Статті

ЄС змушує Україну модернізувати металургію. І це на краще

Українська металургія колись була локомотивом економіки і нашого сировинного експорту, а нині вона в глибокій кризі. Частина підприємств в окупації, енергетика надірвана обстрілами, логістика ускладнена. Цього року з’явилися нові проблеми. Євросоюз запровадив вуглецевий податок (CBAM) на імпорт брудної сталі, виготовленої з великими викидами вуглецю (CO₂). Але вихід є.

Головне рішення — перейти зі старих доменних печей на нові електропечі. Вони працюють переважно на брухті, дають менше викидів CO₂ і менше забруднюють воду, а отже, значно знижують вуглецевий податок.

Металургійний завод SSAB у шведському місті Укселесунд за 100 км від Стокгольма — піонер зеленої металургії. Підприємство переходить із доменних печей на електросталеплавильне виробництво з використанням губчастого заліза, виготовленого на водні. Це дасть змогу компанії випускати сталь без використання викопного палива. Електропіч мають запустити у 2027 році

Електрика проти коксу

Більшість українських комбінатів працюють на домнах: у печах із залізної руди й вуглемісткого коксу виплавляють чавун. Далі його продувають киснем у конвертері. Ця технологія середини ХХ століття заточена на масове виробництво напівфабрикатів.

Її біда і в тому, що вона шкодить екології, і в поганій здатності модернізуватися під сучасні низьковуглецеві стандарти. І вона дає продукт із низькою доданою вартістю, продаючи який країна ніколи не стане по-справжньому заможною.

Електродугова піч влаштована інакше. У неї завантажують брухт і залізо прямого відновлення (DRI — залізо, добуте з руди газом замість коксу, без домни), електрична дуга розплавляє його в нову сталь. В Україні приклад уже є — завод «Інтерпайп Сталь» у Дніпрі, збудований у 2012 році.

Завод обійшовся в $1 млрд, чи не найбільша інвестиція в промисловість за час незалежності. Але це ніби острів самотності — галузь досі переважно доменна. Саме тому вуглецевий податок б’є по всьому експорту. Цьогоріч продаж української сталі в ЄС упав на 17%.

Порівняймо технології

Доменна сталь виробляє приблизно 1,8–2,3 тонни CO₂ на тонну продукції. Електросталь на брухті — лише 0,3 тонни CO₂. Для вуглецевого податку це ключова різниця: що нижчий вуглецевий слід, то менше сертифікатів має купувати європейський імпортер, а отже, дешевший і конкурентоспроможніший товар.

Електроенергія. І тут логіка також перевертається. Електропіч потребує багато електрики, яка в Україні стала дорогою через російські удари. Тому перехід впирається не лише в гроші на обладнання, а й у просте питання: чим заживляти печі? Саме тому атомна й відновлювана генерація важлива, бо це економічна передумова зеленої сталі.

Сталь, вироблена на електроенергії з вугільних ТЕС, зеленою не вважатиметься. Про цей взаємозвʼязок треба памʼятати, коли формується енергетична політика країни.

Стара домна — це довгий ланцюг «брудних» цехів

Вода. Обидві технології її споживають. Але річ навіть не в кількості, а в тому, наскільки брудною стає вода після виробництва, і в ціні її подальшого очищення. Стара домна — це довгий ланцюг «брудних» цехів, найжахливіший із яких — виробництво самого коксу. Тоді як електропіч не використовує коксу, тож вода йде переважно на охолодження. А отже, менші витрати на очищення, екологічні платежі й ризик штрафів.

Вода, ймовірно, буде одним із найважливіших ресурсів у ХХІ столітті, її потрібно берегти вже зараз. І ставлення до її споживання переглядати як на промисловому, так і на індивідуальному рівні.

Конкуренти

Масштаб відставання України ілюструє одна цифра — частка електрометалургії у всьому виробництві сталі.

У Туреччині це понад 70% усієї сталі. Вона флагман у Чорноморському регіоні, хоча й залежна від імпорту брухту. У США на електропечах виплавляють більш ніж половину сталі. У Німеччині, Франції, Польщі та Іспанії електрометалургія поступово відвойовує місце під тиском кліматичної політики. В Україні показники найнижчі серед великих і середніх країн Європи — 10–12%.

У Туреччині електрометалургія становить 70% усієї сталі

Окремий випадок — Китай: він дає більшу частину світової сталі. Частка електропечей там довго трималася на рівні близько 10%. Але й у Китаї відбуваються зміни в бік електрометалургії.

