Як змінився фронт із початку 2026 року. Детальні карти просування росіян

На графіку дві криві. Верхня — темпи просування росіян, нижня — їхні втрати. Ідеальний графік в умовах чисельної переваги ворога мав би такий вигляд: верхня лінія йде рівно, а нижня стрімко вгору.

Ситуацію можна було б вважати «складною, але контрольованою», якби швидше просування приводило до більших втрат ворога, тобто якби дві лінії йшли синхронно. Так і було у 2024 році. Із січня 2025-го ситуація стала погіршуватися, росіяни просуваються швидше, а вмирають менше.

З вересня 2025-го втрати ворога знову почали зростати, а криві вирівнюватися, тобто ситуація знову повернулася з катастрофічної до «складної, але контрольованої». Та на початку цього року дві криві знову стали розходитися, що сигналізує про вкрай погану ситуацію. Хоча останній сплеск російських втрат дає надію на зміну тренду, але минуло ще замало часу, щоб зрозуміти, чи цей сплеск випадковість, чи ознака змін на нашу користь.

Сумщина. Розтягування оборони

Сумський напрямок сьогодні теж не схожий на класичний фронт із чіткою лінією зіткнення. Це радше прикордонна смуга бойового контакту, де російські сили діють через розосереджений тиск малими групами, а українська оборона вибудовує гнучку, ешелоновану систему реагування з відходами на підготовлені рубежі та контратаками локального рівня.

Бойові дії тут не формують суцільного фронту. Натомість виникає «пульсуюча» зона нестабільності вздовж кордону, де контроль над окремими ділянками може змінюватися без глибоких оперативних проривів.

Виникає «пульсуюча» зона нестабільності вздовж кордону

Найактивнішою ділянкою залишається район Миропільського в межах Краснопільської громади. Саме тут фіксується основний наступ російських сил, зокрема спроби просуватися малими штурмовими групами через кордон і закріпитися в прикордонних посадках.

У цій зоні днями відбувся тактичний відхід українських підрозділів на підготовлені рубежі. Це потрібно для перенесення переднього краю оборони на вигідніші позиції та зменшення втрат.

Саме Миропільський вузол зараз відіграє роль одного з основних «точкових викривлень» фронту на Сумщині.

У північних районах області бойові дії мають ще більш фрагментований характер. Російські сили застосовують тактику коротких рейдів через кордон із подальшими спробами закріпитися в лісосмугах або на окремих занедбаних ділянках.

Ці дії не призводять до формування стійких плацдармів, але створюють постійне напруження вздовж лінії кордону. У результаті виникає нестабільна сіра зона, де контроль над територією змінний і залежить від інтенсивності локальних боїв.

Більш загрозливим видається східний фланг Сумщини, де спостерігається тиск, взаємопов’язаний із північними ділянками Харківщини. Тут російські сили поєднують артилерійський вогонь, дронові удари і дії малих груп, щоб створити розтягнутий фронт без чіткої лінії просування.

Більш загрозливим видається східний фланг Сумщини

Цей сектор виконує функцію стратегічного зв’язку між двома напрямками, змушуючи українську оборону утримувати значну протяжність прикордонної зони.

Українські сили, зокрема підрозділи 14-го армійського корпусу, діють у межах моделі гнучкої оборони. Вона передбачає відсутність жорсткої передньої лінії та опору на кілька ешелонів позицій.

Основні завдання оборони полягають у тому, щоб не дати російським групам закріпитися в прикордонній смузі й утримати логістичні вузли в глибині території. Такий підхід дає змогу зменшувати ефективність дрібних рейдових дій противника, навіть якщо окремі передові позиції тимчасово залишаються.

Просування має фрагментований характер і не формує глибокого оперативного виступу, але створює постійну нестабільність уздовж кордону.

Висновок

Сумщина сьогодні — це прикордонний фронт нового типу, де головною формою бойових дій є не прорив і не утримання суцільної лінії, а розмитий тиск у форматі малих груп і локальних вклинень.

Російські сили намагаються розширювати зону нестабільності вздовж кордону, тоді як українська оборона переходить до гнучкої, ешелонованої моделі реагування, утримуючи контроль над глибиною території навіть за умови тактичних відходів на окремих ділянках.

У результаті формується не класичний фронт, а динамічна прикордонна система, де вирішальне значення має не лінія на карті, а здатність утримувати контроль над простором у постійно змінних умовах бойового тиску.

Вовчанськ, Харківщина

Російські війська знов активізувалися біля Вовчанська, намагаючись розширити зону контролю вздовж кордону. Але, попри захоплення ще в лютому 2026-го Дегтярного, подальших успіхів не досягли.

Провалилися й спроби наступу в напрямку Вовчанських Хуторів та із західної ділянки в напрямку Липців африканських найманців та стрілецького полку. Просування має тактичний характер: невеликі штурмові групи тиснуть на окремих ділянках. Головна мета таких дій — розтягнути оборону СОУ й створити загрозу для північних підступів до Харкова. Інтенсивність боїв зберігається, але без швидких проривів. Значну роль відіграють артилерія і дрони з обох сторін.

