Революція з перервою на вечерю. Як живеться «окупантам» Гостинного Двору

Підходимо до Двору з боку постаменту Сагайдачному – вивіска "Dublin" ще висить. Вхід до мажорної кавярні Piano забитий фанерою. Зачинений вже більше року і легендарний для кожного могилянця "Полонез".

- Гарна ідея - наскрізний прохід через Гостинний двір. Ще один пасаж. Ще крутіше, якщо б зробили там всередині, в сквері... наприклад, вечори джазової музики, – розмірковує Калюжний. - Може, тоді краще б підтримати сквоттерів, котрі там проводять якісь творчі вечори?

"Окупанти" Гостинного Двору вночі. Фото із Фейсбуку Марини Лебедєвої

Хто ще не знає нагадаю: "окупанти" Двору вимагають не перетворювати будівлю у торговий центр, а створити такий собі мистецький центр із студіями і кав’ярнями.

Розглядаємо з цікавістю і непевністю відкриту браму до черева чотирикутної будівлі в класичному стилі, збудованої на початку 19-го століття і перебудованої у 80-хроках століття минулого. В побіленій арці – розтяжка із запрошенням досередини. По боках – афіші із анонсами мистецьких та освітніх подій. Далі – обвішана жовто-блактиними стрічками брама. Неспішно проходимо до подвір'я.

Митецький сквоттінг в дії

- О! Помічники до нас йдуть! – назустріч мені з Антоном виходять дві посміхнені енергійні жіночки. – Ви ж справжні кияни?! То зможете нам допомогти зі сміттям! А он там далі можна петицію підписати, – на столику вдалині присутні підписні листи, поряд з ними трилітрова банка для збору коштів. - Зараз ми вам лопати принесемо з мішками.

Стає зрозуміло, що ми отримали пропозицію, від якої неможливо відмовитись. Пізніше довідаємося, що цих перших громадянок республіки звати пані Мирослава і Влада Осьмак.

- О! І ви готові небайдужим допомогти?! – звертається тим часом пані Мирослава до якогось випадково "зальотного" на захаращене подвір'я.

– Теж мені свідомий киянин знайшовся! - Хвилею пізніше кидає вона з легким осудом в спину переляканому чолов'язі, що швиденько киває п'ятами на вихід у відповідь на пропозицію.

Йдемо в глибину двору, зарослого кущами та ялинками. Скрізь – так би мовити, мистецький безлад, на який з цікавістю споглядають кілька киян. В затінку про щось спілкуються четверо інтелігентів – чи то філософський диспут у процесі, чи то вивчення іноземної мови. Якщо підняти голову, то можна побачити навіть діжку з імпровізованим душем на верхній галереї.

Ліворуч в арках видно "житлову зону" – постелено карімати, мобілки на зарядці, нетбуки, наплічники тощо. За вчительським столом сидить струнка брюнетка і зосереджено працює салатовим маркером над якимось оголошенням.

Це Марія Лебедєва, один зі спікерів сквоттер-спільноти. Часто з революціонеркою в Гостинному дворі буває і її 15-річний син. Наступного дня вона засвітиться ще в одній конфліктній точці на мапі столиці – біля троєщинської "Ями".

Пані Мирослава пропонує мені лишити наплічник в підсобному приміщенні, яке планується облаштувати під митецьку галерею. Переконливість її і професійно уважні очі легко пояснити фахом цієї літньої жіночки. Вона працює на пострадянському просторі з родичами жертв стихійних лих або терактів. Як на мене, дуже цікава особистість.

На веранді сохнуть симпатичні графіті-пейзажі, а над головою висить величезна голова кота, наче з Пейзажки. Вона виконана з монтажної піни і пофарбована в оптимістичні кольори.

Заходжу... і з подивом впізнаю в галерейній залі приміщення "Полонезу". Ну, добре, хоч не офісна діра! На стінах холу, де колись квартирувала легендарна пивниця, світлини старого Києва. На місці входу – розгорнуте простирадло проекторного екрану. Хоч бери і починай читати комусь лекцію...

