Генерал Муженко: «Є 4 етапи можливого розвитку агресії РФ. Ми зараз на другому, четвертий — це Київ»

Про підрив авторитету до ЗСУ

Звільнення генералів по інвалідності це один з кроків, які понизили авторитет Збройних Сил і серйозно вплинули на імідж саме військових керівників. Як так? Генерал звільняється й отримає групу. А до цього ти що, не знав, що ти інвалід? Я, до речі, один з небагатьох, хто звільнився придатним до військової служби. Зі мною був підписаний контракт 5 травня 2019-го на п’ять років, який був розірваний в односторонньому порядку, причому мене про це не повідомили, був лише указ.

Зараз ми говоримо про офіцерську корпорацію. Та в такій ситуації її не може бути, бо кожен за себе — «це не я, це інші», «це не я, це солдати погані», «це не я, це сусід праворуч профукав», «це не я, тому що я такий документ не підписував». Так хто створює цю ситуацію? Ви що, не розумієте згубних наслідків своїх коментарів та заяв?

Візьмемо історію з волонтером Стерненком, якого одеський ТЦК оголосив в розшук, оскільки він не прибув на збірний пункт по повістці. Стерненко звинуватив Сирського у переслідуванні, мовляв, це сталося через його вимогу провести реформи в армії. Але річ в іншому. В тому, що потім Сирський зустрічався зі Стерненком. Чому він повинен з ним зустрічатися та пояснювати це все? Чому ТЦК саме Стерненку має приносити цю повістку? Як так може бути?

Це підрив авторитету ЗСУ, по-перше. По-друге, це є заходи, які заважають виконанню службових обов'язків. А відповідно, якщо проєктувати це на низ, то заважають і виконанню завдань відповідними підлеглими військовими організмами та з'єднаними військовими частинами.

Українська армія пройшла шлях від «віримо в ЗСУ» до «вони нам заважають жити». Як таке може бути? Це все елементи російської інформаційно-психологічної операції. Це і ставлення до ТЦК стосується, і бусифікації, і неспроможності органів владі провести належну мобілізацію (чи обґрунтовано ми бронюємо, Бог його знає).

Люди не відчувають справедливих підходів. Тому їх влаштовує позиція «моя хата з краю, нічого не знаю».

Але хай там як, все одно за результатами всіх соцопитувань найбільша довіра в українському суспільстві — до ЗСУ, як би не хотіли її понизити.

Про мир в обмін на території

Нам пояснюють, що ми будемо змушені піти на якусь мирну угоду заради збереження держави й збереження життя людей. Не знаю, як це сприймають в цивілізованому світі. І чи можна тоді вести мову про якесь міжнародне право, оскільки це створить прецедент для захоплення інших територій, які будуть певним чином узаконені по принципу права сильного. Агресор захопив чужу землю, потім пішов на мирну угоду — земля залишається за ним. Це по-перше.

По-друге, територія — це що? Це площа чи це люди? Чи, можливо, той ресурс, який знаходиться там? Це ж все разом, правильно?

Тільки в боротьбі Україна має довести свою спроможність відстояти те, що їй належить

Чи готові ми йти на мирні угоди, віддавши п’яту частину української землі? Опитування дають різну кількість тих, хто згодний на такі умови. Я вважаю, що тільки в боротьбі Україна має довести свою спроможність відстояти те, що їй належить. Окуповані регіони світ ніколи не визнає територіями російської федерації. Хоча вона вже створила прецедент, вписавши їх у свою Конституцію.

Є ще одне питання, яке ми теж повинні розуміти. Нещодавно з'явилася інфографіка Forbеs щодо природних ресурсів України. Їхня оцінка — у нас тих ресурсів на 15 трильйонів доларів. Хоча колись від наших партнерів звучала сума на понад 25 трильйонів.

Так от, Forbеs пише, що в Луганській та Донецькій областях приблизно на три трильйони доларів природних ресурсів в кожній. В Дніпропетровській — на 2,5 трильйони, до одного трильйона в Запорізькій. Більше ніде в Україні немає таких великих запасів корисних копалин. Тому зрозуміло, чому росіяни хочуть забрати саме ці регіони, де є запаси вугілля, залізної та марганцевої руд, уранових руд, графіту, рідкісноземельних металів, ільменітів, циркону та каоліну. У 2014 році вважали однією з причин захоплення Слов’янську великі запаси скрапленого газу.

