Генерал Муженко: Покровськ має великі ризики опинитися в блокаді. Це призведе до втрати всієї Донецької області

Про те, чи посипався фронт

Я вважаю, що ні. Як можна було пояснити? Фронт посипався, наприклад, під час Першої світової війни, коли сталася в лютому місяці революція у Петрограді, були кинуті окопи і відповідні рубежі, і німецькі війська буквально за лічені тижні захопили практично більшу частину європейської частини бувшої Російської імперії. Тоді фронт посипався. Коли матрос Железняк з-під Пскова і Нарви, де була перемога червоної гвардії, це потім святкувалося як день радянської армії і ВМФ. Це історично так. Хоча там перемоги не було. Там все було просто кинуто, і просто цей загін цього відомого героя революції Железняка, який «йшов на Одесу, а вийшов до Херсона», з’явився аж на Поволжі. Ось це тоді фронт посипався. У нас таких прикладів немає.

Посипався фронт коли? У 1941 році, коли на п’ятий день війни німецькі війська вже були у Мінську. Фронт посипався, коли в полон потрапило кілька мільйонів солдатів регулярної армії. Практично була знищена вся регулярна армія. Ось це фронт посипався.

Ми щось таке спостерігаємо у нас? Ні! У нас є проблеми, серйозні проблеми, але фронт не посипався. На тому Донецькому напрямку за останній рік просування склало 45 км.

Реально від Авдіївки, так, 45 км. А якщо розділити за рік ці 45 км, то яка буде швидкість просування? 123, по-моєму, хай 124 метри на добу. Це багато? То якою ціною дається це просування для противника в першу чергу? Він втрачає десятки, сотні, тисячі людей на такому просуванні.

Якщо цю саму кількість поділити на два місяці, там скільки пройшли, виходить там у три рази більше. Тобто ми бачимо що? Аналізуючи просування російських військ, вже швидкість за останні два місяці складає близько 350-360 метрів на добу в середньому. 123 і 360. Тобто швидкість просування противника збільшилася в три рази. Ось це, можливо, і мається на увазі під «фронт посипався». Але реально йде просування.

Скажімо так, є об’єктивні і суб’єктивні причини даного просування, успіху противника і наших проблем, які там існують. Але це не є критично на сьогодні. Це не є критично, з точки зору оцінки стратегічної обстановки.

Читайте також: Генерал Муженко: «Є 4 етапи можливого розвитку агресії РФ. Ми зараз на другому, четвертий — це Київ»

Про наближення росіян до Покровська

Покровськ для росіян як місто – на сьогодні не стоїть таке завдання захопити. Я думаю, що стоїть питання заблокувати Покровськ. Це буде набагато дешевше для них, з точки зору і ресурсів, можливо, не ресурсів, а з точки зору втрат своїх. І зараз вони це і роблять. Вони обходять з півдня, планують обійти Покровськ і вийти на кордон Донецької і Дніпропетровської областей. І навіть зайти в Дніпропетровську область.

Це їм теж створює певні преференції при можливих перемовинах, якщо вони відбудуться. А там можливість перерізати їх. Умовна лінія, Слов’янка-Межова. Це вже на території Дніпропетровської області. Якщо східніше цієї лінії перерізати залізничні колії, два напрямки і дві автомагістралі, які там йдуть, то це відразу обмежує постачання Покровська. Тобто логістику обрізає. Залишається тільки ще один напрямок – це на Добропілля і на Лозову. Там є ще з півночі на південь.

Десь в районі Добропілля або, можливо, десь Раденське. Там є такий населений пункт. Перерізається – і тоді Покровськ фактично опиняється в оточенні. І Мирноград, і ось ця агломерація у повному оточенні. А без доставки боєприпасів, продовольства, техніки і людей сам по собі впаде цей Покровськ. Це є небезпека.

Я думаю, що це один із варіантів реалізації їхніх планів. Якщо це станеться, це означатиме, що ми фактично Донбас залишили росіянам.

Як цього уникнути? Потрібно проводити ряд змін, починаючи від організаційної структури, продовжуючи і спираючись на систему управління, ось цей хаос, то щоб цього не було. А там теж ряд моментів, не тільки в прийнятті рішень, а й в самій структурі управління необхідно провести відповідні зміни, відмовитися від тих тимчасових структур. Але це все займає певний час.

