Ч

Чотири авто за п'ять днів у Швейцарії. Пригоди волонтерів, які шукають, купують і приганяють машини для фронту

Перший броньований бус для ЗСУ киянин Андрій Бурахович знайшов і придбав у 2014 році — для колишнього колеги, який пішов воювати в АТО. Гроші на нього збирали серед колег, друзів, учасників спільноти офроудерів і клієнтів Андрієвого СТО в Києві.

Його станція є технічною базою команди “Всюдихід” — спільноти любителів перегонів на джипах по бездоріжжю. Потім було ще кілька пригнаних авто і десятки відремонтованих — уже вісім років на цьому СТО постійно ремонтують армійські автівки. Здебільшого своїм коштом, гроші збирають лише на дорогі запчастини. Так клуб за інтересами перетворився на дієвий волонтерський осередок, хоч і не зареєстрований офіційно.

Той самий перший бус, який волонтери купили у 2014-му і який не повернувся з АТО
Той самий перший бус, який волонтери купили у 2014-му і який не повернувся з АТО

— Дякую Андрієві за підігнані в ніч перед вторгненням японські диски, які ми не встигли встановити через початок вторгнення: навіть знайшли людину, яка вночі була готовою підганяти, але ворог попер і стало не до того, — позначила його в дописі в перші дні війни відома київська волонтерка. Таких дописів на його сторінці за вісім років без перебільшення сотні. Військові й волонтери дякують за авто, за ремонт, за запчастини й поради.

З початком повномасштабної війни Андрій та його дружина Ольга відправили дітей з бабусею і дідусем за кордон, а самі взялися за пошук, збір коштів, покупку й переганяння автомобілів для ЗСУ. До початку червня вони разом з друзями вже купили й передали армії близько 70 автівок. Скільки постійно ремонтують — не рахують.

ТЕКСТАМ подружжя розповіло, як усе відбувається. 26 лютого Андрій отримав запит від одного підрозділу на потужний прохідний автомобіль. Поцікавився в знайомого, що мав потрібне авто, чи той продасть. Знайомий відповів, що віддасть, але з єдиною умовою. Щоб і його взяли разом з машиною. Підписав контракт і пішов воювати.

— Ми стали частиною великого мурашника, — розповідає Ольга, — який може здатися хаотичним на вигляд, але насправді працює чітко. За покупкою й ремонтом кожної автівки для ЗСУ іноді перебувають десятки людей — хтось збирає кошти, хтось їх здає, хтось шукає й підбирає авто, хтось жене до кордону, хтось забирає звідти й везе на фронт, хтось ремонтує. Більшість людей між собою не знайомі, до того ж постійно з’являються нові. Усе тримається лише на довірі й бажанні допомагати.

Звідки беруться ці люди? Окрім тусовки офроудерів, це друзі та знайомі родини; люди, які побачили у фейсбуку пост з проханням про допомогу; клієнти СТО, які давно знають Андрія та довіряють йому. А таких багато — на його станції завжди був повний запис і черга на ремонт.

Щоб долучитися до покупки авто для фронту, на яке збирає ця волонтерська спільнота, ви можете надіслати кошти Андрію Бураховичу на картку Приватбанку 5167 9855 1008 5541

Броньований бус "працює" на армію. 2014 рік
Броньований бус "працює" на армію. 2014 рік

Авто на фронті — витратний матеріал

Збирати гроші на покупку машини в перші дні вторгнення було легше — тоді кілька знайомих просто принесли ключі від своїх авто і сказали віддати, кому треба. Озвався на фейсбуку однокласник, з яким не бачилися зі школи, та надіслав з-за кордону 9 тис. євро. Що далі — то менше великих пожертв, то важче збирати кошти, та й робочі пікапи за доступною ціною закінчилися не лише в Україні, а у сусідніх країнах.

Потреба в автомобілях сьогодні колосальна — просто завозь і роздавай.

— Ми не встигаємо закривати навіть запити від друзів, які воюють на передовій, знайомих і знайомих знайомих, а таких дуже багато, — каже Андрій. — Машини на фронті — це витратний матеріал. Вони потрапляють під обстріли й ламаються, тому замість них треба завозити щоразу нові.

— Якось ми довго шукали повнопривідний бус для медиків, — згадує він. — Важливо, щоб поміщалися ноші та були сидіння — ми самі їх зробили, з чого могли. Але попрацювати машині не вдалося — бус накрили ворожі "Гради", коли він тільки прибув у місце дислокації. Ще одне з наших авто пізніше знайшли обстріляним і зламаним десь на сході України — одна людина, що була в ньому, нині у шпиталі, двоє інших зникли безвісти.

