Статті
Ідуть, але обіцяють повернутися. Хто ці люди — картонкові протестувальники?
Сквер навпроти столичного Театру Франка кілька днів нагадував дивне поєднання мистецького перформансу й пункту прийому вторинної сировини: на траві розкидані картонки з гаслами. У центрі імпровізованої агітаційної точки припарковане авто з відкритим багажником. Тут кожен може отримати «чисте полотно» — картонку для вираження власного громадянського пориву. Люди пишуть свої заклики прямо на місці. Хто ці протестувальники й чого вони хочуть, Texty.org.ua розбиралися в матеріалі.
Озвучено за допомогою ШІ голосом Валерії Павленко
Протести розпочалися 16 липня після оголошення про кадрові зміни в уряді, у результаті яких Михайло Федоров залишив посаду міністра оборони. Частина громадян сприйняла це як зміну курсу цифровізації та розвитку оборонних технологій. Підключилися соціальні мережі — перші протестувальники підтягнулися до скверу вже зранку.
Учасники висували різні вимоги. Частина виступала за перегляд рішення про відставку Федорова, інші закликали до змін у системі військового управління і вимагали відставки головнокомандувача Збройних сил України Олександра Сирського. Саме таку атмосферу наш кореспондент застав на місці подій.
«Штаб»
Біля багажника «агітаційного» авто господарює Владислав Сулима. Йому 23, він колишній студент Київської консерваторії, який зрозумів, що в опері менше майбутнього, ніж у рядках коду, як кажуть програмісти. Чоловік пішов із музики, щоб просто мати змогу годувати сім’ю.
Його поява тут — це ціла логістична драма. Зранку Владислав із нареченою Анастасією подали заяву на одруження, а потім вирішили, що найкращий спосіб відсвяткувати це — поїхати на мітинг.
Історія з картоном — окремий шедевр: вони «вибили» купу коробок у працівників «Нової пошти», які спочатку щиро дивувалися, навіщо молодятам стільки паперу, поки не почули, що ті збираються на протест.
Чоловік старанно розрізає картон, щоб вистачило всім
Тепер Владислав разом із небайдужими перехожими, які, мов розвідники, нишпорять у пошуках картону, організував справжній конвеєр. Поруч чоловік старанно розрізає картон на шматки, щоб вистачило всім охочим. Сам Владислав, який підкреслює своє козацьке прізвище Сулима, здається цілком задоволеним. Схоже, він знайшов нарешті спосіб поєднати особисте щастя, ІТ-прагматизм і громадянську позицію.
Поруч із «картонковим штабом» розгорнувся інший, не менш важливий сектор — пункт забезпечення. Там господарює 20-річний студент Київського авіаційного університету Ярослав Задорожний. Він зі своїми друзями помітив очевидну проблему: люди приходять мітингувати зі своїми пляшками питної води, які незручно носити. Тож хлопці закупили воду на всіх, набрали стаканчиків і приїхали сюди.
Ярослав охоче озвучує свою позицію. Вважає, що нинішня влада ігнорує ефективних міністрів на догоду рейтингам. Він критично налаштований до застарілих генеральських кадрів і виступає за прозорість призначень, де вирішальний голос повинен бути за військовими, а завдання таких, як він, — бути їхнім надійним тилом. «Війні мають допомагати дрони, а не люди», — каже.
Загалом у сквері панує атмосфера взаємовиручки: поки одні ріжуть картон, інші везуть воду і зарядні пристрої для гаджетів. Учасники наголошують, що не належать до жодних громадських чи політичних організацій.
«Трибуна»
Навколо утворюється щільний натовп, проте серцевина площі залишається порожньою, наче арена для дійства. Там, немов на сцені, працюють журналісти — клацають камерами.
У центрі всього цього хаосу стоїть жінка з гучномовцем. Це 35-річна Аріша Кочарова. Вона диригує натовпом, задаючи ритм скандуванням. У її рухах відчувається впевненість професіонала, хоча сама Аріша стверджує, що тут лише з власної ініціативи. Поза межами цього скверу вона винахідниця, яка займається очищенням стічних вод. Жодних зв’язків із гучними політичними чи громадськими організаціями за нею не помічено.
Учасники мітингу по черзі вигукують гасла: «Депутати — на роботу», «Нам треба дії, а не бездіяльність», «Міняйте повноваження, а не міністрів», «Влада — це народ», «Ми так просто не відступимо», «Стояли, стоїмо і будемо стояти», «Зіпсували — виправляйте», «Реформи, а не схеми», «На війні нема канікул», «На *уя мені система, що працює проти мене?», «Одна-єдина соборна Україна», «Змінимось або помрем», «Слуга народу, виходь до народу!».
Військові
Посеред натовпу, що ритмічно скандує гасла, стоїть чоловік у звичайному цивільному одязі. Він не вирізняється зовні, але у нього в руках плакат, що свідчить про його належність до військових. 26-річний військовий Володимир Мальцев — водій, який відслужив чотири роки в 40-й окремій артилерійській бригаді й звільнився у 2023-му після трагічної загибелі свого брата, штурмовика 3-ї бригади.
Володимир активно підхоплює гасла, що лунають із гучномовця Аріші Кочарової, і разом зі всіма вигукує: «Депутати — на роботу!».
Я тут за прогрес, тому що прогрес рятує багато життів
Коли розмова заходить про загиблого брата, його голос здригається і в натовпі стає помітна його особиста драма. Володимир на мить замовкає, на очах виступають сльози, які він поспіхом витирає тильним боком долоні.
