Коронавірус вбиває — і вбиватиме. Щоб протидіяти пандемії з мінімальними втратами, Уляну Супрун потрібно зробити віце-прем’єром

25 лютого ми надіслали запит до МОЗ із запитаннями щодо готовності до епідемії коронавірусу. Зокрема, нас цікавило: ”В яких містах України є лабораторії, що роблять аналіз на коронавірусне захворювання COVID-19? Яка пропускна здатність, тобто, скільки зразків на день можуть проаналізувати ці лабораторії?“. Відповіді на це запитання немає й досі. Є заяви головного санепідемлікаря Ляшка про потенційні можливості, але вони часто відрізняються одна від одної.

В цьому ж запиті ми хотіли дізнатися про те, що ще планується для своєчасного виявлення хворих на COVID-19 громадян, які повернулися з Китаю, Італії, Південної Кореї чи Ірану (на той час епідемія вирувала лише у цих країнах). МОЗ проігнорував наше запитання, але відповідь дало саме життя — нічого не планувалося і не робилося.

Крик

Ми не запитували про апарати штучної вентиляції легенів (ШВЛ), медичні маски та засоби захисту для лікарів. Але за ці півтора місяці всі побачили, як дає собі раду держава:

Тестів бракує, “пропускна здатність” тестування невідома (екс-керівник Центру громадського здоров'я Володимир Курпіта стверджує, що бракує й фахівців, які можуть робити тести).

Маски через три тижні карантину з'явилися в продажу, але за спекулятивними цінами, та ще й невідомої якості.

Кількості апаратів ШВЛ, які рятують життя тяжкохворим, не знає ніхто — включно з урядом і МОЗ. Тому що лікарні за старою радянською традицією звітують “як треба”. Мовчимо про надійність та сучасність апаратів, запчастин для них, кисневі суміші — й головне, про фахівців, які вміють правильно їх застосовувати. Про масові навчання не повідомлялося.

Деякі лікарі й лікарні не знають, що робити. Фейсбук рясніє історіями від реальних людей, яких днями возили з лікарні до лікарні, аби перевірити на коронавірус. Родичі померлих стверджують, що хворих не хотіли госпіталізувати й переконували залишатися вдома. Відома історія, коли померлого винесли з лікарні, віддали родичам і втекли, зачинивши двері. У частини лікарів — страх і паніка.

Хоча б якісь протоколи лікування (критики кажуть, що доволі недосконалі) розроблені й розіслані лише нещодавно. Протоколи поховання теж зробили лише цього тижня.

Лікарні з різних куточків України повідомляють, наприклад, що не прийматимуть хворих на Covid-19; також кажуть, що їм не надійшли заплановані гроші. Є випадки, коли цілі медичні колективи захворіли, бо не знали, як себе вберегти, або ж не мали захисних костюмів.

До цього додайте одну міністерку, яка золотий час підготовки до пандемії витратила на двотижневу піар-ізоляцію в Нових Санжарах. Іншого міністра, який намагався під шумок впхати свого судимого протеже у держпідприємство “Медзакупівлі”, й через це паралізував роботу на кілька тижнів. А ще записував відеозвернення, від яких волосся ставало дибки.

Картина Мюнка “Крик”, яка згодом перетвориться на “Тріумф смерті” Брейгеля Старшого. Додаткові штрихи про те, чому все до цього йде, обов'язково прочитайте у розповіді українського лікаря, який зараз працює в Італії і має можливість порівняти готовність тамтешніх лікарень і наших.

Як на початку війни

Ситуація схожа з початком війни 2014-го року. Але тоді слабкість держави компенсувалася підйомом громадянського суспільства, драйвом добровольчого і волонтерського рухів. Тодішні керівники держави прийшли до влади завдяки Майдану, і на початку війни у волонтерах і добровольцях побачили своє спасіння. Були й тертя та непорозуміння, але волонтерські ініціативи часто мали підтримку влади та перших осіб.

Нагадаю, що нинішніх ЗСУ в нас тоді не було, солдати не поспішали іти в бій — так само, як зараз лікарі.

Свого часу тодішньому начальнику Генштабу Віктору Муженку довелося самому залізти в танк і вести за собою підрозділ в атаку.

З нинішньою медичною ситуацією все ще гірше. Армія до 2014-го року мирно проїдала бюджет і потроху розкрадала старе майно. Їй відносно легко було звільнитися від прилипайлів і почати виконувати свою роботу. Потоку живих грошей там майже ніхто ніколи не бачив.

