Успішні підлабузники та «мовчання ягнят». Як отримують керівні посади в Академії наук - і як тримаються за них до останнього

На початку 2000-х прем’єр-міністр Віктор Ющенко всього на кілька хвилин спізнювався на зустріч із керівництвом Академії наук. Очільник НАНУ Борис Патон розсердився не на жарт. Він голосно демонстрував своє невдоволення присутнім: «Що це таке?! Чого він спізнюється?!». Але минуло кілька років, Ющенко став президентом - і вже в новому статусі прийшов на Загальні збори Академії. Президент заходить у приміщення - і 86-річний Патон різко піднімається зі свого місця, поспіхом підходить до Віктора Андрійовича і люб’язно підсовує йому стілець: «Будь ласка, сідайте».

Міграція в академіки

Ці два епізоди з життя діючого керівника Національної академії наук України добре ілюструють, чому високорангові державні службовці з легкістю отримують солідні посади в структурі НАНУ.

Можемо привітати новоспеченого академіка Станіслава Довгого. Він отримав свій новий статус трохи більше місяця тому. А доти майже все життя працював на керівних посадах, поєднуючи адміністративні завдання із бурхливою науковою діяльністю.

Наприклад, попри те, що у 2000-му році Довгий став президентом Малої академії наук, це не завадило йому з 2002-го по 2012-й рік представляти інтереси виборців у парламенті в статусі народного депутата, і разом з тим - справлятися з обов’язками директора Інституту телекомунікацій і глобального інформаційного простору НАН України.

Станіслав Довгий отримує чергове звання – почесного доктора Київського політехнічного інституту

Завідувач відділу інноваційної політики, економіки й організації високих технологій Інституту економіки прогнозування НАНУ Ігор Єгоров розповідає про випадки, коли влада має вплив на подібного роду вибори.

«Я говорив з людьми, які голосували за обрання академіком впливового на той час політика Володимира Литвина. Вони сказали, що політичний мотив зіграв свою роль. Вони думали, що, може, тоді подібні люди будуть більше відстоювати інтереси української науки. Але це не тільки у нас така ситуація. Академія педагогічних наук обрала своїм членом-кореспондентом Співаковського – керівника комітету ВРУ з питань освіти і науки, бо є пропозиції цю академію закрити. Там, зокрема, досить багато неякісних дисертацій захищається. А потім його обрали ще й ректором Херсонського університету. Я особисто не уявляю, як, живучи в Києві, можна бути ректором в Херсоні?» - каже Єгоров.

Академіки можуть працювати в кількох організаціях та інститутах і одночасно отримувати всюди зарплатню. Наприклад, віце-президент НАНУ Анатолій Загородній щомісяця отримує 42 тисячі гривень зарплатні, плюс 7700 гривень пенсії.

При цьому, зарплата за основним місцем роботи – це лише 52% його доходів (без урахування пенсії та довічної доплати за звання академіка). Загородній паралельно працює в 1) Інституті теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАНУ, 2) Київському національному університеті ім. Т.Шевченка, 3) Центрі проблем наукового забезпечення розвитку регіонів НАНУ, 4) Відділенні цільової підготовки Національного університету імені Тараса Шевченка при НАН України, 5) Українському науково-технологічному центрі.

А про фантастичну історію успіху звичайного хлопчика без зв’язків, який став другою людиною після Патона, можна навіть книжку написати. Нинішній учений секретар Президії НАНУ В’ячеслав Богданов народився у селі Шамраївка Сквирського району Київської області. Він один із небагатьох (а може і єдиний), кому вдалося пройти шлях від доктора наук до академіка за сім років.

