Ганді. Сатьяграха. Розділ XLVI. Випробування

XLVI

Випробування

Ювелір тре золото об пробний камінь. Якщо він усе ж не задоволений його чистотою, він кидає його в вогонь і б’є по ньому молотком, так щоб окалина, якщо вона була, відпала, й залишилось тільки чисте золото. Індійці у Південній Африці пройшли через подібне випробування. По них били, вони проходили крізь вогонь, і на них ставили пробу лише якщо вони неушкоджено виходили на всіх стадіях іспиту.

Прочан посадили на спеціальні поїзди не заради пікніка, а задля хрещення вогнем. По дорозі уряд не потурбувався навіть про те, щоб їх нагодувати, й коли вони приїхали в Наталь, їх одразу судили й послали в тюрму. Ми очікували й навіть прагнули цього. Проте уряду довелося б зазнати додаткових збитків і здалося б, що він зіграв на руку індійцям, якби він тримав у тюрмі тисячі працівників. Й вугільні шахти на цей час закрилися б. Якби такий стан справ тривав бодай якийсь час, уряд був би змушений скасувати податок у 3 фунта. Тому він окреслив новий план. Уряд обніс шахтові комплекси дротом і оголосив їх філіалами тюрем Данді та Ньюкасла й призначив європейський персонал власників шахт тюремниками. Таким чином він проти волі загнав працівників під землю, й шахти знову запрацювали. Є різниця між статусом слуги та статусом раба: якщо свою службу залишить слуга, проти нього можна почати лише цивільне провадженя, тоді як раба, який піде від свого господаря, можна привести назад на роботу просто силою. Тож тепер працівників звели до стану чистого рабства.

Але цього було недосить. Працівники були сміливими людьми, вони категорично відмовилися працювати на шахтах, внаслідок чого їх жорстоко сікли батогами. Чванькуваті люди, наділені короткою владою, били їх, жорстоко з ними поводились і завдавали їм інших кривд, які так і не було задокументовано. Проте бідолашні працівники терпляче зносили всі свої незгоди. В Індію відправляли телеграми щодо цих обурливих випадків на адресу Гокхале, який, своєю чергою, запитував, якщо будай один день не отримував цілком детального повідомлення. Гокхале передавав новини з одра хвороби, оскільки на той час він був серйозно хворим. Втім, не зважаючи на свою хворобу, він наполягав на тому, щоб самому займатися південноафриканською справою, й переймався нею вночі не менше, ніж удень. Зрештою вся Індія була глибоко зворушена, й південноафриканське питання стало палючим питанням дня.

Саме тоді (грудень 1913 року) лорд Гардіндж виголосив у Мадрасі свою знамениту промову, яка стала сенсацією як у Південній Африці, так і в Англії. Віце-король не може публічно критикувати інших членів Імперії, проте лорд Гардіндж не тільки піддав суворій критиці союзний уряд Південної Африки, але й від усього серця захистив дії сатьяграхі та підтримав їхню громадянську непокору несправедливому й образливому законодавству. Поведінка лорда Гардінджа викликала деякі ворожі коментарі в Англії, але він і тоді не розкаявся, а навпаки, підтвердив цілковіту правильність кроку, на який він був вимушений піти. Твердість лорда Гардінджа справила на всіх добре враження.

Давайте на мить залишимо цих сміливих, але нещасних робітників, заточених у свої шахти, та розглянемо становище в інших частинах Наталю. Шахти були розташовані на північному заході Наталю, проте найбільша кількість індійських робітників працювали на північному та південному узбережжях. Я був доволі близьким із працівниками на північному узбережжі – тобто в та біля Фенікса, Веруламу, Тонгаату тощо – багато з них служили зі мною під час англо-бурської війні. Я доти не зустрічався настільки близько з робітниками на південному узбережжі від Дурбану до Ісіпінго та Умзінто і мав у цих краях лише кількох співробітників. Проте новина про страйк і арешт поширилася всюди з блискавичною швидкістю, й на південному, як і на північному узбережжі неочікувано й спонтанно виступили тисячі робітників. Дехто з них продав своє домашнє майно під враженням, що боротьба має бути тривалою, й вони не можуть очікувати, що їх годуватимуть інші. Коли я пішов у тюрмі, я застеріг своїх співробітників, щоб не дозволяли страйкувати новим робітникам. Я сподівався, що перемоги буде досягнуто за допомогою самих лише шахтарів. Якби ми закликали всіх робітників, а їх загалом було близько шістдесяти тисяч, то було б важко їх підтримувати. Ми не мали засобів для того, щоб узяти в похід стількох людей; ми не мали ані людей, щоб їх контролювати, ані грошей, щоб їх годувати. Крім того, при такому великому скупченні людей було б неможливо запобігти порушенню миру.

