Фрагменти

Цивільний контроль за армією: чому суспільство має право ставити запитання військовому командуванню

Останнім часом у публічному просторі дедалі частіше лунає популістська теза про те, що «військових можуть оцінювати тільки військові». Насправді ж концепція цивільного контролю є одним із фундаментальних принципів демократії та ключовим механізмом, який робить армію сильнішою, а державу — підзвітною суспільству.

Про це у своєму дописі зазначила експертка зі стратегічних комунікацій та фахівчиня з питань гібридних загроз Любов Цибульська.

Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ
Фото ілюстративне. Джерело: Генштаб ЗСУ

Суть цивільного контролю

За словами Цибульської, тезу про виключне право військових оцінювати самих себе найкраще спростовує сама концепція цивільного контролю, яка сформувалася після Другої світової війни як система стримувань і противаг.

«Вона покликана не допустити концентрації влади ні в руках політиків, ні в руках військових. Один із фундаментальних принципів демократії полягає в тому, що військо підпорядковується цивільному керівництву. Саме тому існують цивільний міністр оборони, парламентський контроль, судовий контроль, громадський контроль», — наголошує фахівчиня.

Експертка підкреслює, що ідея цивільного контролю закладена в кілька великих стратегічних документів України. При цьому вона погоджується, що цивільні не мають диктувати військовим, як планувати операції, коли відводити бригади чи які тактичні рішення ухвалювати, адже це є сферою професійної військової компетенції.

«Але це не означає, що суспільство не має права ставити запитання про стиль управління. Про ставлення до людей. Про правила, які діють усередині армії. Про те, наскільки вони зрозумілі, справедливі й однакові для всіх. Про те, як використовують людський ресурс. Про те, чи працюють механізми відповідальності», — пояснює Цибульська.

Як приклад системної відповіді на порушення вона наводить події 2004 року в США, коли світ побачив фотографії зі знущаннями американських військових над іракськими ув’язненими у в’язниці Абу-Грейб. Тоді про це говорила вся країна: медіа писали про події, правозахисники били на сполох, Конгрес проводив слухання, а тогочасний міністр оборони Дональд Рамсфелд особисто давав свідчення перед Сенатом і Палатою представників. Армія США провела низку службових розслідувань, а головна дискусія точилася навколо того, чи були це окремі порушники — «a few bad apples», чи це свідчення системних проблем управління та командування.

Захист прав військовослужбовців

Іншою причиною хибності тези «лише військові можуть оцінювати військових» Любов Цибульська називає той факт, що переважна більшість українських захисників — це вчорашні цивільні. Потрапляючи в жорстку ієрархічну систему, вони далеко не завжди мають змогу відкрито говорити про проблеми, якщо такі виникають.

«Іноді саме цивільне суспільство має стати їхнім голосом. Коли ми говоримо, що критикувати військове командування можуть лише військові, ми фактично залишаємо багатьох військовослужбовців без можливості бути почутими», — зазначає фахівчиня з питань гібридних загроз.

Читайте також: Чи є професіоналізм захистом від критики? Аналітик Руденький про аргументи Берлінської на захист Сирського

Експертка акцентує, що щодо оперативних рішень мають говорити виключно професійні військові, і тут немає жодної суперечки чи потреби маніпулятивно зводити все до цього питання.

«Мова йде про якість управління, дотримання прав людини, справедливість процедур і підзвітність військових інституцій суспільству. Громадяни мають право про це говорити. Бо страшно уявити, до чого можна дійти, якщо ще заборонити суспільству ставить незручні запитання», — переконана Любов Цибульська.

Вона підсумовує, що цивільний контроль є саме тим механізмом, який робить армію сильнішою, а державу — демократичною, у чому всі ми максимально зацікавлені.

військо демократія контроль критика права військових сирський