«Ми хочемо зрозуміти це краще». Враження японців від українського павільйону на Експо-2025
Кореспондентка Texty.org.ua відвідала всесвітню виставку Експо-2025 в Осаці, де серед десятків футуристичних павільйонів скромно стоїть український — простий зовні, але емоційно найсильніший.
«Ми хочемо зрозуміти це краще», — кажуть японки після перегляду відео про війну. Інші відвідувачі зупиняються зі сльозами біля експонатів, дехто приходить із прапорами і навіть виконує Гімн України. Черга до цього павільйону свідчить про те, людям у світі цікаво почути й відчути український досвід із першоджерел.
Я завжди мріяла побувати на Експо — одній із наймасштабніших подій у світі. На території виставки країни, глобальні компанії та міжнародні організації споруджують вражаючі виставкові павільйони, де презентують свої технологічні досягнення і своє бачення майбутнього.
Експо-2025 триває в японському місті Осака з 13 квітня по 13 жовтня на штучному острові Юмешима. Опинившись там, я скористалася нагодою і купила квиток.
Черги
Реальність на Експо така: павільйони вражають і зовнішньою архітектурою, і експозиціями, але скрізь черги.
До найпопулярніших павільйонів — США, Німеччини чи техногігантів Mitsubishi та Panasonic — узагалі можна потрапити лише через онлайн-лотерею, яка проводиться за кілька місяців до виставки. До решти стоїш від 20 хвилин до двох-трьох годин. Бо місця в павільйонах не так багато, як людей, які хочуть на них подивитися.
А ще треба розуміти, що чим довше чекаєш, тим менше всього встигнеш побачити за день. Тому я навіть перекушувала, стоячи в чергах, щоб не витрачати дорогоцінний час на сидіння в кафе (щоб зайти туди, також потрібно почекати).
Візії майбутнього
Першим обрала павільйон Південної Кореї. Щоб потрапити всередину, довелося простояти 50 хвилин у черзі. У трьох залах експозиції ми, відвідувачі, занурюємось у три «досвіди». У першій залі спочатку темрява й порожнеча, аж ось раптово вмикаються прожектори і на всю гучність аудіозаписи наших власних мрій, які ми озвучили на вході. У другій залі вуглекислий газ нашого дихання перетворюється на водяні бульбашки, що спадають зі стелі. А в третій — бачення південнокорейцями свого життя у 2075 році: на величезних екранах показують відео зі школяркою, яка не дивується літаючим авто за вікном, користується голограмною домашньою технікою і танцює під незмінний К-поп (корейську попмузику). Схоже, вони сподіваються, що улюблену музику теперішніх тинейджерів у всьому світі так само слухатимуть їхні внуки.
Горизонтальний хмарочос
Наступною я обрала Саудівську Аравію. Черга на 30 хвилин.
Саудити спорудили кілька великих світлих павільйонів, схожих на піщані бархани. Усередині переважно відеопрезентації, наприклад, про роботів зі штучним інтелектом, які очищують від піску сонячні панелі в їхніх безкрайніх пустелях. Найяскравіша презентація про арабське місто майбутнього Неом, яке поки що на початковій стадії будівництва. Вони називають цей проєкт «горизонтальний хмарочос». Він має бути завдовжки 170 кілометрів, із дзеркальними стінами, штучною річкою та повністю на відновлюваній енергії. Хоча будівництво дуже відстає від графіка, Неом — реальний футуристичий проєкт. (Докладніше про Неом і його критику, пов’язану з екологією та примусовим виселенням 20 тисяч людей, читайте тут.)
Роботи
У павільйоні Robot & Mobility station багато роботів, створених для співіснування з людьми. Маленький «розмовний робот» Ромі залюбки балакає з відвідувачами. У загороді ходять робот-пес і робот-прибиральник.
Мене особливо зацікавив робот-поводир (у вигляді валізи) для людей із вадами зору. Координатори виставки пояснили, як він працює: сканує простір до найменших дрібниць, «бачить» усі рухомі й нерухомі об’єкти і безпечно проводить свою людину до заданого місця. Думаю: як же потрібні такі роботи нашим військовим, які втратили зір.
Черга до наших
Надивившись на високотехнологічні розробки та їх фанові, натхненні презентації, думаю: а що ж показує Україна? Чи до нас заходять люди?
Підходжу до українського павільйону і бачу, що до нього черга! Аж на 30 хвилин, як анонсовано на інформаційній дошці.
Ось цій черзі я зраділа! Отже, людям цікаво.
Стаю у хвіст черги.
Попереду літня жінка на переносному стільчику (щоб не стояти в чергах, а сидіти), дві дівчини, які жваво перемовляються між собою, чоловік із якоїсь азійської країни. Загалом переді мною людей двадцять — європейці, японці, інші азіати. За мною стають іще.
Вразило, що серед такої кількості ультрасучасно оформлених павільйонів з інтерактивами і вражаючими мультимедіа люди обирають саме український простір. Черга стоїть навіть через кілька місяців після відкриття павільйону.
Це так приємно.
Всередині павільйону
Зовні український павільйон простий: жовті стіни і полиці «як у магазині», на них стоять сині пластикові фігурки — «товари». А вгорі великий напис — «Not for sale». Бо в цьому магазині нічого не купиш: Україна представляє на Експо-2025 цінності, які вона обстоює і які не продаються.
Роздивляюся «товари», вони здаються такими простими: знак «Метро», надувний човен, ноутбук, статуетка мармурового лева.
