Керівник штурмовиків Валентин Манько про втрати в підзвітних полках, роль “Боцмана” та причини створення нового роду військ

Хто такий Валентин Манько (для довідки)

Учасник АТО, полковник ЗСУ, з серпня 2025 року очолює Управління штурмових військ ЗСУ. До цього керував 33 окремим штурмовим батальйоном, а потім – полком. Підрозділ воював на Харківщині, Донеччині, Курщині, Білгородщині, Сумщині, Запоріжжі. За участь в Курській операції, поряд з ще двома командирами штурмових полків – Юрієм Гаркавим та Олегом Ширяєвим – отримав звання Герой України.

У 2014 році був одним з заступників Дмитра Яроша у військовому добровольчому формуванні “Правий сектор” та, за інформацією БФ “Повернись живим”, представлявся заступником комбата підрозділу “Дніпро-1”.

У 2014 році був довіреною особою Дмитра Яроша на виборах президента. Протягом наступних п'яти років тричі балотувався до Верховної Ради.

За даними “УП” в 2015-му Манько перебував в міжнародному розшуку за підозрою у пограбуваннях. Справу розслідували українські правоохоронці, і вона стосувалась збройного нападу і захоплення зерна на близько 500 тис грн на Донеччині. За пів року він зник з списку розшуку, а справу закрили. Сам Манько в одному з останніх звернень назвав ту справу “політичним переслідуванням”.

У 2018 році, попри протести частини ветеранської спільноти, Манько очолив Державну службу у справах ветеранів.

У 2022 році, за словами Валентина, він був пов’язаний з ГУРом. Пізніше створив та очолив 33-й окремий штурмовий батальйон ЗСУ, і потім, відповідно, очолив полк та управління частини штурмових підрозділів. Туди наразі входить п'ять полків, одна бригада та ще ряд окремих батальйонів. Саме цю структуру Головнокомандувач пропонує вивести в окремий рід військ.

Про втрати

На початку розмови Валентин намагається з’ясувати, чому саме авторка стверджує, що полки несуть великі втрати на полі бою. Потім намагається провести довгий “лікбез” на тему: “Що таке штурмові війська”.

— Я просто хочу зрозуміти, це хтось проводив дослідження? Ми проводимо інколи на деяких напрямках, коли розуміємо, що там можуть бути втрати. Ми потім проводимо
аналітику між бригадами.

З чого складається розуміння, наскільки високі чи невисокі втрати? Якщо ми візьмемо любу операцію оборонну, якщо в нас там треба посилити оборону – ми також туди можемо забігати, я вам можу сказати однозначно, втрати – не тільки наші, а й тих підрозділів, які знаходяться в смузі, вони відповідно зменшуються десь на 50%. Чому?

Бо ми завжди пасивну оборону переводимо в активну. Це наша звична робота, до якої ми приходимо, по-перше, ми змінюємо ті позиції, які були, бо якщо противник вже наступає, то він вже чітко розуміє, де знаходяться наші позиції оборонні, тобто лінії бойового зіткнення.

без нас – це втрати десь в 3-4 рази у них були б більші, ніж до того, як прийшли ми

В цей час я ще переходю десь до атаки. Тобто, щоб звести противника зовсім з розуму, щоб він взагалі не розумів, де ми знаходимося. Дивіться, коли ми переходимо до такої тактики – от за місяць, якби вони стояли, вони б понесли втрати. Якщо ми охороняємо просто лінію, свою смугу, якщо ми говоримо про оборону, то взяти місяць з нами і місяць без нас – це втрати десь в 3-4 рази у них були б більші, ніж до того, як прийшли ми.

Я вам десятки прикладів зараз привів, десятки тисяч голосів кажуть, що – це неправда (те, що втрати в “штурмових полках Сирського” великі, - Ред).

— Які десятки тисяч голосів кажуть, що це неправда?

— От у мене все військо моє вам каже – це неправда. От мені десять тисяч військовослужбовців позвонили зараз і кажуть: Валентин Миколайович, командувач, дорогенький, будь-ласка, ми вас дуже просимо, а можете сказати пані Анні, що це неправда?

— Як Ви з 10 000 поговорили за ці 7 годин?

— Та в мене ж є управління.

Якщо я зараз скажу командирам батальйонів, командирам рот, щоб вони вам понаписували смски, що це брехня?

Якщо я зараз скажу командирам батальйонів, командирам рот, щоб вони вам понаписували смски, що це брехня?

— Ні, це буде виконання наказу Вашими підлеглими.

— Ні, я дам Ваш номер, скажу: “напишіть так, як є”.

— Якщо ви скажете підлеглим – ” напишіть як є “, навіть якщо скажете прямо так, то справа в тому, що у частини підлеглих немає телефонів, бо вони на позиціях – це штурмовики. І вони штурмують. Це не буде повністю об’єктивна картина…

— Ну, вам же хтось написав. “Периживатєльні родичі”, і військові, які хочуть стати політиками.

— Ні, це не так працює.

Пояснення авторки

Прошу співрозмовника надати “сухі цифри”, які, як він каже, вони рахують. Пан Валентин протягом розмови вагається, але, нібито погоджується дати порівняння інформації про втрати. Станом на час публікації жодних цифр ми не отримали.

