"Трамп ніколи не бере на себе відповідальність за провали". Критична колонка Бена Воллеса
Ексміністр оборони Великої Британії Бен Воллес у колонці для The Telegraph критикує Дональда Трампа за поступливість Путіну і закликає Європу готуватися до найгірших сценаріїв. Texty.org.ua публікують переклад матеріалу.
У книжці 1991 року Trumped Джона О Доннелла, одного з керівників казино Дональда Трампа, багато розповідається про те, як чинний президент США веде бізнес.
Одне з найяскравіших спостережень полягає в тому, що Дональд Трамп ніколи, за жодних обставин, не бере на себе відповідальність за провали й завжди зникає до того, як його угоди викриваються як порожні оболонки, якими вони зазвичай виявляються. Тож не варто дивуватися, що Байдена звинувачують у талібській угоді Трампа, а Зеленського — в тому, що він не капітулює перед Путіним.
В очах Трампа Україна була мінеральною угодою — не більше й не менше. Це не було питанням глобальної політики, західних цінностей чи безпеки НАТО. І тепер, коли він уклав цю угоду, стає очевидно: він відходить убік.
Путін знає, на чиєму боці Дональд Трамп
Путіну це також зрозуміло. Від самого початку цього президентства США Путін знає, на чиєму боці Дональд Трамп.
Останній поворот подій — Трамп тисне на президента Зеленського, щоб той зустрівся з Путіним. Путін, як справжній боягуз, не з'явився. Результат: Трамп нічого не зробив. Ну, майже нічого — США блокують візит Зеленського на саміт НАТО в Нідерландах наступного місяця.
Ніхто не має вірити в байку, що без США Україна приречена
Мене б зовсім не здивувало, якби Дональд Трамп приїхав на московський парад перемоги минулого тижня, який виглядав як щось на кшталт "деспоти — наше все".
Читайте також: Як Росія організовує «побєдобєсіє» по всьому світу
Ключове питання — що буде далі. Європі й Україні варто готуватись до самостійності. Ніхто не має вірити в байку, що без США Україна приречена. Це не так. Українці вміють воювати. Вони вміють впроваджувати інновації. І "життєво важливі" розвіддані, які вони отримують на полі бою, не всуціль американські.
Тож якщо ми в Європі вирішимо замінити Дядька Сема, ми зможемо це зробити — якщо справді цього хочемо і готові самі йти на жертви.
Ми також маємо бути реалістами щодо того, що означає ця нова американська адміністрація для нашої безпеки. У мене немає сумнівів, що на якомусь етапі президент США визнає кордони 2014 року, нав'язані Україні російським вторгненням того року.
Визнання суверенних кордонів, змінених силою, йде врозріз з усім, що ми відстоюємо і в що віримо. Хоча деяким людям подобається стиль Дональда Трампа і його манера поведінки, вони не розуміють, що зараз не 1920-ті роки. Це справжня епоха глобалізації, коли все, що говорить лідер, миттєво поширюється по всьому світу. Президенти й прем’єри мають ретельно зважувати вплив своїх дій. Ми справді взаємопов’язані.
Росія будує військові бази поблизу Фінляндії
І якщо Трамп таки визнає російським Крим, тоді нам варто боятися наслідків ближче до Північної Європи. Ми вже бачимо, як Росія будує військові бази поблизу Фінляндії, а також її агресивне повітряне патрулювання і військово-морські рухи в Балтійському і Північному морях. Погляньмо на ситуацію очима Путіна. Він знає, що США не зацікавлені й готуються скорочувати свою військову присутність у Європі. Він знає, що, попри вторгнення в Україну, йому це зійшло з рук. То навіщо йому зупинятися?
Путін, ймовірно, думає: «Невже Трамп справді ризикне відправити американські війська чи спровокувати ядерний Армагеддон, якщо я візьму шматочок Естонії чи Литви? Або навіть частину Фінляндії?»
Великі держави Європи не готові до війни, і ще менше готові до неї їхні народи. Британія та Франція були сильними у риториці, але не підкріпили її відповідним фінансуванням.
Але ситуація в Європі має змінитися. Я б поставив на те, що провалена зустріч у Стамбулі стане тією відмовкою, якої Трамп шукає, щоб відійти вбік.