Учений секретар Президії НАНУ В’ячеслав Богданов (на фото праворуч) – протеже Бориса Патона

«Він прийшов працювати в Президію у статусі кандидата наук. Потім, перебираючи папірці, написав докторську дисертацію – теоретичну роботу, - розповідає член-кореспондент НАН, доктор технічних наук, який просить не називати його ім’я, бо боїться бути звільненим зі свого інституту. – Аж тут ідуть вибори у члени-кореспонденти. Збирає Патон наше відділення на збори і каже: «Ось Богданов. Я дуже всіх вас прошу проголосував «за». Він та-а-к бумаги вміє складать, так все писать!». Так його член-кором і вибрали. І тут помирає тодішній вчений секретар Мачулін, проходить пару років, і на це місце Патон садить Богданова. І байдуже, що це місце для академіка. Проходить ще кілька років, і Богданова обирають академіком! А все чому? Бо він без мила Патону в одне місце залазить».

Наукові досягнення – не найбільший аргумент під час ухвалення ключових кадрових рішень. Політика підлабузництва глибоко вкорінилася у системі прийняття рішень на виборах членів-кореспондентів та академіків. Про це науковці говорять уже відкрито.

«Вчені ради вищих навчальних установ мають право висувати кандидатів, але шансів на обрання їхні кандидатури (принаймні, по відділенню математики) не мають жодних. Тим більше, якщо вони не наближені до керівництва, яке володіє контрольним пакетом голосів, - поділився на своїй сторінці у Фейсбуці доктор фізико-математичних наук Тарас Банах. - Після подачі кандидатур та агітаційної кампанії, за два тижні до виборів засідає комісія з академіків, які вибирають фаворитів (перші три місця). Порядок цих трьох кандидатур в бюлетенях є негласним натяком для «посполитих» членів-кореспондентів та академіків, як слід голосувати. У результаті вибрали найдостойніших, усі - директори інститутів (або майбутні директори). Але з точки зору науки, вибрали не найсильніших. Вибрали гвинтиків системи, причому, зауважте, усі - гвинти системи НАНУ».

Для «своїх» навіть відкривають так звані «персональні» вакансії. Про це, зокрема, розповідає Тамара Гундорова, яка є членом Національної Ради з питань науки і технології:

«Розпочну з ключового питання: як виділяються місця в академії? Вони «вибиваються». Дуже часто під певних людей. Здавалося б, сьогодні, коли ми так багато говоримо про демократію, говорити вголос такі фрази не можна. Адже це і наукова корупція! Однак усі знають, що в НАНУ звичайно заведено «вибивати» місця під людей. Саме під них підлаштовуються спеціальності, з яких оголошуються вакансії», - пояснює Гундорова.

Холодна війна

Поки одні вчені доростають до рангу академіка за кілька років, інші не бачать для себе жодних перспектив. Справжня холодна війна точиться в Інституті досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Доброва, в якому трудяться 59 наукознавців. Установа розділилася на два табори: консервативних улюбленців директора та бунтарів, які прагнуть кадрових та якісних змін в інституті та Академії наук вцілому.

Поки що перемагають консерватори: вони старші, мають більший трудовий стаж та більше корисних зв’язків, і головне - їх підтримує керівник інституту.

Приміром, до когорти консерваторів входить 78-річний Олександр Попович. Він прийшов в Інститут Доброва вже у статусі пенсіонера, і зараз працює у відділі проблем діяльності і стратегії розвитку НАН України.

Олександр Попович допомагає директору, чим може. Оскільки, за словами співробітників інституту, Борис Маліцький не вміє набирати тексти на комп’ютері, цю роботу за нього робить секретарка, а Попович малює графіки та таблиці для наукових статей.

Також Поповича позаочі називають штатним захисником Академії – він часто пише статті у відповідь на критичні журналістські тексти. Директор Маліцький каже, що цю роботу йому ніхто не доручає, але Попович все одно узгоджує з ним текст перед публікацією.

«Попович у нас займається прогнозуванням науки. Але важко знайти йому заступника. Дуже важко замінити цю людину», - захищає свого підопічного Маліцький.

