Ісландія: повстаньте, гнані і голодні, мас-медіа усіх країн

Британський "позовний туризм" називають ще лібел-туризмом.

Позовний туризм - це результат поєднання недосконалих законів і глобалізації, коли публікацію на сайті можуть прочитати буть-де. Тому олігархи з країн третього світу мають можливість позиватися у британських судах до ЗМІ, які розташовані за тисячі кілометрів від Лондона.

У якості підстави в таких позовах використовується факт, що онлайн-публікації доступні у Британії - отже, на них теж поширюється британське право.

Консервативні британські закони дуже жорстко ставляться до авторів матеріалів: останні повинні доводити в суді, що написали правду. У більшості інших країн у справах про захист доброго імені навпаки - скаржник має довести, що про нього написали неправду.

Тому у британських судах мас-медія приречені до поразки у більшості подібних справ. Так сталося і з позовом юристів Ріната Ахметова до "Київ Пост" та "Обозреватєля" - українські видання змушені були платити компенсацію і друкувати вибачення.

Нічого не дістається безкоштовно. Свобода слова - це не щось статичне, застигле, даність яка була і буде завжди. І люди борються за своє право вільно висловлюватися вже сотні років. Наш час - не виключення, і це стосується будь якої точки земної кулі.

В останні роки у війні проти незручних медія з'явився ще один засіб: законодавство - часто драконівське - із захисту авторських прав. Останній приклад - компанія Мікрософт під приводом, що були порушені її авторські права, змогла зупинити сервери сайту "Кріптом", який розміщувався у провайдера Network Solutions. Сайт друкує інформацію, заборонену урядами багатьох країн світу.

"Кріптом" розмістив на своїх серверах 22-сторінковий конфіденційний посібник, призначений для працівників правоохоронних органів США. У ньому детально розписано, як довго і яка саме приватна інформація про користувачів сервісів Мікрософт зберігається кампанією, і як її отримати.

Проте сайт вже знов працює - хоч і з іншого місця. Посібник можна скачати тут.

Цікаво, що вже й українські юристи використовують міжнародне законодавство про інтелектуальні права, якщо потрібно зняти незручний матеріал.

Саме під цим приводом юристам однієї відомої горілчаної компанії вдалося "видалити" з Youtube аудіоролик, на якому її керівник брутально, з матюками, "виховує" своїх підлеглих на селекторній нараді.

"This video is no longer available due to a copyright claim by Блохин Александр Андреевич" - все, що залишилося на пам'ять від запису. Знов таки, це ж інтернет: якщо пошукати, аудіо можна знайти в іншому місці.

Подібне переслідування не раз загрожувало і "Wikileaks", сайту який був створений спеціально для публікацій витоків секретних матеріалів.

Не дивно, що його засновники розробили асиметричну відповідь - пакет законів, що дозволяє створити рай для свободи інформації, для початку - в окремо взятій країні. Таким раєм незабаром стане Ісландія.

Ісландці перед новим роком дуже уважно вислухали людей з "Wikileaks" і вирішили, що їм немає що втрачати.

Дуже швидко, за два місяці, робоча група з 19 депутатів ісландського парламента Алсінгі (найстарішого в Європі) розробила план законопроектів, що після доробки в комітетах будуть прийняті, орієнтовно, в травні 2010 року.

Ісландія, яка через фінансову кризу переживає зараз часи небаченої для себе нестабільності, вирішила покращити своє місце у світі за допомогою позитивного піару і добрих справ - вона стане райським місцем для незалежної преси, "офшором" для свободи слова.

Плюс, в якості бонуса - у Рейк'явіку відкриється багато представництв світової преси та правозахисних організацій.

Що ж такого пропонує парламент Ісландії для захисту журналістів з усього світу? І чи можливо за допомогою законів маленької країни "врятувати весь світ"? Ідея була така - взяти найкращі зразки подібних законів з різних країн, і якщо чогось не вистачає - дописати своє.

Вийшов наступний, без перебільшення, вибуховий коктейль:

- Ісландці запроваджують Міжнародну премію за досягнення у розвитку свободи слова (Цікаво, що це перша ісландська міжнародна премія)

- Ультра-сучасний законопроект про доступ до інформації - громадяни мають право отримувати, за спеціальним запитом, всю інформацію уряду, за дуже небагатьма винятками надсекретної державної таємниці.

- Закон про захист корисних донощиків(whistleblowers) - тих, хто витрішили розголосити секретну інформацію, важливу для суспільства.

- Захист джерел та захист спілкування між журналістами та їх джерелами (модель Бельгії та Швеції)

- Захист від попередньої заборони уряду або судів на оприлюднення інформації (наприклад, що стосується якоїсь дражливої теми або галузі).

- Захист посередників (учасників процесу поширення інформації, тобто інтернет-провайдерів та інших учасників комунікації)

- Захист від позовного туризму британського зразка (Ісландія не буде визнавати рішення судів інших країн, що стосуються справ із захисту "честі та гідності" + можна буде робити зустрічні позови на "судових туристів" у Ісландії ).

