“Гіркі жнива”: від фільму підступає клубок до горла

В Україні відбулася прем’єра голівудського художнього фільму про Голодомор “Гіркі жнива”. Точніше, саги про кохання під час подій 1932-1933 років.

Фільм зняв канадський режисер українського походження Джордж Менделюк (його мати перед еміграцією до Канади пережила Голодомор) за участі Саманти Баркс, зірки останньої екранізації «Знедолених», та Макса Айронса. Сценарістом став Річард Бачинський, який теж має українське коріння. Продюсер - ще один канадський українець, Ян Ігнатович, який, власне, оплатив весь 20-мільйонний бюджет фільму.

Канадські українці дійсно, покидаючи Україну, залишали тут своє серце, якщо через стільки років їхні нащадки змогли зняти кіно про драму, від якої фізично були так далеко. Більше того, оплатити цей фільм.

І до порівняння,якщо на фільмі “Моя бабуся Фанні Каплан” в залі було семеро людей, то тут - повна зала. Вільними були лише два перших ряди.

Я вагалася, чи варто викладати тут критичні зауваження - чи просто висловити свою повагу та захоплення. Втім, вирішила, що одне не заважатиме іншому. Фільм став культурною подією ще до виходу, а після виходу - тим більше. Тому дружні зауваження не зіпсують настрій ані творцям фільму, ані глядачам.

Погляд перший: критика

Фільм англомовний, і його покажуть у сорока п’яти країнах світу. Напевне, через те, що для багатьох глядачів це буде чи не перше кінознайомство із Україною, стрічка виглядає (чи свідомо зроблена) дещо плакатно. Дехто навіть каже - лубочно та синтетично. Батько головного героя виглядає, як козак із Запорізької Січі. Чоловік на коні, із тризубом на шиї - це образ українця часів Гетьманщини.

Деякі місця зйомок подібні до карпатської полонини, а не до степу.

Жінки у добільшовицький період України виглядають досить яскраво: коралі, одяг. Однак розплетена коса головної героїні вступає у дисонанс із звичним уявленням про заміжню жінку.

Сага починається із представлення України та головного героя. Взагалі, кохання, розповідь героя Юрія Качанюка від першої особи та його листи до коханої Наталі - це своєрідний стрижень, на який нанизуються події.

Кадр з фільму. Дід головного героя Юрка, зіграв Стемп Теренс.

Сам фільм сюжетно поділений на два періоди: дорадянський та радянський. Якщо дорадянська Україна - це край щасливих людей, гарного одягу, пісень, красивого побуту (всі ці сцени є безумовно позитивною пропагандою історії нашої країни), то у пострадянський період Україна у фільмі стрімко “темніє”.

Мені дуже зрозуміла оця кіногіпербола, коли мало не на другий день (насправді в роки Голодомору митці намагалися вкласти весь жах та злочини радянської влади) до подвір'я храму в'їжджають комісари, які нівечать священика та вимагають віддати усе церковне начиння. Творці фільму дуже чітко показали, як руйнували основи життя українців.

Саме після приходу Радянської влади у фільмі розкручується механізм репресій та голоду. Звісно, суворі критики та естети зможуть дорікнути творцям певною вторинністю, подібністю до деяких сцен - наприклад, до фільму “Хоробре серце”.

Там так само: дитяча любов, повішений батько головного героя (перше вбивство комуністів у селі), весілля, яка закінчується драмою. Але, зрештою, всі кіноприйоми витають у повітрі, тому їх може ловити хто завгодно: з семи нот у вмілих руках завжди створюється інша партитура. Та й кіноцитати не вважаються гріхом серед профі.

Погляд другий: історика

Режисер намагався вмістити у фільмі різні життєві сценарії жителів тогочасної України. Ось - молода компанія хлопців, друзі Юрка, збираються в столицю. Вони їдуть до Києва. І хоча насправді столиця тоді була у Харкові, зрозуміло, чому режисер обрав Київ.

