Серіал «Гра престолів». Реальна політика у фентезійному світі

Коли Джордж Мартін у 1996 році почав свій фентезійний епос-сагу “Пісня льоду та вогню”, він розпочав з внутрішньополітичної історії про короля, який намагається впоратись із країною, яку він захопив шляхом повстання, та про людину, яку король обрав, щоб та допомогла йому правити. Через п’ятнадцять років після публікації першої книги серії, “Гра престолів”, серія Мартіна стала однойменним серіалом кабельної мережі HBO, номінованим на премію Emmy, вийшов п’ятий бестселер New York Times “Танець із драконами”, а історія з похмурої внутрішньополітичної казки про злих королев і королів розрослась у всеохопну геополітичну мега-сагу зі складними правилами гри, які постійно змінюються – та з на диво великою кількістю уроків для читача, якого цікавить міжнародна політика.

Виявляється, що як не рахувати драконів та велетенських чарівних вовків, то Вестерос романів Мартіна – знайоме місце: виклики міжнародних стосунків більш-менш подібні незалежно від того, чи ти президент США, чи феодальний король; і чи борг твоєї країни належить урядові Китаю, чи містично потужному закордонному банку, на який працюють професійні наймані вбивці; й чи твої огидні торгові партнери – нафтокартелі, чи работорговці; й чи твоїми ворогами керує фундаменталістське розуміння ісламу, чи жриця, яка бачить майбутнє у жертовних вогнищах.

Роман побудований на дуже складній та витонченій філософії міжнародних відносин, яка ставить під сумнів ефективність моральності в державних справах у світі, спаленому драконами та населеному зомбі – і, що гірше, справді злими людьми та жінками. Поки за панування воюють такі різні сторони, як ідеалісти ери Буша та прагматики в дусі Муаммара Каддафі, важко робити остаточні судження про те, який підхід переможе: "Гра престолів" далека від завершення (Мартін планує ще дві книги серії). Проте вирішальною, принаймні в перших п’ятьох книгах, може насправді бути м’яка влада. Якщо хочеш міцно триматися за трон, не забувай про такі начебто другорядні речі, як торгівля, дипломатія та імміграція. Тож глянемо з цього погляду на брутальну, практичну міжнародну політику жорстокого світу Мартіна.

Джордж Мартін

УВАГА: В цьому розгляді присутні серйозні спойлери перших чотирьох романів "Пісня льоду та вогню", а також незначні спойлери п’ятого – "Танцю з драконами".

Утворення держави

Питання про те, що рахується за суверенну державу, є центральним для "Пісні льоду та вогню", де різні правителі борються за офіційне визнання. Коли в першій книзі, "Грі престолів", убивають Роберта Баратеона, короля Вестероса, то розпадається джерело владу, яке тримало вкупі сім колись окремих королівств. На Залізний Трон сходить його спадкоємець Джофрі під опікою вдови Роберта в дусі леді Макбет, Серсеї Ланністер – хоч існують гострі суперечки щодо легітимності Джофрі. Обоє братів Роберта – милий, але непрактичний Ренлі та нестійкий фанатик Стеніс, вирізають собі частинки Вестероса, щоб почати робити власні заявки на престол. Феодальні лорди півночі оголошують про відданість винові головного міністра Роберта – Роббу Старку, в його спробах оголосити незалежність від Джофрі. Власну агресивну боротьбу за владу проводять і Грейджої – вікінгоподібні мародери та правителі невеликого архіпелагу.

Багато подій у Вестеросі залежать від успіхів і провалів цих лідерів, які намагаються здобути досить прибічників, щоб досягти домінування у країні, або ж спробувати домінувати силою. Ренлі спершу здобуває багато прихильників, переконавши феодальних лордів, що народ любитиме його більше, ніж його брата – але він витрачає стільки часу, упадаючи за союзниками, що не може швидко й ефективно мобілізувати сили, якими володіє. Це чудовий типаж зв’язаного, неготового до дій європейського лідера. Стеніс відштовхує потенційних партнерів по коаліції своєю жорсткістю, проте він – більш рішучий лідер, який здобуває підтримку, захищаючи прикордонні поселення від нападу ззовні, з боку ще більш войовничого Ріка Перрі, якого підтримують сили чарівниці. Грейджої намагаються підкорити частину Вестероса грубою силою, а не пошуком партнерів або захистом території – й вони не здатні утримати здобуте, показуючи, що керувати значно важче, ніж воювати.