До прикладу, «Бабель», посилаючись на власні джерела в ДШВ, пише, що 225 штурмовий батальйон мав удвічі більше втрат, ніж будь-який батальйон ДШВ, задіяний в операції на Курщині.

Що таке штурмові війська

— Штурмові підрозділи і війська — ми діємо з першого дня, не рік, не півтора, не два, а – з 2014-го року. Я завжди з тих часів працював малими мобільними групами. Ми складали малі мобільні групи, якими ми проводили нальоти. Це десь було порівняно з нальотами розвідувальних батальйонів, спецназу. Ми зробили малу групу, провели розвідку, зробили наліт і одразу відійшли. А потім уже заходить інший підрозділ, який там далі буде атакувати.

І от поступово ми все вдосконалювали-вдосконалювали. І цю тактику, яку ми зараз вже обрали декілька років тому — я їздив у Німеччину (навчатись, — Ред.), і до цього ми дуже довго йшли. В 2022 році ми зробили Навчальний центр, центр підготовки саме штурмовиків, тоді ми ще були в ГУРі. НЦ був ГУРівський, це все витягалося з ГУРу.

Це все складалось дуже-дуже багато років.

На всій лінії бойового зіткнення, де є проблема, там однозначно є штурмові війська. Ви знаєте це? Хтось каже: “ми – пожарники”, а 47-ма каже: “ми – пожарники”. Повірте мені, вони нічого не знають про пожари … так, як знаємо, це ми.

Тому що ми на день можемо закривати ділянки фронту, припустимо, знаходячись на Сумському напрямку, ми можемо одразу заїхати за півдоби. Ми настільки швидко вже навчилися переміщуватись. Тобто ми працюємо як група швидкого реагування, як організм швидкого реагування, який стабілізує.

Хтось каже: “ми – пожарники”... вони нічого не знають про пожари … так, як знаємо, це ми

Тобто, ми вискакуємо, є прорив, просування, міжпозиційні оці, які зараз, тобто тактика тисячі порізів – ми вискакуємо туди.

Припустимо, візьмемо Новопавлівський напрямок. Стоїть у нас певна бригада – хороша, погана, не мені судити, я не люблю це робити, але я знаю, що командування підрозділів часто бреше про реальний стан речей.

я знаю, що командування підрозділів часто бреше про реальний стан речей

Від того, що вони брешуть – от вони десь профукали за день 20 з чимось позицій. І моя задача їх відновити. Уявіть собі, от останній раз 28 позицій бросили. На 28 позиціях, давайте просто порахуємо, мінімально хай було по дві людини – це 50. Вийшло звідти, припустимо, десять. Це вже 40 – втрати. Тому що втрати завдаються, якщо противник з'ясував де, він буде планомірно їх вбивати. Але втрати, в основному, відбуваються на відході, коли починає піхота тікати.

десь профукали за день 20 з чимось позицій

Пояснення авторки

Увага! Цифри, які називає пан Манько – його припущення, а не факт. Але загалом теза, що під час хаотичного відходу військових з позицій підрозділи можуть понести великі втрати, - вірна.

Я на такий випадок посилаю малу тактичну групу. Тобто ми не відштовхуємося від родів, взводів і тому подібне. Це наука, це велика наука! Просто Кротевич, він також взагалі не розуміє, що таке штурмові війська. От слова зовсім.

Пояснення авторки

Манько говорить про цитату Кротевича, яку я наводжу у своїй колонці тут.

Ми використовуємо постійно нову тактику. До цієї тактики ми маємо бути підготовлені. Тобто в нас підготовка – це саме головне, що в нас сьогодні є.

В нас є ОКП (основні командні пунтки, - ред.), на яких ми тримаємо аналітиків. Аналітики проводять дослідження, в першу чергу вони дивляться за тактикою противника, роблять схеми, як просувався противник. Потім ця аналітика стікається в одне управління, далі передається в навчальний центр. Ми раніше були в командуванні підготовки при Ніколюку (генерал, який очолює ОТУ “Донецьк” - Ред.).

“Боцман” і штурмові полки

— Пане Валентин, дивіться, ви намагаєтесь мені дати короткий курс університету оборони, а я відштовхуюсь від того, що я досить довго (ходжу), скажімо так, з цією інформацією, 10% з якої я опублікувала, тому що решту 90% або зашкодять людям, від яких я це отримала, або зашкодять загалом обороні. І те що раніше робили штурмові батальйони, і що так – втрати там були достатньо великі і вливання людей достатньо великі.

Ну, цим мають займатися Омбудсмени, я так полагаю, ну не ми і не ви, правильно?

— Це непорівняно із тим, які свідчення почали приходити в кінці зими, на початку весни щодо методів роботи в цих полках. Тому, власне, цей текст і з'явився. Тому що є люди, які вважають, що наша армія має йти до людиноцентричності і намагатися якось...

— Ну, цим мають займатися Омбудсмени, я так полагаю, ну не ми і не Ви правильно?

— Я як журналістка, можу публікувати будь-які спостереження, які вважаю суспільно-важливими…

— Да, да, да, все правильно.