Висновок

Класичне формулювання «ситуація складна, але контрольована» відповідає дійсності. Йдеться не про масштабний прорив, а про поступовий тиск і спроби закріпитися.

Купʼянськ, Харківщина

Тут ситуація одна з найскладніших на північному сході Харківщини. Росіяни намагаються знову повернутися в Купʼянськ. Але ключова особливість полягає не в стрімкому просуванні, а в поступовому «розплітанні» лінії фронту на кілька паралельних напрямків.

Російські сили не ведуть єдиного фронтального наступу на місто. Вони формують систему точок тиску, які працюють одночасно з півночі, північного сходу та сходу, поступово наближаючи бойові дії до міської агломерації. Це варто розглянути детальніше.

Одним із ключових вузлів залишається район Дворічної та прилеглих населених пунктів на східному березі Осколу. Тут російські сили намагаються утримувати й розширювати плацдарм, використовуючи його як базу для подальшого тиску в глиб Харківщини.

Найінтенсивніші бої точаться на північних підступах до Куп’янська, у районі Синьківки та в напрямку Петропавлівки.

Російські підрозділи намагаються поступово витискати українську оборону через дрібні атаки та закріплення в лісових масивах і посадках, але прориву в напрямку міста не відбувається — бої залишаються «позиційно-розмитими» з великою кількістю локальних зіткнень.

На північному сході ключову роль відіграє район на захід від окупованих Табаївки та Крохмального в напрямку на Загризове та Новоплатонівку. Окремі позиції можуть змінюватися, а лінія зіткнення часто проходить через посадки й малонаселені ділянки.

Головна мета цього напрямку — не швидке просування до Куп’янська, а вирівнювання фронту й створення умов для подальшого тиску на логістику наших сил у місті.

Окремої уваги вартий район Куп’янська-Вузлового, який залишається критично важливим логістичним елементом усього напрямку. Тут російські сили намагаються чинити тиск на підступах, використовуючи артилерію та малі штурмові групи. Проте захопити станцію їм не вдається.

Річка Оскіл визначає конфігурацію напрямку. Російська тактика ґрунтується на утриманні окремих точок на східному березі й спробах їх розширити. Однак саме Оскіл суттєво обмежує можливості для глибокого маневру, перетворюючи бойові дії на серію локальних спроб закріпитися.

Висновок

На Куп’янському напрямку одночасно працює кілька осей російського наступу: Дворічна як опорний російський плацдарм, Синьківка як зона постійного штурму, східні населені пункти як поле поступового розмивання фронту.

Загальна логіка бойових дій полягає не у швидкому захопленні міста, а в створенні навколо нього тиску, що поступово ускладнює оборону та логістику українських сил.

Лиман, Харківщина

Наступ у напрямку Лимана створює тиск на північний Донбас і Харківський південний фланг. Росіяни хочуть не так захопити Лиман, як вийти на оперативний простір на стику Донеччини та Харківщини, щоб створити загрозу охоплення Слов’янсько-Краматорської агломерації. Бойові дії йдуть хвилями: інтенсивність то зростає, то спадає, а контроль над окремими лісовими масивами і населеними пунктами частковиий і нестабільний.

Росіяни тут також просочуються малими групами. Головна ідея — поступове розхитування української оборони вздовж природних рубежів, насамперед у лісисто-степовій зоні на підступах до Лимана.

З обох сторін постійно працює артилерія та FPV-дрони по логістиці й позиціях. Українські сили в районі Лимана діють переважно у форматі стримування та контратак. Головна мета — не допустити злиття дрібних російських вклинень у більш стабільну лінію просування.

Контрудари СОУ спрямовані на відновлення втрачених позицій у лісових масивах, ліквідацію малих штурмових груп, що закріпилися в сірій зоні, стабілізацію логістичних коридорів у глибині оборони.

Лиманський напрямок важливий не так сам по собі, а як частина ширшої системи тиску на Північний Донбас і підступи до Харківщини. Будь-яке, навіть незначне, просування в цьому районі має ефект не так територіальний, як оперативний — змінює баланс сил у сусідніх секторах.

Висновок

Російські сили намагаються повільно розширювати зону контролю через дрібні тактичні дії, тоді як українська оборона зосереджена на тому, щоб не допустити перетворення цих локальних змін на стійкий наступ.

Краматорськ і Словʼянськ, Донеччина

Ситуація на ділянці Краматорськ — Слов’янськ стратегічно важлива для всього східного фронту. Тут російські сили теж не ведуть прямого штурму міської агломерації, а поступово підходять до неї через багаторівневу систему проміжних рубежів, які утворюють так званий пояс фортець української оборони.

Слід звернути увагу на Костянтинівку як вузол виснаження російського наступу.

Російські війська намагаються прорватися через Костянтинівку й Дружківку, щоб відкрити шлях на Краматорськ і Слов’янськ із півдня. Саме цей напрямок розглядається як один із ключових для подальшого розвитку всієї кампанії.

