Статті

«Гестапо», «Ферма» й тест Леже. Як готують бійців Французького іноземного легіону — досвід українця

«Напарник Максима став для нього і поводирем, і прокляттям. За кожен пропущений Максимом наказ капрал карав не його, а напарника». Про те, як проходить відбір до знаменитого Французького іноземного легіону, як легіонери схибили в Афганістані й за що українцю достроково дали французьке громадянство, читайте в матеріалі.

Тренування французьких легіонерів. Фото ілюстративне

Французький іноземний легіон (фр. Légion étrangère) був створений майже 200 років тому й брав участь у більшості колоніальних воєн, які вела країна, численних місіях та операціях. Це військове з’єднання відоме тим, що дає будь-якій людини шанс почати життя з «чистого аркуша», і тут діє закон «Français par le sang versé» («Француз за пролитою кров’ю»). Легіонер, який дістав поранення в бою, має право на громадянство за спрощеною процедурою, без років очікування та мовних іспитів. У 2012-му це змінило життя Максима, хлопця з Чернігівщини.

Базову підготовку з мінної справи Максим пройшов у 2000-х під час строкової служби в інженерних військах під Кам’янцем-Подільським. На цивілці життя не склалося: борги та випадкові заробітки. У 2008 році, здавши в ломбард останнє майно заради квитка до Парижа, 26-річний Максим прийшов на вербувальний пункт Легіону в передмісті столиці Форт-де-Ножан (Fort de Nogent).

Відбір

Французькою мовою Максим міг хіба що привітатися. На перших етапах порозумітися з французами було просто неможливо. На прийомі та під час багатогодинних допитів у закритих кабінетах штабу контррозвідки DSPLE (Direction de la Sécurité du Personnel de la Légion Étrangère — Дирекція безпеки персоналу Іноземного легіону), яку самі легіонери пошепки називають «гестапо», сиділи офіцери зі знанням української. Вони прискіпливо вивертали Максимову біографію, перевіряючи через бази Інтерполу на Crime de sang (злочини по крові) — убивства, зґвалтування й тероризм, за які з Легіону вилітають у перший же день прямо в руки французької поліції.

Минуле українця виявилося чистим від мокрих справ, а на дрібні цивільні гріхи та фінансові хвости контррозвідка закриває очі. Хоча це був тільки перший етап.

Вітальний плакат «Легіон для всіх битв». Колаж із фото ілюструє участь легіонерів у визволенні Франції від нацистів, війні в Індокитаї та сучасних місіях

На добровольців чекав тритижневий відбір у місті Обань на півдні Франції. Лафа з перекладом для Максима тут розтанула. Починалася зона мовного вакууму, де єдиним інструментом порозуміння було копіювання чужих рухів і зчитування жестів: команда «Rassemblement!» («Шикуйсь») супроводжувалася свистком і піднятим кулаком капрала в небо — ти просто біг разом з усіма. Бо інакше нескінченні віджимання на гострому гравії або присідання в повному екіпіруванні, після яких не чуєш ніг.

Першим підручником Максима з французької став виданий йому темно-синій спортивний одяг із казенного комплекту pack engagé volontaire (стартовий комплект добровольця). Назви його елементів визубрювалися, коли капрал тицяв пальцем і кричав: «veste» (куртка), «pantalon» (штани), «baskets» (кросівки). Розуміння слів приходило миттєво через крепатуру та задишку після невдалих спроб щось пояснити.

У багатьох амбалів починали відмовляти легені

Наприкінці українця чекало «сито» на витривалість. Головним кошмаром став човниковий біг — тест Люка Леже. На випаленому сонцем плацу відміряють рівно 20 метрів від лінії до лінії. Завдання — добігти до протилежної риски точно до електронного «піка» з динаміка, розвернутися й бігти назад. Щохвилини інтервали між звуками коротшають, темп зростає, перетворюючи забіг на рване пришвидшення.

Після шостого рівня в багатьох амбалів і качків починали відмовляти легені — вони не встигали наступити на лінію до сигналу. Вилітали з відбору. Максим, сухий і жилавий, дотягнув до залікового десятого рівня, коли серце вже вискакувало з грудей, а перед очима пливла картинка від браку кисню.

Комісія затвердила кандидатуру українця.

Базова «учебка»

Максим підписав контракт на п’ять років і потрапив у 4-й іноземний полк у Кастельнодарі — головну «учебку» Легіону, де базовий курс підготовки новобранця триває чотири місяці.

Тут почався справжній мовний терор за методом «français par méthode de corvée» (французька через роботу) із застосуванням жорсткої системи «binôme» (близнюки). Усіх новобранців ділили на пари: одного франкомовного з одним «німим». Напарник Максима став для нього і поводирем, і прокляттям. За кожен пропущений українцем наказ капрал карав не його, а франкомовного. Тож вечорами в казармі замість відпочинку розлючений напарник на пальцях і з матюками пояснював Максимові значення слів: назви елементів зброї, інженерних інструментів, команди «біжи», «стій», «чистити».