…Ці я вважаю суспільно важливими.

— Так точно!

— ...І оскільки мене лякає тенденція…

— Пані Анно, я вас не звинувачую. Я вам просто намагаюсь пояснить, з чого люди взяли свої висновки і з чого ми.

— Ця інформація стікалася до мене протягом останніх 9 місяців, скільки там вже були (сформовані) полки. Це загальне враження Збройних сил по певним, знову наголошу, полкам. І це не тільки 225. Це 225 і…

— …і 425. Я розумію, я розумію про що Ви кажете.

— Це 225 і 425, ви абсолютно правильно кажете.

Пояснення авторки

До цього сам пан Манько згадав 225-й полк в контексті ситуації взаємних скарг 47 ОМБр та 225 на одне-одного через складну ситуацію на полі бою під час проведення Бєлгородської операції навесні цього року, яка, на жаль, не увінчалась успіхом.

— Зараз ви сказали про втрати – всі розуміють, про штурмові (підрозділи, - ред.) – хто до мене піде сам тепер?

— Коли я чую декілька десятків свідчень, і бачу певні докази, які я не можу і не вважаю за потрібне станом на зараз публікувати…

— Пані Анно, якщо у вас є докази – інша справа. Якщо хтось провів аналітику – це інша справа. Я вам поясню, дивіться, приходить до мене бригада, наприклад, з числа 150-х. От я їх маю завести на втрачені їхні позиції. А в них там, розумієте, звичайна піхота після БЗВП (базової військової підготовки, - ред.), після адаптації. Вона прийшла і командири не дуже бажаючі воювати такі самі новенькі і т.д. Так от скажіть мені, будь ласка, вони дуже будуть хотіти йти за мною?

хто до мене піде сам тепер?

Я до чого це кажу – мені дали батальйон там 100 з чимось людей, і ці 100 з чимось людей колективно не хочуть йти. І оці всі 110 людей, чи 120, будуть вам писати, що ми – “кончені м'ясники”.

– І от вони, наприклад, не хочуть йти. І які ви методи застосовуєте для того, щоб вони йшли? Я намагаюся Вам це сказати (про неприйнятні методи роботи - ред.), Ви мене просто не хочете слухати.

– Ми заводимо їх до себе на полігони. Вони працюють з нашим інструкторсько-викладацьким складом. Тиждень, два, скільки потрібно. Ми їм даємо мотивацію максимальну. Потім ми повертаємо їх назад, і повірте мені, вони йдуть на штурми. І в них мінімум СЗЧ.

— Немає місця катувань?

Це є абсолютно в будь-якому підрозділі! І за це я дуже караю.

Примітка: Під час ознайомлення з матеріалом комунікаційник пана Манька уточнив, що малось на увазі – що, на жаль, такі ситуації трапляються в усіх підрозділах Сил оборони України.

— Я не погоджуюсь (що це відбувається в будь-якому підрозділі, - ред).Тому що, наприклад, просто набити комусь “морду”, хто там відмовник чи кинув позицію – це одна… (перебиває)

— Да, да, я Вам за це кажу. А про що? Я не розумію.

…Інша справа – це трішечки інше. Наприклад, чому у людей забирають…?

(перебиває)

— А просто про катування, як про катування? Я сам, якщо узнаю, сам особисто руки поламаю. Моментально відреагую, відреагую по закону і не тільки. Якщо це буде правдою.

Повірте, я також ненавиджу ці всі катування, повірте, для мене – це “жопа”, я прибираю це по-максимуму. Але ці “ями” були в усі часи, і в різних підрозділах, і бригадах (йдеться про ями в яких садять, наприклад, за вживання алкоголю, - ред). І повірте мені, коли приходить 60 військовослужбовців із навчального центру, а із них 50 наркомани кончені. І їх треба якось витягнути із залежності. Скажіть мені, як це зробити?

— Це вже питання до якості і ТЦК… (перебиває)

— … Ми їх витягаємо. Ми ж не повертаємо їх назад. Ми витягаємо. Ми просто їх закриваємо десь, правильно? Ми приводимо медиків, ми їх лікуємо. Ми витягаємо їх з залежності – потім тягнемо на полігон – на полігоні максимум намагаємося їх ще донавчити, і потім ведемо їх в бій.

Кажете, де це відбувається – я особисто приберу, разом з вами поїдемо, поламаю при вас руки

Я за підхід, де десь у нас є прогалини, де у нас є якісь речі, які треба з ЗСУ прибрати повністю, я з вами повністю згоден. Кажете, де це відбувається – я особисто приберу, разом з вами поїдемо, поламаю при вас руки.

— Це незаконно, тому не треба такого робити.

— Мінімум, позвільняю тих людей. Можете до мене приїхати, поїдемо разом. Якщо таке є, я при вас звільню.

Про "Боцмана"

— Сергій Коротких, відомий як “Боцман”, яка його роль в штурмових військах?

— Ну, він же раніше в 225 полку, він був командиром батальйону. Він працює толково, він як воїн, він дуже достойний. Повірте мені, він провів не одну операцію. Він дуже достойний воїн.