Відділ, у якому працює Попович, ось уже двадцять років очолює ще один пенсіонер – 67-річний Олег Грачов. Свою керівну посаду він з легкістю поєднував із роботою народного депутата від Компартії із 1998-го по 2006-й роки.

Працівники інституту із «опозиційного табору» констатують: відділ Грачова завжди отримував стовідсоткове фінансування, його співробітники отримують і зарплату, і надбавки, і навіть премії. Тому Олег Грачов захищає дирекцію щоразу, як відбуваються критичні виступи на Вченій раді: «Все нормально. Чого ви хвилюєтеся?».

Сам керівник «крила консерваторів» Борис Маліцький керує Інститутом Доброва уже 28 років. Підлеглі із опозиційного табору обурюються через те, що протягом усього цього часу установа задерев’яніла. Молодий представник «опозиційного табору» Олег Мех згадує, як під час дискусії про зміни та реформи Маліцький у розмові з ним заявив: «Поки я директор, нічого не буде змінюватися».

Олег Мех не бачить для себе перспектив в НАНУ, бо старше покоління тримається за посади

«За межами системи цього не видно. Я почав ставити запитання у 2015-му році, бо мене десять років поспіль плескали по плечу і казали: «Все гаразд». І це вже починає дратувати, - каже Олег. - Моє покоління (40-55 років), якщо перейматиметься по-справжньому, може опинитися у стані психозу. Тепер ми просто одне одного ігноруємо: вони ігнорують наші зауваження, а ми ігноруємо їхні забаганки. Їдемо у ліфті разом з директором, і навіть не розмовляємо».

Схожої думки дотримується Ігор Бублик, заступник завідувача відділу системних досліджень науково-технічного потенціалу: «З 90-го року все впирається у консерватизм. Це як робот, який не вміє інакше. Раніше до кожного відділу НАН був приставлений КГБешник. Союз розпався, КГБешники пішли, а психологія ментального раба не змінилася».

Черпаючи натхнення у власному колективі, проблеми вікової трансформації кадрів НАНУ досліджує Ігор Булкін, завідувач Лабораторії з питань формування та реалізації науково-технічної політики Інституту Доброва.

За підрахунками дослідника, упродовж останніх десяти років в Академії наук стає все менше науковців середнього покоління віком від 40 до 59 років. В такому віці люди йдуть із НАНУ, бо не бачать для себе перспектив для росту – адже усі керівні посади займають дідугани.

Директор Інституту Доброва Борис Маліцький (праворуч) і вчений секретар інституту Сергій Жабін

«Коли у керівника є досвід та мудрість, він розуміє, що, займаючи керівну посаду кілька десятків років, він перешкоджає руху молоді з нижчих посад. А ми не можемо посунутися з місця. Це неправильно», - переконаний Булкін.

«Я ще 15 років тому пропонував ввести ценз у 65 років, - реагує на критику підлеглих Борис Маліцький, якому в лютому виповнилося 76. А потім важко зітхає: Я і сам цей ценз порушив. Але я не вчепився за цю посаду. На жаль, мені не вдалося створити такі стовпи в нашому колективі, щоб він успішно працював».

Ігор Бублик у своєму науковому дослідженні проаналізував вікову структуру організацій Академії наук. Він порахував, що у 2015 році на 100 молодих вчених припадало 164 науковці віком понад 60 років. На його думку, якщо під час посадової оптимізації не скоротять вчених пенсійного віку, Академія приречена на вимирання.

«У НАН вважають, що якщо зараз усіх пенсіонерів звільнять, продуктивність Академії різко впаде, і тоді уряд припинить її фінансування. З іншого боку, якщо не скорочувати науковців, яким понад 65 років, то вже через два десятиліття результативність в академії неминуче наблизиться до нуля через дефіцит виконавців досліджень і розробок. І в НАН залишаться порожні будівлі та обладнання, яке буде просто нікому експлуатувати», - пояснює Булкін.