Жоден із цих підходів не привів поки що до досягнення певного успіху – й неясно, яка тактика знову зробить з Вестероса об’єднану державу, або як треба буде визначити цю нову державу. Але романи виразно демонструють перевагу сили над правдою і те, як ідеалізм може бути придушено на жорстокому полі війни. Ланністери (Джофрі та Серсея, а також інші члени їхнього клану) залишаються у змозі відбити виклики трону, поєднуючи фасад спадкової монархії з навдивовижу маккіавелівським підходом до консолідації влади: тортурами щодо суперників, ігноруванням кредиторів, та навіть наймом людей, які створюють зомбі в підвалі. Оскільки Ланністери так міцно засіли на престолі, навіть суперники, які сподіваються влаштувати справедливіший лад, змушені застосовувати у відповідь жорстоку тактику, таким чином спростовуючи власні заяви про те, що вони пропонують кращу альтернативу.

Питання кордонів

Міжусобна колотнеча між п’ятьма "королями" всередині Вестероса – Джофрі, Ренлі, Стеннісом, Роббом Старком та Грейджоями – відволікає від насправді найнебезпечнішого кордону Вестероса, велетенської стіни на півночі, яка позначає, де закінчується влада короля й починається чарівна земля хаосу, де живуть дикі люди, велетні, мамонти й Інші, таємничі надприродні істоти, які можуть перетворювати людей на крижаних зомбі. Поки люди, які хочуть правити Вестеросом, воюють між собою, всі, крім Стенніса, нехтують цим вирішальним кордоном – і крізь стіну проникає велетенська навала "дикунів", як їх називають, котрі після кривавої битви, здавшись, вперше погоджуються жити за законами Вестероса. Це як коли б нарко-війна в Мексиці розпалилася до того, що в країні стало неможливо жити, і США після прикордонних сутичок вирішила поселити велику групу мексиканських біженців десь в Арізоні.

В Америці це було б непросто зробити – та й у Вестеросі зробити це не легше. Проте, як показує Мартін, увага Стенніса до кордону є (принаймні поки що) очком на його користь, коли йдеться про здатність захистити територію. У Вестеросі добрих сусідів отримуєш, будуючи міцні паркани – особливо, коли маєш справу з нечистю.

Дипломатія

Мартін створює в "Пісні льоду та вогню" складну дипломатичну мережу, й одна з винагород від читання серії – це розуміння, часто постфактум, наскільки дії визначаються через підземні канали та під найглибшим прикриттям. Книги показують і деякі потенційні недоліки більш традиційної дипломатії. Дещо з цього ми можемо побачити в анналах переговорів про ядерну зброю в Північній Кореї, дещо є чистою фантазією. Так, коли лорди, які підтримують Робба Старка, оголошують його королем північного регіону, що відколовся – то його мати зв’язується з Ренлі Баратеоном, братом покійного короля Роберта, намагаючись мирним шляхом провести переговори про незалежність. Але перш ніж вони можуть про щось погодитися, Ренлі вбивають за допомогою чорної магії. Тоді мати також укладає злощасну угоду з потужним кланом Фрей, який дозволяє Роббу виграти вирішальну битву і ледь-ледь не перемогти в цілій війні – проте її син нерозважливо порушує умови угоди – приклад того, як очільники руйнують плоди тяжкої праці своїх дипломатів.

Значна частина дипломатії в романах надзвичайно секретна – прихована не лише від народу Вестероса (який не має вільної преси чи громадянського суспільства, який би викоренив такі махінації), але й від правителів, які мовчки дозволяють своїм шпигунам працювати в пітьмі. Варіс – тривалий час шпигун Роберта та його наступник – виявляється одним із найвпливовіших діячів цілої серії, який плете всьому Вестеросу й далеко за ним павутиння таємних угод. Як ми нещодавно побачили за допомогою, скажімо, WikiLeaks, така таємна дипломатія з її мережею інсайдерів у посольствах повною мірою існує сьогодні в реальному світі й має не меншу владу, хоч і дещо меншу зацікавленість у захисті королівських династій.

Торгівля та банківська справа

Питання міжнародної торгівлі займають у "Пісні льоду та вогню" значне місце – особливо при сплетенні їх з етикою. Дені, спадкоємиця стародавніх королів Вестероса, веде етичну кампанію: вона прагне припинити работоргівлю в заморських країнах, які контролює. Але хоча вона здобуває цим прихильників, вона нездатна їх утримувати, оскільки місто, яке вона займає, не має жодних інших предметів торгівлі, окрім рабів. Завоювання та утримання землі – це одна річ, але якщо справді хочеш змінити суспільство, для цього потрібна життєздатна економічна база, яка була б альтернативою деструктивних старих способів життя, будь то торгівля людьми в Затоці Работорговців чи опіумними маками в Афганістані.

