Як зносили Щорса. Чиновники самоусунулися від своїх обов'язків і провокують протистояння. ФОТО, СКАНИ

"Покажіть сумочку", - молоді і гарні поліцейські весело гомоніли про щось між собою, але до пам'ятника Щорсу, де вже зібрався натовп, не пускали. "Навіщо?" - "Раптом, у вас там щось, що не можна приносити на мітинг". – "На які юридичні норми посилаєтесь?" - "На... закон про поліцію".

Напередодні Микола Коханівський (ОУН) анонсував у фейсбуці народний демонтаж пам’ятника "українському Чапаєву" Миколі Щорсу.

Навіщо влада, яка нічого не робить?

Ще на підході до оточеного поліцією натовпу стало очевидно: пам’ятник стоїть, і сьогодні з ним нічого не відбуватиметься.

Микола Коханівський саме йшов до камер, давати інтерв’ю.

Магічна "націотворча" дія проти "внутрішньо-окупаційної" влади

В декількох місцях у натовпі, як водокрути у Дніпрі, точилися словесні сутички. Найчастіше темою перепалок уже був не сам пам’ятник, хоч бажаючих подискутувати «за» або «проти» Щорса вистачало – пенсіонери-комуністи, пенсіонери-націоналісти.

Але загалом розмова скочувалась у площину «дурак – сам дурак», «я киянка, а ти киянка?!». І так далі, як це завжди буває.

До бійок не доходило.

«Кожна організація оголошує себе месією міста і вважає, що треба ламати все, що заманеться. А наша влада тільки скаржиться: ой, вибачайте, що у нас таке відбувається, не підходьте близько, бо впаде на голову. Якщо вже влада, яку ми обрали, скаржиться нам на незаконні забудови, навіщо ми її обрали?» - риторично обурювався Олександр Глухов, багаторічний захисник садиби Мурашка.

«Це ж ті самі методи, проти яких ми боремося – свавілля! Ті методи, які використовують незаконні забудовники. Вважаю, що питання знесення монументів мають брати на себе компетентні органи», - говорила у гучномовець місцева активістка Лідія Гончаренко.

- Чому ви не штурмуєте КМДА?!

- А чого штурмувати її, там папірці підписують! Що, піти взяти КМДА, нехай підпишуть дозвіл?

- Звісно, вони мають це робити!

"Проштовхаємось і пошкодимо"

В будь-якому випадку ніхто зносити пам’ятник не збирався. Навіть націоналісти. Цього разу їх акція, як це не дивно, була анітрохи не радикальною.

Принаймні, у тих, хто звик до радикальних дій (на кшталт пам’ятників Леніну або чекістам), відбувся когнітивний дисонанс після коментарів Коханівського пресі.

З іншого боку, за такої кількості поліції та солдатів, атака на Щорса була б, мабуть, не дуже вдалою, тож тактику вирішили змінити.

Фото: Марія ЛЕБЕДЄВА

Ось що сказав ЗМІ винищувач пам’ятників Микола Коханівський:

- Ми прийшли попередити, і дали владі термін – до 24-го серпня, до Дня Незалежності. За цей час його мають перенести в музей тоталітарного мистецтва. Власне, нас цей варіант влаштовує.

Просто знесення – незаконне. Але діє закон про декомунізацію. Примусом нам не дають його знести. Але 24-го ми прийдемо в більшій кількості - скажімо, не 200 людей, а 3 тисячі. Проштовхаємось, поставимо драбину і пошкодимо.

Ми вимагаємо – дійте в межах законодавства. Цей пам’ятник – людині, яка за походженням – українець, а стала на сторону окупантів. Яку б мистецьку цінність він [пам’ятник] не мав, його треба прибрати з міського простору. А тут абсолютно природньо поставити пам’ятник Симону Петлюрі".

В цей час на задньому плані виступу Коханівського хтось почав дуже розмахувати чорно-червоним прапором із балкону житлового будинку за залізничними касами.

Цікаво, що обидві сторони в принципі згодні з варіантом "зберегти у музеї". І зробити це за буквою закону, цивілізовано та без шкоди витвору мистецтва. В чому тоді причина баталії?

Не нищити, а демонтувати згідно з законом

Закон про декомунізацію прийняли торік, у серпні. Це був переломний момент в історії.

Вперше в України режим Радянського Союзу офіційно визнали тоталітарним, тож його символи прирівнюються до символів нацистської окупації. Згідно з законом, радянська символіка має бути усунута з міського простору.

