11 листопада, у День ветеранів, який у США є державним святом, до американської столиці прибуло двоє поранених бійців ЗСУ: тернополянин Артем Комісарчук й іванофранківець Василь Ступар. В аеропорту їх зустрів вигуком «Слава Україні!» криворіжець Дмитро Колесник. Він провів у Вашингтоні вже чотири тижні. Всі вони мають надзвичайно тяжкі поранення. Не лише втратили кінцівки, а й мають ушкодження внутрішніх органів.

Київський активіст Олег Симороз, який став військовим у 2022 році, поділився у твіттері історією свого поранення й реабілітації. Торік у жовтні він утратив на фронті обидві ноги й наразі опановує протези.

Тисячі важкопоранених, хворих і травмованих військовослужбовців виводять поза штат. Вони прикуті до своїх військових частин і не мають змоги пройти нормальну реабілітацію та не можуть забезпечити ні себе, ні свою родину, адже отримують 500—700 грн на місяць. Держава має й далі платити їм нормальні гроші, а важким пораненим — дати можливість легко звільнитися із ЗСУ, якщо вони мають таке бажання.

Канадська команда лікарів проводить складні операції, які допомагають солдатам повернутися до своїх родин − або на фронт, пише у репортажі The Wall Street Journal. Нижче наводимо скорочений переклад тексту.

За останній рік реабілітаційний центр у Хмельницькому поставив на ноги понад 150 військовослужбовців. Допомагають пораненим бійцям безплатно. Комусь надають первинну швидку допомогу, хтось затримується на довше. Центр працює за трьома основними напрямами: неврологія, травматологія, фізична й реабілітаційна медицина (ФРМ).

29-річного піхотинця посеред бою прошила черга. Найболючіше Сашко відчув руку. Від неї швидко почало німіти все тіло. Хлопець сам наклав собі тугу пов’язку й намагався не знепритомніти. Розумів, що добре було б переміститися в більш прикрите місце, але рухатися не міг. Перестрілка тривала, тіло затерпало. Стрілецький бій перейшов у артилерійський. За кілька хвилин Сашкові прилетів уламок міни в шию. Далі вибух – і контузія.

"Мій друг після поранення потребує протезування, пошукай щось у Польщі", — благально звернулася до мене знайома. Шукати довго не довелося: польський лікар вислухав, дав чіткі вказівки й назвав попередню ціну. Ішлося про протезування стопи, ціна не лякала. Я була задоволена розмовою. Але лікар по-дружньому зауважив: "Це не складне протезування. Хіба його не можна зробити в Україні?".

На очах журналіста ZaUAorg двоє молодиків у масках розстріляли з пістолета людину просто на доріжці стадіона. Все це було схоже на епізод з дешевого російського серіалу про "мєнтів". Але від цієї кінематографічної нереальності того, що відбувалося, ситуація виглядає ще моторошніше.