«Славік, Славік, виключи фонарік». Один день із сантехніком на Троєщині

Шишкін? Ніт

Ранок 29 січня. Надворі відлига. Під ногами хлюпає мокрий сніг, який уже завтра, за прогнозом, перетвориться на лід. В одному з мікрорайонів Троєщини на вулиці майже безлюдно. Біля кіоску чоловік у гумових чоботях і бордовій куртці з написом «Керуюча компанія Деснянського району» поспіхом п’є каву. Його знають на районі як сантехніка Славіка. Завжди поспішає, завжди зайнятий, завжди на телефоні, завжди з ліхтариком на лобі.

Кажу, що хочу написати про його роботу.

— Мене звільнять, — переживає сантехнік.

— Ходімо до вашого начальника, — пропоную.

Славік швидко докурює й накульгуючи поспішає до ЖЕКу.

— Оце в мене такий лікарняний, — скаржиться. — Тільки з лікарні, а бігати треба.

Ледве встигаю за Славіком. Він зранку вже працював, латав трубу після прориву.

Довгий сірий коридор ЖЕКу. На вході до ще одного довгого коридору висить оголошення про те, що потрібні сантехніки й двірники. Зарплата не вказана.

У коридорі з десяток людей. Одна жінка викликає телефоном поліцію, їй «п’ять днів не дають світла».

Славік швидким кроком минає юрбу. Жеківська куртка спрацьовує як магніт — люди кидаються до сантехніка. Говорять навперебій, кричать.

— Ви Шишкін? — проривається до В’ячеслава одна з жінок.

— Я не Шишкін. Я українець, — відповідає Славік і зникає за дверима кабінету старшого майстра.

Шукаю кабінет начальника. Жодної таблички.

Славік хутко повертається. Його обступають двоє чоловіків і жінка: «Можливо, ви нам допоможете?». У їхньому будинку гаряча вода заливає підвал. Славік іде за людьми. Біжу за ним. Вслід знову агресивно кричить жінка: «Де ваші мастєра?».

— Чого ви в сантехніка питаєте, — огризається Славко.

Жінка люто гримає дверима у відповідь.

Перша купіль

Будинок, у якому затоплює підвал, Славік не обслуговує. Але ситуація критична, мусить бігти туди.

Каже, що працювати нікому. Люди звільняються. У ЖЕКу, який обслуговує 58 будинків, троє сантехніків.

— Мені 58. І я наймолодший, — пояснює.

Відчиняються двері підвалу. Звідти пруть клуби пари. Славік вмикає налобний ліхтар і зникає в імлі. Чути, як ллється вода. За кілька хвилин стає тихо. З пари знову з’являється фігура Славіка. Він мокрий до нитки.

— Ви наш герой, — вигукують вдячні люди.

Підходить двоє працівників Київтеплоенерго.

— Що там, Славік? — питають.

— Уже нормально. Я перекрив.

Пояснює людям, що гаряча вода є в системі труб, щоб та не замерзла.

Мокра шапка сантехніка вкривається інеєм. Він поспішає до іншого будинку.

— Вам би перевдягнутися, — кажу. — Чи не промокає куртка?

— Ага… — скептично відповідає Славік. — І промокає, і горить.

«Шукайте мене тут»

Завдання Славіка на сьогодні — перевіряти системи на готовність до запуску опалення. Я ж допитуюся, що з каналізацією: чи не розмерзнеться? Каже, у його будинках критичної ситуації немає.

Але передусім Славіку треба спустити повітря «в рамці». Так називають пункт керування центральним опаленням будинку.

Спускаємося в підвал. Там темно, на підлозі є трохи води.

— Тут у порядку, — каже Славік.

— Воду з батарей сюди зливають? — допитуюся.

— Там он приямок, — показує.

Я мало що бачу в темряві під шаром води.

— Скоро сантехніком станете, — сміється Славік.