Але коли спусковий шлюз відкрито, зупинити повінь неможливо. Працівники скрізь із власної ініціативи починали страйкувати, й у різних місцях також постали добровольці для догляду за ними. Уряд вдався тепер до політики жорсткої сили. Він не давав працівникам страйкувати грубим насильством. Кінна військова поліція наздоганяла страйкарів і приганяла їх назад на роботу. На найменші заворушення робітників відповідали вогнем гвинтівок. Одна група страйкарів вчинила опір спробі повернути їх на роботу. Дехто навіть кидав камінням. По них було відкрито вогонь, при цьому багатьох людей поранили й кількох убили. Проте робітники не давали себе залякати. Добровольці зі значними труднощами запобігли страйку біля Веруламу. Проте не всі робітники повернулися на роботу. Дехто сховався зі страху й не прийшов назад.

Один випадок заслуговує на те, щоб згадати його. У Веруламі виступили багато робітників, і вони не хотіли повертатися, не зважаючи на зусилля влади. На сцені був присутній генереал Лукін зі своїми солтадами, й він збирався наказати своїм людям відкрити вогонь. Сміливий Сорабджі, син покійного парса Рустомджі, якому тоді ледь виповнилося 18 років, прибув сюди раніше з Дурбану. Він схопив коня генерала за вуздечку й вигукну:

- Ви не повинні наказувати стріляти. Я візьмуся за те, щоб спонукати своїх людей мирно повернутися до праці.

Генерала Лукіна зачарувала сміливість молодого чоловіка, й він дав тому час, аби випробувати його метод любові. Сорабджі переконав працівників, які погодилися повернутися до праці. Так багатьом убивствам запобігли здоровий розум, сміливість і любляча доброта одного молодого чоловіка.

Читач, напевно, зауважив, що ця стрілянина та поводження зі страйкарями на узбережжі з боку уряду були абсолютно незаконні. У процедурі, якої дотримався уряд щодо шахтарів, була видимість законності, оскільки їх затримали не за страйк, а за в’їзд до Трансваалю без належних документів. А от на північному та південному узбережжі кожен акт оголошення страйку сприймався як злочин – не через будь-який закон, а владою уряду. У крайньому випадку влада займає місце закону. В англійському законодавстві існує сентенція, що король не може вчинии неправильно. Зручність тих, хто перебуває при владі, зрештою і є законом. Це заперечення можна застосувати однаковою мірою до всіх урядів. Власне кажучи, не завжди через це викликає заперечення відмова від звичайного закону. Часом дотримання звичайного закону саме відкрите для заперечень. Коли влада, на якій лежить обов’язок дбати про загальне благо і яка присягла в цьому, перебуває під загрозою знищення через накладені на неї обмеження, вона має право на власний розсуд не зважати на такі обмеження. Проте випадки такого роду завжди повинні бути рідкісними. Якщо влада має звичку часто виходити за визначені для неї межі, вона не може корисною для загального блага. У випадку, про який ідеться, влада не мала жодних причин діяти свавільно. Працівник з незапам’ятних часів має право на страйк. Уряд мав у своєму розпорядження достатньо матеріалів, аби знати, що страйкарі не збиралися завдавати нікому шкоди. Результатом страйку щонайбільше мало стати скасування податку в 3 фунти. Проти людей миру належить застосовувати тільки мирні методи. Крім того, влада Південної Африки й не заявляла про відданість громадському благу, а існувала винятково задля користі європейців, будучи загалом ворожою до індійців. Й тому порушення всіх обмежень з боку такої однобічної влади ніколи не може бути належним чи простимим.

Тож, на мій погляд, тут мало місце просто зловживання владою, яке ніколи не може досягти покладених перед собою цілей. Часом буває одномоментний успіх, але постійного розв’язання такими сумнівними методами не досягнеш. У Південній Африці сам податок у 3 фунти, задля підтримання якого уряд і здійснив усі ці неподобства, буде скасований упродовж шести місяців після стрілянини. Тож біль часто передує насолоді. Про біль індійців у Південній Африці почули скрізь. Справді, я думаю, що як кожна частина має своє місце в машині, так і кожна риса має своє місце в людському русі, й так само, як машина забивається іржею, брудом і тому подібним, так і рухові заважають багато чинників. Ми – просто інструменти Всевишньої Волі й тому часто не знаємо, що допомагає нам іти в перед, а що стає перешкодою. Тож ми повинні задовольнятися лише знанням про засоби, і якщо вони чисті, то ми можемо без страху залишити мету на себе саму.

В цій боротьбі я спостеріг, що її мета ставала тим ближчою, чим інтенсивнішими ставали страждання бійців, а невинність тих, хто страждав, ставала яснішою. Я також побачив, що в такій чистій, беззбройній та ненасильницькій боротьбі сам матеріал, який вимагається для її ведення, чи це люди, гроші чи запаси, приходить у потрібний момент. Спонтанну допомогу надали багато добровольців, яких я не знаю й по цей день. Зазавичай такі працівники альтруїстичні й вони надавали невидиму допомогу, навіть самі цього не плануючи. Ніхто їх не зауважує, ніхто не дає їм свідоцтв про заслуги. Дехто з них навіть не знає, що їхні безіменні, проте безцінні незгадані акти любові не проходять непоміченими для неусипної уваги ангела, який усе записує. Індійці Південної Африки успішно пройшли випробування, якому було їх піддано. Вони ввійшли у полум’я й вийшли з нього не обпалені. Початок кінця боротьби треба детально описати в окремому розділі.

***