Майбутнє США в Азії. Близький Схід має вирішити свої проблеми сам (Політика Обами. ЧАСТИНА 3)

Цей аналіз спонукав Обаму описати в інтерв'ю з The New Yorker, сузір'я джихадистських груп в Іраку і Сирії як «лавку запасних» (jayvee team) для тероризму. (Речник Остіна сказав мені: «генерал Остін ніколи не вважав ІДІЛ «мильною бульбашкою».)

Після того як ІДІЛ захопила місто Мосул у північному Іраку, Обама прийшов до висновку, що розвідка США не змогла гідно оцінити серйозність загрози і неадекватність іракської армії, і його бачення змінилося. Після того, як ІДІЛ обезголовила трьох американських цивільних осіб в Сирії, Обамі стало очевидно, що перемога над цим угрупованням є більш нагальним завданням для США, ніж повалення Башара аль-Асада.

ПОЧАТОК ТУТ

Обама і Державний секретар США Джон Керрі спостерігають під час зустрічі з президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом на Всесвітній конференції зі зміни клімату (COP21) в Парижі в грудні 2015 року

Радники пригадують, що Обама посилався на поворотний момент в «Чорному лицарі», фільмі про Бетмена 2008 року, щоб краще пояснити не тільки те, як він розумів роль ІДІЛ, але і як він розумів цілу екосистему, в якій вона виросла.

«На самому початку є сцена, в якій зустрічаються лідери банди Ґотема», -казав президент. «Ці люди поділили місто між собою. Вони були бандитами, але дотримувалися своєрідного порядку. Кожен мав свою сферу впливу. А потім приходить Джокер і підпалює ціле місто. ІДІЛ є Джокером. Вона має здатність спалити цілий регіон. Ось чому ми повинні з нею боротися».

Зростання Ісламської Держави поглибило переконаність Обами в тому те, що близькосхідну ситуацію не можна владнати ні за його президентства, ні протягом прийдешнього покоління.

Дощової середи в середині листопада президент Обама з'явився на сцені саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) в Манілі з Джеком Ма, засновником китайської компанії електронної комерції Alibaba, і 31-річною філіпінською винахідницею Аїшею Мієно.

Бальна зала була переповнена азійськими і американськими бізнес-лідерами та урядовцями з усього регіону. Обама, якого тепло зустріли, спочатку висловив неофіційні зауваження за трибуною, в основному про загрозу зміни клімату.

Обама жодного разу не згадав про предмет, що тривожив решту світу – атаки ІДІЛ в Парижі п'ять днів тому, в результаті яких загинуло 130 осіб. Обама прибув до Маніли напередодні, одразу після саміту G20, що відбувся в Анталії, Туреччина. Паризькі атаки були головною темою розмови в Анталії, де Обама провів особливо спірну прес-конференцію з цього питання.

Пересувний прес-корпус Білого дому був невблаганний: «Чи не настав час змінити вашу стратегію?», - запитав один репортер. За цим послідувало: «Чи могли б Ви відповісти Вашим критикам, які говорять, що ваше небажання починати ще одну війну на Близькому Сході, а також покладання на дипломатію, а не на використання військових засобів, послаблює Сполучені Штати та підбадьорює наших ворогів?»

І зрештою прозвучало нетлінне питання від репортера CNN: «Я перепрошую за різкість - чому ми не можемо знищити цих виродків?»

За ним послідувало: «На Вашу думку, чи достатньо добре ви знаєте цього ворога, щоб перемогти його і захистити Батьківщину?»

У міру того як розгорталися питання, Обама все більше дратувався. Він детально описав свою стратегію щодо ІДІЛ, але лише раз продемонстрував хоч якусь емоцію, окрім презирства: коли висловився щодо нової суперечки навколо американської політики щодо біженців.

Республіканські губернатори і кандидати в президенти несподівано почали вимагати, щоб Сполучені Штати заблокували сирійським біженцям можливість виїхати до Америки.

Тед Круз (Ted Cruz) запропонував приймати тільки сирійців-християн. Кріс Крісті (Chris Christie) заявив, що всім біженцям, в тому числі «сиротам віком до 5 років» повинен бути заборонений в'їзд до проведення належних процедур перевірки.

Ця риторика вочевидь безмірно розчаровувала Обаму. «Коли я чую, як люди кажуть, що, можливо, ми повинні прийняти лише християн, але не мусульман; коли я чую від політичних лідерів пропозиції щодо релігійного тестування для людини, яка втікає від зруйнованої війною країни», - сказав Обама присутнім журналістам, - «це не по-американськи. Це не те, хто ми є. Ми не визначаємо власне співчуття з допомогою тестів на релігію».