Суворі пікапи

Бюджет доступних автомобілів — 4-8 тис. доларів, найбільше цінують повнопривідні авто в робочому технічному стані.

Постійно допомагає з автівками для армії друг-литовець Артурас Кведеріс, який живе в Україні, одружений з українкою та має тут IT-компанію. Він організував збір коштів, шукає машини в Литві та скеровує їх в Україну. Без жодних запитів — просто купує й відправляє все, що знаходить. Довозить машину до певної точки в Польщі, де її забирають Ольга, Андрій та їхні друзі. Спочатку їздили забирати лише дівчата й чоловіки, які мали право на виїзд (вік 60+, багатодітні тощо). Вони перетинали кордон з Польщею пішки, а поверталися на авто для фронту. Як правило, це суворі пікапи чи буси, випущені у 2000-х, часто з механічною коробкою передач. Дехто взагалі чи не вперше сідав за “механіку”, озброївшись папірцем з інструкцією, як керувати таким авто.

— Я сказала, що їздити не вмію, але права маю, мені відповіли — годиться, — пише у фейсбуку Лілія, яка переганяла авто разом з Ольгою на прохання Андрія. У квітні він ще не міг виїздити за кордон (пізніше оформив дозвіл як волонтер).

— Я здавала на права на механіці ще у 2008-му, відтоді не їздила. Хлопці написали шпаргалку з послідовністю дій на механіці, але мій пікап був на автоматі. Ольга підказала, що й де натискати, — і ми поїхали. Наступного разу мені як “досвідченому” водієві зі шпаргалкою дали бус на механіці. Ніч. Дощ. Окрім механіки, ще треба було зрозуміти, де вмикати двірники, фари, габарити.

Інструкція для водія-початківця з керування авто на "механіці". Фото з фейсбук-сторінки дівчини, яка цю інструкцію отримала і за нею пригнала бус для ЗСУ
Інструкція для водія-початківця з керування авто на "механіці". Фото з фейсбук-сторінки дівчини, яка цю інструкцію отримала і за нею пригнала бус для ЗСУ

Морока з документами та черги на кордоні

Машини ввозять в Україну як гуманітарну допомогу під листи від військових частин. І хоча автомобілі потрібні всім, такі листи, правильно оформлені, ще спробуй зібрати.

— Перетин кордону навіть при невеликій черзі в перші місяці займав десь вісім годин, — розповідає Ольга. — То на місці виявлялося, що цей лист якийсь не такий, то йому чогось бракувало. Я дзвоню, прошу якогось іншого, його переробляють, надсилають. Окрема проблема — зібрати з військових частин акти прийому цих авто — мені вже прикордонники казали, щоб я не нехтувала цим, бо завезла чимало автомобілів, а потім буде проблема довести, що їх передали армії. Щоб було простіше з документами, почали співпрацювати з благодійними фондами, з військовими адміністраціями, голови яких теж підписували супровідні листи. На початку квітня, після ухвалення закону про пільгове розмитнення автомобілів, на кордонах утворилися величезні черги.

До волонтерів, які гнали авто для війська, іноземні прикордонники та митники стали значно прискіпливішими. Хоча в березні вони були, за враженнями Ольги, дуже лояльними, допомагали в усьому, перевіряли якісь базові параметри — чи не крадена машина, приміром, і ні до чого не присікалися.

— А потім ставлення дещо змінилося, це було відчутно, — згадує Ольга. — Якось прикордонник на тому боці, коли побачив у паспорті багато відміток про в’їзд-виїзд, запитав, чи перетинаю я кордон з метою евакуації, і насторожився, коли почув, що йду за гуманітарною допомогою та сьогодні ж повернуся.

На тій зміні нам під різними приводами завернули чотири машини. Було неприємно, але ми розуміли, що ці люди — не вороги, вони просто дуже втомлені й роздратовані через конфлікти між українцями в чергах (а їх багато). А ще, можливо, стикалися з якимись “хитрунами”, які з кількома банками тушонки в салоні намагалися об’їхати чергу, назвавшись волонтерами, що везуть гуманітарну допомогу (буває й таке, на жаль).

Загалом до тих, хто везе собі авто з Європи, Ольга ставиться з розумінням. Каже, це нормально, що уряд дав можливість купити доступний автомобіль, адже крім потреб для фронту, є ще багато людей, чиї авто згоріли.