В медицині не так. За роки “українського сну”, який тривав до 2014-го року, медичні керівники навчилися заробляти і на державі, і на громадянах. Побутує думка, що медицина в нас недофінансована, але якщо придивитися уважніше, то видно, що наша бідна держава виділяла чималі суми на охорону здоров'я. Та по дорозі до пацієнта вони розкрадалися. І за те, що вже заплатила держава, у пацієнтів часто вимагали заплатити ще раз.

Кожен головлікар із діловою хваткою і достатнім рівнем цинізму перетворив державну лікарню в своє приватне підприємство по викачуванню грошей. При цьому якість лікування не завжди і контролювалася. Шалені суми наварювали на державних закупівлях ліків. На корупційній голці сиділи усі — від визнаних лікарів до медсестер з їхньою мізерною зарплатою (як і всі, кому платила держава) за подобові зміни.

З 2004-го року я пам'ятаю, як міністри охорони здоров'я один за одним оголошували правильні концепції реформування медицини. Але ніхто нічого не робив. Вони, може, й хотіли — але не могли.

Всю цю складну корупційну махіну з внутрішніми зв'язками, династійними історіями й особистими взаємозалежностями, низькою професійністю (ми ж знаємо, з яким балом складають випускні іспити студенти медвузів), радянським окозамилюванням, хамським ставленням до підлеглих і єдиним бажанням (не в усіх, звісно, але навіть цинічної меншості достатньо, щоб отруїти атмосферу) витрусити побільше грошей з пацієнта — чіпати ніхто не наважувався.

Американка і лікар

І тут хвиля військового волонтерства винесла американку, лікаря Уляну Супрун. “Американка” і “лікар” — ці два інгредієнти дали рецепт успіху. “Американка” — це важливо, бо Супрун не знала і не була залежна від того, з чиїм батьком працювали її батьки, кому давали і в кого брали хабара за вступ до універу і за першу роботу. В силу цього і через виховання у США в неї нульова терпимість до корупції. Вона лікар із розвиненої країни, де медицина на дуже високому рівні, а отже — у мейнстрімі. В той час як українська система — це глухе узбіччя, закохане в своє корупційне пост-радянське минуле.

Від Уляни сахалися всі політичні сили. На призначення її повноцінним міністром ніколи не вистачало голосів. Її законодавчі ініціативи приймалися під тиском громадськості, Порошенко начебто не був проти, але ніколи однозначно не висловлювався "за" реформи Супрун. На останніх виборах її навіть не взяли до списків — ні ЄвроСолідарності, ані Голосу. Її успіх у впровадженні першого етапу медреформи — а це дійсно так: сходіть до сімейного лікаря і порівняйте, що було п'ять років тому, а що є зараз — виключно заслуга її вміння знаходити, об'єднувати й надихати чесних фахівців, вперто йти до мети та вміло використовувати наявні ресурси. Уляна виявилася проникливим стратегом.

З 1-го квітня цього року стартував другий етап медреформи, мало змінитися життя й фінансування в тому числі й стаціонарів — тобто установ, які приймають на себе удар коронавірусу. До пандемії нові міністри не дуже приділяли увагу реформі, а то й гальмували її впровадження. А зараз їм взагалі не до цього.

Проводячи військові аналогії далі — нашу медичну систему атакував ворог під час переправи, тобто, в дуже незручний момент.

І волонтерський рух уже не той, як у 2014 році: люди вигоріли, багато хто розчарувався у співгромадянах. Є волонтерські ініціативи, спрямовані на допомогу лікарям, але вони — як маленький струмочок, тоді як у 2014 році це був повноводний Дніпро.

Але вірус вбиває. І він не зупиниться, як і ворог в 2014-му, сам по собі. Він подвоює кількість хворих щотри дні, може померти 1.4% заражених — про це свідчить світова статистика. Якщо медицина погана чи є інші фактори — наприклад, поширеність серцевих хвороб, як в Україні — то відсоток може бути більшим. Вірус поширюватиметься і вбиватиме, поки мінімум 60% населення не матиме імунітету. Якщо у нас є 40 мільйонів, то помре близько 300 тисяч. Жоден надзвичайний стан і супер-карантин не зупинять вірус: це лише розтягує його дію у часі.

Складається враження, що оптимістичні заяви наших можновладців про те, що епідемія затихне сама по собі до літа, навіяні китайським досвідом. Але Китай — не той приклад, який нам по кишені, і не той, який нам варто наслідувати в принципі.