Зараз він займається підготовкою. Він розробляє, він дуже багато робить з підготовки. Він просто начальник відділу підготовки.

Сєрьога – красавчик. Це єдина людина, яка мене не кинула в Іловайську свого часу. Коли всі відійшли, коли всі втекли. Він і з ним 24 пацаньонка – азовці-розвідники, які мене не бросили. І які не дали можливість закрити мене і (батальйон – ред.) “Донбас”, хоча відійшли тоді і “Торнадо”, і ще там відійшли з правого флангу...

Який воює, чесно, з першого дня війни. Який сам лізе на “передок”, який сам лізе з хлопцями, який тренує і з ними постійно воює. Таке судження про нього, як про воїна. Якісь там подкилимні чи якісь там “камні подводні”, я не знаю.

— Ну, оскільки вони є ці “камені”, то…

(перебиває)

— А що саме? Які камені, Пані Ганно, ви зрозумійте, я не володію інформацією, я намагаюся не залазити в цю всю фігню, чого – бо в мене просто… я постійно знаходжуся на фронті. Я за два роки був двічі дома на пару днів. Тому поясніть мені, що кажуть, що говорять? Бо я реально не розумію. Ну, всі задають за нього питання, а я не розумію, якийсь подвох, а в чому – не розумію.

— Починаючи з його бекграунду, з співпраці з контррозвідувальними органами інших країн, нині нам ворожих, і закінчуючи тим, що...

— Щоб ви поняли, Коротких, коли він був у ГУРі, він чотири рази був на поліграфі. Поліграф жодного не дав підтвердження, що він ворожий шпіон. Більше року по ньому проводили НСРД (негласні слідчо-розшукові дії – тобто прослуховування тощо – Ред.)

Тоді, я пам'ятаю, був Пісний Олександр Михайлович, якщо ви знаєте, – бандитами займався в СБУ в управлінні “К” – нині покійний, він займався і постійно казав: “Он шпион! Он там - “это”, “то””. Коротше, йому дали можливість, він два роки займався, так і не зміг жодного слова доказати. Потім його перевіряв ГУР десь близько року, вони перевіряли його. Ну, і я вам скажу так, коли він стоїть зі мною поруч і стріляє в г*ндона, це треба бути дуже замаскованим шпіоном.

Всі задають питання за Коротких, а я не розумію, якийсь подвох, а в чому – я не розумію

Пояснення авторки

Перш, ніж очолити підготовку особового складу в штурмових полках, Коротких був одним з управлінців в штурмовому батальйоні “225” під керівництвом Олега Ширяєва. Ширяєв, як і Коротких – екс-соратник Андрія Білецького. Він, як і Манько мав (або має - ред.) офіційну підозру щодо схожого правопорушення – збройного нападу на елеватор, де були поранені. Найбільшим же “гріхом” Ширяєва можна вважати очільництво в минулому громадської організації Іллі Ківи, проросійського політика.

Проте ці “плями минулого” не зрівняються з бекграундом, який тягнеться за Коротких, і через який у пана Манька “всі” про нього запитують.

Для довідки. Хто такий Сергій Коротких (“Боцман” або “Малюта”)

Росіянин, який отримав українське громадянство в 2014 році, пробувши 8 місяців командиром роти розвідки в полку “Азов”, яким тоді командував Андрій Білецький.

Після переїзду до України і отримання громадянства, входив до близького кола ексміністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Очолював Департамент охорони об’єктів стратегічного значення в МВС. Також входив до керівництва політичної партії “Національний корпус” та “Національних дружин” Білецького.

До 2014-го був учасником кількох білоруських та російських неонацистських угрупувань, причетних, зокрема, до багаточисленних нападів і вбивств на національному грунті.

Вчився в білоруській школі КДБ. Йому закидали роботу, як на білоруські, так і російські спецслужби, зокрема ФСБ. Сам він публічно завжди це відкидає.

В Україні його неодноразово звинувачували в причетності до збройних нападів, та навіть називали виконавцем кількох убивств, зокрема, й білоруського журналіста Павла Шеремета.

В Білорусі задовго до убивства самого Шеремета також убили оператора, з яким працював Шеремет – Завадського. Як стверджує у великому відео про зв’язок Авакова та Боцмана військовий Валерій Маркус, тоді за підозрою у вбивстві затримували саме Коротких, але потім відпустили.

Також про у своєму дописі колишній “Азовець” історик Олег Однороженко заявляв, що саме ці люди причетні до вбивства в 2015 році юриста і ідеолога “Азову” Ярослава Бабича. За моєю інформацією, Однороженко давно виїхав закордон через погрози. Родині Бабича також погрожували.

— Це не його ідея забирати у людей телефони? Загалом у ваших…

— Давайте я вам поясню, що таке “забирати телефони”. Якщо ви розумієтеся на війні, то я взагалі всім бригадам рекомендую забирати телефони, якщо боєць йде в бій. Тому що перше по чому буде прилітати – це по телефону.

Пояснення авторки

Пан Манько розповідає про пристрої, які можуть запеленгувати телефони на відстані навіть 30-40 км, але, на відміну від загальноприйнятого в ЗСУ принципу, переконує, що пристрої, на яких вимкнений мобільний зв’язок і GPS, але вони під’єднані до WiFi, наприклад, теж видають сигнал, який можна перехопити на такій відстані.