Про зміни структури ЗСУ

Ми про це говоримо ще з 2022 року. З 2022 року ми про це ведемо мову. Так, як і питання щодо можливої зміни структури ЗСУ, організаційної структури у переході на дивізійно-корпусну систему. Це якраз заміна ось цих ОТУ, ТУ, УВ, ОУВ на штатні органи управління. Але це дуже громіздка і об’ємна робота. І ось тут потрібен досвід і тут потрібне розуміння масштабності цих процесів і здатність такі масштабні процеси організовувати.

І тут в мене виникає питання по цих ротаціях, повертаючись до генералів. За моїми підрахунками, три ротації пройшли. До чого це призводить? Це покращує керованість нашими військами? Це покращує боєздатність наших частин, підрозділів? Аж ніяк ні! Навпаки. Але хтось свідомо (допускаю, що, може, несвідомо) робить це. А дезорганізація системи управління – це одна з основних задач на проведення будь-якої операції і будь-якої війни.

Обезголовлення керівництва ЗСУ, силових структур – це одна з задач ворога. Я вбачаю в цьому ознаки інформаційно-психологічної операції саме з дискредитації керівництва ЗСУ і, як наслідок від цього, зниження спроможностей ЗСУ, зниження стійкості за великим рахунком, взагалі всієї конструкції ЗСУ і тих угруповань, які стоять на тих чи інших напрямках.

Про інші напрямки фронту

Харківщина, а це Вовчанський напрямок, потім північніше, там проходять бої. Ми повинні чітко розуміти, що напруженість на тій чи іншій ділянці ми чітко відчуваємо відразу через ЗМІ. З’являються відповідні посили в соцмережах і так далі. І ми чітко розуміємо, що зараз проблема – Курахове. Відповідно загальний напрямок – Новосілка, загальний напрямок – Покровськ.

Зараз Покровськ-Курахове – це найбільша проблема.

Є питання Куп’янська. Там теж певні має успіхи противник. І я вважаю, що він буде продовжувати цю наступальну операцію, мета якої змусити вийти, а за великим рахунком оточити і розгромити наші угруповання, які знаходяться на лівому березі річки Оскіл. Це дасть їм можливість вийти у фланг угруповання, яке знаходиться в Лимані.

А в районі Сіверська необхідно зрізати виступ. І ця активізація дій на цьому напрямку розпочалася буквально тижнів півтора чи два тому, після зняття відповідного керівництва знову. Це мета вийти в район Лимана, створити загрозу для цього угруповання, можливо, відкинути наші війська за Сіверський Донець в районі Лимана. І це знову стартові позиції для оточення вже з півночі Слов’яно-Краматорсько-Дружківсько-Костянтинівської агломерації. Тобто двох напрямків – і західніше Покровська, і на північ, і тут, з району Лимана в напрямку, наприклад, на Барвінкове. Це те, що вони пробували зробити у 2022 році. У них не вийшло там. Тоді вони з Ізюма заходили. То такий от варіант.

Те, що стосується Запоріжжя, то там теж в районі Роботиного бої проходять. Якась там була спроба активізувати дії на Гуляйпільському напрямку, але поки кількість серйозних рухів противника там не спостерігається.

У районі Херсона. Вірніше, йдуть бої в районі дельти Дніпра за острови, постійні бої здійснюються. Це теж тактичного рівня. Але ми повинні розуміти, і нам про це говорять, як тільки якась проблема виникає: одне село здали, друге і таке інше. Хоча це не є показником, залишення одного чи другого села. І кількість населених пунктів з двох, трьох, двадцяти хат, з яких ми відійшли. Говорять, що це проблеми тактичного характеру. Але ми повинні розуміти, що проблеми тактичного характеру в одному, в іншому місці, десь десяток-півтора десятки таких тактичних проблем створюють проблему оперативного масштабу. А проблема оперативного масштабу на одному та іншому напрямку і просування по всій лінії – це вже проблема стратегічного характеру. Тому потрібно розуміти, якщо дійсно відбувається така ескалація, то це створює певну загрозу. І ми повинні цю загрозу якимось чином обмежити, заблокувати, купірувати за великим рахунком.

Курська операція на першому своєму етапі, до кінця серпня-початку вересня, вона мала успіх. І я думаю, що якраз тоді у нас була можливість звідти вийти і створити проблему ще на інших напрямках, у тому числі і можливість, можливо, якимось чином призупинити просування противника на Донбасі.

Ці війська, які зараз вийдуть з території Курщини на територію України, на якісь інші ділянки, ми не зможемо перекинути. Це буде проблематично. Якщо ми послабимо те угруповання, то противник буде мати шанс ще швидше просуватися. Це по-перше.

