідки обстрілів і ракетних ударів.
• Допомагають цивільним, які постраждали від війни: людям похилого віку, сім’ям, які мають дітей, людям у сірій зоні, тваринам, переселенцям, цивільним полоненим у Росії.
• Надають юридичні, медичні, перекладацькі, освітні, перукарські послуги для дорослих і дітей.
• Організовують фізичну та психологічну реабілітацію військових.
• Здають кров.

Під час інтерв’ю кілька респондентів сказало, що волонтерська допомога для людей вже стала бізнесом. Малося на увазі, що людина почала робити те, що раніше не робила для заробітку. Наприклад, пекти пиріжки чи в’язати шкарпетки. З часом у цієї людини стали замовляти ці пиріжки чи шкарпетки не лише для переселенців або ветеранів, а й для себе, за гроші.

Докладніше про те, як мініательє в Полтаві стало цехом, де шиють військову амуніцію, читайте тут.

Таким чином людина почала заробляти гроші. Зазвичай ці люди частину заробітку віддають на витратні матеріали для того, щоб і далі допомагати іншим, а частина заробітку лишається на життя.

Проблеми, які вирішують волонтери, і потреби, які вони задовольняють, вказують на те, що буде в країні найбільш затребуване в найближчі кілька десятків років, які види діяльності та професії будуть потрібні, у що варто інвестувати час, ресурси, кошти.

«Вони впевнені, що мають тил». Про масштаби волонтерства

Трохи більше ніж 300 учасників дослідження сказали про те, що їхніми руками зібрано сотні тисяч доларів, мільйони гривень. Вартість наданих товарів і послуг для цивільних і військових, які постраждали від війни, опитані не підраховували, але в одиницях це сотні сіток і свічок, шкарпеток, тонни харчів тощо.

• «Забезпечили ЗСУ ліками, турнікетами, медичним обладнанням на суму понад 1 мільйон гривень».
• «Я відправила ліків на суму близько 700–800 тисяч євро, речі, медобладнання».
• «Організація, членом якої я є, відправила 34 фури, з них 3 поїхали на Запоріжжя».
• «Купила 100 термокостюмів. Відправила близько 2000 євро грішми».

Зусилля українців спрямовані також на вирішення місцевих проблем, проблем людей з інвалідністю і людей похилого віку, тварин, довкілля, культури.

• «Основні ресурси йдуть на психологічну підтримку та інтеграцію ВПО, а нам потрібні кошти на інше. … Гроші потрібні не лише громадам, які зазнали руйнувань від війни. … Гроші потрібні на розвиток сільських громад, які, на щастя, не зазнали руйнувань від війни. … За грантові кошти ми відбудували бібліотеку, зараз вона переповнена людьми. … Ми маємо приміщення, але не маємо коштів на ремонт. … До нас приїздять різні фахівці, щоб провести якісь заходи, але в нас немає де посадити людей. … Нам потрібні кошти на відновлення наших приміщень».
• «Потрібно підтримувати розвиток, культуру тощо. 80% бюджету йде на оборонку. 20% на все інше не вистачає… Якщо не вкладатися в розвиток, то втратимо те, заради чого ми прагнемо перемоги. Припинити фінансувати розвиток — це перестати розуміти, про що ми і куди ми».

Волонтери отримують гроші, обладнання, витратні матеріали, пальне, транспорт тощо як пожертви від окремих благодійників, підприємців, організацій та фондів (українських та міжнародних). А також використовують власні заощадження і ресурси, організовують френдрейзинг (від англійського слова friend — друг), продаючи власні вироби та послуги друзям і знайомим.

Читайте докладніше про те, як у Києві ремонтують приціли та тепловізори й знаходять докази обходу санкцій

В Україні посилюється інститут репутації. Зростає кількість людей, які кажуть, що не допомагають незнайомим або допомагають лише людям чи організаціям, яким довіряють, які мають хорошу репутацію та якісно звітують про витрачені кошти.

Волонтерська діяльність вибудовується на горизонтальних зв’язках без посилання на організацію, посаду чи документ. Людина добровільно бере на себе зобов’язання й отримує кредит довіри від спільноти.

Читати докладніше про те, як волонтери об’єднуються, щоб купувати й приганяти авто для ЗСУ.

Іноді волонтери стикаються із завищеними очікуваннями, що ґрунтуються на попередньому позитивному досвіді підтримки.

• «Розумієте, вони там, на фронті, впевнені, що в них є тил. Впевнені настільки, що в мене одного разу попросили дістати гелікоптер. Я їм кажу: «Хлопці, де я, а де авіація?». Вони сміються: «Ну ти ж Майстер! Ти можеш все!».
• «Розумієте, ми білизною й шкарпетками забезпечили майже три бригади, стільки ми їх нашили та зібрали, причому досить теплими, випробуваними в процесі використання. Хлопці були дуже задоволені. Але це не так важливо, важлива їхня впевненість у тому, що вони мають тил. Тому вони знали, заради чого борються».

