Прикрутіть цю пісню. В центрі Києва важко сховатися від гучної музики
Все літо я старанно оминала центр столиці по п'ятничних вечорах або на вихідних. І з друзями ми зустрічалися десь ближче до природи і тиші, щоб спокійно поговорити. Але осінь внесла свої корективи, і зустрічі та посиденьки після роботи довелося переносити в кафе. Саме в центрі, для зручності. Я чомусь наївно сподівалась, що той галас з кожного кутка стихне, та й настануть затишні осінні вечори з розмовами в кав’ярнях. «Но ніт», як то кажуть нині.
Авто: Дар’я Куренная
Дикий Київ
Центр Києва не вимикає гучності разом із похолоданням. Вуличні музиканти залишаються на нагрітих з весни місцях – там, де люди йдуть нескінченним потоком, та й кидають копійчину в капелюха.
Потрапивши на Хрещатик без підготовки, можна збожеволіти від розмаїття рекламних вигуків, оголошень, музики й співів, що зливаються в скажену какофонію гучних звуків. Звукова гама нагадує чи то набережну Алушти до окупації, чи то Коблево в пік сезону.
На кожному кроці головної вулиці країни стоять вуличні музиканти: хто грає, хто співає, хто все одразу. Щоб було чути «творчість», кожен має звукопідсилювачі – мікрофони та колонки. Біля метро – традиційний танцювальний батл із відповідною музикою. В кількох ресторанів, розташованих поруч, іде змагання, хто кого переволає. На терасі одного закладу грає кавер-бенд, а за кілька метрів, на майданчику іншого – DJ міксує треки. Оголошення через гучномовець про прогулянки по Дніпру й екскурсії в Межигір’я на цьому тлі якось губляться, і лише інколи прориваються крізь гомін.
Врятуватися від цього «свята» життя можна далеко не в кожному кафе чи кав’ярні. Якось після важкого дня на роботі вирішили з другом зустрітися й випити пива. Щоб не гаяти часу, домовилися зустрітись в пабі на Хрещатику. І хоча на вулиці було ще доволі тепло, вирішили піти всередину, бо на терасі з колонок на всю міць валив Рамштайн.
Але всередині виявилося не краще – там музика грала ще гучніше. Тож ми повернулися на терасу – добре, що цьогоріч осінь милосердна до жителів Києва. На терасі був хоч якийсь шанс почути одне одного.
На наше здивування, офіціанти зовсім не зважали на музику і чудово чули замовлення клієнтів. Коли ж ми спитали, чи не заважає музика дівчині працювати, вона лише знизала плечима й пішла до іншого столика.
Хвилині на п’ятнадцятій ми попросили плед і прикрутити трохи гучність. Пледи нам дали, а от зробити тихіше відмовилися, аргументувавши це правилами закладу.
Анастасія, офіціантка мережі київських пабів, розповіла, що музика в закладі тематична і створює певну атмосферу для відвідувачів. «Це ж для настрою. Тут переважно грає рок, і люди можуть розслабитися. У нас і живі концерти ледь не щовечір, відвідувачі зазвичай не скаржаться», – каже дівчина. Тож, певно, ми просто виявилися нетиповими відвідувачами закладу, або занадто нахабними. А може, на думку керівництва мережі, відвідувачі не розмовляють між собою, а мовчки їдять, п’ють та насолоджуються тим, що лунає з колонок або зі сцени. Ну що ж, самі винні.
Через кілька тижнів після того ще раз довелося зустрітися на Хрещатику. О сьомій вечора. В п’ятницю. Не дивлячись на те, що я багато років працювала на цій вулиці й майже не звертала уваги на вічний гамір у центрі столиці, за рік встигнула відвикнути. Людина, з якою я мала зустрітися, за іронією долі запізнювалася, і в мене була змога сповна вслухатися в мелодії та ритми вечірнього міста.
Я влаштувала таку забавку: пройшлася від Бессарабської до Європейської площі та послухала, що співають. Десь біля Макдональдсу я вже розрізняла мелодії й слова пісень, які співали біля Пасажу, та могла сказати, хто з музикантів фальшивить. Я підійшла поговорити до музикантів, які саме зроблили перерву між піснями.
Влад грає на Хрещатику вже кілька років, час від часу змінюючи місце дислокації на вулиці, але каже, що майже у всіх є свої місця, де вони грають. «Якщо ми не будемо ставити підсилювачі та колонки, то нас просто не почують, пройдуть повз і не заплатять», – каже хлопець.