Втрата територій на цей час — 20%, а природних ресурсів — 50%. Це колосальний удар по економіці

Сумарні втрати природних ресурсів вже оцінюють в 7−8 трильйонів доларів. Тобто втрата територій на цей час — 20%, а природних ресурсів — 50%. Це колосальний удар по економіці. Чи вдасться нам повернути ці багатства?

Деякі люди погоджуються з тим, що треба віддати території. Вважаю, що в нас якось знеособлено все. Якби кожен громадянин розумів, що він отримує від розробки цих копалин певну ренту, то, мабуть, це був би найсильніший мотиваційний чинник, бо українці ментально власники та індивідуалісти. Така карма нашого народу. Просто порвуть будь-кого, хто тільки переступив межу. Це чітко описано в «Кайдашевій сім'ї».

Наші природні ресурси — це розвиток економіки, це соціальна сфера, нові робочі місця, майбутні пенсії, матеріальний стан кожного громадянина. Люди про це думають взагалі?

Це земля, яка полита кров'ю наших пращурів і вже нашими сучасниками. Як можна взагалі торгувати цим?

А втрати які! Це ж земля, яка полита кров'ю наших пращурів і вже нашими сучасниками. Як можна взагалі торгувати цим? Всі говорили: «Хіба може таке відбуватися в цивілізованому світі у ХХІ столітті?» А реально виходить, що може.

Я розумію, що для умовного француза, британця, новозеландця і так далі ця територія мало що значить. А для українців? А для людей, які зараз мешкають в окупації?

Погодження на передачу територій це вже край. Це буде визнанням нашої поразки

Якщо цей «обмін» станеться, він дуже посилить агресора. Це буде свого роду компенсація за затрати, які він вже отримав за час так званої спецоперації. Це посилення його економіки, збільшення його ресурсу. І взагалі він буде відчувати себе переможцем. Такі «здобутки» дуже посилять переможну істерію їхньої пропаганди. Ми ж пам'ятаємо ейфорію після анексії Криму, а пізніше після окупації Донбасу.

Погодження на передачу територій це вже край. Це буде визнанням нашої поразки. Такого не може бути взагалі. Тому ми маємо формувати у наших людей готовність до захисту своєї землі. Незалежно від того, де ти проживаєш, — на Львівщині, в Закарпатті, на Миколаївщині, на Донбасі або на Запоріжжі.

Про стратегічну адаптацію російської армії

Російська армія при всіх негативних для них моментах першого періоду набралася досвіду. Це стосується не стільки солдатів, скільки ланки керівництва. Це перше.

Друге. У них стабільність кадрів. Ми бачимо посадки одного-двох заступників міністра оборони. У них точкові, а не системні кадрові зміни у верхівці. А в нас системні — сотні людей.

У Росії ще з радянських часів залишилися традиційно потужні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро

Третє. В них ще з радянських часів залишилися традиційно потужні науково-дослідні інститути, конструкторські бюро й т.д. Так, там недостатньо матеріалів та сучасних технологій, оскільки санкції стримують розвиток засобів озброєння. Але вони змінюють тактику дій та принципи застосування. І є потужні напрацювання й потужна аналітика. Ми бачимо це в тих документах, які потрапляють до нас. Там дуже детально й фахово все описано. Не перерахування відповідних процесів і вказування певних конкретних фактів, а саме аналіз проведених дій і причинно-наслідкові зв’язки, узагальнений досвід застосування й т.д. В Україні, на жаль, немає такого рівня аналітики. У нас з цим проблема. Принаймні те, що я бачив, це рівень тактичної ланки.

У росіян стала організаційно-штатна структура і чітка система відповідальності — полки, дивізії, бригади, армія, головнокомандувач

Четверте. У них стала організаційно-штатна структура і чітка система відповідальності — полки, дивізії, бригади, армія, головнокомандувач. Є факти, коли підрозділи перекидають на інший напрямок, коли з дивізії перекидають один полк. Але у своїй основній масі вони працюють чисто в рамках організаційної структури тих з'єднань, об'єднань і угруповань військ, які є сталими. Це те, до чого нам потрібно прийти. Це одна з проблем нашого управління і застосування.