Борт номер один покинув Анталію і через 10 годин прибув до Маніли. Ось коли радники президента, за словами одного чиновника, прийшли до розуміння того, що «вдома усі посходили з глузду».

Сьюзан Райс, намагаючись оцінити зростаючу тривогу, марно шукала в готельному телебаченні CNN, знаходячи тільки BBC і Fox News. За її власними свідченнями, вона переключалася між двома каналами, шукаючи середні значення.

Пізніше президент скаже, що він не зміг уповні усвідомити страх багатьох американців перед потенційною атакою паризького типу в США. Велика відстань, шалений графік, нечіткість мислення внаслідок джет-легу, які супроводжують президентську поїздку навколо земної кулі, працювали проти нього.

Але він ніколи не вважав, що загроза Америці від тероризму є порівнянною зі страхом, який вона породжує. Навіть в той період в 2014 році, коли ІДІЛ страчувала американських полонених в Сирії, його емоції були під контролем.

Валері Джарретт (Valerie Jarrett), найближча радниця Обами, сказала йому, що люди були стурбовані тим, що угруповання ІДІЛ незабаром перенесе свою кампанію з обезголовлення до США.

«Вони не прийдуть сюди, щоб рубати наші голови», - запевнив він. Обама часто нагадує своїм співробітникам, що тероризм забирає набагато менше життів в Америці, ніж пістолети, дорожньо-транспортні пригоди та падіння у ваннах.

Кілька років тому він висловив мені своє захоплення «стійкістю» ізраїльтян в умовах постійного терору, і цілком зрозуміло, що він хотів би, аби стійкість замінила паніку в американському суспільстві. Проте його радники борються за лаштунками, щоб стримати Обаму від позиціонування тероризму в тій перспективі, яку президент вважає «правильною», з побоювання, що він здаватиметься нечутливим до страхів американського народу.

Розчарування серед радників Обами перетікає в Пентагон і Держдепартамент. Джон Керрі, приміром, здається більше переймається ІДІЛ, ніж президент.

Нещодавно, коли я поставив Держсекретарю загальне питання: "Чи Близький Схід все ще важливий для США?" - він відповів, говорячи виключно про ІДІЛ. «Це загроза для всіх на світі», - сказав він, - угруповання «відкрито націлене на знищення людей на Заході і на Близькому Сході.

Уявіть, що станеться, якщо ми не почнемо з ними боротися, якщо ми не очолимо коаліцію, - що ми, до речі, і робимо. Якби ми не робили цього, то наші союзники і друзі могли б загинути. Могла б трапитися масова міграція в Європу, яка руйнує Європу, веде до чистого руйнування Європи, завершує європейський проект, і всі біжать в укриття, у вас знову повсюдно 1930-і роки з націоналізмом і фашизмом та іншими речами. Звичайно, у нас є інтерес до цього, величезний інтерес до цього».

Коли я зазначив Керрі, що риторика президента не відповідає його риториці, він сказав: «Президент Обама бачить все це, але він не перебільшує, він думає, що ми на правильному шляху. Він активізував свої зусилля. Але він намагається не створювати істерію ... Я думаю, що президент завжди схильний тримати речі у відповідній рівновазі. Я поважаю це».

Обама корегує свої висловлювання щодо тероризму з кількох причин: він за своєю природою дуже логічний і раціональний. І він вважає, що недоречне слово або переляканий погляд, чи непродумана гіперболічна претензія, можуть повергнути країну в паніку. Найбільше його турбують такі види паніки як прояви антимусульманської ксенофобії або ж виклик американській відкритості та конституційному ладу.

Крім того, президента також розчаровує, що тероризм продовжує засмоктувати його ширший порядок денний, зокрема, перебалансування глобальних пріоритетів Америки. Протягом багатьох років його першочерговим пріоритетом був «поворот до Азії». Економічне майбутнє Америки на його думку лежить в Азії, а виклик зростання Китаю вимагає постійної уваги.

З перших днів на посаді Обама зосередився на відновленні часом заяложених зв'язків між США і азійськими договірними партнерами, і він постійно полює за можливостями втягнути інші азійські країни в орбіту США. Його драматичне відкриття до Бірми було однією з таких можливостей; іншою став В'єтнам і ціле сузір'я країн Південно-Східної Азії, які побоюються китайського панування.

У Манілі, на саміті AТEC, Обама був сповнений рішучості продовжувати розмову, зосередившись на цьому порядку денному, а не на тому, що він розглядає як керовані виклики, зокрема ІДІЛ. Секретар Обами з оборони Ештон Картер (Ashton Carter) не так давно сказав мені, що Обама утримував свою увагу на Азії, навіть коли Сирія та інші конфлікти Близького Сходу продовжували палати.