«Не заважають — це вже підтримують». Роль влади в організації волонтерського руху

Більшість співрозмовників кажуть про те, що влада в найкращому разі не заважає волонтерам, у найгіршому — перешкоджає та використовує волонтерів у власних інтересах. Хоча дехто розповідає, що влада на центральному й місцевому рівні підтримує ЗСУ й волонтерів: організаційно, інформаційно, приміщеннями, пальним, дозволами тощо.

Не заважають — це вже підтримують. Найчастіше наша місцева влада піарилася на волонтерській діяльності нашого штабу. Але є місцевий депутат, який справді надавав допомогу та підтримку.

Влада хайпує на деяких медійних обличчях, але не більше. Люди роблять справу, а влада, іноді складається таке враження, ніби спеціально заважає.

Співвідношення впливу влади та громадянського суспільства (просто людей) у відсотках на вирішення проблем, пов’язаних із війною, учасники дослідження оцінюють у діапазоні від 0/100 до 20/80.

20 влада/80 люди. «З того, що я знаю від військових і волонтерів, та з моїх спостережень влада робить те, на чому можна заробити собі щось (прихильність, авторитет, статки тощо). Прості люди дбають про інших людей, які їм важливі, і витрачають свої гроші та інші ресурси пропорційно більше й частіше, ніж влада. 20% впливу влади — це представницька функція: перемовини з іноземними партнерами про постачання зброї та іншої допомоги, яка водночас отримується та розподіляється непрозоро».

«Оскільки я маю досвід та освіту державного службовця, то розумію труднощі оперативного реагування на виклики державної машини. Безперечно, волонтери в цьому швидші, проте не можна недооцінювати й зусилля держави: армія боронить, банки працюють, комунальні підприємства працюють, інфраструктура, зокрема й енергетична, відновлюється. Вважаю, що станом на зараз, листопад 2023-го, держава 70%, волонтери 30%. Якщо брати початок війни (лютий — квітень 2022-го), то очевидно, що військові, ТРО, волонтери, ГО, громадяни та місцеве самоврядування 90%, а держава 10%».

Волонтерські об’єднання переважно не сподіваються на підтримку влади й жорстко відмежовуються від неї.

«Ми не дуже співпрацювали з владою. Я кілька разів телефонувала до секретаря міської ради стосовно питання, чи можу давати інтерв’ю, якщо до мене звертаються. Вони були не проти, але з умовою, щоб ця інформація була близька до офіційних заяв мера, на що я відповіла, що говоритиму те, що вважаю за потрібне. Коротше кажучи, ми особливо не світилися. Тому що не було ані часу, ані бажання».

Водночас дослідники зафіксували паростки готовності співпрацювати з владою. Деякі інтерв’ю вказують на довіру волонтерських об’єднань до влади й готовність задіяти адміністративний ресурс у своїй діяльності.

Це позитивний момент, оскільки він є індикатором зародження демократичного розуміння влади як певної сили, яка створюється спільнотою у своїх інтересах та є інструментом досягнення спільних цілей.

«25 тисяч аптечок із китайським мотлохом». Що не так із медициною для фронту

Держава виявилася неспроможною забезпечити військових потрібними медикаментами та медичними засобами. Від турнікета і знеболювального до автівок і човнів, якими вивозять поранених, — усе це купується за кошти громадянського суспільства, українців та їхніх закордонних друзів, які гуртуються задля перемоги.

«Співвідношення державного та волонтерського забезпечення в кожному підрозділі різне. Є медслужби ЗСУ із 90% державного забезпечення такмедом і 10% волонтерського. У держави замовляють базу: медикаменти, турнікети тощо. У волонтерів — більш спеціалізовані речі на кшталт назофарингеальних трубок, бандажів, оклюзійок. Через волонтерів забезпечення відбувається швидше і можна брати великими партіями за кордоном. Проте таких медслужб одиниці. В інших медслужбах ситуація кардинально інша: 99% волонтерки і 1% від держави».

Читайте також: Турнікети, що вбивають, і непотрібні ліки. Чому не вся волонтерська допомога корисна і як потрібно робити.

«У військо передано 25 тисяч аптечок із китайським мотлохом. Наразі тільки одній бригаді ДШВ, яка отримала ці аптечки, видають американські турнікети SOFT додатково, але китайські не вилучають. Тисячі бійців надалі перебувають під обстрілами з неякісними турнікетами, тонким пластиком, ненадійною стропою і дізнаються про якість турнікетів тільки в момент поранення. … Командирам заборонено отримувати згідно з актом прийому-передачі аптечки/турнікети від волонтерів, оскільки «все є». Таким чином медичне командування ЗСУ прикриває власні недопрацювання… ціною життів військовослужбовців».

Мотивація і цінності

Найпоширеніші відповіді на запитання про мотивацію у волонтерстві були такі:

• Бажання допомогти військовим, які захищають цивільних, і допомога військовим, серед яких можуть бути родичі, друзі, знайомі, колеги.
• Бажання допомогти цивільним, які постраждали від війни, і людям, які не можуть дати собі ради.
• Бажання допомагати заради перемоги.