У них підрозділи повітряно-десантних військ та морської піхоти діють як мобільні резерви. А сухопутний компонент, якісь механізовані, мотострілецькі або танкові частини, стараються тримати в рамках тих угруповань, які мають стабільну ієрархію. 5-та армія воює своїм комплектом. Їй можуть придати на посилення на якомусь напрямку, допустимо, дивізію ВДВ або бригаду морської піхоти, що ми зараз і спостерігаємо. Але основне ядро цього угруповання — це оцей сталий компонент. Це питання організованості й стабільності управління.

А те, що стосується розуміння їхніх дій, думаю, що в нас воно вже є. При визначенні будь-якого плану та замислу ми спочатку оцінюємо противника. Настільки ця оцінка об'єктивна? Ми говорили, що при проведенні контрнаступальної операції була неадекватно оцінена протилежна сторона. Як по змісту угруповань, так і по напрямках. Сподіваюся, що це помилки враховані.

Чотири етапи розвитку агресії РФ

12 квітня 2022 року я намалював від руки схемку — територія України й етапи, по яких може розвиватися агресія. Приблизно прикинув майбутні сценарії й написав про це у примітках.

Там було чотири етапи. Ми зараз перебуваємо на другому. Це якраз південно-східний напрямок — Донбас та Запоріжжя. В минулому інтерв'ю у березні 2023 року я сказав вам, що ми бачимо бажання противника захопити Донбас, а надалі можливо вийти на Дніпро.

Наступним етапом що буде? Взяття під контроль всієї лівобережної України? Чи можливо, маючи плацдарм (коли я ту схемку відпрацьовував, в них був плацдарм на правому березі Дніпра на Херсонщині), піти далі на південь — на Одесу та Миколаїв з виходом на Придністров'я.

Коли будуть вирішені завдання цих попередніх трьох етапів, виникне питання Києва й частини Правобережної України на півночі

А четвертим етапом я поставив Київський напрямок. Коли будуть вирішені завдання цих попередніх трьох етапів, виникне питання Києва й частини Правобережної України на півночі, можливо, з участю збройних сил Білорусі.

В принципі, сьогодні я не бачу особливих змін в змістовності цих етапів. Хоча тоді я написав, що другий і третій етапи можуть помінятися місцями, але Київ все одно буде четвертим.

На якому етапі ми їх зупинимо разом зі світовою спільнотою, це теж знак питання. На незавершеному етапі південного сходу — Запоріжжя, Херсонщина і Донбас? Чи з завершеним цим етапом? Коли наступить етап щодо півдня або лівого берега або навпаки третій етап?

Про брак резервів

Провальної контрнаступальної операції не повинно було бути. Ми мали цей час використати для створення резервів. І ці резерви мали б бути в бригадах та тактичних угрупованнях, тобто у кожного командира свій резерв, яким він міг керувати, застосовувати, яким допомагати й сприяти підпорядкованим частинам і з'єднанням виконувати поставлені бойові завдання. Хоч в наступі, хоч в обороні. Це мова про оперативний резерв.

І повинен бути стратегічний резерв, який би включав, як я тоді говорив, п’ять формувань рівня корпусу по п’ять-сім бригад. З них два мобільні компоненти — десантно-штурмових військ і морської піхоти, які їх мали серйозно посилити.

Питання переходу на дивізійну систему вже ставало у 2022 році. До нагальності цього питання ми зараз знов повертаємось

Тоді, у 2022 році, вже ставало питання переходу на дивізійну систему. До нагальності цього питання ми зараз знов повертаємось. Так от, нічого ж не було зроблено. Були відповідні проєкти змін в організаційно-штатній структурі Збройних Сил, в тому числі з переходом на дивізійно-корпусну систему. Однак чомусь їх не сприйняли. Не знаю, на якому рівні — військового командування, політичного керівництва або верховного головнокомандувача.

Ми досі воюємо взводними опорними пунктами, які діють однією лінією на фронті. Так не воюють.