Раптом натикаюся поглядом на дитячу іграшку-конячку. І одразу впізнаю її — це така сама конячка, як та, що лежала вся в крові між тілами вбитих і пораненими після російського удару ракетою «Іскандер» по залізничному вокзалу в Краматорську влітку 2022-го, коли люди чекали на евакуаційний поїзд.
Сканую її штрих-код. На екрані сканера відображається не ціна, а відео про злочини Росії проти українських дітей: постійні обстріли, незаконні депортації, військова ідеологічна індукція тощо. Один із роликів — відео з Краматорська про обстріл вокзалу, коли загинуло й було поранено багато дітей.
Надувний човен — це про гуманність, демонструє історії порятунку людей і тварин із затоплених будинків після підриву росіянами Каховської ГЕС.
Знак «М» — це про ціну освіти для харківських школярів, які змушені навчатися під землею, ховаючись від ракет у метрошколі.
Мармуровий лев — це скульптура з Херсонського музею, що розповідає про руйнування Росією української культурної спадщини, про заплановані грабунки музеїв на окупованих територіях і привласнення творів мистецтва.
І за кожним предметом історії про обстоювання людських цінностей і рішучість українців не поступатися ними.
А ще є «імпортні товари», такі як шапка Бориса Джонсона чи скрипка японського музиканта Сугізо, що розповідають про іноземців, які послідовно підтримують Україну.
Реакція японок
Я спостерігаю, як дівчата, яких я бачила в черзі, уважно дивляться відео. Підходжу познайомитися. Виявилося, вони японки. «Ми ніколи не були так близько до війни, хочемо зрозуміти це краще», — каже одна. Потім питає, як я потрапила до Японії з України. Кажу, що спочатку до Польщі поїздом, а вже звідти літаком. «Рейсів з України немає нікуди. У небі літають тільки ракети, для літаків небезпечно», — пояснюю їм. Вони здивовано переглядаються й вигукують: «Сугой! (すごい)» — «Нічого собі!».
Тут же бачу жінку з хлопчиком: вона дивиться відео і раптом схлипує, притискає руки до обличчя.
Враження координатора
Координатор павільйону, почувши нашу українську, підходить познайомитися. Це світловолосий сіроокий хлопець у світлому худі з традиційними орнаментами. Він працює на Експо з дня відкриття, з 13 квітня. Запитую, які реакції відвідувачів нашого павільйону бачив.
«Реакції різні: хтось мовчки вдивляється, у когось сльози. Приходять і європейці, й американці, і азіати. Росіяни також іноді заходять, “воняють” трохи.
Вчора одна китаянка сказала: “У вас така проймаюча експозиція, я хочу вам щось подарувати”. І просто віддала мені свій колекційний пін, хоча це цінна річ тут» (йдеться про обмін пінами (від англ. pin — значок) — це гра, учасники якої купують і продають колекційні значки, обмінюються ними; традиція як елемент веселощів і спілкування на заходах на кшталт Олімпійських ігор, тематичних парків чи Експо. — Авт.).
Хлопець розповідає, що іноземці — і багато саме японців — приходять з українськими прапорами або українськими елементами на одязі: патчами, у футболках із тризубом. А один японець навіть вивчив і виконав у павільйоні Гімн України.
У перші дні Експо, каже він, до нас був без перебільшення ажіотаж — черга тягнулась аж до павільйону Чорногорії, за часом очікування це близько двох годин.
Чому це важливо
Український павільйон на Експо — це також форма дипломатії. Заходячи в павільйон, люди ніби потрапляють до України. І все те, що вони бачили в новинах, тут постає більш випукло, по-справжньому й стає для них емоційно близьким. Психологічний зв’язок зміцнюється, потім люди формують інформаційне тло у своїх країнах, що зрештою впливає на рішення урядів та організацій.
І кожна людина, яка прийде, яка побачить, дуже цінна для нас, для нашої інформаційної боротьби. Можливо, не всі зрозуміють глибоко, але десь у душі побачене все одно відкладеться. Зерно посіється. І деяке проросте, а деяке дасть плоди.
«Ця виставка — пряма мова від вас, а не крізь призму японських медіа», — каже туркеня Ніхан, яка давно живе в Японії. Ми познайомилися в іншому місті, але вона збирається поїхати до Осаки й піти на Експо разом зі своїм хлопцем американцем, зокрема й відвідати український павільйон. Зерно сіється по всьому світу.
По той бік виставки
Україна взагалі не планувала участі в Експо цього року. Лише в грудні 2024-го вирішили зробити свій павільйон. І за три місяці підготували цю виставку.
Держава грошей не вкладала. Це підтверджувала в коментарях Тетяна Бережна, колишня заступниця міністра економіки.
Український павільйон профінансували уряд і народ Японії, а також українські приватні компанії. Продукція останніх також тут представлена: сирена, наскрізь прошита уламком, але все одно в робочому стані; банківська картка, яка нагадує, що фінансова система України працює; шолом електромонтажника на згадку про численні ремонти обʼєктів енергосистеми, яку намагаються знищити росіяни.
Я спостерігала, чи цікаво це людям. Думала: чи підійдуть подивитися на побиту обстрілами залізяку, якщо в інших павільйонах стільки вражаючих речей? Чи прочитають до кінця пояснення про шолом електромонтажника, який після обстрілів електростанцій повертає в будинки світло? І так, підходили, читали, вдивлялися в експонати і намагались уявити себе в наших реаліях.