— Чи є телефони є у бійців, поки вони не на бойових? Наскільки мені відомо – ні. Немає на полігоні…

— …Значить, правильно. Ви знаєте, скільки прилітало по полігонам? Ваші ж колеги-журналісти, так само, як і ви, коли по полігону прилітає, всі задаються питанням – “як туди могло прилетіти”? В першу чергу по телефонам і прилітає. Попадає бійець в полон. Його питають, де ти тренувався?

Він каже: “ну, десь там”. От вони одразу направляють туди свою розвідку. Тобто це ж, дивіться, соти і все остальне – це супутники. Все одно, є ячейки, вони прив'язуються до сот, потім до антен, потім антена передає далі, потім це все передається на супутники.

Він на полігоні, якщо вони на полігоні тиждень, значить, тиждень без телефону. Потім він приїжджає в ППД (пункт постійної дислокації), йому дають телефон, він звонить всім своїм родичам.

Куди має йти поповнення

— Це складна робота, і ніхто її в ЗСУ не робить, навіть в ДШВ. ДШВ не можуть до цього прийти. ДШВ зовсім інша наука, вони працюють великими підрозділами, а спецназ ССО - дуже малий… Тобто це інший метод роботи, в нас свої методи роботи, своя тактика і вона дієва.

І вона показала за два роки себе дієвою. Подивіться, ми сьогодні можемо закрити кожен клаптик і не дати противнику просунутися так, як вони могли просуватися раніше. Хоча противник лізе, припустимо, на Запорізький напрямок, і одразу лізло три бригади, потім ще дві. А в мене там стояв, всього-навсього, 1 РТГр (ротно-тактична група) 33-го полку. 1,5 роти там було і вони зупинили наступ противника. Зупинив наступ взагалі 33-й, 210-й з’явився через три тижні і просто допомагав зачищати Степногірськ. Там в Степногірську було, щоб ви розуміли аж 4 військовослужбовця противника.

Просто от, якщо взяти досягнення, просто припустимо, візьмемо контрнаступ Запорізький і наступальні дії по Курщині. Так от, на Курщині працювало 2 батальйона наших штурмових і 5 батальйонів різних бригад.

лізло три бригади, потім ще дві. А в мене там стояв, всього-навсього, 1 РТГр (ротно-тактична група)

І ми прорив зробили майже на 47 кілометрів, здається. Ми забрали тоді 1500 квадратних кілометрів. Можете собі уявити? Так наше досягнення і втрати наші, і втратить скільки там – і нічого не занять, а занять 50 км квадратних. І от порівняйте втрати Сухопутних військ там на 50 км кв – і наші.

Пояснення авторки

За даними тодішньої заступниці Міністра оборони Ганни Маляр ЗСУ за літо 2023 року звільнили понад 200 кв км на Півдні України, що вчетверо більше, ніж озвучує пан Манько. Загалом в піковий момент ЗСУ контролювали понад 1250 кв км Курщини, повідомлялось про 92 населених пункти. В листопаді 2024 Головнокомандувач заявляв про просування на 35 км вглиб території.

На Курщині наступ дійсно розвивався стрімко, і основний прорив ЗСУ здійснили в перші 3 тижні наступу. Місце для атаки було обрано вдало, бо там ворог не мав таких міцних укріпрайонів, фортифікаційних споруд та великих мінних полів, як влітку 2023 на Запоріжжі.

— Я можу порівняти втрати, бо знаю втрати Сухопутних військ на Курщині за півроку. І я погоджуюсь, що ваше вклинення на Курщину в серпні було блискавичним, спільне з ДШВ. За вами заходили механізовані війська, тобто ви проривались, а механізовані – заходили...

— Да, да. Механізовані там через 3-4 тижні з’явились.

Пояснення авторки

Я працювала на Курщині через 2,5 тижні після початку наступу з 22 та 61 механізованими бригадами. Військовослужбовець 22 ОМБр, сержант ЗСУ Максим показував мені трофейний “Камаз”, яким його підрозділ заволодів на Курщині 9-го серпня. На 3-й день Курської операції. Також він показував кадри з перших днів операції, де він та його люди взяли в полон декількох десятків військових РФ.

225-й окремий штурмовий батальйон (нині полк) та 80-та та 82-га окремі десантно-штурмові бригади дійсно проторювали дорогу першими, але одразу за ними одразу заходили, як 33-й окремий штурмовий батальйон (зараз полк) та 95-та бригада ДШВ, так і механізовані бригади ЗСУ: 22-га, 61-ша, 41-ша, 129 ТРО та кілька батальйонів морської піхоти.

— Я погоджуюсь, що якщо порівнювати перший місяць наступу на Курщині і перший місяць наступу чи навіть перші декілька місяців Запорізького, то – Курщина успішніша.

— 1 до 50 по досягненням.