Подібним чином, для Ланністерів значною проблемою стає державний борг. Серсея Ланністер змушує режим припинити платити Залізному Банку з Браавоса, внаслідок чого банкіри Браавоса починають співпрацювати з її суперниками. Це як коли б Китай втрутився в дебати про підвищення стелі державного боргу США, але серед ризиків дефолту був би не тільки знижений кредитний рейтинг, але й убивство за допомогою магії.

Війна технологій

Спенсер Акерман із журналу Wired правильно каже, що дракони Дені – це "військова технологія, що змінює правила гри", але вони – далеко не єдиний приклад того, як перевага в технологіях допомагає лідерам держав у внутрішніх та дипломатичних справах. Так, Інші (злі створіння півночі, які створюють зомбі) мають від початку перевагу над своїми супротивниками, оскільки їхні мечі настільки холодні, що здатні розколювати сталь. Джон Сноу, народжений поза шлюбом син північного лорда, який стає на чолі сил, що захищають кордон, нейтралізує цю перевагу, коли разом із товаришами дізнається, що Інших може вбити обсидіан, а також особливим чином викувані мечі, які мають багато видатних родин Вестероса.

Тим часом Дені має драконів, які в цьому світі запряжених кіньми карет і лицарів у броні мають силу ядерної зброї. Поки драконами володіє лише Дені, вона є еквівалентом Сполучених Штатів наприкінці Другої світової війни – справді глобальною силою. Але після того, як один із її драконів виривається на свободу, то це ядерний матеріал без контролю. Дені замикає двох інших, боячись втратити контроль і над ними. Технологія є перевагою, але лише якщо люди вірять, що ти не боїшся її використати.

Релігійний фанатизм

Поки більшість закордонної політики у Вестеросі та поза ним керується прагматичними міркуваннями на кшталт торгівлі або давніми традиціями типу спадкової монархії – є також і лідери, якими керують фанатичні релігійні переконання. Стенніс Баратеон потрапляє під владу жриці на ім’я Мелісандра, яка запевняє його, що його претензії на трон виправдовує божественне пророцтво. Перетворюючи свою кампанію на еквівалент Ісламської Республіки Іран, Стенніс починає приймати стратегічні рішення на підставі віри Мелісандри, приносячи в жертву тих, хто не вірує, та змушуючи своїх союзників навертатися. Як і у випадку Ірану, підхід Стенніса часто призводить до втрати ним союзників, які не бажають влазити у вузькі шори фундаменталізму. Але водночас його прагнення влади стає послідовним, погрожуючи здолати цим інших, менш організованих суперників.

Найманці

Державні мужі Мартіна часто наймають за винагороду висококваліфікованих убивць із метою розправитись із опонентами, або ж підписують контракти з арміями найманців на кшталт Xe Services (Blackwater). Усе як у житті, за винятком лише того, що ці банди так званих "продавців мечів" мають традиції типу позолочення черепів своїх вождів після смерті. Ці випадкові сили у Вестеросі не стільки керують міжнародною політикою, скільки виявляють стиль керівництва людей, якій їх наймають. План Роберта Баратеона найняти вбивцю для усунення Дені, перш ніж вона стане реальним претендентом на престол, показують його як грубого, проте прагматичного політика. Дені ж намагається реалізувати ідеалістичне бачення управління, найнявши банду найманців – забуваючи, що їх не мотивує ідеологічний проект, як решту її армії. Ця помилка дорого їй коштує.

Поки неясно, здобуде Залізний Трон ідеалізм чи реалізм. Але як виразно показує Мартін, ігнорування лідерами будь-якого аспекту міжнародної політики є небезпечним, особливо коли йдеться про підтримання м’якої влади. Як дізнається Дені, можна тимчасово підкорити непокірний панівний кас за допомогою жорстоких публічних страт – але якщо не зможеш на постійній основі купити їх за допомогою процвітання в торгівлі, яка замінить заборонену тобою – вони спробують змістити тебе. Серсея Ланністер може позичити скільки завгодно грошей, щоб збудувати військовий флот – але повернення нею військової міці не завадить банкірам стягувати з неї відсотки. І як дізнається Стенніс, якщо відкриття кордонів і є єдиним шляхом уникнення гуманітарної кризи – якщо ти не знайдеш способу інтегрувати нових громадян у спільноти, що вже існують, то культурні розбіжності породять насильство. Гра престолів – більше, ніж просто здобуття престолів.

література кіно геополітика гра престолів Джордж Мартін