Обама вважає, сказав Картер, що Азія «є частиною світу з найбільшими наслідками для американського майбутнього, і що жоден президент не може закрити на це очі».

Він додав: «Він постійно запитує, навіть посеред усього іншого, що відбувається, «Яка зараз ситуація з перебалансуванням в Азійсько-Тихоокеанському регіоні? Де ми з точки зору ресурсів?» Він був надзвичайно послідовним щодо цього навіть за часів напруженості на Близькому Сході».

Після того, як Обама закінчив свій виступ з проблем зміни клімату, він приєднався до Ма і Мієно, які сіли на прилеглих кріслах, де Обама готувався проінтервювати їх в стилі денного ток-шоу - підхід, який, здавалося, мав викликати миттєвє запаморочення від підміни ролей в аудиторії, яка не звикла до такої поведінки власних лідерів.

Обама почав з питання до Ма щодо змін клімату. Ма, що не дивно, погодився з Обамою, що це дуже важливе питання. Тоді Обама звернувся до Мієно. Навіть якби в таємних схованках Західного крила Білого дому працювала ціла лабораторія, то вона б не змогла спроектувати особу, яка б ще більш би майстерно грала на захопленні й ентузіазмі Обами щодо винахідників, ніж Мієно, молода інженерка, яка разом з братом винайшла лампу, яка якимось чином живиться від солоної води.

«Суто для ясності, Аїшо, пристрій, який Ви створили, за наявності невеликої кількості солоної води, може забезпечити - я правий? – близько восьми годин освітлення?», - запитав Обама.

«Вісім годин освітлення», - відповіла вона.

Обама: «І лампа коштує 20 доларів?»

Мієно: «Близько 20 доларів».

«Я вважаю, що Аїша є прекрасним прикладом того, що ми бачимо в багатьох країнах: молоді підприємці вигадують стрибкоподібні технології, подібним чином, як в значній частині Азії і Африки ніколи не встановлювалися старі стаціонарні телефони», - сказав Обама, оскільки ці райони перестрибнули прямо до мобільних телефонів.

Обама закликав Джека Ма профінансувати її роботу. «Вона виграла, до речі, багато призів і отримала багато уваги, так що це не один з тих рекламних роликів, де ви щось замовляєте, а тоді не можете змусити це працювати», - сказав він під сміх аудиторії.

Наступного дня, прямуючи до Куала-Лумпуру на Борту номер один, я сказав Обамі, що він, виглядав щиро радим бути на сцені з Ма і Мієно, а тоді я повернув від Азії, спитавши, чи що-небудь на Близькому Сході робить його щасливим.

«Прямо зараз я не думаю, що хтось може бути задоволеним ситуацією на Близькому Сході», - сказав він. «Ми маємо країни, які не в змозі забезпечити процвітання і можливості для свого народу. Ми маємо насильницькі, екстремістські ідеології та ідеології, які стрімко поширюються через соціальні мережі. Ми маємо країни з мізерними громадянськими традиціями, де з занепадом автократичних режимів єдиними організаційними принципами стають сектантські».

Він продовжив, «Контраст з Південно-Східною Азією, яка досі має колосальні проблеми - величезну бідність, корупцію, але наповнена цілеспрямованими, амбітними, енергійними людьми, які щодня дряпаються і вгризаються, щоб побудувати бізнес, здобути освіту, знайти роботу і створити інфраструктуру. Цей контраст досить разючий».

В Азії, а також в Латинській Америці та Африці, каже Обама, він бачить молодих людей, які прагнуть до самовдосконалення, сучасності, освіти і матеріального достатку.

«Вони не думають про те, як вбивати американців», - говорить він. «Вони думають про те, як я можу отримати кращу освіту? Як створити щось вартісне?»

Потім він зробив зауваження, яке, як я зрозумів, було репрезентативним для його найпохмурішого, найбільш нутряного розуміння сучасного Близького Сходу. Це не те розуміння, яке Білий дім, досі орієнтований на надію та зміни, міг би вибрати для промоції.

«Якщо ми не говоримо з ними, - сказав він, маючи на увазі молодих азіатів, африканців і латиноамериканців, - оскільки ми тільки те й робимо, що думаємо, як знищити, відгородити або контролювати зловмисні, нігілістичні, насильницькі частини людства, то наш поїзд відходить».