— І, якщо, умовно кажучи, якщо прослідкувати мої всі матеріали і мої публікації, я і писала, що перший етап Курської операції, перші місяці до січня, він був успішний, він був потрібний, ми дійсно відтягнули російські війська і ми дійсно багато нанесли їм втрат. Але потім настав другий етап. Я розумію, що це не ви визначаєте. У мене ж, як ви можете помітити, до штурмових військ…

— …Це не ми тоді руководили, а вже командував тоді командувач ДШВ. І там наших військ не залишилося зовсім.

— Ваші війська наступали на Тьоткіне і на Білгородщину, і там понесли, на жаль, на превеликий жаль, великі втрати.

— Це окрема операція. Вони там теж… там була теж певна ціль – відтягнути війська.

— Я розумію.

— І вони витягли це. Я не хочу осуждати. Я вважаю, що якби я командував на Курщині я, а не ДШВ, то я б по цей день тримав Суджу під контролем.

Тьоткінська операція, там працював 33-й полк. В 33-го найменші втрати з усіх полків.
А знаєте, чому ми там наступали, знаєте? Тому що деякі бригади не могли втримати цю лінію. І лінія просідала. І ми перейшли до контратаки, і ми успішно контрштурмували, контратакували. І якщо взяти, порівняти ті втрати, які понесли підрозділи, стоячи там і не йдучи вперед – бо ми їх змушували “ідіть вперед, не стійте, блін, хлопці, не можна” – вони не змогли цього зробити. Просто не змогли цього зробити. Не знаю, хто винен в цьому, це хай розбирається свідство.

якби я командував на Курщині я, а не ДШВ, то я б по цей день тримав Суджу під контролем

Але коли прийшли ми, ми все перевернули. Уже Безсалівка була профукана. Війська противника вже були на нашій території. Ми їх вдало відкинули, закинули за кордон, і Тьоткіно ми досі тримаємо під нашим контролем. 33-й полк, на жаль, мені дуже шкода, що я не можу його висвободити, тому що немає військ, які замість мене стануть і будуть там чітко тримати Тьоткіне.

Пояснення авторки

Згідно з даними DeepState, які підтверджуються інформацією з внутрішніх карт ЗСУ, які мені вдалось побачити, наразі ми не котролюємо Тьоткіне Курської області. Сили оборони України контролюють частинку території РФ там, але лише до річки. Найімовірніше, йдеться про оборону саме тієї ділянки полком нині.

— Пані Анночко, я хочу вам пояснити, що у нас найменші втрати в усіх Збройних силах. Просто вони у нас дуже різкі і показові, тому що, якщо ми прийшли, ми зразу втратили… понесли якісь втрати за день, за два. І якщо за день, другий, третій ми інколи несем, на жаль, великі втрати. Але якщо потім взять за місяць – ми їх не несемо зовсім. А якщо взяти у порівнянні з нами наші сусідні бригади – то вони несуть в рази більші втрати, ніж ми.

— Пане Валентине, дивіться, справа в тому, що підрозділи із нехорошою репутацією, які несуть найбільші втрати, це не 33-й полк.

— Я знаю, розумію.

— Ви розумієте, це інші два...

… Якби ви мені сказали за 33-й, я б вам навіть не дзвонив.

Для мене мої полки це дуже важливо. Коли я чую про втрати, повірте мені, Ви не уявляєте наскільки я через себе…я вже просто старий воїн. Якщо я раніше тільки за близьких міг, то зараз якщо несуть втрати, хлопці, я через себе пропускаю і роблю все можливе, щоб більше таких втрат не було. Але у нас така доля штурмовика.

Давайте просто візьмемо Шевченкове село. Декілька місяців там бодалися 3-4 наші бригади. Так от вони понесли там просто колосальні втрати,утримуючи його. А я б там так не зробив. Якщо порівняти, припустимо, в мене було там 30 з чимось військовослужбовців – “500”, “300”, “200” (“500” – зниклий безвісти, “300” – поранений, “200”– загиблий).

І я його все одно одрізав і потім повернувся зачистив, тому що я вибрав іншу тактику. І їх знову туди завів, і в них стали менші втрати. А вони просто рубались в лоб. Вони понесли тисячі, просто тисячі життів понесли втратами.

Пояснення Анни Калюжної: Мені не вдалось, підтвердити або спростувати інформацію про тисячі втрат, які понесли бригади Сухопунтих військ там.

І мені так боляче просто чуть, що в нас колосальні втрати. Так, я можу ці втрати понести в кілька днів, тому що якщо в ці дні я не провів вдало операцію, то на наступні дні (точна кількість днів прибрана на прохання комунікаційників з міркувань безпеки операцій - Ред.) противник уже максимум підтягує свої сили і тоді вже “скупляюся” я.

І я їх знову туди завів, і в них стали менші втрати. А вони просто рубались в лоб

Пояснення авторки

Дуже важливий момент, оскільки я неодноразово чула скаргу піхотних бригад якраз на те, що часто стається ситуація, коли деякі(!) штурмові полки залітають на частину території і звітують Головкому про виконану задачу, то противник дійсно вже встигає підтягнути резерви і контролює логістистичні шляхи, тож підрозділи, які мають закріпитись після зачистки, банально не можуть цього зробити.

