Близький Схід і Північна Африка як сфера інтересів України», – аналітична доповідь
Національний інститут стратегічних досліджень та Інституту сходознавства імені А. Ю. Кримського НАН України підготували спільну аналітичну доповідь. Ми, як завжди, вибрали найцікавіше:
Про стратегію України в регіоні:
«Українська стратегія в БСПА (Близький Схід та Північна Африка) має бути спрямована на те, щоб, мінімізуючи геополітичні й безпекові ризики, поступово нарощувати економічну присутність. Сутність цієї стратегії стисло можна висловити так: експортувати якомога більше товарів/послуг, імпортувати якомога менше проблем».
Про хаос фрагментованих громадянських війн:
«У реальності, яка постала на тлі сучасних фрагментованих громадянських війн у Сирії, Лівії та Ємені, ворог твого ворога не обов’язково є твоїм другом, і навпаки, союзник (партнер) твого ворога – не обов’язково твій ворог. Альянси можуть укладатися навіть попри суттєві розбіжності у стратегічних інтересах, за умови наявності спільних тактичних переваг або з метою стримування потенційно потужного опонента.
Прикладом таких союзів є відносини між Іраном і Росією від початку сирійської кризи й між Туреччиною і Росією після введення російського військового контингенту в Сирію».
Про «близькосхідні витоки» і сучасне застосування інструментів «гібридних війн»:
«Досвід Ірану зі створення «Хізбулли» та її клонів у інших країнах регіону виявився настільки успішним з погляду досягнення політичної мети воєнними засобами та можливості уникнення прямої відповідальності за принципом правдоподібного заперечення (plausible deniability), що почав поширюватися світом. Цей досвід поряд із багатою російською/радянською традицією проксі-війн вплинув на створення місцевих підрозділів ніби «ополченців», насправді підпорядкованих російському командуванню, спочатку в Криму, а потім на Донбасі.
Нині проксі-структури активно застосовуються Туреччиною у Сирії та Лівії. Надихаючись досвідом інших близькосхідних гравців і пригадуючи досвід підтримуваної Ізраїлем до 2000 року «Армії південного Лівану», ізраїльські стратеги також замислюються над відновленням практики використання проксі-сил у закордонних операціях».
Саудівська Аравія думає про «пост-нафтове майбутнє»: можливості для України:
Показово, що першим інноваційним кроком молодого де-факто правителя Саудівської Аравії стало вторгнення в 2015 р. в сусідню країну Ємен з метою стабілізації дружнього Аравії режиму, поваленого проіранськими повстанцями. – 2030» (квітень 2016), пов’язані не з новим королем, а зі спадковим принцом Мухаммадвом ібн Салманом (Mohammed bin Salman) і молодшим поколінням саудівської еліти, до якого він належить.
Показово, що першим інноваційним кроком молодого де-факто правителя Саудівської Аравії стало вторгнення в 2015 р. у сусідню країну Ємен з метою стабілізації дружнього Аравії режиму, поваленого проіранськими повстанцями.
Основною стратегічною метою «Візії ‒ 2030» проголошено подолання залежності Саудівської Аравії від видобутку нафти як основного джерела доходу завдяки широкій диверсифікації економіки на тлі поглибленої соціальної модернізації.
Візія майбутнього виглядає як вертикально інтегрований єдиний проєкт. Верхній щабель ієрархії складають глобальні центри – хаби (новоутворені високотехнологічні міста та/або історичні центри Саудівської Аравії, Об’єднаних Арабських Еміратів та союзних держав, зокрема Єгипту, Кувейту, Бахрейну), які контролюватимуть регіональну інфраструктуру, добре інтегровану в світову.
На другому щаблі – слабші, хоча й достатньо розвинені країни-сателіти, в які інвестують учасники Ради співробітництва країн Перської Затоки (Туніс, Алжир, а у перспективі, мабуть, Лівія). Третій щабель посіли проблемні країни (Судан, Ємен), які, проте, можна використовувати як джерело людських та інших ресурсів.
«Візія – 2030», що спочатку викликала ледве не оплески на Заході, наразі отримує скептичніші оцінки. Саудівська Аравія має серед американської, британської та європейської еліт не лише прихильників, а й потужних опонентів.
Для менших гравців, зокрема й України, невизначеність відкриває додаткові можливості. Адже невпевненість у собі й традиційних партнерах підштовхує саудитів до розширення горизонтів і пошуку нових варіантів».
