З

Захисний костюм у спеку та страх смерті. Як лікарі і хворі долають ковід

Страхи, біль, довгі дні боротьби, переживань і невпевненості у завтрашньому дні. Така реальність зараз у Оксани Дзененко та її чоловіка Ігоря Короткова, які перебувають у лікарні міста Боярка під Києвом. Обоє – з коронавірусом. Тато, мама та сестра чоловіка також борються з цією недугою, але у столиці – в лікарні №9. Ми поговорили з хворими та лікарями.

«Вірус – це не змова»

Ігорю поки допомагає дихати киснева установка, але через три тижні від початку хвороби він вже почувається краще. «В кінці травня мого батька поклали в Київську лікарню швидкої допомоги на лівому березі – потрібна була операція на нозі. Через кілька днів відкрилося внутрішня кровотеча у мами, і її теж поклали до тієї ж лікарні. Я майже щодня їх провідував.

Потім батька після операції виписали, але температура десь до 38° в нього трималася. Коли пішов до сімейного лікаря знімати шви, зробили про всяк випадок тест на ковід. Через 5 днів прийшло підтвердження. Тата і до цього лікували антибіотиками, а після стали ще більше. Через кілька днів піднялась температура і в мене, – згадує Ігор. –  Перша і головна помилка, яку я допустив – треба було одразу звертатись до сімейного лікаря по телефону.

Але крім температури не було нічого – ніяких ознак, ні кашлю, ні якихось больових відчуттів. Температуру самі збивали десь до 37,2° – 37,7°. Збивалась доволі швидко, більше нічого не боліло, думав, що тиждень – і все саме пройде. Сподівався, потім зроблю тест, що вже здоровий, і все».

На шостий день хвороби чоловіку стало набагато гірше. Йому зробили тест на коронавірус, але  госпіталізували до лікарні, не чекаючи результатів.

«У лікарні стало дуже різко погіршуватися. Мені й крапельниці ставили, і уколи робили, але я вже не міг без кисню. Врешті-решт опинився у реанімації», – говорить чоловік.

Це були найстрашніші дні. Як далі буде поводитися хвороба? Чи впорається організм? Чи знадобиться підключення до апарату ШВЛ? Минулого тижня хворого перевели до терапевтичного відділення, але лише тому, що комусь із важчих пацієнтів його місце було потрібніше – і терміново.

Оксана захворіла, вже коли її чоловік Ігор був у лікарні. І їй теж знадобилася госпіталізація. «Я лягла в лікарню з другого дня від появи температури. Не занедбала хворобу.  Проте на КТ в мене виявили двосторонню полісегментарну пневмонію», – каже жінка.

Оксана тепер знає, що коронавірус –  це не примарна загроза, не теорія змови, а реальна небезпека.

«Одного разу близько 6 ранку встала попити води і побачила у вікно, як двоє жінок у спецкостюмах везли на каталці тіло в чорному мішку. Для когось та ніч стала останньою. На жаль, смерть – невід'ємна частина цієї пандемії.  Але цього не усвідомлюєш до кінця, поки не побачиш на власні очі».

Близько 6 ранку встала попити води і побачила у вікно, як двоє жінок у спецкостюмах везли на каталці тіло в чорному мішку. Для когось та ніч стала останньою.

Температура, слабкість, втома,  нудота, крапельниці і катетери. І це – лише верхівка айсберга. А лише уявіть, як воно – відчувати постійний страх за своє життя та життя близької людини.

На щастя, останні ПРЛ-тести, які робили подружжю, вже виявилися негативними. Це означає, що хвороба позаду. Але обом пацієнтам ще треба відновити сили. Скільки часу на це піде – невідомо. Вони почувають неймовірну слабкість. «Я нікому не бажаю пройти те, що проходимо ми. Тримайте дистанцію. Почуваєтеся погано? Звертайтеся до лікаря. Головне – не тягніть, щоб не допустити важких наслідків», – радить Оксана.