- Статут для безумовного обмеження в часі строку позовної давності (на відміну від правил ЄС)

- Захист процесу. В британському праві існують так звані сабпени (subpoena). Згідно них сторона процеса мусить безвідмовно надати інформацію на вимогу суду - таким чином можуть бути викриті джерела інформації, тощо. Ісландці хочуть розробити захист під час процесу від подібних механізмів.

- Віртуальні ТОВ (товариства з обмеженою відповідальністю). Це взагалі дуже цікава ідея, яка прийшла до нас з майбутнього. Віртуальні ТОВ - це компанії без обов'язкового паперового подання документів та звітності, без необхідності мати фізичне представництво, без обов'язкових щорічних зустрічей в реалі. Піонером подібного законодавства є штат Вермонт, США, у якому воно діє з 2008 року.

(Ліричний відступ: теоретично, таку компанію можуть створити учасники форуму, блогу або гільдії з масивної онлайнової рольової гри, на кшталт "Second Life" або "WoW". Теоретично, всю операційну активність віртуального ТОВ може генерувати спеціально написана комп'ютерна програма.

Як жартує письменник-фантаст Чарлз Штрос (читайте його роман "Акселерандо"), поява повністю комп'ютерних шахрайських схем-пірамід вже не за горами. (Лише уявіть собі, в ролі Сергія Мавроді - занадто розумний спам-фільтр) - однак це тема іншої розповіді)

Все це красиво, принаймні в теорії. А як на практиці може спрацювати подібний захист для закордонних журналістів та ЗМІ?

Ось два приклади, коли законодавство Швеції та Бельгії (найкраще на цей момент у світі із захисту джерел) вже спрацювало.

Згідно з законами Швеції джерело, яке домовлялося про конфіденційність із представниками преси, має право подати на порушників такої угоди в суд - і ті ризикують отримати до півроку тюрьми за цей кримінальний злочин. Цим можуть скористатися і журналісти.

Аналогічне законодавство про конфіденційність (у фінансовій сфері) діє у Швейцарії та на Кайманових островах. Іноземний бухгалтер, який працював на р2р мережу з розповсюдження файлів "Казаа", під час процесу в Сіднеї, ініційованого автралійськими звукозаписуючими студіями, відмовився відповідати, хто є власником дочірньої компанії "Казаа" (зареєстрованої на Кайманових островах).

Він пояснив, що надавати такі дані - з його боку буде кримінальний злочин, згідно з острівним законодавством. І що будь-які іноземні чиновники (поліція чи суд), які будуть змушувати його до такого розкриття - теж ризикують отримати кримінальне переслідування.

Суд погодився зняти питання - нікому з чиновників не хочеться, щоб проти нього відкрили кримінальну справу, нехай навіть і на Кайманах.

Інший приклад - конфлікт Wikileaks з урядовою антимонопольною комісією Південно-Африканської Республіки. Остання підготувала 590-сторінковий звіт про секретну картельну домовленість між великими банками країни, які утримували ціни на послуги. Банки натиснули на комісію, і та надрукувала сильно відредагований звіт. Однак Wikileaks надрукували повну версію звіту.

Тоді банки натиснули на уряд ПАР, і той почав розслідування, де саме відбувся витік інформації. Після цього юристи Wikileaks попередили комісію, що у випадку, якщо розслідування продовжиться, всі хто в ньому задіяні, ризикують отримати кримінальне переслідування згідно з законами Бельгії та Швеції.

Чому? Тому що Wikileaks проводила комунікацію зі своїми джерелами через Швецію та Бельгію, а друкувала свої матеріали зі Швеції - і таким чином задіяні обидві ці юрисдикції. Згідно з законами цих країн про захист джерел і конфіденційність спілкування журналістів із джерелами всі, хто їх порушують - хоча б іноземці з ПАР - підлягають кримінальному покаранню.

І в цьому випадку чиновники з ПАР вирішили за краще не конфліктувати з юрисдикціями Швеції та Бельгії і зупинили пошук "крота", який злив Wikileaks повну версію звіту. Ніхто не хоче проблем під час мандрівок по Європі.

Отже, Ісландська Ініціатива для Сучасних Медія (IMMI) - саме так називається запропонований пакет законів - буде не лише пасивно оберігати мас-медія, що зареєструють свої офіси в Рейк'явіку.

Вона дає активний інструмент для удару у відповідь по тих, хто спробує займатися викриттям, порушенням конфіденційності джерел, тиском на журналістів або позовним туризмом - у вигляді кримінального переслідування в ісландських судах. Для цього досить, наприклад, розмістити хоча б один свій сервер в Ісландії (там, до речі - дуже непогані ціни, через дешеву геотермальну електроенергію).

Виходячи з того, що над законопроектами працює група з 19 депутатів (всього їх в Ісландії - 63), які представляють всі партії, шанси того, що країна стане раєм для мас-медія всього світу, досить великі. Ісландці пропонують іншим націям наслідувaти їх приклад, і застосувати схожі закони у себе.

На думку ісландців, набагато легше провести такі закони в країнах, де є невеликий парламент, високий рівень освіти, відносно низький рівень корупції, і швидкореагуючий уряд. Тобто, не у нас. Доведеться користуватися ісландським офшором.

ісландія реформи концепція медіа суд світ