По-друге, там створене певне угруповання, яке на сьогодні, мабуть, достатнє для того, щоб проводити такі активні дії, при нашому відступі тим більше. Наступне. Якщо ми зараз ведемо бої на території Курської області Російської Федерації, то при нашому відході ми переносимо ці дії вже на територію України Сумської області. І тут виникає питання, що, грубо кажучи, палають хати не тільки в тих російських селах, а й вже в українських селах. І тому це і з військової точки зору чисто.

І якраз на Курщині Україна має можливість проводити активні мобільні чи маневрені дії. Чому? Тому що залишення якогось села в Курській області чи якогось хутора на дві хати не є проблемою в сприйнятті українського суспільства, але якщо ми таке саме село залишимо на території Донбасу, то це вже виникає питання ось цих проблем, які виникають у нас, в Україні. І вже відразу піднімається питання можливої зради, можливо, ще якихось моментів.

Про демобілізацію і СЗЧ: який вихід?

Загальна мобілізація. По-іншому ніяк не може бути. І мотивація для цих людей повинна бути. Вони повинні розуміти, що ми залишаємо що? Територію? Ми залишаємо територію і людей, які там проживають? Чи ми залишаємо територію і, можливо, те, що буде створювати нам базу для подальшого розвитку нашої країни і кожного персонально?

Я веду мову, наприклад, про обсяги тих природних ресурсів, які там залишаються. Я про це теж, до речі, недавно говорив в одному з інтерв’ю, що на сьогодні це приблизно половина ресурсної бази, корисних копалин. Донецька, Луганська, частини Запорізької області і Херсонська – це приблизно половина всієї ресурсної бази, корисних копалин з загальноукраїнських запасів. І обчислення навіть давали. По-моєму, загальна цифра там 15 трильйонів! Були там різні оцінки. Там більше 20-ти, 25-ти трильйонів. З них половина – це ось ці окуповані на сьогодні області.

А тепер виникає питання. Так у випадку навіть «заморозки» конфлікту, що, ці території будуть контролюватися Росією, то хто виграв: ми чи Росія? Росія, яка повністю окупить свої затрати на цю операцію, причому в рази за великим рахунком. Я читав такі цікаві статистичні показники і такі оцінки даються, що розробка корисних копалин на 1 трильйон доларів дає можливість зростання ВВП впродовж 20-30 років 8-9 трильйонів. На скільки років ми позбавляємо Україну її розвитку?! За це потрібно боротися? За краще життя за великим рахунком?

Але це питання пропаганди. Питання: у чому ж особиста мотивація людей? Вони дивляться, яке ставлення до військових. Зовсім по-іншому сприймаються військові. Вже вони нам і заважають, скоро буде, що «ми вас туди не відправляли» і таке інше.

СЗЧ – це похідна від справедливої мобілізації, відповідного відношення держави до своїх захисників і таке інше. Це якраз наслідок. СЗЧ – це коли люди бачать, що ніхто за них не подумає, ніхто про них не потурбується і таке інше, тоді вони і пробують якимось чином уникати ось цього ризику, смертельного ризику за великим рахунком, який може мати місце при виконанні ними обов’язків військової служби.

Виникає питання. Для цього є мотивація, тобто стимули повинні бути певні, і для цього є ще й апарат примусу. Мені трапилися недавно такі деякі статистичні показники. Я був дуже здивований, що тільки 3% з тих, хто залишив військову частину, з тих, по відношенню до кого відкрите кримінальне провадження, пред’явлені обвинувачення. Якщо ми говоримо про 100 тисяч, то тільки 3 тисячі – це ті, яким пред’явили звинувачення. Решта, 97 тисяч – ще в рамках закону, до них немає ніяких претензій і таке інше.

А зараз, до речі, ще ухвалений відповідно Верховною Радою закон, що вони можуть повертатися. І знову повернулося так аж дуже багато. Кажуть, 3 тисячі знову. Чомусь ця цифра знову. Тільки 3 тисячі повернулись. За крайній місяць, сказали, 3 тисячі повернулося Наскільки це багато від загальної кількості? Чи була необхідність давати їм такий стимул повернутися?

Є такий вираз: перемоги ніколи не буде при обмеженому підході до мобілізації (і там мова йде про молодих або старшого віку, тобто які вікові категорії там утворюються), а тільки жорсткий і дуже серйозний облік персонально кожної людини може врятувати цю ситуацію. Так і у нас така ситуація. Ми повинні розуміти, де в нас є внутрішні резерви ЗСУ. Такі заходи проводяться. От крайня цифра тут прозвучала, що скорочені органи управління, 10 тисяч людей з органів військового управління пішли на посилення бойових військових частин, відповідних штабів і таке інше. 10 тисяч. І за 2024 рік (є теж один такий кількісний показник) чисельність ЗСУ зросла на 2%. Нас 2%, по-моєму, не зовсім влаштовує. Ось всіма цими заходами, які зараз проводяться, чисельність ЗСУ піднялася тільки на 2%!