Олександрівська лікарня

А тепер попрямуємо в серце столиці. Скляні хмарочоси, важке повітря, тисячі автомобілів на перевантаженому від трафіку бульварі Лесі Українки. Саме тут, на перетині бульвару з вулицею Шовковичною, в гущавині дерев сховалася Олександрівська лікарня.

Вона завжди славилася кваліфікованими кадрами, а ще своїм поважним віком – була заснована більше століття тому, у 1875 році. Але останнім часом Олександрівську лікарню спіткала й інша слава. Цей заклад став одним із перших, що прийняв до себе на лікування хворих на коронавірус.  Що тут відбувається зараз? Давайте поглянемо.

Керівництво лікарні небагатослівне, на прохання дати коментар чи поспілкуватися із лікарями нам не відповіли, тому ми в середину не потрапили. Та пройшовшись територією, можна скласти уявлення, що ж відбувається.

Лікарня зустрічає відвідувачів буйним цвітінням троянд – різнокольоровими кущами квітів всіяний великий пагорб біля місцевої Михайлівської церкви, через який від головних воріт веде стежка зі сходами до лікарняних корпусів. Вже тут, біля храму, бачимо численні нагадування про коронавірус, карантин та необхідність дотримуватися заходів безпеки.

Двері та стіни церковних будівель «прикрашені» відповідними оголошеннями: «Увага!!!! Дорогі браття і сестри! Прохання до всіх прихожан бути в захисних масках… Хто не має маски, зверніться до сестер милосердя…», «На території храму дотримуватися дистанції у 1,5 метри».

Біля корпусів лікарні – десятки припаркованих автомобілів, багатолюдно. Хтось відпочиває, примостившись у затінку,  інші п’ють каву, курять, спілкуються з лікарями або обговорюють на бігу по телефону свої проблеми.

– Завтра потрібно ще раз приїжджати. Ти підвезеш? Або знову таксі замовляти? – схвильовано питає літній чоловік когось на тому кінці «проводу».

– Слушай, они как увидели мою ногу, были в шоке. Говорят, кто это такой криворукий ее зашивал, ооо-т такенные рубцы, – розповідає своїй супутниці молода дівчина з милицями.

– Давайте з самого ранку, буду чекати о пів на восьму, – домовляється про зустріч лікар із пацієнткою.

Біля корпусу №10, де розташоване кардіологічне відділення, в якому лежать пацієнти з інфарктами, чатують автомобілі швидкої допомоги. Поряд співробітники розвантажують із тракторця і заносять до приміщення нові стільці. Тих, хто йде когось відвідувати, можна впізнати по пакетах із фруктами. Тих, хто лягає на лікування – по великих сумках із речами.

Перше, що кидається у вічі – чи не половина відвідувачів пересувається територією лікарні без масок (про рукавички взагалі годі й говорити).  Хоча, здавалося б, саме в такому місці дотримуватися заходів безпеки потрібно беззастережно.

Читайте також: Понад 200 науковців звинуватили ВООЗ в ігноруванні ризику передачі COVID-19 у вигляді аерозолю

Втім, критичних зауважень ніхто нікому не робить, у великі натовпи люди не збираються, на вулиці дуже спекотно, а з прикритим обличчям дихати дійсно вкрай важко – яке-не-яке виправдання. Інші ходять із масками під підборіддям або на одному вусі, готові вдягнути її потрібної миті. У приміщеннях вимогу носити маску не ігнорує ніхто.

Народ взагалі не переймається через те, що десь тут, зовсім поруч, лікуються хворі на Covid-19. Воно й не дивно, адже інші хвороби, на жаль, нікуди не поділися. А власна біда завжди нівелює якусь, як здається, далеку небезпеку.

Інфекційне відділення – під охороною нацгвардійців

В Олександрівській лікарні два інфекційних відділення та інфекційна реанімація. Вони знаходяться у корпусі №8-а, який цілком логічно розташований якнайдалі від головного входу, майже «на задвірках».

По дорозі до нього зустрічаємо жінку, повністю вдягнену в захисний білий костюм з капюшоном. Це співробітниця лікарні, «озброївшись» спеціальним балоном, проводить дезінфекцію території, обприскує смітники біля будівель.

