Обласні петиції: інструмент, який не працює

Петиції можна подавати на кількох рівнях. Наприклад, петиції до президента на державному рівні українці охоче підписують, бо це справді впливає на його рішення. Для обласних центрів, як свідчить дослідження руху «Чесно», це також робочий інструмент. В об’єднаних територіальних громадах (ОТГ) теж, бо там, де «всі всіх знають», згуртуватися і донести проблему до влади легше.

А от на рівні областей система ламається. Автор переконався в цьому особисто. Спробував ініціювати ремонт доріг на Прикарпатті й зіткнувся із серйозними перешкодами.

Чому обласні петиції потрібні?

Обласний рівень — це дороги, лікарні, освіта, екологія та інші великі проєкти. Жодна ОТГ самотужки їх не потягне. І для цього є обласні петиції. Вони мають допомагати маленьким селам або «кластерам» із кількох сіл із різних ОТГ. Без таких петицій влада бачить лише проблеми великих міст, а периферія лишається «невидимою».

В Україні існує платформа електронної демократії eDEM, якою послуговується більшість обласних, міських та інших рад — лише деякі використовують власні платформи. Однак підтримка обласних петицій на eDEM значно менша, ніж решти.

Пік популярності обласних петицій припадає на рік запровадження цього інструменту: у 2016-му було створено 59 петицій в усіх українських областях. У наступні чотири роки ініціатив поменшало: близько 40 на рік. У 2021-му почався великий спад (16 обласних петицій на всю країну), який триває дотепер: у 2023-му їх було лише чотири. Обласні петиції помітно втратили популярність. Які ж причини?

Зі 105 петицій, поданих на Львівщині за весь час, необхідну кількість голосів набрали 17, ще 88 не подолали поріг. На Тернопільщині пройшли 10 петицій, ще 25 залишилися «за бортом». На Волині підтримку дістали 5 із 46. Але в багатьох областях — Рівненській, Запорізькій, Полтавській, Сумській та інших — петиції так і не назбирали голосів. Так само як і на Івано-Франківщині, про кейс якої ми докладно розповімо нижче.

Населення Львівської області — 2,5 млн, поріг підтримки петиції — 1000 голосів протягом 90 днів. Населення Івано-Франківської області — 1,3 млн, поріг — 1500 голосів протягом 30 днів. При цьому саме місто Івано-Франківськ, соціально більш об’єднане, ніж область, для підтримки петицій вимагає 250 голосів і дає на це 60 днів. Абсурд чи свідома перешкода для підтримки петицій на рівні області?

Виходить, що в меншій за населенням Івано-Франківській області потрібно більше зусиль, щоб достукатися до влади, ніж у Львівській. Пропорційно поріг для Франківщини мав би бути втричі меншим, бо нинішній люди навіть не намагаються подолати. Завищені вимоги вбивають ідею низових ініціатив.

Окрім кількості голосів важливий фактор — тривалість збору. За 30 днів набагато важче залучити людей, медіа, опублікувати пости в усіх соцмережах і зібрати голоси, ніж за 90. Особливо якщо йдеться про місця, де люди об’єднані навколо невеликих громад.

На заваді запровадженню нижчого порога стоять дві речі. Перша — рішення облради, яка визначає його самостійно. Друга — закон: він каже, що для громади, яка має понад мільйон мешканців, поріг не може бути меншим за 1000 голосів. Я не дуже розумію, чому це доцільно. Якби такого обмеження не було, область могла б, наприклад, у порядку експерименту встановлювати поріг у 100 голосів. Якби це перевантажило систему через завелику кількість петицій, можна було б підвищувати поріг, доки система не збалансувала б саму себе. Тобто можна було б знайти такий поріг, який не перевантажує систему й водночас формує культуру петицій і допомагає вирішувати місцеві проблеми знизу.

Цікавий приклад — Тернопільська область із населенням 1,02 млн осіб. Там використовують власну платформу для петицій. У 2016 році вони мали поріг 500 голосів за 90 днів. За весь час подано 35 петицій, серед яких 10 набрали необхідну кількість голосів. Та у 2021-му депутати підняли поріг удвічі, до 1000 голосів, напевно, щоб він відповідав чинному законодавству. Радикального ефекту від цього не було: збільшений поріг згодом пройшли чотири петиції. Мабуть, попередній досвід привчив людей користуватися петиціями і зробив їх частиною місцевої політичної культури.