Про зниження мобілізаційного віку

Я думаю, що об’єктивно ми до цього прийдемо. Це моя думка. На жаль, це так. Ми до цього прийдемо. Питання з 18-ти чи з 20-ти років – це вже інше питання. Питання, якщо не будуть змінені підходи, наприклад, залучення представників силових структур, частини тих людей, які є військовозобов’язаними, а вже є, припустимо, пенсіонерами силових структур, можливість ротації в цих структурах з тим, щоб більш молодих, більш енергійних і більш придатних відправити в бойові військові частини, тоді це питання, можливо, буде вирішене або, скажімо так, на певний період відтягнуте. А я думаю, що об’єктивно ми до цього можемо прийти.

Про замороження фронту

Я ставлюся до цього негативно. Чому? Тому, що ніхто не буде гарантувати нам безпеку. Це по-перше. Ніхто не буде нам гарантувати таке безперечне дотримання припинення вогню.

Ну, дали команду припинити вогонь. Війська стоять на своїх рубежах, на своїх лініях. Практично мільйон людей зі зброєю, з технікою і таке інше! З двох сторін я маю на увазі. Випадковий постріл (різні ситуації бувають) і почалася ескалація. Хто виступає арбітром? Ніхто! Знову продовжується війна. Це по-перше.

По-друге. Ми, умовно, йдемо на цю «заморозку», припиняємо вогонь. Припинили. Миротворці будуть заведені, навіть якщо ухвалене рішення по них? Яка їхня чисельність на сьогодні? А це десятки тисяч!

На лінію фронту 400 км, трошки більше, ніж 400 км (я маю на увазі Донбас періоду Мінських домовленостей) теж обраховувалася необхідна чисельність миротворчого контингенту для гарантування режиму припинення вогню і розведення військ. Десь було кілька десятків тисяч. Зараз протяжність лінії фронту у 3 рази більша! Значить, і чисельність миротворців повинна бути у 3 рази більша.

Тепер виникає питання: яка армія якої країни чи армії яких країн наберуть таку кількість людей, підготовлених, і введуть їх в цю демілітаризовану смугу між українськими і російськими військами? Виникає питання, що це ж не просто людей ввести, необхідно створити відповідну базу. Скільки це займе часу? Чи погодиться Росія на присутність миротворців з країн-членів НАТО, які вийдуть буквально на російські кордони?

Тепер, якщо це будуть інші країни... Які там? Індія, Пакистан – ніби як нейтральні країни. Скільки їм потрібно часу для підготовки цього контингенту? Система управління як буде побудована, на якій базі? Натівська система побудована практично на американських пунктах управління. А американці заявили прямо: ми там участі брати не будемо. Ну, купа питань і технічного характеру і купа питань організаційного характеру по всіх цих проблемах.

І тепер виникає питання: а відбулося порушення режиму припинення вогню, яким чином на нього будуть реагувати? Яким чином цей вогонь припиниться?

Тепер виникає питання. Ми говорили про терміни. От ви кажете, що 36 місяців я відслужив чи 48 місяців (Бог його знає, скільки), все, я служити не буду, давайте нас звільняйте. Піднімається рух матерів, дружин, братів, систем і таке інше. І що? Армія валиться! А в цей час Путін оголошує часткову демобілізацію. І нам кажуть: дивіться, росіяни демобілізуються, а ми чому ні? І виникає стихійний процес, який, я не знаю, чи можемо ми втримати, чи ні цю ситуацію. Це дуже багато викликів серйозних.

Я думаю, що ми можемо піти на певне припинення вогню тільки тоді, коли Росія відчує, що в неї є загроза певного розгрому. Для цього потрібно, як ми цього хотіли б чи не хотіли б, провести цю мобілізацію, для цього потрібно, щоб партнери нам надали стільки зброї, скільки нам потрібно для того, щоб... І тільки в такій ситуації ми можемо ще щось зробити.

В іншому випадку не знаю, які це будуть гарантії,і якими будуть умови цього перемир’я, яким буде договір, на підписання якого ми можемо піти для того, щоб гарантувати. Але це однозначно зафіксує поразку України. Тому що території втрачені, люди втрачені, ресурси втрачені і невідомо коли ми їх повернемо і чи повернемо взагалі.

стратегія фронт муженко тактика військо