«Старий» Київ потрібно зносити. Головне правильно визначати, як будувати новий
На Узвозі чимало будинків з вічним ремонтом, і межу «аури» позначають вічні будівельні паркани. Прогулянка по кривій бруківці легко могла закінчитися якщо не травмою ноги, то поламаним взуттям. Єдине, що радує око, це нові будинки і готелі на вулиці Воздвиженській, котра відгалужується від нього. Так чому намагання знести халупи і осучаснити місцину викликало такий шквал емоцій? Ми як вогню боїмося чогось нового і усіма силами тримаємося за старе. В Києві ніколи не збудують сучасного архітектурного шедевру.
Автор: Орест Зог
Теоретично кияни люблять Андріївський Узвіз. Теоретично, бо практично туди мало хто ходить. Наприклад, погожої днини Марїнський парк заповнений людьми, як і Хрещатик. А Узвіз пустує. Це і не дивно: якась аура, яку начебто порушили давно звідти зникла. Якщо поблизу Андріївської церкви будівлі пристойно виглядають, є і кав'ярні у яких хочеться посидіти, то нижня частина, там де зараз розпочалося будівництво, завжди була убогою. Навіть у дні народних гулянь, як то День Києва чи День Незалежності, там - пусто.
20 рів живу у Києві і щороку декілька раз проходжуюсь Узвозом. Люблю його із студентських років і завжди дивуюся: «Як можна таке чудове місце зробити настільки занедбаним?». Десь там є чи були художні майстерні, але особливого духу творчості ніколи не відчувалося. Я, як буденний перехожий, бачу на потворних металевих розкладках пішлуваті сувеніри з дешевої кераміки, низькопробні картини, матрьошки, шапки-вушанки, футболки з українською і радянською символікою, тутфту всяку одним словом. Тому на ньому навіть у неділю безлюдно.
До того ж там чимало будинків з вічним ремонтом, і межу «аури» позначають такі ж вічні будівельні паркани. Прогулянка по кривій бруківці легко могла закінчитися якщо не травмою ноги, то поламаним взуттям.
Єдине, що радувало око на Узвозі, це нові будинки і готелі на вулиці Воздвиженській котра відгалужується від нього.
Будинок же, який знесли і в якому свого часу базувалася «Пора», аж ніяк не був окрасою вулиці. За ним стояли корпуси з побитими вікнами, як виявилося це колишня фабрика «Юність». Десь рік тому, проходячи з другом повз ці руїни, я нив на тему, як можна в такому центровому місці розводити такий срач.
Так чому намагання знести халупи і осучаснити місцину викликало такий шквал емоцій?
Причини дві. Одна фундаментальна: надзвичайна консервативність українців. Ми як вогню боїмося чогось нового і усіма силами тримаємося за старе. В Києві ніколи не збудують сучасного архітектурного шедевру. Автори й інвестори боятимуться ризикувати і намагатимуться задовольнити смаки широких мас. А вони самі знаєте які.
Після розвалу СРСР у моєму рідному місті концерн Philips хотів купити один із заводів. Це вусмерть перлякало, народ, директора і міське керівництво. Завод не продали, він за пару років збанкрутував і цілий мікрорайон, де мешкали його робітники, спився. Так от, захисники Старого Києва один в один нагадують моїх земляків двадцятилітньої давності.
У заваленних сміттям кущах вони бачать розкішний парк, у зносі старої потворної розвалюхи - нищення історичної спадщини. Деякі протести обґрунтовані і справедливі, але загалом київський рух проти оновлення міста - це архітектурний лудизм.
Зрештою ІКЕА відмовилася від планів відкрити магазин у Києві, бо занадто складно отримати дозвіл на вирубку лісу на ділянці де мав бути супермаркет. Ліс, звичайно, це добре, але ІКЕА для міської людини - краще.
Друга причина поточна: Режим так достав своїм покращенням життя, що будь-яка іскра може викликати пожежу. А тут такий шикарний привід: сам Ахметов задіяний у скандалі! Між іншим телеканали, зокрема ТСН, присвятили багато часу висвітленню конфлікту. Телевізійники пройшлися по чиновниках, але ні разу не згадали, кому ж належить «фірма-забудовник», хоча в цьому немає жодної таємниці, вона офіційно належить компанії Рината Ахметова СКМ. Протести ж породили смішний футбол між СКМ і київською мерією. Мерія називала будівництво незаконним, СКМ показував усі офіційні дозволи. Лише ради цього варто виходити на протести.
Але повернімося до фундаментальних цінностей. Новий бізнес-центр передбачав паркову на 500 автомобілів, тобто пішохідний статус Узвозу міг опинитися під загрозою. Але на це ніхто не звернув увагу!
Активісти із захватом прослухали і почитали лекцію Пеньялоси про те, як збудувати місто у якому хочеться жити, але у своїх діях на його поради уваги не звернули. Бурю викликали другорядні речі: знесення будинку, котрий, як виявилося збудували за радянських часів.
Дивуватися тут нічому. За двадцять років незалежності слід звикнути до істеричності українського суспільства і відсутності тверезого аналізу.
Знесена халупа і фотографії розритого Узвозу викликали шквал емоцій, але те, чому так сталося також залишилося поза увагою.
Як мала б виглядати реконструкція цього гарного, але занедбаного району? Місто визначає, що там повинно бути, і оголошує конкурс: хто хоче будувати те що нам потрібно? Враховуючи значимість місця, мерія мала б провести найширше обговорення з громадськістю: як нам найкраще використати цей простір? Звісно цього не зробили. І це найгірше.
Мудрі громадські діячі, користуючись нинішнім збуренням, мали б вимагати саме такої процедури завжди і для всього.
Правильна процедура визначення плану забудови – ось головна і фундаментальна вимога до влади.
Без процедури усі перемоги – пірові і тимчасові. Можна гонорово носити сміття до офісу СКМ, а потім, на прохання міліції покірно його прибирати. Можна навіть отримати обіцянку все виправити.
Але без процедури забудовник на пару з адміністрацією легко спустять в унітаз усі протести: «Вам не подобається офіс? Так ми зробимо арт-простір!", - кажуть зараз. І через рік: "Ви знаєте, на арт-простір не вистачило грошей, ми зробили офісний центр і в день відкриття дозволимо графітчикам розмалювати паркову. Унікальна арт-парковка стане єдиною у Схіній Європі».
Добиватися правильної процедури забудови можуть люди, які хочуть бачити Київ новим і сміливим в архітектурному плані містом, адепти ж «старого» Києва здатні лише на протести.
