Чи фінансує уряд Гройсмана антисемітизм?
Як відреагували представники державної влади і єврейських організацій на лист-звернення 57 конгресменів США до Державного департаменту Сполучених Штатів, у якому Україну й Польщу звинувачують у «фінансуванні антисемітизму»? Чим пояснюють в Україні появу такого листа, і на які відмінності між Україною і Польщею вказують?
"Як хитро зроблено - є існуючий скандал між Польщею та Ізраїлем/ США через нову редакцію закону про польській Інститут національної пам'яті (в якому забороняється згадувати, що поляки були причетні до Голокосту, - ред). Під цю тему легко зібрати підписи конгресменів, бо це реально існуюча зараз проблема, про яку говорять. А в листі до Держдепу Україну "приклеюють" в контекст цього конфлікту, вписавши претензії по ґлорифікації Бандери/ Шухевича та "зростанню" антисемітизму в Європі (по Україні цей рівень найнижчий по східній Європі - всього 5%. Згідно з дослідженями американського ж "Pew Research Center)", - коментує блогер Роман Кулик.
Розбиралось Радіо Свобода
На офіційному сайті американського конгресмена Ро Ханни 25 квітня 2018 року був оприлюднений лист-звернення до виконувача обов’язків державного секретаря США Джона Саллівана. Під листом стоять підписи 57 конгресменів, які представляють обидві головні партії Конгресу США. Лист також надіслали послам США в Україні та Польщі.
Конгресмени звернулися до Держдепартаменту США з проханням про дипломатичний тиск на Україну та Польщу через «фінансований державою» антисемітизм.
«Ми закликаємо вас приєднатися до нас та правозахисних організацій у боротьбі проти антисемітизму, ксенофобії та всіх форм нетерпимості, закликавши польський та український уряди однозначно відкинути спотворення Голокосту та вшановування нацистських колабораціоністів, і повністю розслідувати антисемітські злочини», – мовиться у зверненні.
Проявом антисемітизму і прославленням нацистських колаборантів в Україні, на думку конгресменів, є «проупівська кампанія 2017 року» українського Інституту національної пам’яті під керівництвом Володимира В’ятровича, перейменування вулиць на честь Бандери та Шухевича, а також діяльність «неонацистського батальйону Азов», який, на думку сенаторів, прямо пов’язаний із міністром внутрішніх справ Арсеном Аваковим.
Радіо Свобода зібрало реакції представників державної влади України, єврейських та інших моніторингових організацій на лист-звернення американських конгресменів.
Позиція Міністерства внутрішніх справ у відповідь на інформаційний запит Радіо Свобода:
У МВС України здивовані та рішуче спростовують закиди окремих членів Конгресу США щодо, начебто, існування в Україні державної політики антисемітизму та заперечення Голокосту.
Позиція міністра внутрішніх справ України по відношенню до будь-яких проявів дискримінації, зокрема, за ознаками національної, релігійної або етнічної приналежності, добре відома та неодноразово оприлюднювалась у медіа.
Арсен Аваков вважає неприпустимим, щоб у сучасній Україні будь-кого з українських або іноземних громадян дискримінували, залякували або переслідували через належність до іншого віросповідання, нації або культури.
Всі подібні злочинні прояви отримують принципову і швидку реакцію правоохоронних органів.
Так, у жовтні 2017 року Національною поліцією України було викрито і притягнуто до кримінальної відповідальності організоване злочинне угрупування, яке протягом 2016-2017 років здійснювало напади на дипломатичні установи, іноземні організації, пам'ятки архітектури і культові споруди на території держави з провокативною метою підриву дружніх відносин України з іноземними партнерами, зокрема, США, Польщею, Угорщиною, Ізраїлем.
На рахунку цієї кримінальної групи, координація дій якої відбувалася з території Російської Федерації, загалом 7 злочинних епізодів: осквернення синагог та пам’ятників, організація вибухів на території посольств, консульств, у місцях релігійного паломництва та публічних місцях. Злочинна діяльність цієї групи припинена, її члени арештовані та притягуються до кримінальної відповідальності.
МВС також рішуче спростовує закиди на адресу військового підрозділу, який у листі конгресменів названо «неонацистським батальйоном Азов» та інформує, що добровольчий підрозділ «Азов» є окремим загоном спеціального призначення у складі військової частини №3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Цей професійний підрозділ є одним з найбільш вмотивованих та боєздатних, з першого дня збройної агресії Росії протистоїть їй на фронті, захищає суверенітет і територіальну цілісність нашої держави, функціонує у чіткій відповідності до законів, бойових та дисциплінарних статутів військових формувань України та має героїчну переможну історію, зокрема, звільнення від проросійських окупантів міста Маріуполя.
