Статті

Виїхати на зиму з Києва: що чекає релокантів у селах, Чернівцях і на Закарпатті

Кожен обстріл Києва — гра в рулетку. Ніколи не знаєш, чи пощастить. Але й обрати переселенську долю наважуються не всі. Адже за цим стоїть купа дрібних рішень і проблем. Texty.org.ua дослідили, з чим стикаються релоканти на нових місцях і як вони долають виклики.

Киянка Олександра з однорічним сином Марком

27 серпня повітряна тривога лунала в столиці 13 разів, 28-го — 12. Постріли, вибухи збитих дронів стали тлом міського життя, тримаючи киян у напруженні. Відчуття постійної небезпеки виснажує людей. У багатьох не виходить нормально виспатися й відновитися. А ще треба працювати, дбати про дітей.

«Розумові здібності знижуються через недосип і постійну втому. На здоров’я дуже впливає. У дитини почався нервовий тик», — розповідає Анна, викладачка англійської мови із Софіївської Борщагівки.

Поруч із її будинком немає укриття. Анна каже, що в магазині є підвальне приміщення, але воно ненадійне. Склад, який нещодавно вибухнув у Вишневому, був лише за два кілометри від них.

Олександра з Печерська додає, що минуле літо знесилило її та її однорічного сина.

«Щойно вдавалося заснути, як летить балістика. Хапала Марка й бігла в паркінг. Дитина не розуміє, плаче. Часом бігла вже після перших вибухів, бувало, боса», — розповідає Олександра.

Обидві наші співрозмовниці почали шукати можливості виїхати з міста.

Викладачка англійської мови Анна. Жінка виховує восьмирічну доньку

Десять на одну

Анна не хоче їхати далеко. Переживає, що в разі чого, наприклад, якщо вона захворіє, не буде кому приглянути за восьмирічною Емілією. Їй також важливо, щоб поруч була лікарня, бо донька часто слабує. А ще є кішка, яку треба везти із собою.

«Є варіанти житла кращі, але в менш безпечних місцях. Є безпечніші, але житло в поганому стані або не можна з тваринами чи навіть із дітьми», — каже вона.

За даними DIM.RIA, середня вартість оренди в Київській області становить 15 тис. грн. У Білій Церкві, наприклад, здається квартира в гостинці за 10 тис. грн. Умова — без домашніх тварин.

У липні кількість пропозицій здачі житла в оренду зменшилася майже скрізь. А от зацікавленість потенційних орендарів, навпаки, активно зростала. Найдинамічніше в Хмельницькій (+68%), Чернівецькій (+65%) і Дніпропетровській (+46%) областях.

Найбільша різниця між пропозицією та попитом на Тернопільщині та Вінниччині: 1 до 10.

Дорогі квартири

Олександра обрала для переїзду Чернівці — квартиру їй надали родичі. Але якби довелося орендувати, то ціни в місті за однокімнатне помешкання коливаються в межах 14–22 тис. грн.

Рекорди оренди б’є Закарпаття. За даними сайту ЛУН, в Ужгороді орендувати однокімнатну квартиру можна за 26,9 тис. грн (+28% за рік). Ще в липні така квартира коштувала 22,5 тис. грн. За двокімнатну просять у середньому 44,8 тис. грн (+79% за рік).

Середня ціна оренди квартири в обласних центрах України в гривнях

Ми зателефонували двом рієлторам з Ужгорода. Попросили підібрати квартиру для жінки з півторарічною дитиною, кішкою та собакою.

«Ну це проблематично», — каже одна з рієлторок. Пояснює, що з дітьми ще так-сяк беруть, а от із тваринами дуже малоймовірно. У неї під оренду була лише одна квартира за 750 доларів, й у вимоги орендодавця ми не вписувалися.

Ще один рієлтор заявив, що квартиру знайти реально, питання в ціні: «Менш як на 600 баксів не варто розраховувати». Підтвердив, що з тваринами дуже важко. Порадив чекати середини вересня, коли спаде ажіотаж на житло, який підігрівають студенти. Також порадив звернути увагу на менші міста області: Мукачево, Виноградів.

У Виноградові можна орендувати будинок за 500–600 доларів

«У Виноградові можна орендувати будинок за 500–600 доларів. В Ужгороді такий півтори тисячі коштуватиме», — пояснив співбесідник.

У Мукачеві здають квартири за 500–700 доларів. Це може бути одно- чи двокімнатне помешкання з новим ремонтом. Є й за 350 доларів із радянськими меблями.

Квартира під довгострокову оренду в Мукачеві. Коштує 500 доларів за місяць. Загальна площа — 43 кв. м. Другий поверх, є автономне опалення

Релокантові важливо мати фінансову подушку. Навіть за умови дистанційної роботи виникне потреба заплатити за житло заставу, гонорар рієлторові, докупити найнеобхідніші в побуті речі, оплатити послуги лікаря чи няні. Власний автомобіль вітається, додає Олександра.

«Якби мені треба було добиратися поїздом із дитиною і собакою, везти купу речей, та ще й під час повітряних тривог і зупинок транспорту, не знаю, чи наважилася б на переїзд», — розмірковує жінка.

Садок вишневий

Посадовці часто закликають містян перебиратися на зиму до родичів у села, шукати заміські будинки з альтернативними джерелами живлення: газовими котлами, грубками на дровах. Але такі поради не так просто втілити в життя, а часто й неможливо, вважає координатор і популяризатор мережі сільських екопоселень Максим Залевський.