Український Інститут Національної пам’яті під керівництвом Володимира В’ятровича, створив список об’єктів, які підлягають усуненню.

Як зазначено у офіційній відповіді КМДА журналістові ТЕКСТІВ (повністю дивіться її наприкінці статті), прийнято рішення про створення спеціального музею для збереження таких об’єктів. А поки його нема, демонтовані меморіали складують у Державному музеї авіації (аеропорт "Жуляни").

До речі, з цього ж листа КМДА можна дізнатися, що в Києві залишилося 11 із 144 монументів, які підлягають декомунізації. Серед них - і Щорс на розі Шевченка й Петлюри, який "потребує спеціального технічного проекту для демонтажу".

Заява Коханівського переполохала пам’яткоохоронців. Напередодні акції києвознавець Михайло Кальницький звернувся до КМДА з вимогою не дати зруйнувати пам’ятку, оскільки саме цей монумент занесений до Держреєстру пам’яток, і має свій номер.

А якщо скульптура має номер і статус пам’ятки національного значення, то вона захищена законом. І прибирати її треба згідно з законом, а не самовільно трощити.

Цілком природньо, що в результаті проголошеної декомунізації пам’яткоохоронці побоювалися саме руйнування, і саме монументів з охоронним статусом.

Фото: Марія ЛЕБЕДЄВА

Виходячи з досвіду Бесарабки та Либідської, де об’єкти (пам’ятники Леніну та чекістам) просто знищили, вони уявили собі таку ж картину зі Щорсом.

За це борці з монументами одразу зарахували пам’яткоохоронців до апологетів СРСР - ледь не російських окупантів.

Але варто згадати часи до Майдану: коли кияни намагалися вберегти архітектуру міста від забудови та руїнації, ті ж самі пам’яткоохоронці були експертами, на чию думку опиралась громадськість. Навіть у ситуації із Гостинним Двором.

Роками Гостинному Двору через суд повертали його статус – той самий номер у Державному реєстрі, який захищає будівлю. Тоді Міністерство культури в короткий термін позбавило статусу будівлю, підготувавши необхідний для реконструкції «висновок експертів».

Радник Кличка: "Розпиляти на метал!"

На тлі офіційної тиші в ситуації зі Щорсом виникало відчуття, ніби державні структури самоусунулися. І тепер просто з боку споглядають на протистояння радикалів та пам’яткоохоронців, наче на шоу.

Перший неофіційний коментар від представника місцевої влади прозвучав у коментарях від діючого голови департаменту благоустрою та збереження міського середовища КМДА:

Активісти, які виступають за знесення монументів, кажуть: звертались неодноразово до місцевих органів, і безрезультатно.

Київська влада не ініціює ці процеси самостійно, як того вимагає закон. Натомість чиновники провокують “народний демонтаж”.

Дмитро Білоцерковець, колишній голова того ж департаменту благоустрою - а тепер радник голови КМДА (!), відомий демонтажем МАФів - замість пояснити законну процедуру демонтажу застеріг від “падіння шматків постаменту” на голови громадян.

Далі Білоцерковець договорився до того, що захищену законом пам’ятку національного значення можна… просто розпиляти і продати, як цінний метал.

Ще б каналізаційні люки закликав різати і продавати.

Перший офіційний коментар від КМДА з’явився лише о 16-ій годині. І це був коментар не Кличка, а його першого заступника – Геннадія Пліса. Для демонтажу, за його словами, потрібен спеціальний проект і позбавлення статусу пам’ятки.

«Щойно Міністерство культури змінить статус пам’ятника – ми його демонтуємо», – запевнив чиновник, закликавши громадськість утриматися від "вандального" способу знесення монументу і дочекатися цивілізованого демонтажу.

Мінкульт, отримавши м’яч від КМДА, того ж вечора відбив його майже в ті ж ворота.

Міністр культури Євген Ніщук, заявив, що потрібне громадське обговорення та рішення Кабінету Міністрів, яке повинне базуватись на представленні КМДА та Міністерства культури.

«І тоді міністерство має вирішувати, що з ним робити», - cказав чиновник.

