Навіщо Трампу атаки по Ірану? — The Economist
Cуботні удари по Ірану, здійснені США та Ізраїлем, сколихнули регіон. Ціни на нафту ростуть, Іран атакує десятки обʼєктів союзницьких до США країн, а Трамп виголошує свої безмежні амбіції. The Economist проаналізував, чому Трамп майже без підготовки намагається перевернути іранський режим, та чим це може закінчитись. Texty.org.ua пропонують адаптований переклад.
Безмежні наміри Трампа
Багато американських президентів зазнавали невдачі на Близькому Сході. Незважаючи на ці помилки, Дональд Трамп завдав удару по Ірану вранці. На думку Пентагону та членів адміністрація Трампа удари, здійснені спільно з Ізраїлем, можуть привести до появи нового іранського уряду, готового до миру. Проте вони також можуть призвести до хаосу і подальшого кровопролиття. Трамп з ентузіазмом пішов на цей крок, не дивлячись на всі ці ризики.
Незабаром після перших ударів, президент США розповів про свої наміри в Ірані. Здавалось, йому потрібно все від цього конфлікту. Трамп попередив, що не буде терпіти загрозу з боку іранських балістичних ракет. Він пообіцяв покласти край ядерній програмі Ірану та закликав іранський народ повстати, а силові структури – виступити проти режиму. За кілька годин після початку ударів президент підтвердив смерть верховного лідера Аятолли Алі Хаменеї. Ізраїль оприлюднив інформацію про вбивство високопоставлених іранських військових і політичних діячів.
Незважаючи на цей вражаючий початковий успіх у поваленні режиму, є всі шанси, що Трамп не отримає того, чого хоче. У короткостроковій перспективі Іран може спричинити руйнування в регіоні, продовжуючи використовувати свої численні ракети, що залишилися, для ударів по містах Бахрейну, Кувейту, Оману, Катару, Саудівської Аравії та ОАЕ. Процвітання цих нафтових гігантів прямо залежить від безпеки в регіоні.
Іранський режим також може завдати удару по американських чи союзницьких базах чи кораблях, вбивши велику кількість американських військових. Пошкодивши нафтові родовища або заблокувавши прохід танкерів через Ормузьку протоку, Іран може підняти ціни на нафту до 100 доларів або вище. (Зараз ціна на барель нафти становить близько 78 доларів).
У довгостроковій перспективі США та союзники можуть зазнати більш фундаментальних поразок. Іранський режим вже давно готується до наступництва Хаменеї, якому на момент вбивста було 86 років. Наразі влада перебуває в руках тріумвірату. Згодом його може замінити хтось, хто, ймовірно, причетний до вбивства багатьох тисяч іранців під час антиурядових протестів у січні.
Зі свіжою кров'ю на руках новий правитель може бути таким самим жорстким, як і його попередник. Він, можливо, продовжуватиме накопичувати балістичні ракети. Замість того, щоб відмовитися від збагачення урану в обмін на скасування санкцій, він може дійти висновку, що, як і Північна Корея, Іран потребує бомби для захисту.
Можливо, Іран зануриться в хаос і громадянську війну, яка може поширитися за його межі. У такому випадку хто знає, де можуть опинитися його запаси збагаченого урану.
Трамп, безсумнівно, розуміє все це. Його прихильники, як правило, проти війни, особливо на Близькому Сході. Навіть якщо зростання цін на нафту буде помірним, це може роздратувати виборців MAGA напередодні проміжних виборів. Трампу було не обовʼязково наносити удар по Ірану. Натомість він міг заявити, що ядерні переговори в Женеві минулого тижня просуваються, і виграти час. То чому він вирішив, що ризик вартий того?
Причини ризику
Однією з причин може бути бажання перевершити цей довгий список президентів, які зазнали численних поразок в регіоні. У своїй восьмихвилинній промові в суботу Трамп нагадав американцям про приниження, якого їхня країна зазнала в 1979 році, коли їхні співвітчизники протягом 444 днів утримувалися в заручниках у посольстві в Тегерані. Ірансько-американські відносини з того часу так і не відновилися.
Іншою причиною могла бути можливість розібратися з Іраном, поки він слабкий. Минулого року системи протиповітряної оборони країни були значно пошкоджені. Дванадцятиденна війна в червні також виснажила військове і цивільне керівництво.
Іран вписується в нову широку схему, за якою Сполучені Штати утверджують свою владу
Під час січневих протестів режим втратив довіру свого народу глибше, ніж будь-коли з часів революції. Заохочений Ізраїлем, який успішно атакував Хезболлу в Лівані і проіранські сили в Сирії, Трамп, можливо, вирішив, що кращого моменту для дій не буде.
Іран вписується в нову широку схему, за якою Сполучені Штати утверджують свою владу. Часто Трамп використовував мита і санкції, щоб змусити уряди підкоритися його волі. Тепер він готовий застосовувати воєнну силу. Суботні удари відбулися всього через вісім тижнів після американського рейду у Венесуелі. Куба перебуває під величезним тиском, щоб підкоритися уряду у Вашингтоні. У кожному з цих випадків Трамп застосовує силу проти ворогів, як робили Китай та РФ.
Трамп мчить у майбутнє, радісно зневажаючи міжнародні закони та норми, які обмежували його попередників. Жодна попередня адміністрація не намагалася б знищити режим в Ірані без плану, хай навіть недосконалого, щодо того, що поставити на його місце. В Афганістані та Іраку Джордж Буш намагався встановити демократію. Натомість у Венесуелі Трамп усунув диктатора і залишив при владі його жорстоких соратників.
Це новий світ, в якому Трамп відмовився від просування американських цінностей на користь накопичення американської сили. Це жорстоке місце, де дозволено руйнувати країну, незважаючи на наслідки, якщо тільки лідери розуміють, що вони повинні підкоритися американській силі.
Не варто недооцінювати стримувальну силу масових ударів по Ірану, незалежно від того, що буде далі. Це послання не залишиться непоміченим Китаєм, який спостерігав, як Америка та Ізраїль перекроювали Близький Схід. Такий підхід іноді дозволить Трампу реалізувати свою обіцянку про «мир через силу». Але коли єдиним організаторським принципом є американська міць, стратегія Трампа може також спричинити безкінечне коло анархії та насильства. Конфлікти можуть посилитися. Уряд у Вашингтоні може не мати бажання — або можливості — контролювати їх.
Надія полягає в тому, що іранці вийдуть з цієї кампанії більш вільними та заможними. Але якщо їхні страждання триватимуть, не чекайте, що Трамп втрутиться. Його основна робота майже виконана.