В одному документі побачив — 11203-й опорний пункт. Як можна управляти цією системою? Генштаб просто не може відстежувати цю ситуацію. Ми кажемо про стале керівництво та ієрархію, коли комбриг відповідає за свою смугу, комдив — за свою, комкор — за свою. Тактичне, оперативно-тактичне, оперативне, оперативно-стратегічне угруповання і Генеральний штаб.

Сирського звинувачують в так званому мікроменеджменті, що йому доводиться здійснювати управління цими взводними опорними пунктами. Так, тому що немає сил і засобів, немає глибокоешелонованої оборони, немає резервів, які можна було б застосовувати керівникам різних рівнів управління.

Про російський наступ

10 жовтня 2023 року офіційно почався російський наступ. Росія остаточно перехопила ініціативу на момент заміни головнокомандувача, за два тижні до падіння Авдіївки, яка стала саме цією точкою біфуркації.

Так ця ситуація при кому створена? Вона назрівала не ці два тижні. Її вже неможливо було виправити. Тобто падіння Авдіївки було передбачене, а далі сталися провали й продовження наступу росіян після їх заходу в Очеретине. Очеретине — це якраз була друга стратегічна лінія оборони. Це ті фортифікації, та лінія взводних опорних пунктів, яка була побудована ще у 2015−2016 роках.

У нас пішов процес закривання дірок, причому не резервами, а знімаючи підрозділи з напрямкі

Для росіян вже була справа часу — розширювати прориви на інших ділянках, тому що в нас пішов процес закривання дірок, причому не резервами, а знімаючи підрозділи з напрямків. Росіяни це чітко уловили й почали тиснути то на одному, то на іншому напрямках. Ми зняли підрозділи, з'явилася якась умовна прогалина — туди заходять росіяни.

Росіяни хочуть створити загрозу оточення Слов'янсько-Краматорсько-Дружківсько-Констянтинівської агломерації

Зараз вони душать практично по всьому фронту, але є напрямки, де це найбільше спостерігається, і які для нас найбільш загрозливі. Це Куп'янськ, Часів Яр, Покровськ, район Курахового після втрати Вугледару. Можливий варіант, наскільки я розумію їхні плани, це вихід східніше лінії Покровськ — Велика Новосілка (фактично кордон Донецької області), можливо, за неї. Щоб таким чином створити загрозу оточення Слов'янсько-Краматорсько-Дружківсько-Констянтинівської агломерації. Однак щоб здійснити повне оточення, їм необхідно ще знести сіверський виступ, вийти на Лиман і звідти на Барвінкове як варіант. Тоді буде подвійне охоплення цієї агломерації. Це не так швидко буде. Але, мабуть, це є найближчим стратегічним завданням росіян.

Вихід за Покровськ східніше умовної лінії Слов'янка-Межова, це два населені пункти, через які проходять два різних залізничних напрямки, по яких забезпечують практично все донбаське угруповання. Як тільки вони перекриють ці напрямки, залишається лише один — з Ізюма на Слов'янськ. А це вже проблематично для Покровська. Тоді виникає питання загрози повної втрати Донбасу. Що і є в їхніх планах.

Після цього у них створюються умови для розвитку наступу на Павлоград. Або можливий варіант — з півдня на Запоріжжя для того, щоб забезпечити виконання завдання виходу на кордони Донецької області.

Поки ми тримаємо Курськ, Путін не піде ні на які переговори.

Ще одна задача, яка у нас зараз стоїть, це Курськ, про що ми вже говорили. Я так розумію, що поки Курськ ми тримаємо, Путін не піде ні на які переговори. Як він може говорити про обмін територій, якщо частина Курщини знаходиться під контролем української сторони?

Ми повинні після інаугурації Трампа розуміти рівень підтримки партнерів. Європа готова забезпечити український спротив. Там розуміння загрози є. Є купа варіантів, можна по-різному змінювати ці конфігурації.