Критики Обами стверджують, що його ізолювання насильницьких нігілістів радикального ісламу неефективне, оскільки він не розуміє загрози. Він пручається розгляду радикального ісламу через призму «зіткнення цивілізацій», популяризовану недавно померлим політологом Семюелом Гантінґтоном. Але це тому, як стверджують він і його радники, що він не хоче поповнювати ряди противника. «Метою не є натягнути шаблон Гантінґтона на цей конфлікт», - сказав Джон Бреннан, директор ЦРУ.

І Франсуа Олланд, і Девід Кемерон говорили про загрозу радикального ісламу в більш гантінґтонівському плані, і я чув, що обидва чоловіки бажали б, щоб Обама використовував більш пряму мову при обговоренні загрози.

Коли я вказав на це Обамі, він сказав: «Олланд і Кемерон вживали фрази, наприклад радикальний іслам, які ми не використовували на регулярній основі у своєму визначенні тероризму. Але в нас ніколи не було розмови, коли б вони сказали: «Чого ж ви не використовуєте цю фразу в такий же спосіб, як і республіканці?»

Обама каже, що він зажадав, щоб мусульманські лідери робили більше, щоб усунути загрозу насильницького фундаменталізму. «Абсолютно ясно, що я маю на увазі, - сказав він мені, - існує насильницьке, радикальне, фанатичне, нігілістичне тлумачення ісламу фракцією всередині мусульманської громади - крихітною фракцією, яка є нашим ворогом і яка має бути поборена».

Потім він запропонував критичний аналіз, який звучав більш відповідно до риторики Кемерона і Олланда. «Існує також потреба для усього ісламу, щоб кинути виклик подібному тлумаченню ісламу, щоб ізолювати його, і провести гостру дискусію в своїй спільноті про те, яким має бути Іслам в рамках мирного, сучасного суспільства, - сказав він. Але додав: «Я б не переконував мирних, толерантних мусульман брати участь в цій дискусії, якби не був чутливим до їхніх побоювань, що їх змальовують надто широкими мазками».

У приватних зустрічах з іншими світовими лідерами Обама стверджував, що всеосяжне вирішення проблеми ісламістського тероризму неможливе, поки іслам не примириться з сучасністю і не зазнає деяких реформ, які змінили християнство.

Хоча він стверджував, спірно, що конфлікти на Близькому Сході «датуються тисячоліттями», він також вважає, що посилена мусульманська лють останніх років підживлювалася країнами, які вважаються друзями США.

На зустрічі в ході AТEC з Малкольмом Тернбуллом (Malcolm Turnbull), новим прем'єр-міністром Австралії, Обама описав, як він спостерігав поступовий перехід Індонезії від розслабленого, синкретичного ісламу до його більш фундаменталістської, нещадної інтерпретації; багато індонезійських жінок, він зазначив, зараз почали носити хіджаб, мусульманський головний убір.

Чому, запитав Тернбулл, це відбулося?

Тому що, відповів Обама, саудити та інші араби Перської затоки направляли в країну гроші, а також велику кількість імамів і вчителів. У 1990-ті роки саудити щедро фінансували ваххабітські медресе, семінарії, які вчать фундаменталістської версії ісламу, улюбленої версії саудівської правлячої сім'ї, сказав Обама Тернбуллу. Сьогодні іслам в Індонезії набагато більш арабський за орієнтацією, ніж це було, коли він жив там, сказав він.

«Чи не є саудити Вашими друзями?», - запитав Тернбулл. Обама посміхнувся. «Все складно», - сказав він.

Терпіння Обами щодо Саудівської Аравії завжди було обмеженим. У своєму першому значущому зовнішньополітичному коментарі, власне у тій промові 2002 року на антивоєнному мітингу в Чикаго, він сказав:

«Ви хочете бійки, президенте Буш? Давайте битися за те, щоб наші так звані союзники на Близькому Сході - саудити і єгиптяни - перестали пригноблювати свій власний народ, придушувати інакомислення та толерувати корупцію і нерівність».

У Білому домі цими днями часом можна почути нагадування відвідувачам від посадовців Ради національної безпеки Обами про те, що переважна більшість нальотчиків 9/11 були не іранцями, а саудитами, а сам Обама протестує проти санкціонованого державою жінконенависництва Саудівської Аравії, стверджуючи, в приватному порядку, що «країна не може функціонувати в сучасному світі, коли вона пригнічує половину свого населення».

В ході зустрічей з іноземними лідерами, Обама сказав: «Ви можете оцінити успіх суспільства по тому, як воно ставиться до своїх жінок».