— Але коли бачу в черзі Ауді за 80 тис. доларів, це викликає неоднозначні почуття, — визнає вона.

Потім настав час, коли поляки припинили пропускати волонтерів і гуманітарні вантажі повз основну чергу. Виняток становили лише авто на українських номерах і номерах інших країн (але не транзитних). Наші співрозмовники припускають, що так вирішили задля уникнення сварок і бійок між водіями на кордоні, у яких після кількох діб у черзі закінчувалося пальне й здавали нерви. Але волонтерам жодного разу не довелося так довго стояти — то їхали з литовськими номерами (не транзитними), то обирали пункти пропуску, де взагалі не приймали “транзитників”.

Іноді волонтери везуть гуманітарні вантажі (бронежилети, турнікети, аптечки, приціли тощо), але так виходить далеко не завжди — логістика складна. Привезені в Україну автомобілі не розмитнюють, а одразу передають людям, які везуть їх на передову, де вони терміново потрібні. Якщо пощастить — одразу отримують акт прийому на баланс у військовій частині. СТО Андрія Бураховича не працювало до початку літа, але механіки вийшли на роботу на інших майданчиках, щоб ремонтувати авто для фронту.

На СТО "Всюдихід" ремонтують авто для ЗСУ
На СТО "Всюдихід" ремонтують авто для ЗСУ

На пошуки до Швейцарії

Коли стало зрозуміло, що придатних для війни автомобілів (повнопривідних, недорогих і робочих) у Литві майже не залишилось, Андрій з Ольгою поїхали шукати в інших країнах. За одну поїздку трохи більш ніж за тиждень вони побували в Чехії, Німеччині та Швейцарії й привезли п’ять автомобілів одразу та напрацювали контакти, за якими досі привозять авто. Кілька авто у Швейцарії знайшли ще до виїзду — хтось щось порадив, хтось відреагував на пост. Але на місці ті машини довелося уступити “колегам” з України — їм вони були потрібні терміновіше.

— У Швейцарії дуже багато хороших машин, але там проблема з логістикою. Країна не належить до ЄС, і туди не хочуть їздити автовози, — розповідає Ольга. — Доводиться переганяти по одній машині. А це складніше, бо потрібні водії, слід організувати логістику й потрібно, щоб технічний стан авто був таким, щоб воно могло своїм ходом без ремонту доїхати до українського кордону. Шукати поїхали власним авто — хоч це й мінус один водій дорогою назад, але так простіше розв’язувати завдання. Автомобілі шукали через місцеві сайти оголошень.

— Зі Швейцарії багато машин їде на війну в Африку, — розповідає Андрій. — Ми знайшли кілька підхожих варіантів, але їх уже було продано туди. Ще там майже не говорять англійською (здебільшого німецька), потрібно самим знімати з обліку авто та ставити транзитні номери. З цим усім допомагав власник житла, яке ми зняли на Airbnb. Коли дізнався, хто ми, звідки й чого приїхали, то не взяв грошей і сам доєднався до пошуків. Ми разом їздили по стоянках, де продають авто.

Неподалік Цюриха вони знайшли три КІА Соренто 2005 року в хорошому стані й одну Міцубісі L-200. Але де взяти водіїв? Попередні пошуки перевізників нічого не дали. Кинули клич у фейсбуку — озвалися українці з Праги. Приїхали, забрали, погнали до кордону. А Ольга з Андрієм заїхали до Німеччини, де під Мюнхеном знайшли ще одну машину, яку вже гнали самі.

“На стан кузова не дивимося”

— КІА Соренто як авто для ЗСУ — це наша знахідка: кросовер, який швидко розганяється на пониженій передачі, що критично важливо на фронті, — каже Ольга.

Загалом з тієї подорожі приїхало три КІА Соренто (по 3 тис. євро), Міцубісі L-200 (6 тис. євро) та Ніссан Пассфіндер (5,5 тис. євро). Окрім покупки авто, зібрані гроші витрачаємо на перегін авто, ремонт та обслуговування. В ненадійному стані машини на передову не віддають. Лише перегін кожного авто обходиться до 800 євро чи й більше: наприклад, транзитні номери для швейцарських авто обійшлися по 300 євро, плюс пальне, плюс платні дороги. На своїх дорожніх витратах волонтери економлять: їдуть по 700 км за день, ночують у дешевих мотелях.