Цікаво, що наступного після “стояння під Щорсом” ранку краєзнавець Олександр Глухов отримав відповідь на свій запит до Міністерства культури, де йдеться про те, що пам’ятки такого рівня взагалі… під закон про декомунізацію не потрапляють:

Пропозиція УІНП: "Виключити з реєстру => демонтувати => в музей"

А ось фрагменти юридичного обґрунтування, підготовленого Українським інститутом національної пам’яті:

«Частиною шостою статті 7 Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» встановлено, що … місцеві держадміністрації … та органи місцевого самоврядування зобов’язані в установленому порядку здійснити демонтаж пам’ятників, пам’ятних знаків, присвячених:

- особам, причетним до організації та здійснення Голодомору 1932-1933 років в Україні, політичних репресій,

- особам, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органів влади та управління СРСР, УРСР (УСРР), інших союзних та автономних радянських республік,

- працівникам радянських органів державної безпеки,

- особам, пов’язаним з діяльністю комуністичної партії, встановленням радянської влади на території України, переслідування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті.

...Микола Щорс є учасником встановлення радянської влади в Україні, з вересня 1918 року командував Богунським полком у складі Першої української радянської дивізії, а з березня 1919 року – командував Першою українською радянською дивізією, яка брала участь у боях проти армії Української Народної Республіки.

Об’єкт, яких знаходиться на перетині бульвару Т. Шевченка та вулиці С. Петлюри у м. Києві, складається з скульптурної фігури коня, М. Щорса та розміщених на постаменті барельєфів із зображенням подій так званої "Громадянської війни".

Тому він прославляє встановлення радянської влади на території України та переслідування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті...

Однак, враховуючи те, що станом на сьогоднішній день цей пам’ятник включений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України за категорією національного значення, демонтажу пам’ятника згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини» має передувати вилучення зазначеного пам’ятника з Державного реєстру.

...Після здійснення демонтажу пам’ятник як твір мистецтва, який є символікою комуністичного тоталітарного режиму, може бути переданий до відповідного музею для його використання у експозиції музею або Музейному фонді України».

Чиновники провокують протистояння і підбурюють до злочину

«Те, що Щорс "підпадає", також визначено фахівцями Інституту національної пам’яті, - вважає Ярина Ясиневич з Центру Дослідження Визвольного Руху. - КМДА офіційно було повідомлено про перелік обєктів, які підпадають під демонтаж, визначений істориками та юристами».

Ясиневич нагадала, що від часу прийняття закону владу закликали сформувати групу фахівців, яка визначить, що має мистецьку цінність. Врешті в багатьох містах так і вчинили, вартісне передали в музеї чи десь зберігають.

Фото: Максим КУДИМЕЦЬ

«Реформа в будь-якій сфері - це не буквоїдство, а виконання закону по букві і по духу. І тут я не погоджуся з пам’яткоохоронцями, - каже Ігор Розкладай, юрист та громадський діяч. - Щорс поставлений радянською владою в доволі стратегічному місці з дуже чіткою метою. Хто б і що там не вважав, але Щорс є елементом комуністичної пропаганди, проти якої власне і спрямовано закон. За буквою і духом закону він має бути демонтований».

При цьому Розкладай теж підтримує намагання зберегти пам'ятник. Щоб показувати, як діяла і діє пропаганда, в тому числі через мистецтво.

«І в цій ситуації міська влада є підбурювачем до злочину шляхом зумисного невиконання своїх обов'язків, - наголосив юрист. - По суті це є формою співучасті».

Висновки

В цій історії є декілька ключових факторів.

1. Органи місцевого врядування відреагували лише тоді, коли відбувся анонс демонтажу. Тобто очікувати збереження пам’яток від департаменту повалення МАФів не варто.

2. Наступним кроком КМДА має бути розгляд питання на засіданні робочої групи. Чи ефективно буде зводити дискусію у площину "мистецтво"? Навряд чи. Скоріш має з’явитися алгоритм збереження з переміщеням пам’ятника. Але який?

Для того, щоб пам’ятник можна було зсунути хоча б на сантиметр, його треба позбавляти охоронного статусу. Причини "декомунізація" в законі про охорону пам’яток не існує. Натомість статусу можуть позбавити у зв’язку з тим, що монумент перестав являти собою цінність.

3. Cтало зрозумілим, чому КМДА та Мінкульт уникають вирішувати подібні питання. Умови задачі непрості: як із точки А в точку Б пересунути коня з людиною, так, щоб це відповідало закону, у той час, як один закон вимагає негайного пересування об'єкту а інший - забороняє це робити.

Не дивно, що зручний варіант - радикально налаштовані громадяни, які пошкодять пам’ятник. у результаті він утратить цінність. І ламати голову над задачкою буде запізно.

P.S. Відповідь КМДА на запит ТЕКСТІВ про майбутнє пам'ятника Щорсу:

КЛІКАЙТЕ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ

КЛІКАЙТЕ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ

пам'ятники чиновники декомунізація місто київ