1.jpg

Жінка у білому костюмі проводила дезінфекцію території біля інфекційного корпусу.

На початку карантину головний лікар Людмила Антоненко звітувала, що всі палати в інфекційних відділеннях боксовані, з можливістю кисневої підтримки для кожного хворого. У реанімації в кожному боксі є апарат штучної вентиляції легенів.

За три місяці у відділенні вже встигли побувати багато іменитих персон. Серед них – начальник головного управління Нацполіції в Києві Андрій Крищенко, народні депутати Сергій Шахов, Сергій Вельможний, намісник Свято-Троїцького Іонинського монастиря архієпископ Іона, священники з Київської, Почаївської Лаври та інші.

Біля цього корпусу, на відміну від інших, ми почули неймовірну тишу.  Ані завивання сирен, ані метушні, ані особливих «коронавірусних» попереджень. Лише на дверях  бокового входу, куди карети швидких підвозять хворих, прикріплений невеликий шматок паперу з загрозливим застереженням: «Вхід лише для бригад КШД (київська швидка допомога – ред). Загроза інфікування».

Проте людей біля будівлі і так майже немає, якщо не рахувати кількох бійців Національної гвардії, які стежать тут за порядком вже не перший місяць. Вони, до речі, правил дотримуються – обличчя прикриті чорними захисними масками. Сьогодні хлопцям, скоріше за все, нудно, але іноді бувають і напружені дні. Так, лише місяць тому, 29 травня, до відділення вишикувалася черга аж із 13 швидких.

Офіційні антирекорди

Чи оманлива тиша, почута нами біля інфекційного відділення Олександрівської лікарні? За інформацією Київської міської державної адміністрації, станом на 3 липня в цій лікарні хворими на Covid було  заповнено 59% з 150 ліжок. Для порівняння, на 1 липня цей показник складав 75%, а за тиждень до цього – 57%. Отже, ситуація постійно змінюється. Вистачає пацієнтів і в інших опорних (так офіційно називаються ті лікарні, куди спрямовуються хворі на вірус) столичних медзакладах, хоча про перенасиченість поки говорити ще зарано. Наприклад:

– Київська міська клінічна лікарня №9 – 80% (з 80 ліжок)

– Київська міська клінічна лікарня №4 – 35% (з 375 ліжок)

– Київська міська дитяча інфекційна лікарня – 28% (з 90 ліжок).

Тиждень тому в країні майже щодня фіксували невтішні антирекорди. І навіть вперше за час пандемії показник захворюваності за добу перевищив відмітку у 1000 людей: 26 червня відзвітували про 1009 нових випадків. Правда, після цього статистика значно «просіла», але час від часу від представників влади звучать заяви про нове посилення карантинних обмежень.

Читайте також: У поширенні коронавірусу кожен регіон має свій особливий стиль

Думки з приводу «чому так відбувається», як завжди, розділилися. Міністр охорони здоров’я Максим Степанов казав, що антирекорди захворюваності пов’язані з порушеннями карантину. Є переконані, що показники захворюваності зростають, бо збільшилася кількість тестувань. Мовляв, раніше хворих було більше, проте офіційно про них просто не знали. Є ті, хто вважає «винуватцем» послаблення карантинних обмежень.

Але факт у тому, що влада не зуміла взяти епідемію під контроль, тобто, за допомогою масового тестування і відстеження осіб, які контактували з хворими, опустити криву захворювання вниз протягом карантинних місяців. А сидіти місяцями вдома без зрозумілих перспектив люди не могли.

Тож карантин так послабили, що він майже не відчувається. Так, нагадаємо, в столиці вже дозволили приймати відвідувачів у приміщеннях кафе, ресторанів та інших закладів громадського харчування. Дали добро на роботу готелів, басейнів, і навіть на проведення масових заходів.