Фінальним іспитом став марш-кидок на 80 км

Перший місяць минув на «Фермі» — у глухому польовому таборі. Спали по три-чотири години на добу і вчили Кодекс честі легіонера. Максим вечорами стояв перед плакатом і вголос декламував його французькою. Якщо збивався, починав спочатку, тримаючи в руках важкий інженерний щуп.

Проміжним фіналом став марш-кидок на 50 км із повною викладкою, після якого Максимові урочисто вручили його перше Képi blanc (біле кепі, відзнака легіонера) й перевели до казарми.

Наступні три місяці були постійні стрільби, заняття з тактики, тактичної медицини, інженерна підготовка. Фінальним іспитом став марш-кидок на 80 км.

Фахова підготовка

Максим отримав статус anonymat, повністю стерши колишнє життя, і нове прізвище Куртуа. Призначення: 1-й іноземний інженерний полк (1-й REG) у комуні Лоден-Л’Ардуаз.

Ще три місяці Максима вчили діяти в авангарді колон: пробивати проходи в мінних полях під вогнем, підривати завали й перешкоди, проводити інженерну розвідку за стандартами НАТО, працювати з різними видами вибухівки та міношукачами Vallon.

Служити довелося в класичному легіонерському «вінегреті». У казармі пліч-о-пліч трималися ексвійськові з країн колишнього соцтабору, латиноамериканці й азіати. Ця строката суміш переплавлялася муштрою в єдиний організм. Французька тут стала інструментом виживання — це мова наказів, окриків сержантів і філігранної лайки.

Французькі легіонери готуються до урочистостей. Фото: фейсбук-сторінка Легіону

Парад

Окремим випробуванням для полку і для самого Максима стала участь у військових парадах на Єлисейських полях до Дня взяття Бастилії 14 липня. Парад має майже релігійне значення, а підготовка до нього триває місяцями. Максим пройшов суворий внутрішній відбір за зростом і стройовою підготовкою.

Попереду колони Легіону за давньою традицією йшли легендарні піонери — бородаті сапери в шкіряних фартухах і з сокирами на плечах. Сам Максим до цієї привілейованої касти не належав, тому за статутом був ідеально гладко поголений.

Полк Максима йшов в особливому, традиційному темпі Легіону — лише 88 кроків за хвилину, що набагато повільніше за інші підрозділи французької армії. Цей урочистий, важкий марш символізував невідворотність і незламність.

Максим у парадній формі з традиційною зелено-червоною еполетною відзнакою карбував крок перед президентом Франції й тисячним натовпом, відчуваючи себе частиною старої військової касти. Тоді він ще не знав, що невдовзі на нього чекатимуть пильні дороги Афганістану.

Сапери Французького іноземного легіону марширують на параді до Дня взяття Бастилії. Сокири і фартухи вказують на спеціалізацію підрозділу ще з давніх часів — прокладати шлях для решти війська

Афганістан

У 2011 році підрозділ Максима увійшов до складу батальйонної тактичної групи Battalion Task Force Lafayette армії Франції й за наказом командування ISAF був перекинутий літаками на авіабазу Баграм. А звідти безпосередньо в зону відповідальності французів — гірську провінцію Капіса і район Суробі. Це була одна з найгарячіших точок Афганістану, що затиснула стратегічну трасу в бік Кабула. Сюди стікалися бойовики з пакистанського кордону. Рельєф із «зеленкою» вздовж річок і глухими гірськими проходами ідеально підходив для засідок.

Війна для Максима стала рутиною. На передових позиціях та укріплених блокпостах «Торкані» та «Куті» його інженерна секція виконувала місії Open Route — інженерну розвідку та розчищення шляхів постачання військ коаліції.

Бійці 1-го іноземного інженерно-саперного полку в Афганістані

Завданням було йти попереду бронетехніки пішим дозором. На практиці це означало годинами тягати на собі 40-кілограмову викладку включно з бронежилетом, зброєю та важким селективним металошукачем Vallon. Вони шукали IED (Improvised Explosive Devices — саморобні вибухові пристрої). Таліби масово мінували ґрунтові дороги, узбіччя траси Хайвей-1 і стежки в «зеленці». Максим розкопував пастки, перевіряв кювети, знімав розтяжки, маркував безпечні проходи інженерними стрічками й супроводжував піхотні патрулі. Окрім того, інженери укріплювали периметри баз габіонами Hesco і підривали виявлені схрони зі зброєю та застарілими радянськими артснарядами, які бойовики розбирали на вибухівку.

Під час чергового виходу патруль підірвався на замаскованому керованому фугасі. Цього разу таліби діяли хитро й технічно. Заряд заклали глибоко в дренажний колектор під дорогою — металодетектор його не бачив. До того ж це була безкорпусна міна-пастка, зібрана в пластиковій каністрі й заповнена саморобною вибуховою речовиною на основі аміачної селітри та алюмінієвої пудри. Тонка дротова лінія керування від детонатора йшла на 200 м у густу «зеленку», де сидів підривник. Бойовики проігнорували піший дозор саперів і дочекалися, коли над точкою закладання опиниться важка бронемашина VAB, у який був і Максим.