Такі скарги від підрозділів, які взаємодіяли з деякими з штурмових полків, я чула на Донеччині, під час Курської операції та Сумщині. Також лунала скарга на те, що операція часто розгортається на досить вузькій смузі вклинення в тил до ворога, і заводити туди піхотинців, підвозити туди “БК” та провізію просто неможливо з самого її початку.

— Спочатку ми, замість того щоб комплектувати старі досвідчені бригади – я не кажу, що ви недосвідчені, просто у вас доволі молодий полк, як великий підрозділ. А є старі бригади, які не комплектувалися протягом декількох років. Ми плодили нові бригади. Говорилось людям – “не робіть цього, комплектуйте старі, бо вони краще знають, вони краще вміють”. А зараз у нас дуже сильно…

— Неправда. Неправда, що старі більш досвідчені, ніж нові. Більш нові вже навчаються на новому, вони вже розуміють сьогодення війни. Я вам скажу, старі бригади, здебільшо, взагалі не розуміють нових технологій.

— Ну, це не ті, які стоять на активній лінії зіткнення!

Пояснення авторки

Бригади, які зупиняли повномасштабний наступ в 2022, в яких мені довелося працювати, намагаються впроваджувати нові технології: спостереження і ураження ворога здебільшого завдяки БПЛА, частковий перехід на НРК (наземні дрони), включно з “роботами”, якими піхотинець керує дистанційно. Коштів на впровадження цього принципу держава поки що не дає в достатній мірі, але в цьому питанні є прогрес.

– ДШВ – не погоджуюсь, ДШВ комплектується і по цей день, і Головком Сирський на сьогодні приділяє їм, мабуть, більше уваги, ніж нам. І право першочергового відбору, воно розповсюджується на: нас, ДШВ, ССО, і ГУР. Це ті, хто відбирають першу чергу…

— А далі механізованим бригадам не дістається нікого.

— Ні, ні, ні! Ні, – і штурмові бригади. Потім другі – йдуть в механізовані бригади. Знаєте, чого так відбувається? У нас недостатня кількість мобілізованих. Це єдине! Більше немає нічого.

— Ні, пане Валентин. Є люди, які вважають, що ми маємо йти до методів “вперед-вперед”, і навіть не гребувати методами, скажімо так, жорсткими і найбільш жорсткими – є люди, як я, наприклад, які вважають, що все ж ми можемо…

— … тримати оборону.

— Та справа не в тому!

— Ну як? Можна іти вперед, можна стояти в обороні, ну, можна ще назад. До чого ви більше (схиляєтесь, – Ред.)?

— Я (схиляюсь) до того, що ми маємо забезпечити людиноцентричність в армії. І — до того, щоб було ким помінять піхотинця.

— Коли ми тільки починаємо стояти в глухій обороні, ми несемо самі великі втрати.

— Та ми зараз не стоїмо в обороні, ми зараз котимось назад і замість того, щоб все-таки організувати оборону, ми створюємо штурмові війська і розказуємо, як ми будемо йти вперед.

— Як ми можемо перейти до оборони і вибудувати лінію, якщо ви кажете, що противник постійно наступає. Вибили наші позиції, а нам треба відновити і просто стояти на місці? Завдяки цій тактиці ми несемо самі великі втрати. А коли ми тільки виходимо десь трошки вперед – от тоді самі мінімальні втрати. Тому що противник тоді необізнаний, де знаходиться в нашій позиції. І ми до нього максимум наближені, і тому він вже не буде застосовувати артилерію. Розумієте? Тут тактика, це війна, це наука, цим треба жити… Саме правильне, це трошки виходить вперед.

А коли ми тільки виходимо десь трошки вперед – от тоді самі мінімальні втрати

Ми спочатку переходимо до контрштурму, потім стабілізуємо, потім контратакуємо, відновлюємо позиції, потім заводимо туди знову піхоту на відновлені позиції. Скажіть, такі війська нам потрібні чи нє?

Ми вже сформовані багато років. Ми просто пооб'єднували десь батальйони, стали полками. А зараз ми просто хочемо… Розумієте, що таке витік інформації? Я приходжу і кожна бригада, вона має все одно витоки: хтось з радєйок, хтось з телефонів, хтось із агентури. Дураків у нас вистачає в армії. І для того, щоб унеможливити, щоб мінімізувати свої втрати і виток інформації мені потрібні свої війська.
В мене їх не багато. Ви думаєте це багато? Це, здається, 6% від складу ДШВ.

Нам просто дайте орган управління до них. Тобто мені потрібен всього-навсього орган управління цього, що в нас є. Збільшість мені управління і назвіть його командуванням. Все! Війська – вони вже є, ми нічого ні в кого не забираємо!

Збільшість мені управління і назвіть його командуванням. Все!

Пояснення авторки

Протягом подальших півгодини розмови пан Манько таки змінив свою тезу з тієї, що “штурмові війська сформовані” і вони невеликі – до того, що вони в декілька разів недоукомплектовані . Тобто назвав, що по штату в нього має бути більше людей.

Також в серпні Президент говорив, що обговорить з Головкомом Сирським прохання командира 225 полку Олега Ширяєва збільшити його полк до бригади.