Молодшому та старшому поколінням стає все важче знайти спільну мову. Старші вважають себе мудрішими і свідомо ігнорують думку молодших колег. Яскравий приклад – процес написання ключового документу для науковців, Концепції розвитку науки з 2013 до 2023-го року. Хоча концепцію мали сформувати різні команди вчених, майже сто відсотків її тексту написав лише науково-організаційний відділ Президії.

«Я запропонував свої послуги від імені нашого інституту. І свої пропозиції надавав. Але реакції не було. Президія сказала, що «ваші пропозиції слушні, але не на часі». Вони створюють документ, який корисний на думку Президії. А потім усі під цей документ повинні «танцювати», - обурюється Олег Мех. – І так само Рада молодих вчених щороку ходить до Президії, і розповідає про свої проблеми. У відповідь їм кажуть: «Ми передамо це Борису Євгенійовичу».

Борис Маліцький показує товсті книжки, написані наукознавцями ще п’ять, десять, п’ятнадцять років тому. У них детально написано, як має змінюватися українська наука. Але так само, як Президія ігнорує прохання молодих вчених, українські чиновники ігнорують наукові праці НАНУ.

Інститути «А» та інститути «Г»

В Академії наук панує феодалізм. Доктору фізико-математичних наук Борису Стружко уже за вісімдесят, він усе життя працював в Інституті ядерних досліджень НАНУ і не пам’ятає випадку, коли директором інституту обирали не того директора, якого рекомендувала Президія.

«Ми – совєтскіє люді. У нас суспільна свідомість мало змінилася. Наукові співробітники не знають, ким замінити кандидатуру, а інколи й бояться висловити свою думку. Вони бояться, що їх звільнять, або погіршать умови їхньої роботи, не дадуть ходу кар’єрі. Комусь треба дисертацію захистити, комусь хочеться вищу посаду отримати, комусь треба отримати «добро» на проект, на грант. І рішення це приймає адміністрація», - пояснює Борис.

Керівництво середньої ланки також нерідко отримує свої посади не за наукові заслуги, а завдяки дружбі чи родинним зв’язкам. Екс-керівника Відділу ядерних реакцій Олега Німця колеги позаочі називають «хороший сім’янин», бо той після своєї відставки розділив свій відділ між своїм сином та зятем.

«Спершу з відділу був виділений новий Відділ теорії ядерних реакцій, яку очолив син Німця Теренецький. А Відділ ядерних реакцій він вирішив залишити на свого зятя – Юрія Павленка», - розповідає Стружко.

Прогалини в кадровій політиці мали б знайти перевіряючі, які раз на п’ять років приходять в інститути НАНУ, щоб оцінити їхню ефективність.

Хоча систему оцінювання створили на основі методики німецької наукової Асоціації Ляйбніца, яка багато у чому схожа із українською Академією, в українських реаліях навіть гарний закордонний досвід трансформується у клубок проблем, які вирішуються по мірі можливостей.

Президія оцінку замовляє, і має великий вплив на комісії, які аналізують роботу установ. Тож на кришталеву об’єктивність результатів оцінювання годі сподіватися.

Завідувач відділу інноваційної політики, економіки й організації високих технологій Інституту економіки прогнозування НАНУ Ігор Єгоров є одним із розробників української методики оцінювання установ Академії. Він із досадою розповідає, як зараз важко організувати якісний та по-справжньому незалежний аналіз ефективності академічних інститутів. Тим більше, що експерти, які задіяні в процесі оцінювання, працюють на голому ентузіазмі.

Екс-колеги Ігоря Єгорова щотижня дають йому журнал «The Econоmist», бо бібліотека НАНУ не має грошей його купити. Ціна журналу - 7,5 євро

«Оцінка залежить від самого експерта, від зв’язків також. Експерти підписують лист, що в них немає конфлікту інтересів. Наші співробітники перевіряють це – на наявність спільних проектів, публікацій. І буває таке, що знаходять. Але… інших спеціалістів інколи немає. Тому в порядку винятку, якщо відхилення від вимог мінімальне (наприклад, є одна спільна стаття за останні п’ять років), ми допускаємо участь цього експерта в комісії», - констатує Ігор.

