Як Трамп формує нову доктрину «удару і примусу» у зовнішній політиці, — WSJ
Спецоперація США, під час якої було захоплено президента Венесуели, стала кульмінацією місяця агресивних військових дій президента США Дональда Трампа. Серед них удар по ймовірних екстремістах на півночі Нігерії, атака на бойовиків Ісламської держави в Сирії та погрози повторного удару по Ірану.
Ця серія дій підкреслила схильність Трампа до раптового застосування сили під час його другого терміну: до нової доктрини «удару і примусу», пише The Wall Street Journal. Далі переклад статті.
Повертаючись до «силової дипломатії» у Венесуелі, Трамп значною мірою відкинув звичні атрибути збройних інтервенцій — він діяв без звернення з Овального кабінету для виправдання атаки, без санкції Конгресу, без обіцянки виборів у чужій країні чи навіть детального плану її майбутнього.
Операція в Каракасі, що включала висадку бійців армії США з підрозділу Delta Force та використання понад 150 бойових літаків, мала спільні риси з іншими цьогорічними діями Трампа — такими як атака бомбардувальників B-2 на ядерні об’єкти Ірану та майже двомісячна кампанія проти хуситів у Ємені.
Ця операція порушила статус-кво, але не вимагала масштабного залучення сухопутних військ — кроку, який міг би дати Білому дому більше важелів впливу на майбутнє Венесуели, але водночас означав би глибше втручання і більші втрати серед американців.
Трамп хвалився, що це стало моделлю для майбутніх військових дій, заявивши у суботу в ефірі Fox News, що це було «неймовірно» і наполягаючи: «Ми можемо зробити це знову. Ніхто не зможе нас зупинити».
Читайте також: Як США змогли захопити Мадуро: BBC розкрило деталі спецоперації
Втім, така стратегія несе ризик перенавантаження Пентагону, якщо Трамп продовжить інтенсивний темп інтервенцій за кордоном або загрузне у затяжних конфліктах, якщо його обмежені військові дії не принесуть бажаних результатів.
«Попри репутацію ізоляціоніста, його нинішні дії полягають у тому, щоб брати й так перевантажені збройні сили та знаходити нові способи розтягнути їх ще більше», — сказав Стівен Вертгайм із Фонду Карнегі за міжнародний мир.
Інший серйозний ризик полягає в тому, що Білий дім може опинитися дедалі більш ізольованим на міжнародній арені, відштовхнувши союзників, які не готові підтримувати односторонні дії.
Дональд Трамп намагався уникати багатьох пасток, у які раніше потрапляли США під час військових інтервенцій, обмежуючи масштаби операцій — як, наприклад, у разі одноденного удару по ядерних об’єктах Ірану в червні. Він також різко припиняв військові дії й оголошував про перемогу, як це сталося торік, коли США зупинили удари по єменських хуситах після того, як ті погодилися припинити атаки на американські судна в Червоному морі. Водночас хусити продовжили ракетні та дронові удари по Ізраїлю.
Втім, у випадку з Венесуелою адміністрація має далекосяжні цілі, а стратегія їх досягнення наразі виглядає непослідовною.
Державний секретар Марко Рубіо в неділю дав зрозуміти, що адміністрація Трампа розраховує на морську блокаду експорту нафти, щоб змусити венесуельську владу піти на поступки вимогам США: допустити західні компанії до родовищ, націоналізованих багато років тому, а також припинити співпрацю з Іраном, Кубою, Китаєм і Росією.
Друга хвиля ударів, якою Трамп пригрозив у суботу, якщо чинні лідери Венесуели не підкоряться вимогам США, поки що відкладена. Відмовившись від риторики про те, що Сполучені Штати могли б керувати країною, американські посадовці не наполягають ані на дострокових виборах, ані на провідній ролі Марії Коріни Мачадо — лідерки опозиції, лауреатки Нобелівської премії.
Представники адміністрації Трампа заявляють, що реалізують нову стратегію національної безпеки, яка передбачає домінування США в Західній півкулі. «Ми хочемо оточити себе добрими сусідами. Ми хочемо оточити себе стабільністю. Ми хочемо оточити себе енергоресурсами», — сказав Трамп у суботу.
Він також пригрозив де-факто новій очільниці Венесуели Делсі Родрігес таким самим ставленням, як і до Ніколаса Мадуро, якщо вона проігнорує вимоги США.
Аргументація Трампа викликала різку критику з боку демократів. «Упродовж 70 років ми намагалися відійти від ідеї, що Америка буде колоніальною державою в Західній півкулі», — заявив сенатор Марк Ворнер (демократ від Вірджинії), провідний представник демократів у комітеті з розвідки. — «Тепер це все пішло шкереберть».
Операція також занепокоїла частину консервативних критиків, які пам’ятають, як Трамп під час передвиборчої кампанії засуджував застосування сили задля зміни режимів і «націєтворення», а також його обіцянку в інавгураційній промові 2025 року уникати непотрібних воєн.
Те, чи матиме ця політика довгострокові наслідки для глобальної військової присутності США, значною мірою залежатиме від того, чи збережуть американські збройні сили значну морську присутність поблизу Венесуели протягом багатьох місяців або ж застосують сухопутні війська, намагаючись вплинути на політичний перехід у країні.
«Усунення Мадуро може допомогти США, ліквідувавши китайський і російський плацдарм у Західній півкулі», — зазначив Метью Кроеніґ з Атлантичної ради, який раніше був радником із національної безпеки в президентській кампанії Рубіо 2016 року. — «Пентагон здатен проводити операції на кількох театрах одночасно, якщо не загрузне у військовому болоті всередині Венесуели».
Під час свого першого президентського терміну Трамп був стриманішим у застосуванні військової сили. Він звинувачував Мадуро в керівництві організацією з контрабанди наркотиків, однак дотримувався зовсім іншої політики.
Елліот Абрамс, який у перший термін Трампа обіймав посаду спеціального представника США з питань Венесуели, зазначив, що тодішня американська політика полягала в заохоченні створення перехідного уряду, який мав би оголосити нові вибори та забезпечити перехід до демократії.
Водночас, за словами Абрамса, ніколи не передбачалося, що Вашингтон застосує військову силу для затримання Мадуро, візьме країну під свій контроль або піде на домовленості, які відкладали б розмови про відновлення демократії, залишаючи значну частину режиму Мадуро при владі.
«Тут потрібно чітко розрізняти між божевільною ідеєю, що ми будемо “керувати країною”, і планами допомоги перехідному процесу», — сказав Абрамс. — «Ми допомагали з демократичними переходами по всьому світу, особливо в Південній Америці».
У 2017 і 2018 роках Трамп віддав наказ про авіаційні та ракетні удари по Сирії після того, як тодішнього президента Башара Асада звинуватили у застосуванні хімічної зброї, однак у громадянську війну він не втручався. Пізніше він скасував плани удару по Ірану після того, як той збив американський безпілотник, пояснивши це побоюваннями щодо можливих великих втрат.
У 2020 році Трамп наказав завдати удару безпілотником, унаслідок якого був убитий іранський генерал Касем Сулеймані, командувач сил «Кудс», заявивши, що це було зроблено для запобігання неминучим атакам на американський персонал. Коли Іран у відповідь запустив балістичні ракети по базах США в Іраку, що не призвело до загибелі людей, Трамп не вжив подальших дій.
