Статті

1 січня, в день народження Степана Бандери, Верховна Рада поширила в твіттері фото генерала Валерія Залужного з портретом Провідника ОУН. На це відреагував прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький: він пообіцяв обговорити недопустимість героїзації Бандери зі своїм колегою – Денисом Шмигалем. На думку Моравецького, Бандера є ідеологом злочинів, здійснених у час німецького окупації.

Росіяни поставили Оксану над свіжою могилою чоловіка й розважалися, стріляючи над головою."Спочатку вирвали ніготь на мізинці. Потім на середньому пальці. Другий було вже не так боляче, як перший. Біль такий, що не знаєш, що більше болить: коли прикладом роблять з тебе відбивну, чи коли не відчуваєш рук. Катували струмом. Такі тортури вони називали «електрофорезом» або «телефоном до Зеленського»", – розповідає Оксана Міненко з Херсона, історія якої є свідченням жахливих злочинів окупантів. Жінці 43 роки. Останні чотири роки вона була щасливою у шлюбі з 37-річним лейтенантом Нацгвардії Олексієм Хвостиком.Read this article in English

Ксенія Самойлич — інженерка-геологиня за фахом, а Марина Пальченко — фінансистка, обоє мешкають у Дніпрі. Раніше бачилися на гуртку шиття — спільне хобі й дало старт їхній волонтерській справі. Зараз майже рік, відколи від початку повномасштабної війни вони зібрали майстринь, щоб шити для бійців ЗСУ. Кравчині вбирають воїнів, які після поранення потребують у шпиталях спеціального, “адаптивного” одягу.

Через глобальну зміну клімату Москва втрачає можливість шантажувати Європу постачаннями своїх енергоносіїв. Це десятиліття може стати останнім, коли разом з військовою технікою Кремль як зброю міг використовувати й природний газ.

29-річного піхотинця посеред бою прошила черга. Найболючіше Сашко відчув руку. Від неї швидко почало німіти все тіло. Хлопець сам наклав собі тугу пов’язку й намагався не знепритомніти. Розумів, що добре було б переміститися в більш прикрите місце, але рухатися не міг. Перестрілка тривала, тіло затерпало. Стрілецький бій перейшов у артилерійський. За кілька хвилин Сашкові прилетів уламок міни в шию. Далі вибух – і контузія.

У коридорі, що веде до віварію Інституту біології та медицини КНУ, стоїть різкий запах — я одразу відчула, що за дверима багато тварин. Коли я врешті звикла до запаху, то відчула ще дещо: попри теплу погоду на вулиці, у приміщенні було дуже холодно. І лише через хвилину помітила, що стою біля вікна без скла.

Упродовж десятків років багато науковців на заході, які займаються вивченням історії, культури й політики країн Східної Європи, за інерцією подавали й подають інформацію про цей регіон з погляду колишньої метрополії — Росії. Усі нації ототожнювали з росіянами, а роль Москви була лише “просвітницькою” та “прогресивною”, як це презентувала радянська пропаганда. Повномасштабне вторгнення Росії змусило багатьох науковців переглянути підходи. Радіо Свобода опитало низку професорів-славістів, на думку яких фокус “євразійських студій” поступово зміщуватиметься з Росії на інші країни регіону. ТЕКСТИ стисло переказують головне з матеріалу.

— Я йшла площею й говорила по телефону. Російський солдат у повній амуніції просто для розваги навів на мене автомат. Я була дуже втомленою, буквально падала з ніг — минулі кілька днів ми майже не спали. Байдуже глянула на нього й подумала: "Боже, я так втомилася. Якщо ти мене зараз гепнеш, це все нарешті закінчиться".Це один зі спогадів Ірини Саліхової, співзасновниці херсонської волонтерської ініціативи "Котики-патріотики".З першого дня повномасштабного вторгнення Ірина разом з однодумцями допомагала містянам вижити — вони забезпечували херсонців медпрепаратами. Перші два місяці окупації Херсона їй навіть вдавалося це робити під носом у росіян.

Дороги – нескінченно довгі та вкрай потрібні. І немає їм ні кінця ні краю. З Києва – на фронт, з фронту – на Львів роздовбаною “тарабайкою” яка їде зі швидкістю 60 км/год. Вокзали, черги, митний контроль, пересадки.Ці подорожі неможливо скасувати, вони є питанням життя і смерті. Малесенькі дітки, які їдуть, обійнявшись з дбайливо загорнутими в іграшкові пелюшечки іграшковими качечками. Поруч бабусі з величезними торбами. Усі їдуть: хтось із розбитого будинку – в нікуди, сподіваючись знайти прихисток, хтось – додому побачити тата й чоловіка після довгої розлуки.

Росіяни стурбовані переозброєнням України, проте намагаються не втрачати оптимізму. Вони шукають міжнародної підтримки для своєї агресії, а також знову намагаються роздмухати внутрішні конфлікти в Україні, закликаючи населення до повстань, та одночасно поливають брудом Зеленського й Залужного. Читайте про це та інше в новому випуску нашого моніторингу російських державних ЗМІ та маніпулятивних сайтів, які прицільно поширюють російську дезу.