— Для того, щоб вони не просідали, їм треба, як мінімум давати достатньо людей. Або хоча б…

— Правильно, тоді в нас провал мобілізації! Ну правильно?

— Провал мобілізації в нас є…

— Ну чому ви кажете, що проблема не в мобілізації, але людей туди не вистачає? Так може зробимо мобілізацію нормально, щоб всім вистачало?

— Може будемо комплектувати бригади, щоб вони менше сипались, а потім уже будемо комплектувати пожежників – зустрічне питання тоді? Не до Вас, знову ж, це ж не Ви кажете, дайте мені…

— Все, питань нема! Зараз я таку заяву і зроблю! “Пожарніки” всі йдуть по домам, наступний місяць комплектування – комплектуємо Сухопутні бригади. І потім, чесно Вам скажу, мені дуже хочеться сісти, взяти попкорн на місяць. Якби я не розумів, що за собою величезні втрати і територій і цього… Мені дуже хочеться так зробить, чесно. Мені дуже хочеться, щоб таке хтось прийняв рішення. Просто караул, як хочеться. Щоб ви всі подивилися за цей місяць, який ми будемо їсти попкорн, скільки ви понесете втрати.

— Пане Валентин, це не “ви” понесете втрати, а – “ми”. Бо все-таки, ми хоч і маємо трошки різне бачення того, що треба робити, і які методи прийнятні, а які не прийнятні, але все ж ми в одній країні живемо. Я не відстоюю інтереси Сухопутки чи ДШВ.

Пояснення авторки

Протягом наступних пів години у розмові з’ясувалось, що в Силах оборони, на жаль, нема бригад, які повністю укомплектовані. Валентин спочатку назвав 95 десантно-штурмову бригаду, але пізніше назвав цифру, яка свідчить про те, що вона укомплектована в кілька разів менше від того, що має мати по штату.
Обидві цифри не називаю з міркувань безпеки.
Також у нас тривала дискусія про те чи існують на сьогодні бригади, які не “просідають”. Та пан Валентин намагався переконати журналістку, що нам потрібні “штурмові війська”.

Післямова

Варто відзначити визначний вклад частини з батальйонів, що потім стали полками, як в оборону і наступи, на Донеччині – 225, 425, “Арей”, так і в прорив та знищення великої кількості ворога на Курщині та, в подальшому, на Сумщині – “Арей”, 33 ОШП, 225, 425, 210 ОШП.

Та я була вимушена написати колонку, через яку і відбувалась ця розмова після заяви Президента України про те, що ми виводимо штурмові війська в окремий рід військ, бо “вони ефективні”.

“Вимушена”, бо з моменту, коли деякі з цих штурмових батальйонів стали полками, в ході роботи на фронті неодноразово бачила та кількадесят разів чула від суміжників на різних напрямках, що жорсткі методи роботи частини(!) з цих полків стали переходити всі межі прийнятності в українському війську. І з точки зору прав військовослужбовців, і з точки зору співмірності ефективності та втрат.

Публічно говорити військові, які є прямими або непрямими свідками грубих порушень в полках не готові, бо, посилаючись на вже існуючі кейси “заслань” і покарань нелояльним командирам, не хочуть потрапити в ситуацію, коли за їхню позицію потерпатимуть, як вони так і їхні люди.

Але вони розповідають і передають такі дані журналістам та правозахисникам. За моєю інформацією, певна частина скарг, яка зайшла далі, ніж погрози в застосуванні сили, була передана в офіс Уповноваженої з прав людини. Питання щодо систематичності таких скарг мало розглядатись Президентом.

Натомість, ми отримали рішення з масштабування таких підрозділів.

Такі рішення призводять до загальної деморалізації військових Сил оборони. Оскільки, після того, як окремі батальйони стали полками, їм також придають інші підрозділи Сил оборони, і офіцери з інших бригад ЗСУ побоюються, що в один з моментів придати (віддати під керівництво, - ред.) можуть і їхній підрозділ.

До того ж, офіцери, які, наприклад, протягом різних місяців бачили на нарадах на найвищому рівні, частина з яких була за участі Головнокомандувача, Сергія Коротких – були шокованими, кому військове керівництво допомагає набрати ваги та віддає керування окремим родом військ.

Та на кого саме став спиратися Головнокомандувач, замість командирів підрозділів регулярної армії.

А саме на цих людей він нині спирається, бо окрім того, що ці підрозділи мають пріоритетну комплектацію, що підтвердив і Манько, і сам Головком на зустрічі з журналістами, святковий берет штурмовиків, пропонується прикрасити барсом.

“Барс” – позивний Головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського.

За моїми спостереженнями, основна частина конфліктних моментів через яку свої посади втрачають досвідчені та більш людиноцентричні командири, які відстоюють свій особовий склад, відбувається навколо того, що не всі офіцери погоджуються з стратегією і головною ідеєю Головкома, яку протягом усього спілкування ретранслював Манько: “Ми маємо іти вперед”, замість того, щоб в обороні втримати атаку противника.

Вочевидь, легше, ніж переконати “неслухняних підлеглих”, легше поступово замінити їх на однодумців.

армія фронт штурмовики