— На стан кузова ми не дивимося взагалі. Тільки на технічні характеристики. Наприклад, у L-200 були вм’ятини. Це машина не для мирного життя, на вулицях Києва така мала б не дуже хороший вигляд. Усі вони добралися до українського кордону своїм ходом. Лише одна машинка під кінець шляху почала “капризувати”, то її залишили на дружньому автосервісі на західній Україні.

На фінальних 500 км у машині вийшла з ладу система управління зчепленням, тому її гнав Євген Ковалевич, учасник ралі “Дакар 2022” від України — звичайний водій з таким не впорався б. Він і з покупкою автомобілів постійно й дуже відчутно допомагає.

Команда людей, які щойно між собою познайомилися та пригнали з Європи п'ять автомобілів для ЗСУ
Команда людей, які щойно між собою познайомилися та пригнали з Європи п'ять автомобілів для ЗСУ

— За кожну машину ми жорстко торгувалися, — каже Ольга. Раніше вона керувала департаментом з продажу реклами, і цей досвід їй згодився. За Міцубісі спочатку хотіли 7,5 тис., але 1,5 тис. євро вдалося виторгувати.

— Чи поступаються ціною продавці, коли дізнаються для чого купуєте авто?

— Європейці нам дуже співчувають, дуже підтримують Україну, поступаються, Але коли нам здається, що людину може якось налякати чи збентежити той факт, що її машина поїде на війну, формулюємо акуратно, кажемо, що це для гуманітарної допомоги.

Якось сирієць запитав, чи точно машина поїде прямо в Україну, і більше поступився ціною. Можна припустити, що він зробив це в знак солідарності, адже армія РФ бомбардувала міста й у його країні, проте сирійці теж бувають різними. Інший його співвітчизник, наприклад, працівник автостоянки під Цюрихом, де стояло куплене авто, поки оформляли документи, закрив її одного вечора (о 16-17 год) і сказав, що на два тижні поїхав у відпустку, коли йому подзвонили й попросили випустити авто.

— Це була епічна історія, — згадує Ольга. — До нас уже вирушили водії з Праги — які два тижні, яка відпустка! Ми почувалися безпорадними, але не здавалися. Бродили навколо по тих стоянках і нили всім підряд, кого бачили, яка в нас проблема. І таки допомогло, знайшовся турок, який говорив російською і був другом власника стоянки. Він дізнався, що ми з України, дуже розсердився на того хлопця, кудись подзвонив і нам відкрили. Через кілька годин наша КІА вже чекала за воротами.

А взагалі у Швейцарії ніхто нікуди не поспішає, допізна ніхто ніде не працює, о 12:00 уже радять іти відпочивати й відкладають справи на завтра. Тому купити й оформити чотири авто за п’ять днів — це для них шалена швидкість.

Три КІА Соренто, щойно куплені у Швейцарії
Три КІА Соренто, щойно куплені у Швейцарії

Окрема проблема — з грошима й розрахунками. В Україні діють обмеження на вивезення готівки та на зняття готівки з карток за кордоном. Водночас курс євро зростає, а пальне дорожчає на очах. Коли всі проблеми розв’язали: машини та водіїв знайшли, недостачу через коливання курсу євро доклали, до пункту пропуску доїхали — до України в’їхати не вдалося.

На той час там уже стояла черга авто на транзитних номерах, власники яких другу добу скандалили й домагалися, щоб їх пропустили, а польські прикордонники відчайдушно намагалися опанувати ситуацію та пояснювали, що пункт закрито для “транзитників”. Після дня за кермом волонтери ночували в машинах (навіть не в усіх можна було розкласти сидіння), а вранці перетнули кордон, коли дочекалися дозволу на проїзд на транзитних номерах і вранішньої зміни зі свіжими силами.

В Україні вже чекали інші водії, які зайву добу ночували десь у чужих людей, які погодилися їх прийняти. Близько десяти волонтерів, залучених до пошуку та перегону п’яти авто, щойно познайомившись, роз’їхалися по домах. Хтось з них залишиться на орбіті і ще не раз перетне кордон за кермом чергового авто для фронту.

— Отак іноді втомишся з дороги, немає сил, а потім Андрієві приходить голосове повідомлення від бійців з якоїсь “дупи” на фронті, а в ньому хором: “Дя-ку-є-мо!", — ділиться Ольга. — Це надихає й додає сил працювати далі.



Цей матеріал створено за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту "Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства", що реалізується ІСАР Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.

Зміст статті не обов’язково відбиває погляди ІСАР Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

авто зсу волонтери російсько-українська війна

Знак гривні
Знак гривні