XLII

Обмін думками – й опісля

На запрошення власників шахт, я зустрівся з ними в Дурбані. Я помітив, що страйк справив на них певне враження, проте не очікував нічого значного від цієї наради. Проте смирення сатьяграхі не знає меж. Він не пропускає жодної нагоди для врегулювання й не проти, якщо хтось через це вважатиме його несміливим. Людині, яка має віру в себе та силу, що випливає з віри, байдуже, якщо інші дивляться на неї зверхньо. Вона покладається тільки на свою внутрішню силу. Тому вона шаноблива з усіма, а отже, культивує та залучає думку світу на користь своєї справи.

Тож я радо зустрів запрошення власників вугільних шахт, а коли зустрівся з ними, то побачив, що атмосфера була заряджена пристрастю момента. Замість того, щоб вислухати моє пояснення становища, їхній представник взявся за мій перехресний допит. Я надав йому належні відповіді.

- Припинення цього страйку залежить від вас, – сказав я.

- Ми не посадові особи, – була відповідь.

- Ви можете багато зробити, хоч ви й не посадові особи, – сказав я. – Ви можете провести бій робітників замість них. Якщо ви попросите уряд зняти податок у 3 фунти, не думаю, що той відмовляться його скасувати. Ви також можете вплинути на думку європейців з цього питання.

- Але як цей податок у 3 фунти пов’язаний зі страйком? Якщо робітники мають причини для невдоволення власниками шахт, хай вимагають змін у належній формі.

- Я не бачу жодної іншої зброї, крім страйку, яка була б доступна робітникам. Податок у 3 фунти також було введено в інтерсах власників шахт, які хочуть, щоб робітники працювали на них, але не бажають, щоб вони працювали як вільні люди. Тому якщо робітники страйкують з метою забезпечити скасування податку в 3 фунти, я не вважаю, що це неналежна поведінка чи несправедливість щодо власників шахт.

- Тож ви не закличете робітників повернутися до праці?

- На жаль, я не можу.

- Ви знаєте, якими будуть наслідки?

- Знаю, я цілком розумію свою відповідальність.

- Так, справді. Вам нема чого втрачати. Але чи ви компенсуєте введеним в оману працівникам шкоду, якої ви їм завдасте?

- Працівники розпочали страйк, усе належним чином зваживши, та цілком усвідомлюючи втрати, яких вони зазнають. Я не можу уявити більшу втрату для людини, ніж втрата самоповаги, й у мене викликає глибоке задоволення, що робітники усвідомили цей основоположний принцип.

І так далі. Зараз я не пригадую всієї розмови. Я коротко виклав ті пункти, які пам’ятаю. Я бачив, що власники шахт розуміли слабкість своєї позиції, оскільки вони доти вже зв’язались із урядом.

Під час поїздки до Дурбану й назад я бачив, що страйк і мирна поведінка страйкарів справили відмінне враження на залізничників та інших. Як зазвичай, я їхав третім класом, але навіть тут провідник та інші посадові особи збиралися навколо мене, ретельно розпитували й бажали мені успіху. Мені надавали всілякі дрібні послуги. Я скрупульозно дотримувався незаплямованої чистоти стосунків із ними. Я не спонукав їх до жодних послуг. Я був у захваті, якщо вони були люб’язні з власної волі, але не робив жодних спроб придбати люб’язність. Ці посадові особи були вражені, виявивши, що бідні, неписьменні й неосвічені робітники так чудово виявили твердість. Твердість і сміливість – якості, які обов’язково справлять враження навіть на супротивника.

Я повернувся до Ньюкасла. Робітники продовжували вливатися з усіх усюд. Я чітко пояснив "армії" становище. Я сказав людям, що вони можуть вільно повернутися до роботи, якщо бажають. Я розповів їм про погрози, висловлені власниками шахт, і виклав перед ними майбутні ризики. Я відзначив, що ніхто не може сказати їм, коли закінчиться боротьба. Я описав людям труднощі тюрми, та все ж вони не здригнулися. Вони безстрашно відповіли, що нізащо не впадуть духом, поки я борюся на їхньому боці, й попросили мене не переживати за них, оскільки вони привчені до труднощів.

Тепер нам залишилося тільки здійснити похід. Одного дня робітникам було повідомлено, що вони мають розпочати похід завтра рано вранці (28 жовтня 1913 року), і їм було зачитано правила, яких слід дотримуватися під час походу. Непросто було контролювати натовп із п’яти чи шести тисяч людей. Я не мав уявлення про точну кількість, а також не знав їхніх імен і де вони мешкали. Я просто був задоволений тією кількістю, яка вирішила залишитись. Я не міг собі дозволити видавати по дорозі більше, ніж денний раціон із півтора фунтів хліба та унції цукру кожному "солдату". Я планував отримати щось іще від індійських торговців на шляху. Але якщо у мене не вийде, вони повинні задовольнитися хлібом і цукром. Мій досвід з англо-бурської війни та зулуського "повстання" добре допоміг мені в цьому випадку. Ніхто з тих, що мали "вторгнутися", не повинен був мати при собі більше одягу, ніж необхідно. Ніхто не мав чіпати нічийого майна на шляху. Вони мали терпляче зносити, якщо будь-який європеєць, посадова особа чи ні, погано ставитиметься до них чи навіть їх поб’є. Вони мали дозволити заарештувати себе, якщо поліція намагатиметься їх заарештувати. Похід повинен продовжуватися, навіть якщо мене заарештують. Людям було пояснено всі ці пункти, а також оголошено імена тих, хто по черзі вестиме "армію" замість мене.