Гостинного двору двірник

Виходимо знову на подвір'я і неквапом починаємо наповнювати мішки будівельним сміттям, ведучи філософську бесіду. Вітаємось зі ще одним "місцевим", могилянцем Данилом Євтуховим. Він – завсідник багатьох подібних контрвладних ініціатив у столиці.

Дивно, але нам не спекотно – два поверхи монументальної будівлі надійно бережуть від пекучого сонця. А бічні галереї, де живуть і чергують захисники Гостинного двору від реставраторів чи рейдерів - залежно з якої точки зору ви на них дивитеся - так само вдало рятують киян від субтропічних червневих злив. Також, на відміну від приміщення бібліотеки сусідньої Могилянки, не чутно звуків метро.

Проект реконструкції виглядає красиво, проблема лише в тому, що замість оригінального майданчика для культурних ініціатив приміщення перетворюється у банальний офісно-торгівельний центр, які однакові в усьому світі

Різко запахло фарбою - трішки вдалині якийсь митець працює з балоном над оригінальним полотном. Згодом стає зрозуміло, що на наших очах народжується нова галактика.

Десь після третього мішка чути звук мотоцикла – на дворі з'являється червоний 250-кубовий Hyusong, керований Ігорем Луценком, колишнім журналістом, а зараз підприємцем, неформальним лідером сквотерів і організатором багатьох акцій «прямої дії».

Пані Мирослава розповіла, що його ж бежевий джип Volkswagen Tiguan (далеко не "революційна" марка авто) щовечора заповнює собою в'їзд до республіки – таким чином захисники рятуються від небезпеки бути зачиненими і завареними заживо всередині Гостиного двору. Нагадаю - на початку захоплення найняті «реставраторами» люди намагалися заварити ворота двору. На думку громадян, небезпека захоплення Двору будівельниками досі лишається. Хоча з міліцією зв'язок вже налагоджено.

Хто стоїть за офшоркою, що разом з "Укрреставрацією" (компанія, чиї корені теж губляться десь за морями) і "Основою-Солсіф" пов'язана з намаганням "відремонтувати" Гостинний двір, невідомо. Грішать, як завжди буває в останні місяці, на Сашу "Стоматолога" Януковича, але напевне того ніхто не знає.

Від публічної підтримки будь-якої з політичних сил республіка відмовилася. Втім, за моєю інформацією, кілька великих клунків з харчами таємно приніс Анатолій Гриценко. Він же, здається, допомагає з оформленням різних скарг, заяв і позовів які мають на меті зупинити плани влади по реставрації будівлі.

- Мішків вам ще дати? – з посмішкою запитала у нас місцева активістка у салатових кросівках, що не без гордості назвала себе "двірником Гостиного двору". Каже, що на вихідні вивезли звідси дві машини (ціна послуги - 450 гривень за кожну), завантажені під зав'язку трухлявою деревиною перекриттів, залишками гіпсокартонних стін та іншим будівельним сміттям.

- Сашо! Краще бери хлопців і сходіть за водою. – каже пані Мирослава.

Іти довелось недовго – до Фролівського монастря. Воду жовтуватого кольору несли назад в півдесятку пятилітрових бутлів. Саша, студентка університету Шевченка, не хвилюється за шлунки республіканців. Каже, що в Гостиному дворі нічого не залежується - всі харчі зникають швидко, тож треба жити, як в тій приказці про велику сім'ю. До речі, жителі галерей республіки періодично міняються – психологічно важко кілька тижнів поспіль знаходитися в одному місці.

- Сама я їсти не хочу, - посміхається майбутній соціолог, - сьогодні Мирослава за свої 50 гривень нас всіх нагодувала. До речі, якщо хочете, то і вас нагодуємо, це така плата за поміч.

На подвір'ї вже стоїть столик з купою якихось пляшечок і серветочок – намічається майстер-клас з косметології. Нам же час чимчикувати далі.

Чемно прощаємося з республікою і через арку з жовто-блакитними стрічками повертаємось на Поділ.

Па-па, гостинний Гостинний двір...

протест самоорганізація урбанізм місто київ