Але виникає питання, чи дадуть росіянам реалізувати ці чотири етапи, які сьогодні є актуальними. До речі, я 24 серпня 2022 року зустрічався з Куртом Волкером. Він мене запитав про можливий розвиток подій. Розказав йому про ці етапи. «А потім, можливо, Придністров’я, далі загроза і в Молдові, і в Закарпатті, і взагалі питання впливу на балканські країни». — «Та ну. Росія вже втратила свій потенціал». — «У росії є одна якість, якщо прослідкувати хоча б 300-річний період її історії, що вона швидко відновлюється. Навіть не маючи коштів, вона готова продати все, що є, аби тільки здобути відповідну перемогу. Або повернутись до цього питання через певний час, наростивши свої м'язи».

Ну і? Сьогодні у нас 20 листопада 2024 року — все підтверджено.

Про потребу зміни системи управління у війську

Українська армія вже далеко не радянська. Причому давно. Є певні проблеми в системі відносин. Але ми повинні розуміти наступне. Дивіться, 2022 рік. Українська армія, яка вступає в війну, це понад 250 тисяч військовослужбовців. Зараз чисто ЗСУ це 800 тисяч, прозвучала інформація від президента. Тобто більше в три рази. А з урахуванням поранених, звільнених, загиблих понад мільйон людей пройшло через ЗСУ.

Зараз дійсно назріла ситуація переформатування і Збройних Сил, і самої системи управління армією

Ядро тієї армії складала армія професійна, тобто контрактна. З досвідом, з відповідними навичками й з більш-менш сталою організаційно-штатною структурою. Після вторгнення прийшла купа цивільних, які зараз займають основні посади нижньої тактичної ланки — взводний, ротний, та й командир батальйону. Є ті, хто не служив в армії, ті, хто служив до 2014 року, деякі — до 2010-го. Вони принесли певні традиції того часу, коли служили, і розуміння процесів з цивільного життя. В плані — домовитися, осудити, не виконати. «А чому це мені? А чому це потрібно?» І зараз дійсно назріла ситуація переформатування і Збройних Сил, і самої системи управління армією. Я про це в кожному своєму інтерв'ю кажу.

У нас кожні три місяці проводять ротацію офіцерського складу. Хіба можна за цей час провести злагодження такого організму?

У березні 2023 року я вам сказав, що перше, що потрібно, — змінити систему управління. Не повинно бути тимчасових органів управління. Що в нас зараз робиться? Ми говорили про взводні опорні пункти, що немає смуг відповідальності бригад, де комбриг знає всіх і вся, що немає резервів. А тепер ми ще й не маємо штатних органів управління. У нас кожні три місяці проводять ротацію офіцерського складу. Хіба можна за три місяці провести злагодження такого організму?

Те, що було перенесено зараз на створення відповідних угруповань і взагалі на підходи до планування й організації бойових дій, це атавізм Антитерористичної операції та Операції об'єднаних сил. Цього не має бути. Ми не повинні вести мову, що захопили якесь село або вийшли звідкись. Треба вести мову про утримання або захоплення (якщо це наступ) відповідних рубежів, панівних висот, які створюють нам умови для подальшого просування або стійкого утримання. Це ж написано в керівних документах від статутів взводу та роти до доктрин і основ оперативних й оперативно-стратегічних угруповань. Повинні бути визначені ділянки або райони місцевості, на утримання яких зосереджують зусилля.

Ми можемо допустити якісь певні відходи. Українська армія сильна в маневровій обороні. Це те, що було на першому етапі у 2022 році. Широка ініціатива, делегування повноважень на той час були дуже правильним рішенням. Тому що нагорі не володіли повною інформацією про обстановку. І тоді на місцевому рівні діяли досить ефективно.

Мають бути прояви дисциплінованої ініціативи нижчих ланок за намірами командира вищої ланки управління

Тепер же трошки інша ситуація. Має бути більша централізація цього управління. Але повинні бути й елементи маневрової оборони: тут відійшли, тут нанесли контрудар (які зараз ми не проводимо) або провели контратаку. Тобто мають бути прояви дисциплінованої ініціативи нижчих ланок за намірами командира вищої ланки управління.

Чому ми зараз у своїй статистиці допускаємо звіти «противник захопив спостережний пункт»? Цей пункт утримують один-два солдати. Це взагалі принципово для угруповання або навіть для бригади? Але всі розборки зверху вниз йдуть: «Повернутися назад». Оці безглузді атаки й приводять до великих втрат.