Його розчарування саудитами впливає на його аналіз силової політики Близького Сходу. В якийсь момент я вказав йому на те, що він менш вірогідно, ніж попередні президенти, апріорно ставатиме на бік Саудівської Аравії в суперечці з її головним суперником, Іраном. Він не став заперечувати.

«Іран, починаючи з 1979 року був ворогом Сполучених Штатів, брав участь в спонсорованому державою тероризмі, є справжньою загрозою для Ізраїлю і багатьох наших союзників і бере участь у всіх видах деструктивної поведінки», - сказав президент. «І я ніколи не вважав, що ми повинні кинути наших традиційних союзників» - саудитів - «за борт на користь Ірану».

Але він продовжив, що саудити повинні «поділяти» Близький Схід зі своїми іранськими противниками. «Конкуренція між саудитами і іранцями, яка сприяла розгортанню проксі-воєн і хаосу в Сирії, Іраку і Ємені, вимагає від нас сказати і нашим друзям, і іранцям, що вони повинні знайти дієвий спосіб спільного сусідства і встановити якийсь холодний мир», - сказав він.

«Підхід, відповідно до якого ми кажемо нашим друзям: «Ви маєте рацію, джерелом усіх проблем є Іран і ми будемо підтримувати вас у стосунках з Іраном», - по суті означатиме, що, оскільки міжконфесійне насильство бушуватиме надалі, а наші партнери з Затоки, наші традиційні друзі, не здатні ні загасити вогонь, ні остаточно перемогти самотужки, то ми повинні будемо втрутитися і застосувати нашу військову міць для зведення рахунків. А це не буде в інтересах ні США, ні Близького Сходу».

Однією з найбільш руйнівних сил на Близькому Сході, як вважає Обама, є трайбалізм – і цю силу не здатен нейтралізувати жоден президент.

Трайбалізм, тобто групова замкненість, проявляється в зверненні доведених до розпачу громадян держав, які не відбулися, до фракції, віросповідання, клану і села.

Він стоїть біля витоків більшості проблем мусульманського Близького Сходу та є ще одним джерелом фаталізму Обами. Обама має глибокий стосунок до деструктивної стійкості трайбалізму - частина його мемуарів «Мрії мого батька», - присвячена тому, як трайбалізм в постколоніальній Кенії доклався до руйнування життя його батька - і це важливий елемент пояснення, чому він так уникає вплутування в племінні конфлікти.

«Недовіра до трайбалізму буквально записана в моїй ДНК», - сказав він мені. «Я розумію племінний імпульс, і визнаю владу племінного розподілу. Все моє життя мені доводиться орієнтуватися в племінних розподілах. У кінцевому рахунку, це джерело багатьох деструктивних дій».

Під час польоту з президентом в Куала-Лумпур, я згадав одне його побіжне зауваження щодо гоббсівського аргументу на користь сильного уряду як антидоту до невблаганного стану природи. Коли Обама розглядає плутанину Близького Сходу, то бачить там гоббсівську «війну всіх проти всіх». «Я визнаю, що наші дії в ролі Левіафана придушують і приручають деякі з цих імпульсів», сказав Обама. Так що я спробував відновити цю розмову з невдало багатослівного питання, де йшлося між іншим про «гоббсівське поняття, що люди організовуються в колективи, щоб запобігти своєму найбільшому страху, яким є смерть».

Бен Родс і Джошуа Ернест (Joshua Earnest), прес-секретар Білого дому, які сиділи на дивані біля столу Обами на Борту номер один, ледве стримали свій подив моєю дискурсивністю. Я зробив паузу і сказав: «Закладаюся, що якби я запитав це на прес-конференції, то мої колеги просто викинули б мене з кімнати».

«Я б радо про це поговорив, - сказав Обама, - але всі інші закотили б очі».

Родс вставив: «Чому ми не можемо знищити цих виродків?» Це питання, яке поставив президенту репортер CNN на прес-конференції в Туреччині, під час поїздки стало темою сардонічної розмови.

Я звернувся до президента: «Ну так, а також, чому ж ми не можемо знищити цих виродків?»

Він відповів на перше питання.

«Дивіться, я не вважаю, що людські істоти по своїй суті є злими», - сказав він. «Я вважаю, що в людстві є більше хорошого, ніж поганого. І якщо ви подивитеся на траєкторію історії, то я налаштований оптимістично.

«Я вважаю, що в цілому людство стало менш жорстоким, більш терпимим, більш здоровим, краще нагодованим, більш чуйним, більш здатним керувати відмінностями. Але це все дуже нерівномірно розподілено.

І протягом 20-го і 21-го століття стало ясно, що прогрес в соціальному порядку і приборканні наших ницих імпульсів і стримуванні наших страхів можна дуже швидко розвернути в протилежному напрямку.

