#дніпро

Відвал з намитого піску ще здаля вражає своїми розмірами. Попри те, що активний намив триває, а зверху по відвалу їздять бульдозери, навколо нього немає ніякого паркана. При наближенні ми з’ясовуємо, чому це так. До піщаного терикона практично неможливо підступитися, якщо не йти дорогою, якою гасають вантажівки. Територія навкруги заболочена стічними водами. Почасти це небезпечна грузька піщана меляса, в яку легко провалитися, прийнявши її за твердий ґрунт. Автор: Андрій Гарасим, Петро Бондар

Дніпро — переважно російськомовне місто. Почути українську на вулиці тут можна, але вкрай рідко. За особистими підрахунками Єгора, керівника дніпровської «Просвіти», це приблизно п’ять відсотків містян. Сам Єгор не завжди розмовляв українською. Батько — росіянин, мати — українка, народжена у військовому містечку біля Уралу. Дід усе життя був військовим, з підліткового віку служив у Росії. Єгор, як і його батьки, зростав у російськомовному середовищі. Зараз йому — близько тридцяти, третину свого життя провів закордоном — вчився у Великобританії. Там і зародилося бажання перейти на українську. Тепер він організував курси української для своїх земляків. Авторка: Анастасія Гавришова

З-під широких чорних окулярів, скам’янілих на великому переніссі, вибиваються посивілі брови. За більш ніж п’ятдесят років роботи на підприємстві Філіп Олександрович, будучи незрячим, опанував не одну навичку. Сьогодні тут виробляють продукцію для залізниці і ліфтових шахт. Раніше, поки технології не пішли вперед, збирали котушки для трансформаторів, які потім встановлювали в лампові телевізори. Підприємства УТОСу — учбово-виробничі. А значить, людей, які приходять влаштовуватися сюди на роботу, усьому вчать з нуля. В Україні немає аналогів таким місцям. А працевлаштування незрячих людей досі залишається проблемою. Автор: Анастасія Гавришова