Формально оцінка інституту має допомагати Президії НАНУ приймати рішення, які інститути слід фінансувати більше, а які – менше. Але ми поки що не знайшли підтверджень від науковців, що оцінка їхнього інституту якимось чином вплинула на фінансову підтримку.

Принцип літака

Чимало молодих науковців уже майже втратили надію на те, що їх керівники-пенсіонери звільнять свої керівні посади до настання своєї смерті. Вчені, молодші за 35 років, найуразливіші, а отже, намагаються тримати язика за зубами.

Молодь бачить безнадійність ситуації і навіть не намагається боротися за свої права. Аспірант Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАНУ Олександр Пустовіт пише дисертацію про захист інформації і дивується, чому в комісії, яка приймає рішення по інститутських темах, сидять дідусі.

«Ми не обговорюємо проблеми в НАНУ. Своїх проблем вистачає, - із сумом зітхає науковець. - Та й навряд чи НАНУ зміниться. Якби науку цінували в Україні, то я хотів би рости в кар’єрі тут. Цінують – значить, більше платять і дають рости в кар’єрі».

В той час як незамінні дідусі-академіки фантастичним чином поєднують 5-7 посад в престижних установах, молодь шукає додаткове джерело заробітку деінде.

Молодий наукознавець Сергій Жабін провів опитування серед колег. В результаті опублікував дослідження про те, як зараз живеться вченим, молодшим за 35 років. За даними НАНУ, кожен другий молодий науковець має другу роботу. Вони викладають, працюють в інших наукових установах, а інколи займаються і зовсім ненауковою роботою – влаштовуються менеджерами, охоронцями та навіть кур’єрами.

За даними опитування Жабіна, дві третини молодих науковців хочуть у майбутньому працювати в інститутах НАНУ. Але які перспективи на них чекають, якщо старше покоління вперто не хоче звільняти керівні посади, навіть вийшовши на пенсію?

Не знайшовши перспектив, молодь залишає Академію. За даними дослідження Ігоря Булкіна, в той час як у 2011-2015-х роках чисельність усіх дослідників зменшилася в 1,19 рази, скорочення в наймолодшій групі склало аж 2,44 рази.

Катерина Терлецька працює в Інституті проблем математичних машин та систем, де налічується близько двохсот працівників. Вона очолює Раду молодих вчених і щороку викреслює імена зі списку вчених, яким менше 35-ти років. Отримавши досвід роботи в Кореї та Китаї, Катерина вважає, що в такому форматі, як існує НАНУ зараз, світла в кінці тунелю немає.

«Тут чорна діра. Людина у 63 роки має піти з керівних посад. Людина без майбутнього не думає про перспективи. А наші академіки живуть сьогоднішнім днем. Лише молодь думає про наступні 20-30 років. Це зовсім інакше мислення, - каже вона. – За кордоном я бачила 63-річних професорів, які плакали, не хотіли йти. Казали, що хочуть працювати, що в них є енергія. Якось мені голландець сказав: «Ви, слов’яни, любите всіх жаліти. Ви божевільні. Треба рятувати спочатку тих, хто може працювати, а потім думати про старих. Це правило літака: спочатку вдягнути маску на себе, а потім – на дитину».

Хороший керівник повинен мати гарне здоров’я та гарні здібності до ведення переговорів. Він повинен цінувати розумних співробітників, бути відкритим до нового, бути вкрай розважливим, вміти заробляти і давати заробляти людям. І, звісно, бути лідером у команді. Чи багато таких керівників в Академії? Офіційної статистики немає, а неофіційна говорить про те, що їхня частка – мінімальна.

НАНУ наука академія