Соціальний порядок починає ламатися, коли люди перебувають в глибокому стресі. Тоді точкою відліку стає плем'я, протиставлення «ми/вони», ворожість до незнайомого або невідомого».

Він продовжив: «На даний момент по всій земній кулі ви бачите місця, які переживають сильний стрес через глобалізацію, через зіткнення культур завдяки Інтернету і соціальним мережам, через проблеми нестачі - деякі з них протягом наступних кількох десятиліть будуть пов'язані зі змінами клімату - через зростання чисельності населення.

І в цих місцевостях, чільне місце серед яких посідає Близький Схід, точкою відліку для багатьох людей стає організація в плем'я, щоб відтіснити або заатакувати тих, хто відрізняється.

«Угруповання на кшталт ІДІЛ є квінтесенцією усіх найгірших імпульсів в цьому сенсі. Уявлення про те, що ми невелика група, яка визначає себе в першу чергу мірою, до якої ми можемо вбивати інших, які не схожі на нас, і намагається нав'язати жорстку ортодоксальність, яка нічого не виробляє, нічого не звеличує, яка насправді суперечить усьому поступу людства, - це вказує на те, якою мірою подібний менталітет все ще може вкоренитися і здобути прихильників у 21-му столітті».

То ваша оцінка сили трайбалізму спонукає Вас стояти осторонь? - запитав я. «Іншими словами, коли люди питають: « Чому б Вам просто просто не знищити цих виродків, Ви відступаєте?»

«Ми повинні визначити найкращі інструменти, щоб відкотити ці види соціальних установок», - сказав він. «Приходять часи, коли, трагічно, але ми повинні утримуватися від стрибків з головою, або тому що немає прямої загрози для нас, або тому, що ми просто не маємо інструментів в нашому інструментарії, щоб справити значущий вплив».

Я запитав Обаму, чи послав би він морську піхоту в Руанду в 1994 році, щоб зупинити геноцид, якби він був президентом в той час.

«З огляду на швидкість, з якою вбивство мало місце, і як довго потрібно провертати механізм уряду США, я розумію, чому ми не діяли досить швидко», - сказав він. «Тепер ми повинні винести уроки з цього. Я насправді думаю, що Руанда цікавий тест, тому що можливо - не гарантовано, але цілком можливо - що в тій ситуації швидке застосування сили могло б бути достатнім».

Він пов'язав це з Сирією: «Як не дивно, ймовірно простіше стверджувати, що відносно невелика сила швидко направлена за підтримки міжнародного співтовариства призвела б до запобігання геноциду [в Руанді успішніше], ніж в Сирії прямо зараз, де ступінь, до якого різні групи перетворюються на озброєних і загартованих бійців за підтримки цілого ряду зовнішніх суб'єктів з великою кількістю ресурсів вимагає застосування набагато більших сил».

Чиновники адміністрації Обами стверджують, що він має зрозумілий підхід до боротьби з тероризмом: використання дронів, нальоти спецназу, підпільна армія з 10000 повстанців, таємно організована з допомогою ЦРУ, що бореться в Сирії.

Так чому ж Обама вагається пояснити американському народу, що він теж переймається тероризмом? Прес-конференція в Туреччині, сказав я йому, «була моментом для Вас як політика, щоб сказати: «Так, я теж ненавиджу цих виродків, і, до речі, я зараз винищую цих виродків».

Найпростіше було б заспокоїти американців в примітивних термінах: він буде вбивати людей, які хочуть убити їх. Чи він побоюється колінного рефлексу щодо чергового вторгнення на Близькому Сході? Або він просто незмінно раціональний?

«Кожен президент має свої сильні і слабкі сторони», - відповів він. «Безсумнівно, розповідаючи про те, що і як ми робимо, я іноді недостатньо уважний до почуттів, емоцій та політичної складової».

«Але щоб Америка була успішною в світовому лідерстві», він продовжив: «я вважаю, що ми повинні уникати спрощень. Я думаю, що ми повинні підвищити стійкість і забезпечити, щоб наші політичні дебати ґрунтувалися на реальності.

Це не означає, що я не ціную значення театру в політичній комунікації; це звичка, до якої ми - ЗМІ, політики, - прикипіли, і тепер те, що ми говоримо про певні проблеми, дуже часто настільки відірване від того, що треба зробити, що якщо я захочу задовольнити сенсаційність телевізійних новин, то з часом це приведе до нас до все гірших і гірших рішень».