Заряд вибухнув прямо під десантним відсіком

Заряд вибухнув прямо під десантним відсіком. Броня машини витримала, але колосальна ударна хвиля всередині замкненого простору призвела до важкої акубобаротравми та контузії людей. Крім того, динамічний удар знизу зірвав внутрішні кріплення й заклепки корпусу — ці вторинні осколки вщент посікли Максимові праве стегно.

Українця евакуювали гелікоптером Black Hawk спочатку до Кабула, а звідти до військового шпиталю Персі під Парижем.

1-й іноземний кавалерійський полк в Афганістані, 2008 рік

Паспорт

Процедура отримання французького паспорта не була красивим ритуалом. Це місяці жорсткої бюрократії та перевірок, поки Максим лежав на витяжці.

Закон «Français par le sang versé» гарантував громадянство без мовного іспиту (французька Максима на той момент все ще залишалася мовою наказів і рапортів). Командир полку подав рапорт на ім’я міністра оборони про те, що поранення отримане під час бойових дій. Цей факт перевірила спеціальна комісія, і документи запустили за спрощеною процедурою. Очільник оборонного відомства підписав офіційне клопотання перед Міністерством внутрішніх справ.

Поки документи йшли через відомства, до Максима в палату регулярно приходили офіцери контррозвідки з того самого «гестапо» DSPLE з Обані. Перевірка включала повний аудит біографії, рахунків, контактів, номерів телефонів.

Також дивилися, чи не було за бійцем дисциплінарних зальотів чи потрапляння в французьку поліцію. Офіцери підняли всі рапорти, опитали вцілілих бійців із його екіпажу в Афганістані, щоб переконатися, що підрив не стався через халатність. Перевіряли навіть перекази грошей в Україну, щоб виключити вербування іноземними спецслужбами.

Група 2-го парашутного полку Французького іноземного легіону в місті Ренні. У Франції військові патрулюють міста в межах антитерористичних заходів, водночас популяризуючи військову службу

Тим часом медкомісія надала висновок Inapte définitif (повна непридатність). Це вимога для списання з Легіону через важке поранення.

Максим отримав паспорт громадянина Французької Республіки, водночас втративши право на анонімність, і був звільнений зі служби у званні капрала. Його комісували, виплативши страховку.

Наступні 10 років Максим жив під Марселем, працював у приватній компанії з промислового демонтажу. Він звик до європейського спокою. Одружився з француженкою, колегою з компанії. Його французька мова нарешті позбулася виключно армійського забарвлення.

Сімейне життя було не дуже довгим. Дружина не витримала його замкненості й раптових «відльотів» у спогади. За словами Максима, розлучення він пережив майже без емоцій. У нього залишилася тільки орендована квартира, а ще кульгавість на зміну погоди, яка нагадувала про війну.

Дорога додому

24 лютого 2022 року Максим узяв свої документи, закинув у рюкзак екіпірування, прихопив саперний мультитул і поїхав в Україну. Європейським прикордонникам пред’явив французьку ID-картку, а українським — давно прострочений закордонний паспорт із тризубом. Його не могли не пустити додому.

42-річний сапер із позивним Француз спочатку командував групою інженерного забезпечення на одній із ділянок фронту. Потім після чергової контузії став інструктором. Досвід Афганістану тут остаточно перетворився на далеку історію: замість кустарних фугасів талібів Максим зіткнувся з тотальним, щільним промисловим мінуванням регулярної армії.

Робота перетворюється на повзання на животі з коротким щупом у руках

Земля нашпигована радянськими протипіхотними ПМН-2, ПФМ-1 «Пелюстка» і важкими протитанковими ТМ-62, які росіяни скидають тисячами за допомогою систем дистанційного мінування. Традиційні натовські металодетектори тут безсилі — дороги і посадки забиті гільзами, уламками снарядів і залишками згорілої техніки. Прилад фонить без упину. Робота перетворюється на повзання на животі з коротким немагнітним щупом у руках, де кожен сантиметр ґрунту перевіряється вручну в цілковитій темряві.

Сапери працюють у «сіряку» під постійним гулом тепловізійних дронів. Кожен вихід — лотерея. Педантизм Француза доводить новобранців до сказу ще на етапі підготовки. За недбало кинутий на підлогу інструмент, брудний щуп або нерівно накреслений формуляр мінного поля Максим влаштовує суворий рознос на химерній суміші українських і французьких матюків. «Мінне поле не вибачає дебілізму!» — кричить він бійцям, змушуючи переробляти схеми по п’ять разів.

Його курсанти знають: кульгавий сержант може вивернути душу під час муштри, але робить це лише для того, щоб його хлопці повернулися з чергової посадки живими.

Сапери-ветерани Французького іноземного легіону

ветерани війна військо україна франція