Бо, по-перше, там репресивна система, до якої далеко всім іншим країнам — і в силу поваги до прав людини, і через її ціну. По-друге, там використовують сучасні технології для відстежування людей та їхніх контактів і подальшої ізоляції, які Україна в китайських масштабах ні технічно, ні фінансово не може запровадити. По-третє, Китай бреше часто і густо: повідомлення про подолання вірусу можуть бути далекими від правди. І навіть якщо китайці таки подолали епідемію, то якщо не відстежувати потенційно хворих, вірус може знову повернутися. Нам все-таки варто орієнтуватися на досвід країн із більш підзвітним суспільству урядом.

Про урядовий план дій: окрім заборон, українці ні про що не чули

Щоб подолати вірус, уряду потрібно діяти, а не тільки забороняти виходити з дому. До того ж накази, які суспільство вважає абсурдними, ніхто не виконує — навіть поліцейські, як видно на прикладі постанови про носіння масок.

Та судячи з офіційних заяв, інших рецептів наша влада не знає. Головний санепідемлікар Ляшко каже, що масове тестування нам не знадобиться; заступник голови ОП Кирило Тимошенко розповідає, що зараз ситуація більш-менш, а в разі погіршення введемо надзвичайний стан, бо коли виходиш на вулицю, бачиш, як люди гуляють натовпами.

Про плани вирахувати і локалізувати місця спалаху епідемії чи про відстежування контактів хворих, їх тестування і подальшу ізоляцію ми не чули. Взагалі від влади не чули нічого про майбутнє, крім потенційних обмежень.

Три міністри охорони здоров'я в нас займалися епідемією. Останній виглядає як найбільш підготовлений бюрократ з цієї трійці (втім, остаточні висновки робити ще рано).

Потрібен медичний головнокомандувач

Але подолання епідемії чи життя з епідемією — це не тільки медичні заходи. Це й робота поліції та прикордонників, це продуманий карантин і робота великих підприємств — у тому числі й атомних станцій чи залізниці. Потрібно з розумім впроваджувати цифрові технології поширення вірусу. Це координація багатьох зусиль.

Грубо кажучи, медицина в цій битві — це як піхота на війні: впоратися без неї неможливо, вона приймає основний удар і йде в атаку. Але сама лише піхота не переможе — вона просто загине.

Як розповів Володимир Курпіта, в Україні діють шість штабів із протидії вірусу. Ви б не читали цей текст, якби в 2014-му році в країні працювало шість штабів із протидії російській агресії.

Щоб зупинити вірус (подвоєння кількості хворих щотри дні, смертність ~1.4%), потрібен медичний головнокомандувач, який:

- знає, які обмежувальні заходи діють, а які ні, та як медик розуміє, що таке епідемія;

- знає, як витиснути максимум із нинішньої медичної системи, як завершити реформу і де та яку просити допомогу;

- вміє мотивувати своїх підлеглих, зібрати в команду найкращих і зробити так, щоб вони працювали цілодобово. Знає, як надихнути і з новою силою мобілізувати волонтерів, бізнес і все суспільство на боротьбу за виживання;

- здатен прораховувати майбутні сценарії і готуватися до викликів заздалегідь;

- може сказати Президенту після того, як до нього прийшов черговий “ходок” із шкідливою, але красивою ідеєю: “Вибачте, але робити потрібно по-іншому”.

Посада віце-прем'єра по боротьбі з пандемією цілком доречна в нашій ситуації — і її має зайняти Уляна Супрун. Звісно, з правом підбирати команду на посади в медичній владі. Я не знаю, чи вона погодиться, але її варто вмовляти.

Вона не чарівник Гендальф із фентезі, але вона зможе виробити стратегію та її впроваджувати. Як мінімум, медики і пацієнти знатимуть, що робити, апарати ШВЛ використовуватимуть на повну, робитимуть ширше тестування — і держава бачитиме, де епіцентр та намагатиметься його локалізувати. Тобто, уряд протидіятиме загрозі системно.

Логічно припустити, що для влади, яка все міряє рейтингами, її антирейтинг — на який, між іншим, працює вся російська дезінформація — має суттєве значення. Можливо, тому її й не залишили керувати міністерством. Але годинник цокає, і вибору особливого немає.

На момент написання статті ми мали 2203 офіційно зареєстрованих хворих. Подвоєння щотри дні, ~1.4% померлих, перехворіє мінімум 60%, помре — 300 тисяч.

P.S. З Уляною Супрун нас нічого не пов'язує, крім публічної дискусії щодо потреби носити маски.

коронавірус супрун концепція