В Івано-Франківській області ситуація протилежна — культуру не сформували. Високий бар’єр не вирішує проблему, а, навпаки, руйнує сам інструмент.

Як не працюють обласні петиції: приклад Прикарпаття

Я зіткнувся з цим особисто. Мої родичі живуть у селищі Букачівці на Івано-Франківщині, до якого ведуть дві розбиті дороги:

Більшівці — Княгиничі (О090301);

Конюшки — Журавеньки (С091004).

Ці шляхи — єдині артерії для регіону площею 360 кв. км із десятками сіл, фактично відрізаних від цивілізації. З одного боку Дністер, із другого — ліси.

У Букачівцях працюють сучасна лікарня і станція швидкої допомоги. За останні роки там провели капітальний ремонт, купили обладнання, з’явився колектив молодих лікарів. Успішна реформа на рівні громади. Але через стан доріг лікарі й швидка заблоковані: їхати до пацієнтів у сусідні села небезпечно, обладнання трясе на вибоїнах, марнується дорогоцінний час.

Я вирішив допомогти. З’ясував, що це дороги обласного підпорядкування, отже, звертатися треба до області. Написав листи до ДП «Дороги Прикарпаття» й отримав формальну відписку: на дороги немає грошей. Чому це відписка? Бо на капітальний ремонт альтернативної дороги до Буковелю в держбюджеті передбачено 2,3 млрд грн. А ще тому, що місцеве підприємство, яке готове співфінансувати ремонт дороги, теж отримало відмову.

Відповідь на інший лист — з Івано-Франківської облради — чекаю й досі.

Так я прийшов до ідеї петиції. Створив її і побачив вимогу — 1500 голосів за 30 днів. Подумав, що це нереально, але вирішив з’ясувати, чому такий поріг. Адміністратори платформи пояснили: умови голосування встановлює облрада. Я написав туди, наразі без відповіді. Так само без відповіді поки що й моє звернення до Урядового контактного центру — в теорії цей механізм дає змогу комунікувати безпосередньо з органами влади. Але проблема в тому, що це не петиція: без публічного процесу немає колективного голосу громади. А отже, немає тієї сили, яка й робить петиції важливими.

Отже, петицію я створив, але шанс зібрати підписи мізерний. І це сумно.

Під час залучення голосів виникла інша проблема — технічна. Для поширення я пішов у місцеві групи у фейсбуці, звернувся до локальних медіа. Люди спершу охоче підхопили ініціативу, але згодом стали надходити численні відгуки про те, що зареєструватися не вдається, процес складний і передбачає забагато кроків. Я повідомив про це на платформу eDEM — там запевнили, що оновлюватимуть функціонал, робитимуть його зручнішим.

Намагаючись залучити підтримку, я часом мав відчуття, що фізичні підписи було б зібрати легше, ніж цифрові. Як варіант можна дозволити реєстрацію через гугл і фейсбук, щоб будь-яка бабця чи дідусь могли пройти її самотужки. Це забезпечило б інклюзію та рівність.

Висновок

Обласні петиції потрібні. Бо проблеми областей не стосуються обласного центру. Містяни мають свої інструменти, а обласні петиції — шанс для сіл і містечок. Але коли поріг недосяжний, то цей шанс зникає.

Роками не маючи розвитку, регіони поступово знелюднюються. Я спостерігав, як молодь їде туди, де є робота, медицина й транспорт. Тих, хто виїхав, повернути назад дуже важко. Це питання вже не комфорту, а виживання цілих територій.

Якщо ми хочемо, щоб низова ініціатива працювала не лише у великих містах, то:

• поріг має бути реалістичним (для Івано-Франківщини — до 500 голосів);
• термін збору має бути довшим (90 днів, як у багатьох містах);
• потрібні приклади успіху, щоб люди бачили сенс пробувати.

А зараз виходить, що петиції на рівні більшості областей існують лише на папері.

Автор вдячний платформі електронної демократії eDEM за надання даних про обласні петиції. Дякую за численні відповіді на мої листи. Бажаю розвитку цій платформі. І до уваги читачів: можна безкоштовно приєднатися до платформи eDEM і реалізувати електронну демократію у своїй громаді!

демократія дороги петиції прикарпаття самоврядування