Попри посилення штурмів, наступ фактично захлинувся на підступах до Костянтинівки. Противник досягнув лише обмежених локальних успіхів і не зміг ані прорватися в глиб міста, ані зламати оборону на флангах. Як і раніше, бої тут затяжні, виснажливі й із великими російськими втратами.

Наступ захлинувся на підступах до Костянтинівки

Українські сили утримують ключові позиції й зберігають загрозу флангових ударів, що змушує росіян розпорошувати сили й гальмує просування. У результаті замість швидкого маневру противник втягнувся в лобове «прогризання» оборони.

Час працює проти російського задуму. Чим довше тривають бої за Костянтинівку й Дружківку, тим менше шансів на швидкий вихід до Краматорська з півдня. Відповідно відкладається й будь-яка реальна перспектива наступу на Слов’янськ.

У підсумку сили, які мали забезпечити ривок на Краматорськ і Слов’янськ, виснажуються ще на підступах. І навіть у разі часткового успіху під Костянтинівкою ресурсів для повноцінного розвитку наступу далі може вже не залишитися.

Висновок

Краматорськ і Слов’янськ сьогодні залишаються ключовою оборонною агломерацією Донеччини, до якої противник наближається не через різкий наступ, а в результаті поетапного просування через проміжні вузли.

Головна характеристика цього напрямку — повільне формування оперативного тиску без досягнення глибокого прориву, де вирішальне значення має не швидкість просування, а здатність утримувати контроль над проміжними рубежами.

Покровське. Український контрнаступ

На стику Донецької та Дніпропетровської областей триває одне з найменш видимих, але тактично важливих протистоянь нинішнього фронту. Тут іде постійна боротьба за окремі точки, над якими можуть змінювати контроль не раз і не два протягом тижня. СОУ намагаються вибивати невеликі групи противника, які просочуються через слабші ділянки оборони.

Тут одне з найменш видимих, але тактично важливих протистоянь нинішнього фронту

Росіяни і далі вдаються до тактики просочування (це коли дрібні штурмові групи заходять у проміжки між опорними пунктами, закріплюються в лісосмугах або зруйнованих будівлях і намагаються поступово розширювати зону контролю). Головна мета тут не так просування в глиб Дніпропетровщини, як створення постійного тиску на фланги Покровського напрямку й розхитування оборонної системи.

У результаті формується своєрідний «пульсуючий» фронт: сьогодні контроль над певною ділянкою може бути за однією стороною, завтра вже за іншою, а післязавтра вона знову переходить у невизначений стан. Саме ця нестабільність і є головною характеристикою району.

Висновок

Попри обмежений масштаб боїв, ця ділянка працює як буфер між основними боями за Донбас і відносно глибшими тиловими районами Дніпропетровщини.

Гуляйполе і Запоріжжя

На цій ділянці ключовою є боротьба за фланги та оперативні висоти. Росіяни і далі атакують Запоріжжя з рубежу Приморське — Степногірськ. І не полишають спроб просунутись у бік Малої Токмачки, намагаючись дістатися до південно-східних околиць Оріхова й обійти з флангу оборону підрозділів ЗСУ в районі Новоданилівки.

Також окупанти продовжують атаки з напрямку Гуляйполя, одночасно намагаючись утримувати загальну ініціативу на південному сході Запорізької області. Водночас українська сторона використовує локальні контратаки, щоб розхитати російські фланги й створити загрозу для їхнього угруповання в районі переднього краю.

Загалом російське просування — це не різкий прорив, але постійне наближення через проміжні населені пункти та посадки.

Бої ведуться переважно в сірих зонах між селами, де контроль часто неповний і змінюється залежно від інтенсивності штурмів і контратак. Головна мета російських сил — поступово створити умови для флангового обходу Гуляйполя, а не прямий штурм міста.

У районі Оріхова одна з найстабільніших ділянок фронту, де російські сили і далі тиснуть на українські позиції, проте без глибоких просувань.

Цей сектор відіграє роль «фіксатора» українських сил, не даючи росіянам перекинути резерви на схід, у район Гуляйполя. Тут тривають переважно позиційні бої з високою роллю артилерії та безпілотників і можливістю завдати удар у фланг угруповання, що намагається пролізти вздовж Дніпра.

Українська активність у цьому районі зосереджена не на прямому відбитті лінії фронту, а на спробах створити загрозу російському угрупованню з флангів.

Йдеться про серію локальних контратак, спрямованих на вибивання російських сил із передових позицій у сірих зонах, порушення логістики дрібних штурмових груп, створення умов для потенційного тиску на флангові вузли російського угруповання.

Це дуже локальні бої, але їхній ефект полягає в зміні конфігурації: замість прямого протистояння виникає багатовекторний тиск.

Висновок

Гуляйпільський і Запорізький напрямки сьогодні — це складна система взаємних маневрів. Російські сили намагаються поступово стискати українську оборону через дрібні просування, тоді як українська сторона використовує локальні контратаки для створення загрози флангам і розбалансування російського угруповання.

бойові дії війна карти просування росіян фронт хід війни

Підпишіться, щоб отримувати найкращі статті на e-mail (раз на два тижні)

Підписатися

Подивитись свіжий випуск