Викликає також подив, чому група американських конгресменів згадує у своєму зверненні до Держдепартаменту США міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, зокрема, саме після завершення його змістовного та вдалого візиту до Сполучених Штатів. Під час нього відбулася низка зустрічей високого рівня міністра з керівництвом Державного департаменту США, переговорів із конгресменами та сенаторами, підписано із директором ФБР рамкову угоду про співпрацю. Під час цих переговорів американська сторона висловлювала підтримку процесу реформ МВС України та підпорядкованих структур, який здійснює міністр Аваков.
Міністерство внутрішніх справ України готове надати нашим партнерам усі необхідні роз’яснення. Сподіваємось, що Державний департамент США відреагує на звернення групи конгресменів та відповідним чином поінформує їх щодо позиції української сторони з цього приводу.
Володимир В’ятрович, голова Українського інституту національної пам'яті:
Як на мене, це такий кричущий зразок некомпетентності із свідомим спотворенням інформації. Дуже дивно, що така кількість поважних американських політиків поставила свій підпис під таким документом.
Наведу кілька конкретних прикладів. Коли прикладом вшанування колабораціоністів називають в’язня нацистського табору Заксенгаузен Степана Бандеру або Романа Шухевича, який із 1943 року очолював один із наймасштабніших антинацистських рухів спротиву в окупованій Третім рейхом Європі, то це свідчить тільки, як мінімум, про низький рівень знань тих людей, які поставили свій підпис.
Згаданий у цьому листі Інститут національної пам’яті, який я маю честь очолювати, як приклад нашої, нібито, пронацистської чи колабораціоністської пропаганди названо нашу інформаційну кампанію, присвячену Українській повстанській армії. Це цілковите перекручення. Ця інформаційна кампанія складалася з двох виставок «УПА: відповідь нескореного народу», і одна з цих виставок якраз розповідала про масову антинацистську боротьбу Української повстанської армії. Один зі стендів цієї виставки розповідав, зокрема, про євреїв, які в лавах УПА боролися проти нацизму, а потім боролися проти комунізму.
Ще так само є повною мішаниною спроба прирівняти українські закони, ухвалені в рамках декомунізації, з тими законами, які ухвалені у Польщі. Чомусь говориться про закон «Про героїзацію УПА». Такого закону не існує, є закон про правовий статус учасників боротьби за незалежність. Там УПА згадується серед інших кількох десятків організацій, але там жодних спроб героїзації там немає. Та навіть слова «герой» чи «героїзація» у цьому законі немає. Цей закон тільки визначає, що люди, які належали до цих організацій, ставили своєю метою і докладали зусиль для того, щоб створити незалежну Україну.
Так само безпідставною є спроба показати, що українські й польські закони щодо національної пам’яті є тотожними. На відміну від польського закону, український закон не містить жодних санкцій, тим більше, кримінальних санкцій, як у польському законі, до тих людей, які мають якусь іншу думку щодо УПА чи Голокосту. Свідченням тому є те, що уже три роки після ухвалення цього закону в Україні тривають дуже цікаві й бурхливі дискусії за участю істориків – українських і закордонних, і політиків, і громадян.
Тож, підсумовуючи, я дуже здивований цим листом. Однозначно, що цей лист швидше є якимось відлунням радянської чи російської пропаганди, аніж відображенням реальної ситуації в Україні.
Йосип Зісельс, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України, співголова Асоціації єврейських організацій та громад України:
Ця заява є дуже дивною для мене. Вона вкотре показує, що не всі конгресмени США, на жаль, обізнані в історії України чи в історії Польщі. Вони часом чинять щось тому, що хтось це лобіює. У США є спеціальні фірми. Платиш їм гроші - і вони лобіюють ту чи іншу заяву, збирають підписи сенаторів чи конгресменів, і потім ця заява виходить, ніби ініційована самими конгресменами. Тому не варто аж багато уваги на це звертати.
Але з іншого боку, проблема дуже серйозна, бо є це непорозуміння, яке треба якось подолати. Я колись пропонував свою поправку, намагався її через «Народний фронт» провести до парламенту. Йдеться про закони про декомунізацію, адже зрозуміло було, що вони викличуть незадоволення, наприклад, у Польщі і в інших колах.
Я пропонував, що усі учасники національно-визвольних змагань отримають статуси «учасників змагань» за винятком тих, хто судом визнаний учасником військових злочинів. Думаю, це задовольнило б і польську сторону, і єврейську, і інші кола.
На жаль, поправка не отримала належної підтримки, її навіть не подали.
Ми ж, за час життя у незалежній Україні, змінили свій формат розуміння української історії, у нас змінилася історична пам’ять, і вона вже впливає на формування нашої української ідентичності, як громадян політичної нації, яка крокує до Європи. Звісно, що цей рух не може бути без помилок чи непорозумінь.
Але, так чи інакше, ми повинні з цим працювати. Кожна етнічна група, яка жила і діяла у цьому регіоні, повинна, у першу чергу, зрозуміти проблеми власної історії: що вони робили доброго, що поганого, як вони ставилися до інших народів. Ось таке проходження через рефлексію власної історії, через певний катарсис, привело б до порозуміння з іншими народами. Тоді нас би краще розуміли і в Америці, і в інших країнах.