Бо для західного глядача місто Харків в цій ситуації виглядало б як абстракція, і це вимагало б додаткових пояснень. І варто пам'ятати, що один з принципів художнього кіно - це спрощення: нам показують історію, яку легко зрозуміти, і контекст якої не потребує пояснень.

Інші односільці Юрія, які намагалися зробити кар'єру по партійній чи навіть комуністичній лінії - були знищені безглуздою репресивною машиною. Якби фільм демонстрували в Росії (а наразі їхній прокат відмовився), там, напевне, дорікнули б за прямолінійний образ Сталіна та прямі накази на знищення українців.

“Загинуть мільйони” - попереджає Сталіна Каганович. “Хто про це дізнається?” - відповідає Сталін, вимагаючи збільшити обсяги заготівель та посилити тиск. Але образ Сталіна із прямими вказівками знищити українців фактично підсумовував усі знання, здобуті істориками із листів ЦК, розмов дипломатів, наказу "Три колоски". Безумовно, цікавий момент фільму: «бабський» бунт, свого роду сільський майдан проти відбору зерна.

Правду про Голодомор суспільство дізнавалося потроху, знання надходили поступово, останні роки - більшою мірою дякуючи завзяттю вчених. Цікаво, що після перемоги Януковича на президентських виборах, розділ про Голодомор зник з сайту президента на ДРУГИЙ день. А наприклад, про жіночі бунти на Правобережній Україні більш-менш широке коло публіки дізналося лише пару років тому.

Але бунт жінок увійшов у фільм. Так само, як увійшов епізод зі спробою комісара за харчі купити молоду героїню фільму. Я мимоволі згадую одну з роковин Голодомору, де симпатична молода жінка розповідала, що її мама вижила, бо бабця була коханкою голови колгоспу.

Але все життя бабця плакала, і ніби почувалася винуватою перед односельцями просто за те, що вижила. Режисерів консультували історик Орест Субтельний та фахівці з Йелю та Гарварду, але достовірність фільму гарантована особистим знанням чи не про кожну українську родину.

Погляд третій: вдячного глядача

Переглядаючи соцмережі, за хештегом “гіркі жнива” я прочитала майже усі відгуки тих, хто був на фільмі. Серед них зустрічались деякі зауваження, але більшість людей (не журналістів за фахом) визнали, що фільм у самому кінці "вистрілив".

Я таких “пострілів” бачила кілька. Особисто для мене, як глядача, фільм "стріляв" постійно. Коли розсипається зерно, і дітей штурхають від нього, аби вони не взяли навіть зернятка. А в цей час його клюють ворони. Для мене “пострілом” було побачити сцени масових захоронень, але так делікатно, ніби бічним зором.

Це було ніби сторінкою дослідження Джеймса Мейса: буденно, не крупний план, а поруч гарний ліс на фоні ніби “темніючої” України. І для мене було "пострілом" перетворення лірика-митця, простого селянина на воїна. Хіба в наші часи після російської агресії ми бачили не те саме?

Лише одним епізодом проходить образ західного журналіста, якого знімають з потяга та забирають НКВС-ники. Це натяк на долю Гарета Джонса, який писав про драму в західних медіа та зрештою був вбитий?

В фільмі звучить тема Канади та еміграції (в той час була друга хвиля). Канадійська газета в руках матері головного героя (“твій тато хотів їхати, якби я згодилася, він би залишився жити”), спроба втечі головних героїв спочатку до Львова, а там на Захід.

І коли потяг минає табличку "Збруч" і трійко втікачів (Юрко з Наталею та всиновлений ними хлопчик) стрибають, щоб бігти, у нас разом завмирає серце.

Кажуть, що фільм викликав різні відгуки в західних критиків, не завжди позитивні. (Чесно кажучи, я розумію, бо і мені деякі сюжетні лінії здалися незавершеними). Але свою просвітницьку місію він однозначно виконуватиме, щоб б там не казали кіногурмани.

А щодо нас, то я дозволю собі процитувати лише один комент глядача з пабліку: “Від фільму клубок підступає до горла, а це не обдуриш маркетингом”.

Інтерв'ю з акторами дивіться тут

кінорецензія кіно голодомор історія