Захисний костюм у спеку – це мука

Що відбувається за лікарняними стінами? Як воно, щодня віч-на-віч зустрічатися з хворобою, яка всіх так лякає? Як медики з передової оцінюють ситуацію з коронавірусом? Розпитали лікаря-інфекціоніста Київської міської клінічної лікарні №4 Євгена Дубровського. Цей медзаклад, нагадаємо,  також входить до переліку опорних і піклується про хворих з Covid.

«Наша лікарня приймає хворих у важкому та середньої важкості станах, – каже лікар. – Легкі форми – це робота для сімейних лікарів. Обстановка за останній місяць-півтора не сильно змінилася. До нас дійсно надходить багато пацієнтів, та принципово більше їх не стало. День на день не випадає, буває то більше, то менше. В середньому, до одного-двох десятків. Але тут зроблю важливий акцент – це пацієнти з підозрою на коронавірус. Зараз діє суворий наказ МОЗ, згідно з яким пацієнтів з будь-якими захворюваннями (наприклад, серцевими, неврологічними – авт.) ні в якому разі не можна класти одразу в профільне відділення, якщо в них є навіть найменші симптоми ГРВІ – температура, ознаки запалення легень тощо.

Таких везуть до нашої та Олександрівської лікарень. Протягом доби ми їх обстежуємо. Якщо все чисто – людина переводиться через швидку допомогу в той медзаклад, який їй потрібен. Якщо пацієнт позитивний, він залишається у нас. До коронавірусу в нашу лікарню надходило дуже багато пацієнтів. По різноманітних профілях. Окремо в інфекційне відділення – теж по-різному, в середньому до 10-15 людей за день. Вони всі були різні. Хтось отруївся шаурмою, у когось менінгіти, у когось гепатити, вітрянка, кір, ГРВІ, лептоспірози, герпеси, ентеровіруси... Тоді була широка практика. Зараз у нас моноінфекція – коронавірус, і саме на ньому все зосереджено.

Хтось отруївся шаурмою, у когось менінгіти, у когось гепатити, вітрянка, кір, ГРВІ, лептоспірози, герпеси, ентеровіруси... Тоді була широка практика. Зараз у нас моноінфекція – коронавірус

Іноді ловиш себе на думці, куди всі ці хворі з іншими хворобами поділися? Але насправді знаємо: таких пацієнтів розподіляють по інших лікарнях. До нас – тільки підозри на коронавірус. Навантаження збільшилося.

Нових співробітників немає, працюють ті ж самі. Бувають важкі дні, коли викликають додатково лікарів і медсестер. Але вже трохи пристосувалися, розподілили, коли хто чергує, хто коли підстраховує. Наприклад,  після минулих вихідних потрібні були додаткові сили, пацієнти надходили дуже масово.

Люди сиділи вдома, зверталися до сімейних лікарів, і потім в перший будній день почали надходити всі, хто отримав направлення. Трохи накопичилося, було багато швидких. А після цього – знову спокійніше», – розповідає Євген Дубровський.

До кожного пацієнта з коронавірусом лікар іде в повному захисті. «Хвилин 5-7 іде на те, щоб вдягнути захисний костюм, респіратор, рукавички. В таку спеку – це мука. Уявіть, ти наскрізь мокрий, пітнієш, ризикуєш отримати тепловий удар,  для людей у віці – це навантаження на серце. Вдягнувся, оглянув пацієнта, потім все це знімаєш з себе і утилізуєш. Костюмів, як і всього іншого, на щастя, вдосталь. Всі проблеми вирішили раніше. Кисень, кисневі установки є. ШВЛ насправді виявився не так критично потрібний. Це зовсім крайній захід, який застосовують, коли вже відчай».

Питаємо, чи не страшно повертатися додому з лікарні, як убезпечити рідних? Євген Ігорович розповідає, що  якихось  жорстких вимог немає.

«Після зміни весь робочий одяг залишається у лікарні, його там перуть. Вдома в мене є ультрафіолетова лампа, я під неї ставлю те, що не можна прати. Наприклад, чоботи, щоб вони знезаразилися.  Все інше можна також в пральну машинку. Слава Богу, чотири місяці минуло, все благополучно».

київ репортаж лікарня коронавірус covid-19

Знак гривні
Знак гривні