За його словами, конкуренція на Хрещатику велика, але й грошей люди кидають значно більше. «Тут постійно туристи гуляють, вони готові платити за розваги. А ми готові розважати їх своїми співами. У нас навіть є прихильники, які приходять слухати, деякі замовляють пісні за гроші, а ми й не відмовляємо», – розповідає.
Хлопець, як і більшість вуличних музикантів, співає чужі пісні. Репертуар всюди майже однаковий: «Океан Ельзи», «Скрябін» та російський рок, рідше – закордонні хіти. Прикметно, що шансону на вулицях Києва поменшало.
Влад каже, що з поліцією проблем у нього не бувало, адже він з групою не порушує закону й не співає після одинадцятої. А про те, чи заважає ця музика людям, він не замислювався: каже, якби не подобалось, то й грошей би не давали.
Доки чекала на зустріч, не помітила, щоб патрульні підходили до музикантів з зауваженнями про занадто гучну музику. Сама підійшла до них і запитала, чи це нормально – виносити на вулицю колонку і врубати її на повну гучність. Патрульні кажуть, що грати на вулиці – не злочин. Хоча й «будуть вживати заходів», якщо музику не стишать після одинадцятої.
Втім, ось це «після одинадцятої» – міф: насправді, продукувати гучні звуки не можна і вдень, а після 22.00 містяни зобов’язані дотримуватися тиші.
Хлопець співає "А на том берегу" в караоке на Хрещатику
Тихий Львів
Зовсім іншу ситуацію мені довелося спостерігати у Львові, куди втекла на вихідні з Києва. Спочатку навіть не зрозуміла, що саме мене дивує. Згодом збагнула, що мене зовсім не дратує музика, яка грає в центрі. Хоча по кількості вуличних музикантів і барів-ресторанів Львів легко дасть фору Києву.
Я "пішла в народ", аби поспілкуватися з місцевими вуличними виконавцями. Аня й Саша грають по всьому місту, у вихідні зазвичай на площі Ринок. Сашко грає на гітарі, Аня співає – як свої пісні, так і перероблені чужі.
Музиканти кажуть, що не робити музику надто гучно – це повага до містян, туристів, та й до інших музикантів. «Немає сенсу перекрикувати одне одного. Музика має дарувати гарні емоції та створювати настрій. Ми ж допомагаємо відчути це місто через мелодію», – каже Аня.
«Мені здається, що тут кожен знайде щось за смаком. Якщо комусь подобається, як ми граємо, то люди зупиняться і послухать. Якщо ні, то підуть далі, до інших. Немає сенсу заважати одне одному», – доповнює Сашко.
Але як би там не було, є санітарні норми шуму. І в Києві, наприклад, у залах кафе та ресторанів рівень шуму не повинен перевищувати 70 децибел, а в торгівельних залах, аеропорту чи на вокзалі й у пасажирських залах – 75 дБ. На вулиці вдень рівень шуму не має перевищувати 60-70 децибелів, залежно від території. Хоча, будемо чесними, ніхто не ходить з притроєм для вимірювання рівня шуму.
Шкідливо для психіки
«Якщо людина знаходиться в спокійному та врівноваженому стані, то музика може викликати легке роздратування. Якщо людина в гарному настрої, то вона може не звертати уваги джерело подразнення. Але, зважаючи на тривожні настрої в суспільстві, швидше за все, гучна музика викличе у більшості людей агресію», – розповідає Тамара Бунтова, психологиня та гештальт-терапевтка.
Але, як каже психологиня, наша психіка здатна адаптуватися до всього, зокрема, й до гучної музики.
«Наприклад, офіціант чи бармен, працюючи в ресторані, де постійно волає музика, просто змушений адаптуватися до цього. А якщо людині працювати там комфортно і платять хороші гроші, то реакція на ці звуки притуплюється. Людина може навіть не розрізняти цієї музики, але при тому чітко чути замовлення», – каже пані Тамара.
Проте згодом людина може зненацька нагрубити клієнту або зірватися на колегах, а то й виплеснути свій гнів, спричинений накопиченням негативних емоцій, на близьких людей.
Якщо ви потрапляєте на центральні вулиці Лондона, Гамбурга чи Варшави, ви спочатку не розумієте – що ж не так? Вслухаєтеся. І раптом – клац! – все стає ясно. Там тихо. Все так само, як у Києві – їздять авто, громадський транспорт, люди сидять в кафе, хтось щось продає, але немає такого вже звичного шуму й надто гучної музики. Якщо хтось грає, то музику чути лише біля нього. Децибели не тиснуть ні на вас, ні на продавця кави. Можливо, це ще одна причина того, що люди за кордном розслабленіші та привітніші.