Люди зрозуміли надані їм інструкції, й наш караван безпечно дійшов до Чарльзтауна, де торговці надзвичайно нам допомогли. Вони надали нам у користування свої будинки й дозволити готувати їжу на території мечеті. Раціон, який у нас був на час походу, закінчувався після досягнення до табору, й тому нам був потрібен посуд, який торговці радо нам надали. Ми мали з собою значні запаси рису тощо, які поповнили торговці.

Чарльзтаун був маленьким селищем, що навряд чи налічувало 1000 душ, і ніяк не міг розмістити кілька тисяч прочан. В будинках розмістили тільки жінок і дітей. Всі решта розбили табір під відкритим небом.

Є багато приємних і кілька неприємних спогадів про наше перебування у Чарльзтауні. Приємні спогади пов’язані з санітарним відділом та Окружним офіцером з охорони здоров’я, доктором Бріскоу, який був досить-таки стривожений феноменальним збільшенням населення, але який, замість вжиття будь-яких заходів, зустрівся зі мною, зробив певні пропозиції й запропонував допомогти мені. Європейці дбайливо, а ми недбало ставимося до трьох речей: чистота води, чистота доріг і чистота санітарних зручностей. Доктор Бріскоу попросив мене подбати про те, щоб на дороги не виливали воду й наші люди не забруднювали місцевість і не викидали відходи абикуди. Крім того, він запропонував, щоб люди не виходили за межі, які він нам визначив, та щоб я особисто відповідав за збереження чистоти цього місця. Я вдячно прийняв його прозиції й цілком заспокоївся.

Було дуже важко змусити наших людей дотримуватися цих правил. Але прочани та співробітники полегшували моє завдання. Я постійно стикався з тим, що можна багато що зробити, якщо слуга народу справді служить, а не диктує народу. Якщо слуга і сам робить фізичну роботу, то й інші його наслідуватимуть. І з цим самим я зіткнувся в даному випадку. Ми з моїми співробітниками не вагаючись підмітали, прибирали сміття та робили подібну роботу, внаслідок чого й інші також з ентузіазмом узялися за неї. За відсутності такої розумної процедури, наказувати іншим немає сенсу. Тоді б усі брали на себе лідерство й диктували іншим, і зрештою нічого не було б зроблено. Але там, де лідер сам стає слугою, немає суперників, які б заявляли своє лідерство.

З моїх співробітників Калленбах уже був у Чарльзтауні. А також місс Шлезін, чия працьовитість, точність і чесність заслуговували на найвищу похвалу. Серед індійців я зараз пригадую покійного шрі П.К.Наіду та шрі Альберта Крістофера. Крім того, були інші, які тяжко працювали й надавали цінну допомогу.

Раціон складався з рису й далу. У нас були значні запаси овочів, які неможливо було готувати окремо через брак часу й посуду, й тому їх змішували з далом. Кухня діяла всі двадцять чотири години, оскільки голодні люди приходили в будь-який час дня чи ночі. Робітники не повинні були зупинятись у Ньюкаслі. Всі знали, в який бік іти, й тому прямували прямо до Чарльзтауна, як тільки залишали шахти.

Коли я думаю про терплячість і витривалість цих людей, мене переповнює почуття величі Бога. Я був головним на кухні. Іноді в далі було надто багато води, а іншим разом він був недовареним. Овочі й навіть рис часом були погано зварені. Я не бачив у світі багатьох людей, які б бадьоро поглинали таку їжу. З іншого боку, я бачив у південно-африканських тюрмах, як навіть ті, хто вважається добре вихованими людьми, втрачали терпець, якщо їм давали трохи менш ніж досить або погано зварену їжу, або навіть якщо вони отримували її трохи пізніше, ніж мали.

Видача їжі була, якщо це можливо, ще важчою, ніж її приготування – й за це відповідав винятково я. Я брав на себе відповідальність за те, чи була їжа добре чи погано приготована. На мені також лежало задовольнити всіх присутніх, зменшуючи індивідуальні порції, коли було надто мало їжі та більша, ніж ми очікували, кількість тих, кого треба було нагодувати. Я ніколи не зможу забути злого погляду, яким на секунду подивилися на мене сестри, коли я дав їм надто мало їжі, та який одразу перетворився на усмішку, коли вони зрозміли невдячність завдання, яке я взяв на себе.

- Я нічого не можу зробити, – казав я. – Приготували мало, й оскільки я маю нагодувати багатьох, то мушу ділити все порівну між ними.

Після цього вони зрозуміли ситуацію й відійшли з усмішкою, сказавши, що вони задоволені.

Досі я говорив про приємні спогади. Що стосується неприємних, я виявив, що коли у людей було трохи вільного часу, вони займали його внутрішніми чварами. Що гірше, були випадки перелюбу. Територія була жахливо переповнена, й чоловіків і жінок доводилося розміщувати разом. Тваринна пристрасть не знає сорому. Як тільки ставалися ці випадки, я прибував на місце. Винних засоромлювали й розділяли. Але хто знає, скільки сталося таких випадків, про які я так і не дізнався? Нема сенсу довше зупинятися на цій темі, яку я підняв для того, аби показати, ще не все було досконало та що навіть коли хтось ішов хибним шляхом, не було виявів презирства. У багатьох подібних випадках я бачив, наскільки добре люди починають поводитись у сприятливій атмосфері, коли самі по собі вони напівварвари й не надто дотримуються приписів моралі – й більш суттєво та корисно буде усвідомити цю істину.

***

Повернутися до змісту: Махатма Ганді. Сатьяграха у Південній Африці

Цей переклад - доволі масштабний проект, який здійснюється за пожертви читачів. Ви також можете допомогти.