Пінчуковий Інтерпайп на грані дефолту. Але корпоративні борги - не проблема для маленьких українців

Не вигороджуватимемо ані попередній уряд, ані нинішній. Боргове навантаження на кожного українця сьогодні – завдяки передвиборним забаганкам Юлії Володимирівни таки дійсно завелике. Проте від усіх боргів українців воно становить лише 30%.

За підрахунками НБУ, всього ми винні світові $103 млрд. Для смішного порівняння – США винні кілька трильйонів.

Проте із цих 103 млрд: 68-75 млрд – це суто приватний, корпоративний борг. Тобто мішати мух до котлет і вішати всіх собак на Тимошенко, що вона довела країну до стамільярдного боргу, зовсім не слід.

Як впорається держава зі своїм ярмом – в цьому тексті це не наш клопіт.

«Корпоративний борг важливий лише для самого підприємства і не несе додаткового навантаження на державу або населення, - каже керівник аналітичного департаменту ІК Millenium Capital Віталій Хандельди. - У випадку банкрутства підприємства ризики несуть лише його кредитори. Критичний показник існує лише для державного боргу (60% ВВП або 200% експорту)».

Інша справа – як поводитимуться олігархи менші й більші.

Переважна більшість із них сьогодні домовляється із кредиторами про реструктуризацію. Тобто перекредитування на довший строк. За різними оцінками, таких 2010 року може бути від 40 до 70% усіх боржників.

«Однією з найбільших проблем корпоративних боргів в Україні залишається високий лівередж (співвідношення власного капіталу до пасивів підприємства) українських підприємств, - говорить аналітик «Ерсте Банку» Мар’ян Заблоцький. - Якщо стандартна закордонна практика Східно-Європейських країн це 40% власного капіталу та 60% позиченого капіталу, то в Україні це співвідношення складає 20% власних до 80% запозичених коштів».

«Якщо позичальник надавав нерухомість як заставу, банки можуть зарахувати її в якості погашення всього боргу або його частини через суд, - пояснює віце-президент інвестиційно-банківського департаменту ІК Dragon Capital Михайло Гранчак. - Реструктуризації можуть шукати позичальники з роздрібної торгівлі, нерухомості, харчової промисловості, банків... Тобто секторів, які бурхливо розвивалися до кризи і активно використовували кредитування для фінансування свого зростання».

Проте, за його словами, в більшості випадків застави неліквідні. Тобто їх неможливо продати за вартістю кредиту.

А ефективної можливості управляти закладеним майном чи підприємствами у банків немає.

«При нинішньому стані судової системи випадки, коли банкам удавалося повернути хоч би частину боргу всупереч волі позичальника (забираючи застави через суди, накладаючи арешт на майно підприємства і ін.) в нашій країні рідкість», - додає експерт.

Гасити борги, не реструктуризуючи їх, наразі можуть собі дозволити або компанії Ріната Ахметова, або крупні банки із іноземним капіталом, відзначає Віталій Хандельди: "Ми чекаємо на погашення синдикованих кредитів СКМ на $400 млн. та ДПЕК (паливного підрозділу СКМ) на $150 млн. В той же час, за нашими оцінками, $1 млрд. синдикованих кредитів та $1,5 млрд. єврооблігацій буде реструктуризовано".

У скандал, потенційну небезпеку чи привід для занепокоєння історії із непогашеним корпоративним боргом перетворюються, коли домовитися із кредиторами із різних причин не вдається.

Приводом для одного із таких скандалів минулого року стали борги банку бютівського мільярдера Костянтина Жеваго «Фінанси і кредит». Протягом кількох місяців кредитори відмовлялися продовжити погашення $100-мільйонного боргу.

Подейкують, що пан Жеваго вирішив – резонно в умовах кризи – спрямувати кошти не на погашення позик – а на розвиток власних підприємств. Зокрема, Кременчуцького автомобільного заводу та білоцерківської «Росави».

Проте під кінець 2009 року - не в останню чергу завдяки політичному патронуванню з боку глави уряду - про реструктуризацію все ж вдалося домовитися.

Дві проблемні історії, що тривають досі – це продовження боргів металургійних гігантів ІСД та Інтерпайпу, що належать відповідно Сергієві Таруті і Віктору Пінчуку. Тут борги солідніші.

ІСД мали такі клопоти з позиками у понад $3 млрд, що змушені були продати півкомпанії росіянам. Як припускають – структурам Романа Абрамовича.

Кажуть, що саме для обговорення подальшої долі компанії – що за помаранчевого часу була огорнута любов’ю уряду – сам пан Абрамович приїздив у резиденцію президента Януковича у Межигір’я. Строки останніх домовленостей по реструктуризації збігли наприкінці березня.

А от із пінчуковим Інтерпайпом ситуація складніша. Хоча борги складають «якісь» $200 млн., проте перша ластівка недовіри пролетіла між кучмовим зятем і кредиторами ще в лютому, коли Interpipe Limited не погасила відсотків за позикою на суму всього $8,75 млн.

Про переддефолтний стан свідчили і RD-рейтинги, присвоєні Інтерпайпу одним із агентств наприкінці минулого року. "RD" означає restricted default - "обмежений дефолт".

Борг не погашено досі - i кредитори налаштовані рішуче. В серпні, коли добігає кінця строк кредиту, вони мають намір організувати Інтерпайпу банкрутство - якщо компанія не погодиться або на дострокове погашення, або на реструктуризацію позики за завищеними ставками.

Деякі народні депутати виступали із ініціативами надати компанії кредит під державні гарантії - як одному із найкрупніших холдингів. Аби не втрачалися робочі місця, кадровий потенціал тощо.

Проте уряд відмовився допомагати Інтерпайпу. І експерти з таким рішенням погоджуються.

«Єдиний сектор, де всі країни світу погодилися допомагати приватним компаніям – це банки. В інших секторах це ні до чого путнього не приводить, бо всяка державна підтримка тут же обертається зловживаннями, - каже Євгенія Ахтирко, керівник компанії Gainsfort Research. - Яскравий приклад – спроба допомогти автопрому в США. Однією рукою вони просили про поміч, а другою видавали мільйонні бонуси керівництву.

Що ж до України, то чомусь коли приватні власники, скажімо, металурги отримували надприбутки, а їхні працівники – вищі за середні на ринку зарплати, то вони не горіли бажанням поділитися ними із державою.

Тому тепер будь-які посилання на кадровий потенціал і робочі місця – зайві».

Якщо ж компанія «трохи» менша за ІСД, Інтерпайп чи банк із першої двадцятки класифікації Нацбанку, то його доля в разі дефолту (відмови виплатити борг) проста: злиття чи поглинання конкурентом або кредитором, або процедура банкрутства.

Після неї компанія або ліквідовується, тобто розпродується з виплатою виручених коштів боржникам, або реструктуризується на нові юридичні особи, які починають своє життя спочатку, або беруть кожна потроху зобов’язань материнської структури.

А от для державних корпорацій існує можливість державної підтримки.

«За умови, що мова йде про Укравтодор, Нафтогаз чи Укрзалізницю, НБУ рефінансує комерційний або державний банк, який спрямовує кошти на погашення або кредиту самого банку, або ж його клієнтів», - пояснює Віталій Хандельди.

економіка фінанси