На пропозицію назвати риси українського суспільства, які проявилися в умовах війни та кризи, дослідники отримали досить довгий перелік, у якому згадані взаємопідтримка, відповідальність, безкорисливість, витривалість, щедрість, відвага і довіра, але також і жадібність, крадійкуватість, непорядність

114 учасників онлайн-опитування найчастіше вживали слова, що свідчать про самоорганізацію і гуртування, як-от взаємодія, взаємопідтримка, горизонтальні зв’язки, згуртованість, самоорганізація, єдність.

• «Спрацювала така собі соціальна нейромережа. Широка база контактів, де одне одного якщо не знають, то точно у твоєму ланцюжку комунікації є ті, кого особисто знаєш, довіряєш, бо є спільні цінності. Гнучкі, мобільні, здатні організовувати й менеджерити процеси, не бояться брати на себе відповідальність».
• «Я називаю цю війну НАРОДНОЮ, бо якби не цей всеосяжний волонтерський рух, то, можливо, все було б набагато гірше зараз».

Аналізуючи результати, бачимо, що об’єднувальним фактором для волонтерського руху в Україні є саме чесноти — основні позитивні риси характеру людини в християнстві. Водночас лише двоє з усіх опитаних якось пов’язували свою поведінку з релігійною належністю. Тому є підстави зробити припущення, що християнські цінності лежать в основі виховання більшості українців і саме ними вони керуються як на свідомому, так і на підсвідомому рівні.

Дослідження дає підстави говорити про те, що головними цінностями українського суспільства є національна безпека, належність до народу, турбота про близьких, незалежність і самодостатність, свобода.

Українська стратегія: кооперація замість атомізації

Дві основні стратегії, які домінують у суспільствах під час різних криз, зокрема й війни, — атомізація, коли люди виживають поодинці або малими групами, мінімізують соціальні зв’язки, щоб не ділитися ресурсами, і кооперація, коли люди об’єднують ресурси й активізують свої соціальні зв’язки. Люди здебільшого поступаються індивідуальним заради колективного, і це колективне не мала група, а велика — народ.

З одного боку, між волонтерами й волонтерськими групами існує конкуренція, а з другого — дослідження не показало, що влада для волонтерів будь-якого рівня є метою чи цінністю.

В Україні вже сформувалася соціальна група людей, які активно долучилися до захисту країни. Цю групу можна визначити з огляду на кінцеву мету діяльності. Багато респондентів визначає мету як перемогу України. Члени групи займаються різними видами діяльності, у цій групі виникла та посилюється спеціалізація. Але ми можемо говорити про нову соціальну групу, що об’єднана такою характеристикою, як самовідданість.

• «Ми починаємо розуміти, що тут із ким не познайомся, кому не потисни руку — людина робить у мільйон разів більше, ніж у звичайний час, або довоєнний, або вже повоєнний… Цю різницю, ми зараз відчуваємо, але важливо розуміти, що це не тому, що ти такий особливий, а тому що ми всі такі особливі. Тут повернися ліворуч, повернися праворуч — усі люди роблять так багато, що дуже важко пройти просто повз».

Від стихійних груп до стійких спільнот

Спочатку більшість груп навколо учасників дослідження виникали стихійно. Це були короткострокові об’єднання людей задля досягнення певних цілей. Нерідко неформальні групи формувалися з працівників одного колективу для виконання конкретного завдання. З часом у багатьох із них з’являються довгострокові цілі й групи стають стійкішими, перетворюючись на довгострокові об’єднання. Учасники розподіляють між собою ролі, кожен із них відчуває себе частиною чогось великого, сильного й правильного.

Ухвалення рішень у ситуації невизначеності створює основу для управління своїм життям та ситуацією, підвищує індивідуальну життєстійкість людини. Належність до групи дає змогу людині проявити свої індивідуальні якості й водночас відіграє певну психотерапевтичну роль: створює відчуття причетності, сили, впевненості. Усе це стає основою для зростання і розвитку групи.

Замість висновків. Про владу і народ

Що далі? Автори дослідження вважають, що варто і далі досліджувати механізми горизонтальної самоорганізації, які є найважливішим чинником стійкості українського суспільства та держави. Горизонтальна самоорганізація може стати сильною конкурентною перевагою України у світовій системі. Розкриття механізмів горизонтальної самоорганізації — це перший крок до їх посилення та розвитку.

В Україні розширення кордонів влади не має перспективи

Ще одна «точка входу», позначена цим дослідженням, — межі повноважень влади та громадянського суспільства. У різних суспільствах вони різняться з історичних і культурних причин.

Можна припустити, що в Україні розширення кордонів влади не має перспективи, оскільки самоорганізація громадян ефективніша, ніж формальна влада.

Зрештою, прикладне значення має уточнення української системи цінностей, із якої зростає здатність людей до гуртування в кризових ситуаціях.

волонтери самоорганізація ісар суспільство війна дослідження