У нас оборонна війна по суті й по змісту

Повинен бути зовсім інший підхід — рубежі, райони, ключові населені пункти, висоти, якісь стратегічні об'єкти, які треба утримати однозначно, переходи, дамби, тобто те, що не дає можливості противнику швидко просуватись, або навпаки створює нам умови для просування вперед.

У нас оборонна війна по суті й по змісту. Які битви ми ведемо — наступальні або оборонні, без різниці. Ми проводимо стратегічну оборонну операцію. В формі оборонних наступальних і контрнаступальних операцій, бойових дій і спеціальних бойових дій. На землі, в повітрі й на воді.

Про проблеми у війську

Щодо формування нових військових частин. Російський військовий теоретик Свєчин пише у своїй «Стратегії»: «Формування військових частин тільки тоді має сенс, коли туди призначаються командири з бойовим досвідом, які можуть сформувати ядро тих військових частин з військовослужбовців з наявним бойовим досвідом, і тільки після цього їх можна наростити оцим мобілізованим особовим складом».

Співвідношення тих, хто починав війну, і тих, хто залишився з загальної кількості мобілізованих, тобто прийшов з цивільного життя, один до чотирьох-п'яти

Чого в нас не роблять. Тому як правило всі ті підрозділи, які формують, заходять в район виконання завдань і одразу сиплються, оскільки нема цього ядра. А воно, на жаль, за ці два з половиною роки вже вибито. Контрактників залишилось дуже мало. Вже співвідношення тих, хто починав війну, і тих, хто залишився з загальної кількості мобілізованих, тобто прийшов з цивільного життя, один до чотирьох-п'яти. Звідси ці сьогоднішні проблеми армії. Ніхто ж цього не розуміє. От просто «бригада втекла». Вона не могла стояти. Вона не готова. В ній немає оцього ядра тих, хто може тримати решту.

Ще раз повернуся до системи управління. Перша її складова це органи управління та підготовлений персонал. Друга — це пункти управління, тобто захищені місця, де є обладнання й засоби зв'язку. І третя — це система зв'язку та автоматизації.

Щодо засобів і видів зв'язку, сьогодні є певна їх кількість, а завтра вона може різко впасти. Чи ми використаємо засоби військового зв'язку з максимальною ефективністю? Чи вони забезпечать нам скритність спілкування й управління? Система зв’язку має бути постійною, стійкою, скритною, швидко відновлюватися й так далі. Це класичні вимоги.

А що я побачив в перший день вторгнення? Усі працювали по своїх мобільних телефонах. Сказав командувачу Військ зв'язку та кібербезпеки Степаненку: «Розгорніть систему зв'язку». І що ви думаєте? Пройшов тиждень, питаю: «Зробили?» Ні. Вони боялись, що випромінювання може стати причиною виявлення якогось об'єкта. Так, це може бути, але є технічні можливості, яким чином це все нівелювати. Так і працювали по мобільних. Я цього не розумію. Благо, що наші партнери забезпечили скритність месенджерів Signal та WhatsApp, в тому числі й для пересилання документів.

Наскільки ми сьогодні забезпечені зв’язком на тактичному рівні? До речі, одне зі звинувачень Безуглої до Надії Савченко — що модель рації, якою та користувалася, можуть легко прослуховувати росіяни. Так ми готові сьогодні працювати на альтернативних засобах зв'язку, якщо основні, на яких зараз ведуть роботу, будуть подавлені або якимось чином їхня робота буде заблокована?

Це одне з тих питань, яке може поставити нас на коліна для підписання відповідної мирної угоди. І ця проблема може бути не тільки критичною або колосальною, а й незворотною.

Про припинення вогню

Буквально недавно з'явилась інформація, що 20 січня, в день інаугурації Трампа, буде припинення вогню, а 25 травня у нас пройдуть вибори.

Виникає питання. Хто гарантуватиме це припинення вогню? Наш досвід з 2014 по 2019 рік показує, що сталого припинення вогню не буває, що ОБСЄ неспроможна забезпечити дотримання будь-яких домовленостей. Яким чином зараз це буде, коли фронт в три рази, а з Курськом практично в чотири рази більше, чим був тоді?