Обама з Джеком Ма, головою Alibaba, на саміті АТЕС в Філіппінах в листопаді минулого року за кілька днів після того, як ІДІЛ вбила 130 осіб в Парижі

Коли Борт номер один почав зниження над Куала-Лумпуром, президент згадав успішні зусилля під проводом США зупинити епідемію Ебола в Західній Африці як позитивний приклад спокійного, неістеричного менеджменту жахливої кризи.

«Протягом кількох місяців, коли всі були впевнені, що Ебола знищить Землю і Ебола була присутня в телеефірі 24/7, якби я посилював паніку або яким-небудь чином відійшов від лінії «Ось факти, ось що потрібно зробити, ось як ми це зробимо, ймовірність того, що ви заразитеся Ебола мізерно мала, і ось що нам потрібно зробити, як всередині країни, так і за кордоном, щоб викорінити цю епідемію», то потім, можливо, люди сказали б «Обама сприймає це настільки серйозно, наскільки повинен».

Але посилюючи паніку надмірною реакцією, можна було б закрити рейси до трьох африканських країн, які вже були жахливо бідними і це ймовірно добило б їхні економіки – а це швидше за все, означало б, серед іншого, рецидив лихоманки Ебола.

Він додав: «Це також означало би, що ми могли б даремно витратити величезну кількість ресурсів в наших системах охорони здоров'я, які мали б бути спрямовані на вакцинацію проти грипу та інших речей, які насправді вбивають людей», - в Америці у великих кількостях.

Літак приземлився. Президент, відкинувшись на спинку офісного крісла без піджака і з краваткою набік, здавалося, цього не помітив. Зовні на злітній смузі я міг бачити численних солдат малайзійських збройних сил, які зібралися його привітати. Обама продовжував говорити,а я почав турбуватися, що солдати і сановники упріють в очікуванні. «Я думаю, що ми знаходимося в Малайзії», - сказав я. «Здається, що вона за бортом цього літака».

Він визнав, що це відповідає дійсності, але, здавалося, не поспішав, тому я натиснув на нього щодо публічної реакції на тероризм: якби він показав більше емоцій, чи не заспокоїло б це людей замість того щоб розлютити їх?

«У мене є друзі, діти яких прямо зараз перебувають у Парижі», - сказав він.

«І Ви, і я, і ціла купа людей, які пишуть про те, що сталося в Парижі, прогулювалися по тих самих вулицях, де були розстріляні люди. І це нормально відчувати страх. І для нас важливо ніколи не стати самовдоволеними. Є різниця між стійкістю і самозаспокоєнням».

Він продовжив описом іншої відмінності між прийняттям зважених рішень та прийняттям поспішних, емоційних рішень. «Насправді це означає, що ви настільки сильно переймаєтеся і хочете це виправити, що не збираєтеся займатися або непідготовленими або, в деяких випадках, штучними реакціями, які гарно звучать, але не дають результату. Ставки надто високі, щоб грати в такі ігри».

З цими словами, Обама підвівся і сказав: «Гаразд, мушу йти». Він попрямував зі свого кабінету і вниз по сходах, до червоної килимової доріжки, почесної варти і ґрона малайзійських чиновників, які чекали, щоб привітати його, а потім до свого броньованого лімузину, що прилетів до Куала-Лумпуру заздалегідь.

(На початку свого першого президентського терміну, ще не звикши до масованої військової операції, необхідної для переміщення президента з одного місця в інше, він зазначив помічникам з жалем, «У мене найбільший в світі вуглецевий слід».)

Першою зупинкою президента стала ще одна подія, покликана підкреслити його поворот до Азії. Цього разу це була зустріч в мерії з студентами і підприємцями, які брали участь в ініціативі адміністрації «Молоді лідери Південно-Східної Азії».

Обама увійшов до лекційного залу в Університеті Тейлора під бурхливі оплески. Він зробив кілька вступних зауважень, а потім зачарував аудиторію під час розширеної сесії питань і відповідей.

Але ті з нас, хто спостерігав з прес-секції, почали відволікатися на новини про нові напади джихадистів, цього разу в Малі, що приходили на наші телефони. Обама, діловито гіпнотизуючи обожнюючих азіатських підприємців, не мав про це ні найменшого уявлення. Він дізнався про ці новини тільки потрапивши до свого лімузину зі Сьюзан Райс.

Пізніше в той же вечір, я відвідав президента в його номері в готелі Ritz-Carlton в центрі Куала-Лумпуру. Вулиці навколо готелю були опечатані. Будівлю оточила бронетехніка, вестибюль заповнили команди спецназу.