Едуард Долинський, директор Українського єврейського комітету:
Український єврейський комітет вітає лист американських законодавців. Ми вже давно і наполегливо намагаємося звернути увагу українського суспільства на тривожну ситуацію з ростом антисемітизму та викривлення історії Голокосту. Ми вважаємо, що цей лист привернув увагу не тільки Державного департаменту США, але й українського керівництва і суспільства.
Діяльність В’ятровича стала однією з головних причин цього звернення. Його інститут (Український інститут національної пам’яті – ред.) не тільки посварив нас із Польщею, але й стане причиною конфлікту зі Сполученими Штатами й Німеччиною, які не будуть толерувати героїзацію військових злочинців.
В’ятрович вже дискредитував себе в науковому світі, і зазнає ізоляції міжнародної.
В’ячеслав Ліхачов, голова Групи моніторингу прав національних меншин, дослідник правих рухів:
Я не знаю, що змусило американських конгресменів звернутися до проблеми антисемітизму в Україні (і Польщі) саме зараз. З одного боку, в світі дійсно існує підвищений інтерес до чутливих питань історичної пам'яті, пов'язаний з Другою світовою війною, з іншого боку – я точно знаю, що коли подібний лист з'явився попереднього разу – це було у 2013 році, він був ініційований лобістськими групами, які отримували кремлівське фінансування.
В Україні починається виборча кампанія, і дискредитація в очах міжнародної громадськості проукраїнської політики пам'яті (а вже досить очевидно, що ця тема буде важливою, зокрема, для кампанії персонально Петра Порошенка і його політичної сили) є важливим завданням Росії.
Питання про державну політику пам'яті у Польщі, де при владі перебуває правоконсервативна коаліція, останнім часом дійсно перебуває у фокусі уваги міжнародної громадськості. Натомість, в Україні зараз не відбувається нічого такого, що викликало б занепокоєння, яке, наприклад, в якомусь сенсі могло бути доречним на момент ухвалення так званих законів про декомунізацію.
Зрозуміло, ні про яку підтримку антисемітизму на державному рівні в країні, де прем'єр-міністр – єврей, а президент просив вибачення в Кнесеті Ізраїлю за участь у Голокості українців (чого не робив ні Янукович, ні Ющенко), не може бути й мови.
Зрозуміло, в українській політиці пам'яті, і в діяльності конкретно державного Інституту та його директора, є до чого причепитися. Небездоганно виглядають деякі поширювані інститутом на гроші платників податків матеріали. Однак, порівняння з Польщею, на мій погляд, у даному контексті недоречне. Хоча б тому, що це Україна зараз перебуває у стані збройної боротьби за свою незалежність проти агресора, а не Польща.
У цій ситуації природним виглядає звернення до історичних зразків рішучості у відстоюванні ідеї української державності, навіть якщо ідеологія конкретних борців за українську ідею з перспективи XXI століття виглядає недемократичною.
Що ж стосується полку «Азов», то спеціальна його згадка в листі конгресменів виглядає зайвою. Це питання вже згадувався в контексті військової допомоги Україні і по ньому, нагадаю, уже ухвалене рішення – зброя та інша допомога, яка фінансується за рахунок бюджету США, не повинна дійти до цього конкретного підрозділу.
Дійсно, у мене є дані, які дозволяють стверджувати, що, принаймні, на початковому етапі існування «Азова» щодо новобранців здійснювалася ідеологічна індоктринація (первинний інструктаж – ред.), яка приводила, зокрема, і до антисемітських ексцесів. Втім, упевнений, що сенаторам ці конкретні факти невідомі.
У будь-якому випадку, на мій погляд, слід розділяти «Азов», як одну зі складових української системи оборони, і політичні структури, створені на основі горизонтальних зв'язків ветеранів цього підрозділу, які експлуатують його бренд. Ці політичні сили, на мій погляд, деструктивні і шкідливі для українського суспільства.
«Азов» як полк Національної гвардії заслуговує підтримки не менше, ніж будь-які інші збройні формування, задіяні у відсічі російській агресії.
Щоб уникати подібних ситуацій, державі важливо проводити активну інформаційну політику, спрямовану на роз'яснення української позиції в історичних і актуально-політичних питаннях на Заході. У нас немає таких ресурсів, які є у Росії, але у нас ще є певний кредит довіри. Необхідно пам'ятати, що демократичне міжнародне співтовариство – наш союзник, однак його підтримкою необхідно дорожити. Ця підтримка не надається Україні «за замовчуванням», її необхідно постійно підтримувати, щоб не довелося завойовувати заново.
Але ще більше значення мають не історичні питання, а практичні дії влади сьогодні. Зокрема, необхідно ефективно розслідувати будь-які злочини на ґрунті ненависті, і не тільки стосовно євреїв, але й стосовно, наприклад, ромів або представників ЛГБТ-спільноти, і притягати винних до відповідальності.