Десь прозвучало, що Борис Джонсон заявив про можливу участь британських військ. Ще говорили про французькі війська. З якою метою?

Коли під час проведення АТО стояло питання про демілітаризовану зону і розведення сторін по лінії зіткнення, були проведені певні розрахунки. Висновок — необхідно залучити кілька десятків тисяч (не буду називати конкретні цифри) військовослужбовців інших країн для підтримання цієї демілітаризованої лінії. Зараз буде треба набагато більше. Які країни в короткий термін цих двох місяців зможуть надати таку кількість людей? Скільки часу займуть підготовчі заходи? Це клацанням пальців не робиться.

Дуже небезпечно, що по два боки цієї лінії будуть стояти більше мільйона людей з купою різного озброєння

Дуже небезпечно й те, що по два боки цієї лінії будуть стояти більше мільйона людей з купою різного озброєння. Де гарантії, що не буде випадкових пострілів, які спровокують якусь реакцію?

Наступне. Мобілізацію ми на цей час припиняємо чи продовжимо? А Росія припинить мобілізацію й доукомплектування військових частин? При умові дотримання режиму припинення вогню втрати впадуть практично до найнижчої відмітки. Ці 30−40 тисяч, які щомісячно Росія подає на фронт після зазнаних втрат, будуть йти на нарощування угруповань. Тобто за чотири місяці вийде 100−150 тисяч, а можливо й більше.

Нескладно підігріти суспільні настрої, створити якісь провокації, які примусять нас припинити мобілізацію

Кажуть, що Путін готується прийняти рішення про демобілізацію. Російські Телеграм-канали озвучують невелику кількість — 12−15−20 тисяч. Це крапля в морі. Але це спровокує питання демобілізації у нас. І це може стати масовою хвилею при відповідній роботі російської агентури. А вона частенько буває ефективною. Нескладно підігріти суспільні настрої, створити якісь провокації, які примусять нас припинити мобілізацію або, навіть не припиняючи, демобілізувати певну кількість людей.

Путін демобілізує тих, хто лікується в госпіталях та реабілітується після поранень і в будь-якому разі піде в цивільне життя. Він їх просто введе в категорію демобілізованих. Але це буде такий потужний пропагандистський хід. Не знаю, чи зможемо ми такий удар витримати.

Наступне питання. Нардепка від «Слуги народу» Юлія Яцик заявила, що тимчасова слідча комісія Верховної Ради з захисту прав військовослужбовців, до якої вона входить, пропонує розформувати територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а замість них створити рекрутингові центри.

Розформувавши ТЦК, ви повністю покладете систему мобілізації, її не буде взагалі

Рекрутинговий центр — це залучення людей на вакантні посади на добровільній основі. Яким чином можна замінити функціонал ТЦК? А питання пенсіонерів? А питання поранених? А питання сімей загиблих? Хто цим буде займатись? Зараз цим займається ТЦК. І найголовніше — хто буде займатись мобілізацією? Розформувавши ТЦК, ви повністю покладете систему мобілізації, її не буде взагалі.

Припускаємо, що 25 травня проводять вибори. До того нас будуть дуже сильно качати

Припускаємо, що 25 травня проводять вибори. До того нас будуть дуже сильно качати. Одні будуть звинувачувати других, другі — третіх, треті — перших. Суспільство повністю поділиться на «гуртки по інтересах», м'яко кажучи. На цьому фоні пройдуть вибори, хай навіть в один тур це буде. 1 червня оголошують результати. І тут же, розуміючи ситуацію, Путін скаже: «Все добре, ми готові розмовляти. Але в нас умови змінились». Може, провокація якась буде. Наші заявлять: «А ми не готові». Путін звернеться до світової спільноти: «Ми хотіли, а Україна не хоче. Ми переходимо в наступ». Це в ідеалі. А можуть взагалі нічого не пояснювати, як було вже не раз. Вони мають посилені й доукомплектовані угруповання, а ми — повністю розвалену армію й розвалену систему мобілізації.

Про які вибори може йти мова взагалі? Їх не можна допускати.

стратегія фронт муженко тактика військо