Російська окупація наче вир, який затягує затишне українське село в минуле. Росіяни вдираються з обшуками до мирних мешканців, наче фашисти в Другу світову; окупаційна влада культивує доноси й репресії, як і радянська влада в 1930-ті; місцеві пройдисвіти опиняються на керівних ролях, як це було вже після захоплення влади більшовиками в 1920-х.

Що відбувається з відшкодуванням за зруйноване житло, яке опинилося в окупації? Чому переселенці називають компенсації «дискримінацією за територіальною ознакою»?

В Україні видали сатиричний роман письменника Володимира Даниленка «Та, що тримає небо» про окупацію Бучі та бойові дії на Київщині в лютому-березні 2022 року.Попри те що йдеться про трагічні події, вони описані саме в жанрі сатиричного роману. З дохристиянських часів в Україні існувала традиція сміятися в обличчя смерті. Достатньо пригадати сцену з фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» за однойменною повістю Михайла Коцюбинського про веселу гулянку біля померлого Івана.

Росія, виявляється, напала на Україну, щоб урятувати світ від апокаліпсису. Про це пише оновлений російський підручник з історії для 11-го класу, виданий у 2024 році за редакцією російського урядовця Володимира Мединського. Автори цього та інших шкільних підручників для старшокласників також стверджують, що український референдум про незалежність був незаконним, у пакті Молотова — Ріббентропа винен колективний Захід, а Російська імперія була найгуманнішою з імперій.

Недільного вечора 30 травня 1926 року в Києві вшановували пам’ять Івана Франка — у ці дні минала 10-та річниця його смерті. Небайдужі кияни були присутні на панахиді в Софії Київській, та багато хто думав про іншу особу — 26 травня в Парижі застрелили Симона Петлюру. Попри залізну завісу, новина про паризьку подію ширилася Києвом, а наприкінці панахиди, коли присутні вже виходили з храму, з хорів полетіла понад сотня листівок зі словами: «Люди, українці! Знову пролилася невинна кров кращого сина України. Доки ж терпіти. Схаменіться, будьте люди...».

Окупація Півдня України винятково жорстока як до дорослих, так і до дітей. Щоб схилити людей до співпраці, росіяни використовують будь-які методи — від підкупу до тортур. На своєму ютуб-каналі Texty.org.ua поговорили із заступником Центру близькосхідних досліджень Сергієм Даниловим, який досліджує окупацію на Півдні, про те, як живуть українці під російським гнітом. Тут пропонуємо конспект розмови.

Ці процеси почалися ще з 2014 року, але після повномасштабного вторгнення вони пришвидшилися. Проблеми з водою були на Донеччині завжди. За Радянського Союзу їх намагалися вирішити, побудувавши канал Сіверський Донець — Донбас, що частково живився водою з Дніпра. Саме цей канал і його продовження — Південно-Донбаський водогін — забезпечували водою основні індустріальні та урбанізовані райони регіону.

53-річна Ніна (ім’я змінено з міркувань безпеки) провела 72 дні в полоні на Донеччині. Представники окупаційної влади затримали й ув’язнили її без жодних пояснень. Вона згадує, що працівники місцевого СІЗО таких, як вона, називали «нелегалами». Про пережите жінка розповіла адвокатам Правозахисної групи «СІЧ» після виїзду з окупації. Такі свідчення допомагають юристам витягувати цивільних із тюрем і документувати воєнні злочини росіян, скоєні на окупованих територіях.

У росіян, здається, немає сили на справді масштабний наступ.

Росія справді країна без кордонів, вони в неї «плаваючі». Але тренд останніх сотні з гаком років позитивний: її території зменшуються швидше, ніж приростають. Територіальні завоювання Путіна схожі на макові зернятка порівняно з втратами, які почалися після Першої світової війни.