Ледь помітно вибачившись за емоційність, чоловік продовжує: «Я тут за прогрес, тому що прогрес рятує багато життів. Не тільки військових, а й тих життів, які могли б з’явитися. Тому що в мого брата навіть не було дружини, він пішов, не маючи сім’ї, і нічого після себе не залишив». Пояснює, що йдеться про використання новітніх технологій у війні, які заміняють солдатів і зберігають їхні життя.
Володимир говорить про своє розчарування «совковими» методами управління в армії, які, на його переконання, ігнорують безпеку рядових бійців заради виконання абсурдних наказів. Він виступає за технологічний прогрес — масове впровадження дронів і роботизованих комплексів, які мають рятувати життя українських воїнів.
Свій особистий дисонанс — народження в російському Томську та розрив із батьком, що є прихильником Путіна, — Володимир несе як тягар, але твердо наголошує: його присутність тут зумовлена прагненням до змін, де героїзм солдатів нарешті перестане знецінюватися генеральським невіглаством.
Серед натовпу на узвишші з гучномовцем стоїть інший ведучий. Він жартує: «Ми не москалі, але ми не стрибаємо. Тоді була зима, тому ми стрибали на майдані, щоб зігрітися». Закликає не творити ідола з Федорова, бо він може помилятися. «Маємо йому про це сказати», — додає.
Активісти
23-річна Катерина Братівник переїхала до Києва з Чернівців чотири місяці тому. За освітою вона фінансистка, нині працює викладачкою математики й англійської. Зізнається, що не має офіційного статусу волонтера чи належності до громадських організацій, проте її активна позиція сформувалася через друзів, які дотичні до війська, зокрема до «Азову».
Для Катерини цей протест — спосіб подолати багаторічну бездіяльність влади, про яку говорить із розчаруванням. Вирішальним імпульсом для неї стала промова Михайла Федорова після його відставки, яку вона побачила в мережі.
Історію почала вчити з репетитором, бо я сама викладачка
Катерина тримає великий плакат із написом «Azov Free». Пояснює, що проблема повернення додому полонених українців стала для неї всеукраїнською та базовою.
«Навіть історію почала вчити з репетитором, бо я сама викладачка... і розумію, що не розбираюся, тобто я почала вчити, розбиратися, бо усвідомлюю, що це також моя відповідальність, — каже Катерина. — Хочу жити тут і хочу, щоб нам було всім комфортно і класно».
«Легіонери»
Осторонь від натовпу, не скандуючи гасел, стоїть чоловік у цивільному, якого видає військова виправка. Він обгорнутий італійським прапором. Юрій Превіталі (Yuri Previtali) — італійський доброволець, який у 2023 році став на захист України.
За цей час Юрій став відомим і на батьківщині. Італійські видання Corriere della Sera, Corriere Bergamo, Il Giorno та Rai News не раз розповідали історію колишнього далекобійника з провінції Бергамо, який добровольцем вступив до українського війська. Писали про його службу на Донеччині, поранення, повернення на фронт після лікування, про те, що, за його словами, він воює не за гроші, а тому, що вважає захист України захистом майбутнього всієї Європи.
Навесні 2025 року ім’я чоловіка знову облетіло італійську пресу. Цього разу російські пропагандистські ресурси написали, що «італійського найманця Юрія Превіталі ліквідовано» на фронті. Новину швидко підхопили медіа, однак уже за кілька годин сам Юрій записав відеозвернення, у якому, усміхаючись, повідомив: «Я живий».
Журналісти з’ясували, що російська пропаганда переплутала його з іншим італійським добровольцем, який справді загинув. Історія стала показовою не лише через поспішність пропагандистів, а й через те, що в Італії уважно стежать за долею своїх співгромадян на війні за Україну.
Юрій розпочав розмову українською, але швидко перейшов на англійську, пояснивши, що йому так легше висловлювати складні думки.
На запитання, чому раптом вирішив змінити мирне життя в Бергамо на окопи в Україні, відповідає просто, але з особливою твердістю:
«Мені здається, це був час допомагати Україні. Я був здоровий і думаю, що можу долучитися до боротьби й допомагати захистити країну».
Згадує, що у 2022 році сюди приїхало багато італійців. І він просто вирішив, що не може лишатися осторонь.
Не міг оформити дозвіл на проживання в країні, яку захищав
Юрій служить інструктором у лавах ЗСУ, зокрема в Інтернаціональному легіоні. Прийшов на протест, бо вважає свободу слова базовою цінністю. Його найбільший біль — українська бюрократія: маючи українське посвідчення учасника бойових дій, довгий час не міг оформити дозвіл на проживання в країні, яку захищав. Про цю проблему він також відкрито говорив в інтерв’ю італійським журналістам після отримання статусу ветерана.
«It's bullshit», — коротко каже про свої поневіряння з документами.
Для Юрія цей протест і про повагу до людей, які залишили власні країни, сім’ї та звичне життя, щоб захищати Україну. Тепер вони сподіваються, що Україна поставиться гідно й до них.
Настрій
На вечір людей у сквері значно більшає. Проте скоро 22:00, метрополітен незабаром припинить роботу, і біля входу до метро на вулиці Городецького шикується довга черга. Люди роз’їжджаються по домівках, зважаючи і на комендантську годину, — мітингувати цілодобово не вийде.
Попри втому, у натовпі панує рішучий настрій. Із коротких розмов зрозуміло, що протест не завершився. Наступного дня планують збиратися знову.
Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)
Підписатися