«Хатка на горбочку чи дача в садовому кооперативі, яка здається такою чарівною влітку, з першими осінніми туманами перетворюється на десятки щоденних питань. Де взяти дрова? Чим їх попиляти? Чому димить піч? Чому не працює насос? Що замерзло в трубі? Що з проводкою? Звідки пліснява на стіні? Як доїхати з дитиною до лікаря?» — пояснює він.

Дрова плюс «Екофло»

Шлях від «дачі» до житла на зиму пройшла киянка Надія. Родині залишився в спадок будинок у Рокитному Білоцерківського району на Київщині. Там вони зазвичай літували, газ за непотрібністю давно відрізали. Їжу готували на електроплиті.

Усе змінилося під час повномасштабної війни. 24 лютого поспіхом кинули в машину найнеобхідніші речі, забрали собаку, кота і рушили до селища. Маленький холодний будинок тоді прийняв 14 людей — у Рокитне з’їхалися й інші родичі.

Грілися електричним калорифером і «дуйчиком». Переносили їх по черзі з кімнати в кімнату. Так пережили найстрашніші дні.

Влітку вирішили, що треба робити опалення на дровах. Сусід-пічник виклав їм добротну грубку. На додаток утеплили стіни. Така модернізація дала змогу пережити найважчі часи, коли в Києві почалися перебої з опаленням та електрикою.

Дровник Надійчиної родини в Рокитному на Київщині. Тут приблизно п’ять кубів дров, кажуть господарі

Минулої зими в Рокитному сиділи без світла по 12–16 годин, а то й усі 20. Родину Надії виручала зарядна станція «Екофло». Місцевий майстер підключив її до електрощитка. Коли світло зникало, станція вмикалася автоматично. Для двох комп’ютерів, холодильника і кількох лампочок заряду вистачало на 7–9 годин.

Дрова замовляють через місцеві чати, де люди викладають оголошення. Ціна за кубометр колотих дров твердих порід стартує від 3,5 тис. грн. На зиму треба 6–7 кубів. Хоч площа будинку й невелика, але в люті морози доводиться розпалювати грубу кілька разів.

«Спершу хотіли економити і купувати пелети з лушпиння соняшнику. Від них хороший жар, але виявилося, що дуже забивають сажею димар і в хату йде дим. Тому перейшли на дрова», — розповідає Надія.

Киянам довелося опанувати мистецтво чищення димоходу. Але за потреби можна найняти професіоналів. Все ж таки Рокитне — колишній райцентр, тут є будь-які спеціалісти. На відміну від маленьких сіл, де більшість чоловіків мобілізували, а решта або мають вдосталь своєї роботи, або не виходять на вулицю, бо бояться ТЦК.

Добрі сусіди дуже швидко закінчаться

Ще можуть допомогти сусіди. Проте не варто сподіватися на їхню постійну підтримку.

«Добрі сусіди дуже швидко закінчаться, якщо перетворювати їх на ваших безплатних опікунів, — каже Максим Залевський. — За час повномасштабної війни через наші сільські локації пройшло близько трьох із половиною тисяч внутрішньо переміщених осіб (біженців, ВПО. — Ред.). І сьогодні в 60 поселеннях нашої мережі залишилося, за нашими оцінками, не більш ніж десяток таких сімей, які приїхали з міст. Причини дуже приземлені: безгрошівʼя та важкий побут. Причому значна частина цього побуту лягає на жіночі плечі».

Свято Івана Купала в Рокитному на Київщині, 2021 рік. Селищна територіальна громада налічує 29 тис. осіб. Є 12 дитсадків, 5 гімназій, 11 ліцеїв

У Рокитному є все необхідне для життя: лікарня, школи, стоматологія, салони краси, кав’ярні, супермаркети. Перлина місцевої торгівлі — базар. Він працює чотири дні на тиждень. Можна купити як місцеву картоплю, так і херсонські кавуни.

А от із ветеринарною медициною складніше. Коли собака Надії наївся скла, виявилося, що в Рокитному немає ветеринара, який надав би невідкладну допомогу. Довелося їхати машиною за 40 км у Білу Церкву. Без власного транспорту було б складно.

Шукайте опору

Поїхати в новий населений пункт — це залишитися без рідні, друзів, знайомих лікарів та інших спеціалістів. Тому варто звертати увагу на те, чи буде хтось поруч, хто зможе підтримати у важкі моменти, вважає Максим Залевський. Він радить містянам розглядати невеликі міста, де є знайомі або потенційно близькі люди.

«Якщо в одному містечку прекрасна автономна котельня, але ви там нікого не знаєте, а в іншому вже живуть десять сімей із вашого середовища, нехай ще вам і не знайомих, працює школа, хтось відкрив майстерню, хтось кавʼярню, хтось організовує дитячі заняття, я дивився б на друге», — каже він.

Здалося, що в Чернівцях люди дещо закриті

Можна брати ініціативу в свої руки. Олександрі, наприклад, здалося, що в Чернівцях люди дещо закриті, тому створила в соцмережах групу для місцевих релокантів. Люди діляться досвідом, ходять разом на каву.

«Для справжньої стійкості потрібні досвід кількох пережитих зим і зрозуміла фінансова база. І якась добра бабка в кінці вулиці», — додає Максим Залевський.

блекаут біженці київ обстріли село ужгород чернівці