На цьому тлі видно головне: за структурою Україна ближча до Китаю, ніж до Туреччини, тому вуглецевий податок для нас болючіший, ніж для сусідів.

Ціна

Водночас треба сказати про вартість переходу на електропіч. Будівництво електросталеплавильного комплексу коштує сотні мільйонів, а то й мільярд доларів, а собівартість тонни готової продукції залежить від цін на брухт та електрику. Там, де електрика дешева й чиста (потужна гідроенергетика, атом, ВДЕ), електросталь виходить водночас конкурентною і низьковуглецевою.

Звідси висновок: енергетику й металургію в Україні треба планувати разом.

Що Україна може зробити

Почнімо з головного: криза старого доменного способу настала б і без цього нового європейського податку, який її лише пришвидшив. Виграють виробники з низьким вуглецевим слідом і доступом до дешевої чистої електрики та брухту. Програють ті, хто залишиться сам на сам зі старою домною.

Перше: механізм вуглецевого податку прописаний так, що він не лише карає. Наприклад, вуглецеву ціну частково можна сплатити вдома Україні й відняти її від збору ЄС. Але Єврокомісія хоче, щоб ці кошти спрямовувалися на енергетичну модернізацію країни, а не в прірву дефіцитного бюджету.

Друге: замкнути брухт усередині країни. Український уряд уже фактично заборонив вивозити його за кордон. До брухту тепер треба ставитись як до важливої сировини: його переробка в країні дає бюджету в рази більше, ніж експорт.

Третє: сприяти інвестуванню в електрометалургію й чисту енергетику водночас. Без дешевої, зеленої й стабільної електрики (атом, сонце/вітер + накопичувачі, гідроенергетика) перехід на електропечі буде економічно кульгавим.

Четверте: створювати стимули для закладання потужностей із виробництва DRI — заліза, добутого з руди без домни, про яке ми згадували на початку статті. Воно потрібне як домішка до брухту для якості сталі. Поки що промислового DRI в Україні немає.

П’яте: змінити власне ставлення до Європейського зеленого курсу загалом і його елементів зокрема. Якщо в Єврокомісії кажуть, що зелений тренд — це серйозно, то краще одразу вірити на слово. Вуглецевий податок — це не епізод, а нова нормальність.

Питання не в тому, чи можливий перехід, а в тому, чи встигнуть українські металурги його здійснити і чи спроможні залучити кошти в умовах війни. Рінат Ахметов, власник Метінвесту, колись потужного виробника металу, міг би не купувати нову квартиру більше ніж за пів мільярда доларів, а інвестувати ці кошти в нові технології на двох металургійних заводах, які в нього залишилися.

Шосте: сформувати і почати реалізувати власну промислову політику, інтегровану із загальною політикою ЄС, але адаптовану до українських реалій.

Замість того щоб перебудовувати металургію, уряд випрошує в ЄС різні поступки

Натомість уряд досі переважно випрошував у Брюсселя поступки: довші перехідні періоди, винятки, відтермінування. Ця логіка лише відкладає розплату й консервує відсталість. CBAM нікуди не зникне, бо це елемент Європейського зеленого курсу.

Державі час перестати поводитися як прохач і сприйняти вуглецеву ціну як те, чим вона є насправді, — як зовнішній політекономічний тиск, що змушує нарешті модернізувати промисловість. І якщо Україна сама не дає ради зі стимулами для приватних власників у металургії, то цю проблему за неї вирішить політика ЄС, але тоді ніхто під українські умови особливо не підлаштовуватиметься. Бо ЄС і так кредитує Україну.

Висновок

Зрештою все зводиться до трьох базових вузлів. Брухт треба утримати в країні. Без відносно дешевої чистої електрики електрометалургія втрачає конкурентоспроможність. А такі інституції, як система торгівлі викидами, верифікація, цільові фонди енергомодернізації, можуть перетворювати CBAM із покарання на кероване навантаження, що веде до модернізації.

Це в інтересах України, бо нова металургія менше забруднює повітря і воду, дає більші прибутки.

Символічно, що на початку ХХІ століття вийшов пізній роман Павла Загребельного «Брухт» про пострадянську Україну 1990-х, тіньовий бізнес на брухті, який веде героя і все його покоління до моральної деградації. Тоді брухт асоціювався із загальним економічним занепадом країни. Можливо, той самий брухт сьогодні за наявності інституцій та волі стане рятувальним кругом для України як сучасної індустріальної держави. Інакше вижити важко.

СВАМ брухт економіка енергетика металургія податок євроінтеграція єс