Інциденти на кшталт зґвалтування у Миколаєві повертають українців до дискусій про запровадження смертної кари. Улюблений аргумент її прибічників: якби таку наругу вчинили над вашими близькими, то ви б також забули про гуманістичні ідеали і вимагали страти кривдників. Емоційно аргумент сильний, але морально застарілий років на п’ятдесят, якщо не більше. В часі майже збіглися дві великі кримінальні драми: затримання так званих «миколаївських ґвалтівників» і страта двох білоруських громадян, яких звинуватили в організації терактів у мінському метро. Автор: Костянтин Воздвиженський

На тлі стереотипів уявлення щодо сакраментальних «жителів Донбасу», чимраз важче стає розібратися з тим, що ж собою являє ця загадкова для всієї іншої України спільнота. Нам відомо, що там живуть бандити, шахтарі, прихильники КПУ, печерні русофіли, кримінальні олігархи і люмпенізований елемент. І чомусь ніхто не хоче дослідити інший табір – тих донеччан, що іменуються «національно свідомою потугою». Назвати їх націоналістами чи націонал-демократами я б не став, через розмитість в регіоні будь-яких чітких меж між партіями. Український Донбас вивчав Микола Поліщук

При згадуванні про моральні цінності у людей згасає погляд. Так включаються стереотипи, які пасивують нас. І стереотип –ототожнювати аморальність виключно з гріхами плоті. Відтак гнів, агресивність, мстивість, облуда, лукавство, продажність, хабарництво тощо не асоціюються в нас зі сферою моралі й не несуть для нас загрози. Мовляв, ними ми просто захищаємося від ударів життя. Через це заклики до морального життя викликають у нас невдоволення або тиху паніку. Відомий український філософ і дисидент написав не побоїмося пафосу програмну статтю в якій показав єдино можливий шлях виходу з нашої перманентної кризи. Його думки збігаються з нашими.

Здається, ця банальна істина мала б стати головним девізом сьогодення і стимулом для кожного змінювати себе. Між тим, мислевірус «треба розстріляти тисячу і життя налагодиться» - впевнено перебуває на вершині топ-параду срачів у коментах. У мене викликають відчай мої співвітчизники. Можна переконувати себе, що до співвітчизників потрібно ставитися з розумінням, що вони не винні, що ми усі виросли у «найбільш смертоносному місці в світі 20-го століття», - як говорить історик Тімоті Снайдер. Що людей покалічили війни, голодомори, репресії і радянська система, у якій виживали тільки конформісти і стукачі. Автор: Орест Зог

Единственно возможный политический процесс проходит сейчас «на улице». Разумеется, это не означает, что он будет «хороший», «добрый», и что он обязательно приведет нас в светлое будущее. Предыдущая неделя была отмечена борьбой украинцев с забором вокруг Рады. Украинцы, выступавшие под псевдонимом «афганцы» и «чернобыльцы» несколько раз ломали злосчастный забор, вступали в конфликт с органами «охраны правопорядка» и затем расходились на вечерний отдых. Другие украинцы, которым не посчастливилось жить в Киеве и развлекаться с приятным во всех отношениях забором, митинговали возле своих органов власти.

Любов журналістів і політиків до поетичних гіпербол перетворюють не надто веселу українську дійсність на нестерпну. «А у нас хіба політичних в’язнів тримають не в окремих колоніях, а разом з кримінальниками?» - щиро здивувалася одна моя знайома (освічена офісна працівниця), коли розмірковувала над вироком Юлії Тимошенко. Реаліст: Костянтин Возвдиженський

«Розсунь палички, візьми до рота, оближи шари», - на жаль, це не наскельний живопис у ПТУшному туалеті, а рекламні слогани однієї зі столичних мереж суші-барів. В Україні, можливо, як ніде у світі, перетворення жінки на товар йде повним ходом при мовчазному схваленні суспільства.Автор: Костянтин Воздвиженський