Я поїхав ліфтом на переповнений агентами секретної служби поверх, де мені вказали на сходи; ліфт на поверсі Обами був відключений з міркувань безпеки. Два прольоти догори до коридору з ще більшою кількістю агентів. Хвилинна затримка, а тоді Обама відкрив двері. Його двоповерховий люкс був дивовижним: драпірування як в Тарі, розтягнуті м'які дивани. Номер був величезним, самотнім і клаустрофобічним одночасно.

«Це схоже на замок Херста», - зауважив я.

«Так, це довгий шлях від готелю Hampton Inn у Де-Мойні», - сказав Обама.

Спортивний канал ESPN працював у фоновому режимі.

Коли ми сіли, я вказав президенту на центральний виклик його повороту до Азії. Коли він намагався надихнути групу талановитих і спраглих індонезійських підприємців і бірманських новаторів, одягнутих у хіджаб, раніше цього дня, увагу перехопила остання ісламістська терористична атака.

Як письменник в душі, він запропонував: «Це, ймовірно, досить простий спосіб, щоб почати цю історію», - сказав він, натякаючи на цю статтю.

Можливо, сказав я, але це доволі дешевий трюк.

«Це дешево, але це працює», - сказав Обама. «Ми говоримо з цими дітьми, а тоді відбувається ця атака».

День, який пройшов наче на розділеному екрані, спровокував розмову про дві його недавні зустрічі, одна з яких викликала значну міжнародну полеміку і вийшла в заголовки, а інша навпаки.

Та, яка привернула до себе стільки уваги, зауважив я, в кінцевому підсумку буде оцінюватися як менш значуща. Йшлося про саміт країн Перської затоки в травні 2015 року в Кемп-Девіді, скликаний для заспокоєння натовпу шейхів і князів, які боялися неминучої угоди з Іраном. Інша зустріч відбулася через два місяці в Овальному кабінеті між Обамою і генеральним секретарем Комуністичної партії В'єтнаму Нгуєн Фу Чонгом.

Ця зустріч відбулася тільки тому, що Джон Керрі змусив Білий дім порушити протокол, оскільки генеральний секретар не є главою держави. Але цілі переважили правила етикету: Обама хотів лобіювати в'єтнамців щодо Транс-Тихоокеанського партнерства - його переговірники швидко витягнули обіцянку від в'єтнамців, що вони легалізують незалежні профспілки, і він хотів поглибити співпрацю зі стратегічних питань.

Представники адміністрації неодноразово натякали мені, що В'єтнам може найближчим часом прийняти постійну військову присутність США, щоб стримати амбіції країни, якої він тепер найбільше боїться, Китаю.

Повернення ВМС США до Камраню може стати однією з найбільш неймовірних подій в новітній американській історії. «Ми тільки що змусили В'єтнамську Комуністичну Партію визнати трудові права; ми ніколи не змогли б цього зробити наїздами або залякуваннями», - сказав мені, Обама, назвавши це ключовою перемогою в своїй кампанії з заміни розмахувань палицею дипломатичним переконанням.

Я зазначив, що видавалося, наче близько 200 молодих представників Південно-Східної Азії, які перебували в кімнаті раніше того ж дня, в тому числі громадяни комуністичних країн –люблять Америку. «Це так», - сказав Обама. «У В'єтнамі зараз прихильність до Америки сягає 80 відсотків».

Відродження популярності Америки по всій Південно-Східній Азії означає, що «ми можемо робити дуже великі, важливі речі, які також матимуть наслідки для всього світу, - сказав він, - тому що, коли Малайзія приєднується до кампанії проти ІДІЛ, це сприяє зростанню ресурсів та авторитету в нашій боротьбі з тероризмом.

Міцні відносини з Індонезією допомагають нам, коли ми збираємося в Париж і намагаємося там вести переговори щодо кліматичного договору, де в Росії або в деяких інших країн виникає спокуса переінакшити угоду таким чином, що вона не принесе ніякої користі».

Обама далі навів приклад зростання впливу США в Латинській Америці, яке відбулося, сказав він, зокрема, завдяки усуненню загальнорегіонального каменю спотикання, коли він відновив стосунки з Кубою як доказ того, що його свідомий, позбавлений погроз, дипломатично-орієнтований підхід до зовнішніх зв'язків працює.

Рух альба, група латиноамериканських урядів, орієнтованих навколо антиамериканізму, значно ослабився під час його перебування на посаді президента. «Коли я вступив на посаду, на першому ж саміті країн Америки, який я відвідав, Уго Чавес» – недавно померлий антиамериканський венесуельський диктатор - «все ще був домінуючою фігурою в розмові», сказав він.

ЗАКІНЧЕННЯ

азія інозмі сша близький схід тероризм обама