Просить купити йому червоне «Мальборо»

Йдемо до іншого будинку. Славік на ходу просить чоловіка купити йому червоне «Мальборо». Питаю, чи то його друг. Каже, брат. Самому ж В’ячеславу йти в магазин — «зайва втрата часу».

У підвалі іншого будинку також темно, під ногами пісок. У кутку червоний вогнегасник. Він один виділяється на сірому тлі.

— Будемо перевіряти, чи готова система, — коментує сантехнік.

Крутить щось розвідним ключем.

«Пшшш» — починає сходити повітря.

З крана тече вода. Переживаю, що зараз затопить. Славік заспокоює, що так треба, вода «заходить у рамку». Коли дадуть команду подавати в будинок, тепло піде в батареї.

Плану немає. Усе залежить від обставин

Скільки будинків зможе запустити за день, сантехнік не знає. Плану немає. Усе залежить від обставин.

У Славіка знову дзвонить телефон.

— Різьба-різьба має бути, — консультує когось.

Знову дзвінок. Очевидно, від начальства. Славік звітує, у якому будинку: «Шукайте мене тут…».

— Може, сьогодні запустимо, — звітує знову.

Нарешті сантехнік збирається додому, щоб зняти мокрий одяг.

— Славік, Славік, виключи фонарік! — кричить із вікна сусід.

— То во лбу звізда горить, — відповідає він.

Друга купіль

Вдруге зустрічаю Славіка, коли він знову біжить додому перевдягатися.

— Ой біда-біда, — каже.

Славік знову мокрий. В одному з під’їздів прорвало трубу на даху.

— Ви хоч пообідали? — запитую

— Та яке... — відмахується.

Вночі треба лити гарячу воду із сіллю в унітаз

Перевдягнувшись, Славік виходить із під’їзду з чорним пакетом. Я хвостиком за ним. Поки чекала його, побачила, що в будинкових чатах розганяють інформацію про те, що вночі треба в певний час лити гарячу воду із сіллю в унітаз. Розповідаю про це сантехніку.

— Хай ще труби собі попсують, — сердито кидає.

Вхід на горище, де прорвало трубу, на вигляд як кроляча нора — отвір метр на метр. Щоб просунутися туди, треба стати на коліна й нахилити голову. За чоловіками лізу я. Підлога й труби вкриті голубиним послідом. Стеля низько, випростатися на повний зріст неможливо.

Тоненька труба обмотана чимось білим, схожим на клейонку. Славік обережно розмотує, мов бинт на хворій кінцівці. Дістає пилку-болгарку.

«Вжжжж, вжжжж» — сиплються іскри.

«Чвак, чвак» — чути під ногами.

«Бамц» — падає шматок труби.

Славік не може довго стояти зігнутий, болить спина. Вилазить із горища через «кролячий отвір». Мовчазний і роздратований.

— А коли у вас закінчується робочий день? — запитую.

— Ненормований, — відповідає.

— А чому ви вирішили сантехніком стати?

— Та якось так став, — відрубує і відвертається.

Працював 10 років у міліції

До того Славік розповідав, що працює в ЖЕКу з 2000 року. А перед тим працював 10 років у міліції.

У мене ще є питання, але сантехнік не налаштований на розмову. Йду додому з думкою про швидкі морози. Люди в будинках, у яких немає тепла, чекають Славіка на підключення. Ті, хто отримав тепло, чекають Славіка, щоб розібрався, чому батареї теплі не в усіх кімнатах. І так щодня.

Сантехнікам обіцяють повну зайнятість за 22 тис. грн

Тепер щодо зарплат. Комунальні організації на сайтах із працевлаштування часто пропонують слюсарям-сантехнікам базову зарплату 12 тис. грн.

Керуючі компанії з обслуговування житлового фонду (їм підпорядковані дільниці-жеки) обіцяють слюсарям-сантехнікам повну зайнятість за 22–23 тис. грн. Комунальне підприємство «Спецжитлофонд» — 30 тис. грн. Вакансій багато.

блекаут київ репортаж робота троєщина